Ґабрієле Адінольфі: Перспективи війни

Стаття написана для польської громадськості, а також надіслана в Україну

Війна в Україні має винуватця: Росію, яка вторглася в Україну.

Виправданням вторгнення є військова пропаганда, оскільки напруженість можна було б знизити, адже вторгнення почалось після двох років деескалації, коли кількість смертей на Донбасі в середньому становила трохи більше однієї на тиждень. І це не враховуючи того, що напруженість, яка виникла у 2014 році, була набагато більшою мірою зумовлена поведінкою Росії, ніж України. Чому Росія вторглася в Україну? Тому що без неї та її природних ресурсів Москва більше не може думати про відновлення свого імперіалізму.

Колишній міністр закордонних справ Росії, який працював над угодою з Європою з 2001 по 2006 рік, Іґарь Іванов прокоментував вибір Путіна як «неприпустиму розправу над невинними». Його соратник Андрєй Картунов пояснив, що вибір Москви був продиктований усвідомленням того, що вона програла політичну і дипломатичну конфронтацію з усіма іншими світовими гравцями й тому впала в спокусу повернути собі важливу роль шляхом залякування. Насправді Росія не стільки боїться вступу Києва до НАТО, скільки вступу до ЄС. Саме з того часу, як український уряд офіційно оформив цю вимогу, тобто з 2008 року, Росія знову стала агресивною, як і в Грузії. Потім у липні 2021 року Київ підписав угоду з Європою, яка дозволяє йому експлуатувати рідкісні метали Донбасу, включаючи літій і кобальт, які мають важливе значення в боротьбі за владу для нової економіки та енергетичної реструктуризації.

Слід зазначити, що розширення НАТО на схід у 1997 році було підписано за взаємною згодою з Москвою, яка тим часом наповнювала Калінінградський анклав ядерними боєголовками, націленими на європейські міста, і що Росія приєдналася до Ради європейської безпеки й стала асоційованим членом НАТО. Офіс НАТО в російській столиці закрився лише в листопаді 2021 року.

Роль США

Якщо Росія несе головну відповідальність за розв'язану нею війну, то незаперечним є той факт, що американці користуються ситуацією і, ймовірно, певним чином її створили.

Не так, як стверджує російська пропаганда, тобто за допомогою примарних біологічних лабораторій або підготовки вторгнення в Росію, а шляхом заохочення росіян до дій проти України. Навіщо ще посилати невеликі сили для маневрів на кордонах, як не для того, щоб запропонувати Москві привід відреагувати на те, що вона називає провокаціями? Чому б інакше Байден повторював у дні, що передували вторгненню, що якщо росіяни нападуть, НАТО не втручатиметься? Потім, звичайно, американці допомагали українцям, але завжди в міру. Постачання зброї завжди було повільним, умови її використання завжди були обмежувальними. Американці наклали вето на польську пропозицію надати Києву літаки в перший місяць війни. З того самого дня, коли український контрнаступ увінчався успіхом, Вашингтон не робив нічого, окрім розмов про атомну загрозу і необхідність переговорів. Американська розвідка запропонувала мир зі здачею п'ятої частини України Росії. Танки «Абрамс» не будуть доставлені до серпня, а на той час, на думку США, війна вже завершиться.

Війну між Росією та Україною виграють США, які в ній не беруть участь. Якщо це вони всім заправляють, то треба сказати, що росіянами орудують, як маріонетками. Це нагадує історію про кота і мишу. В цьому випадку мишка — росіянка, ненажерлива, люта, а також трохи дурнувата.

Американські заробітки

Як американці виграють війну, яку росіяни розв'язали на свою користь?

По-перше, зростання вартості газу й нафти разом із санкціями зробило американський сланцевий газ конкурентоспроможним на ринках. З часів Обами США перетворилися на виробника та експортера енергії, а тепер, завдяки росіянам, ведуть великий бізнес у Європі. По-друге, долар святкує, тому що в період між санкціями й ставками ФРС він зміцнив позиції свого історичного суперника, євро, проти якого він вів війни та революції протягом останніх двох десятиліть.

По-третє, європейська експлуатація рідкісних металів на Донбасі перекрита. Американців мало хвилює, що росіяни контролюють цю галузь, оскільки їхня економіка завжди була паразитарною і їм ніколи не вдавалося стати конкурентоспроможними. Навіть там, де американці програли війну союзникам Москви (Ангола, В'єтнам), саме американці, європейці та китайці займають ринки, тоді як росіяни не у змозі.

По-четверте, американці зарекомендували себе як привілейовані партнери Києва і поставили Німеччину в невигідне становище на всьому Сході, зруйнувавши, знову ж таки завдяки росіянам, російсько-німецькі відносини, які мали значний потенціал.

По-п'яте: американці, а потім китайці й турки вже готові до відновлення України з усіма економічними та політичними перевагами, які з цього випливають.

По-шосте, завдяки санкціям і різноманітній міжнародній поведінці багатьох країн, американці заморозили торговельну угоду CAI між Європою та Азією і тепер позбулися конкурента в Тихоокеанському регіоні.

Занепад Росії

Росія програє війну політично, позаяк жоден з її «союзників», окрім Ірану, насправді не підтримує її. Китайці відмовилися її озброювати й скоротили свої інвестиції в Росію. Індійці не експортують нічого стратегічного. Ніхто, навіть Іран, не визнав анексії Криму і Донбасу. Хоча він і заробив на підвищенні тарифів, скорочення міжнародного експорту не може бути компенсоване раніше, ніж через кілька років, через відсутність достатньої інфраструктури, що зв'язує схід. Нарешті, Москва стала економічним васалом Китаю. З іншого боку, той, хто отримує всі можливі прибутки від цієї війни, — це Туреччина.

Тим часом Москві кидають виклик багато її партнерів по Євразійській спільноті, а її лідерство знаходиться під загрозою або, принаймні, ослаблене в Казахстані, Таджикистані, Узбекистані й навіть Вірменії. Навіть у Білорусі панування Москви хитке.

Нарешті, російський Центральний банк скаржиться на брак робочої сили через призов до армії, на людей, які покидають Росію, щоб виїхати з країни (понад 300 000). За один рік вікова група робочої сили всієї Федерації скоротилася на 600 000 осіб.

Ситуація в Європі

ЄС за часів адміністрації Трампа і ковідної кризи в США зробив помітні кроки до певної автономії та більшої зібраності. У 2020 році ФРС була стурбована заходами ЄС, які, на її думку, зроблять його більш конкурентоспроможним, ніж США, в новій економіці. Росія зробила американцям велику послугу, сповільнивши та сковуючи європейську економіку. Вона також робить те ж саме в Малі й Лівії: сковує європейців на користь США і Китаю.

Але якщо ця війна сповільнила європейську економіку і знову поставила під сумнів її стабільність, вона також підштовхує європейців до озброєння, нехай і в рамках НАТО, але з усвідомленням того, що вони повинні стати майже самодостатніми. Те саме відбувається і в Японії. Чим закінчиться цей економічний, політичний і військовий процес — велика незвіданість. Якщо ми запозичимо марксистську логіку, для якої необхідність визначає ідеологічний вибір, ми можемо сподіватися на нове бачення, більш відповідне часу, яке повинно порвати з ментальними засобами, що досі були характерними для Заходу (воук, ґендерна політика), і відновити здоровий глузд та боєздатність. Ми вже бачимо цю тенденцію в кількох країнах, починаючи з Польщі та Італії.

Звичайно, Європейський Союз сьогодні — це сума його частин, кожна з яких просякнута матеріалізмом і капіталістичною жадібністю. Це не є виключно європейською чи західною прерогативою, але очевидно, що процес європейського зростання повинен супроводжуватися радикальним духовним і екзистенційним зрушенням, для чого ми повинні здійснити те, що я називаю творчою революцією, залишивши позаду легковажні антагонізми, які не дозволяють нам діяти глибоко і так, як ми хочемо.

Земля полум'я і крові

Україна, матеріально, є жертвою всього цього. Незалежно від того, як закінчиться війна, вона вже заплатила дуже високу ціну людських життів і руйнувань, і вона буде в боргу перед тими, хто буде її відбудовувати, серед яких вже зараз можна знайти американців, китайців і турків.

Вона насилу виграє війну і, ймовірно, навіть не поверне Донбас, якщо в планах гравців (зокрема, американських і китайських) є намір заморозити його ресурси росіянами. Якщо західна «допомога» продовжиться в нинішніх темпах і масштабах, ризик нового російського наступу є високим. Україна може навіть опинитися розділеною, як Корея (яка досі розділена), В'єтнам і Німеччина.

І навіть якщо станеться диво, і росіян виженуть з усієї країни, то залежність Києва від міжнародної економіки буде безсумнівною.

З іншого боку, в трагедії воскресли дух єднання, відчуття народності та епосу, а оскільки в житті все не зводиться лише до розрахунків «дати-брати», це може мати значення іскри в майбутньому.

Цінність «Іскри» полягає в героїчному та спільному виборі багатьох її молодих людей, а також тих, хто приїхав з усієї Європи, особливо зі Східної, щоб воювати або підтримати українські військові зусилля.

Навіть з ідеальної, культурної та програмної точки зору, в Україні та Східній Європі була підхоплена зразкова авангардна, політична й духовна естафета, від якої майже повсюдно відмовилися радикальні праві кола на Заході, де переважають абстрактні поняття «свій» і «чужий», ніколи не перевірені на практиці, вузькі й незв'язні картезіанські міркування, а часто й екзистенційний відчай, що є дзеркальним відбиттям моделі їхнього суспільства.

З воїнської, комунітарної, народної, екзистенційної та духовної іскри України та численних європейських осередків, які беруть участь у її справі, може розгорітися полум'я, необхідне для відродження Європи, якій історичні потреби вже нав'язують зміну цінностей та поглядів.

Ті, хто в змозі перевірити, вже знають, що сьогодні у так званих радикальних правих у Східній Європі вже набагато більше політичної та культурної обізнаності й підготовки, ніж на Заході, принаймні, у віці до сорока років. Тож немає причин для відчаю.

Переклад: Античний.