#Ґіки_Рекомендують: Mafia II

«Він не був частиною нашої угоди» – після цих слів тебе пробирають мурахи. Як так? І це після всього? У твоїх руках сотні людських життів, і кожне ти відібрав без зайвих думок, одним натиском пальця на курок, бо ти це робив заради себе і заради тих, хто тобі наказав це зробити. І не можна було в обмін на таку кількість трупів просто зберегти ще одне життя? Відповідь: ні. Після всього того, що ти сам натворив, навіть прокладена до сонця гора бездиханних тіл не змінила ситуації. Ти вимощував собі шлях через тернові кущі до зірок найбруднішим з усіх брудних способів, і лише одному тобі судилося цей шлях завершити. Ти – в одній машині, він – у другій. Відстань між вами збільшується. Вони і без того надто багато зробили, щоб вберегти лише одне твоє життя. Це історія, яка розпочалась з прологу і прологом завершилась. Ніякого щасливого фіналу, тільки закономірний кінець. Я вже казав: чим яскравіше свічка горить, тим швидше вона гасне.

Після відносного успіху першої частини, друзі з 2K Czech вирішили не відкладати далеко плани створити сиквел, і вже у 2003 році з’явилися перші чутки про те, що повинна вийти друга частина Mafia. І як всі знають, вийшла гра лише 7 років потому. Таке явище прийнято називати виробничим пеклом, тому що було багато нюансів. Багато чого додавали, багато чого видаляли. У бета-версіях згодом гравці почали знаходити додаткові місії, які були з основної версії видалені: можливість фріплею, стосунків з дівчатами, придбання нерухомості тощо. 7 років виробництва – і це стало достатньо неоднозначною проблемою. З одного боку, виробниче пекло означає збитки компанії, але з іншого боку – чим старіше вино, тим воно краще, і наприклад, якби стояв вибір між релізом S.T.A.L.K.E.R. у 2012 році чи в 2023, то усі явно вибрали би другий варіант. Аналогічна проблема була і з нашою Mafia, тому що демо-версія геймплею 2004 року явно не дотягувала до рівня 2010 року.

Сюжет розповідає історію типового гангстера 1940-50-х років. Віто Антоніо Скалетта – чистокровний сицилієць та син простого трудяги Антоніо Скалетти. Народившись на відомому острові у формі чобота в 1925 році, Віто пізнав злидні ще з дитинства, а в 1939 році, щоб не потрапити на фронт, Антоніо став одним з небагатьох, хто увірвав щасливий квиток на корабель до Штатів. Кораблем володів багатий бізнесмен сицилієць та глава американської профспілки міста Емпайр-Бей. На бізнесмена після прибуття в місто Антоніо і почав працювати. Сім’я Скалетта опинилась у ще більших злиднях і намагалась вижити, як тільки можна. Батько Віто пив, матір працювала в церкві помічницею пастора, а сестра намагалась прорватись у середній клас шляхом сумлінних старань у школі. А сам Віто, як звичний хлопчина першої половини ХХ-го століття, влаштував у перші дні школи бійку з місцевим хуліганом італо-американського походження на ім’я Джозеф «Джо» Барбаро, чим заслужив його повагу і дружбу на довгі роки. Чоловіча дружба, як повелося, завжди починається з побоїв одне одного до стану напівсмерті. Обидва хлопці з бідних сімей не мали нічого, окрім розуміння, що якщо хочеш жити на широку ногу, то треба добитись цього єдиним методом – нелегальним. Проживши у нетрях, дитяча свідомість формує стереотипне життя мафіозі: фетровий капелюх, пошитий на замовлення дорогий костюм, томмі-ган в руці, тебе бояться усі навкруги, а сам ти ні в чому собі не відмовляєш і є ґаздою не лише свого життя, а й життів усіх навкруги. Відтак, два друга розпочали своє кримінальне життя у жорстокому світі з одним єдиним бажанням – стати частиною мафії і забути про злидні.

Основна особливість сюжету – відсутність хронологічної послідовності. Фактично історія розпочинається у 1951 році і, хоч це події останньої глави, усі наступні глави є просто спогадами протагоніста про те, як він потрапив до кримінального світу Емпайр-Бей. Загалом сюжет розділений на 15 глав, які тривають у період з 1944 до 1951 року. Але свобода дій дається практично відразу й особливість геймплею буде розказана по порядку.

Події описуються в м. Емпайр-Бей в два часових проміжки: літо і зима. В обох випадках є можливість подорожувати містом та постійно пізнавати ігровий світ. Водночас у залежності від твоїх бажань, можеш досліджувати його як завгодно. Можеш сісти у Valter Coupe під пісню Френка Сінатри "Let it Snow". А можеш і поганяти в нічному місті на хот-роді під новомодний музичний жанр рок-н-рол.

У Mafіa II система бою реалізована на непоганому рівні. Раніше в грі була зброя ближнього бою: кастети, ножі, кийки, тесаки тощо. Але, на жаль, все це забрали. Залишився лише рукопашний бій, який складається з трьох основних дій: швидкий легкий удар, повільний потужний удар і блок, під час якого учасник бійки не може отримати шкоди від ударів, але й атакувати не може. В моменти бою можливе добивання, яке виявляється в різних спектрах: від удару з розмаху в щоку до штовхання в стіну чи удару в щелепу з ноги. Але через відсутність зброї для таких ситуацій, згодом ближній бій стане для головного героя ситуативним, і в сюжеті він фігуруватиме близько трьох разів. 

Інша складова – стелс, який у грі реалізований на достатньо хорошому рівні. Додатково є можливість задушити зі спини противника і ба більше, відтягнути його непритомного поодаль, щоб ніхто не підняв тривогу. 

Особливу увагу варто приділити зброї, якої у грі багато. Безумовно, це стосується вогнепальної та метальної, і отримати доступ до кожного виду можна багатьма методами: придбати на чорному ринку, в офіційних магазинах (якщо це легальний вид зброї), можна купити кустарно вироблені види озброєння, а можна просто забирати в загиблих. Система укриттів, за якими можна ховатись, і ragdoll на високому рівні роблять бойову систему для 2010 року вельми хорошою. Дуже прикро, що не додали можливість ведення вогню з машини, як це зробили ще у приквелі, але що маємо, те маємо.

Доларова валюта тепер з’явилась, на відміну від першої частини і її Definitive Edition. Гроші можна заробляти різними методами: від пограбування крамниць та викрадення машин для розбору на деталі до виконання сюжетних завдань. На гроші можна, однак, небагато речей придбати: зброя, одяг, косметичні особливості для машини, в тому числі і ремонт та покращення двигуна.

Ситуація з навколишнім світом не залишилася такою ж, як і в приквелі. Світ став більш живим і тепер можна відчути, як головний герой з ним взаємодіє. Штовхнув кілька разів людину – вона в паніці тікає чи вступає в бійку з тобою, а якщо штовхнув поліцейського, то він перевірить твої документи. Перевищення швидкості, відкрите носіння зброї, бійки, вбивства приводять до активізації поліції. Залежно від рівня розшуку, поліція почне діяти по-різному. В деяких випадках обмежишся штрафом, в інших є загроза арешту і доведеться заплатити хабаря, а ще в інших – будеш змушений відстрілюватися. Рухаєшся на транспорті? Поліція бере орієнтування на твій номер, доведеться в спеціальних ТСО змінити номери. Або ж просто знаходиш нову машину, вибиваєш скло і сідаєш за кермо. Ну або просто і філігранно відмичками відчиняєш двері. Орієнтування на самого тебе? Шукаєш трикотажний магазин і купуєш там новий одяг, аби поліція тебе не впізнала. Поранений? Відвідуєш заклад харчування і поповнюєш свої сили за склянкою бренді. Але не лише поліція може загрожувати тобі. На вулиці можуть ходити охоронці магазинів, інші мафіозі, а в магазинах зброї завжди під прилавком лежить старий добрий дідусів ремінгтон. Якщо є бажання відкупитись від поліції, а вона від одного твого вигляду вже готова засадити тонни свинцю в твою голову, можеш використати телефонну будку чи домашній телефон, щоб подзвонити знайомому офіцеру поліції та віднести хабаря. Світ живий і це факт. Досліджувати його не набридає навіть через десятки годин, проведених у свого роду «фріплеї» – сюжет нікуди не поспішає, все добре. 

Команда розробників пропонує невеликий автопарк, але разом з ним є багато DLC, які дозволяють поганяти на різних машинах. Хочеш хот-род? Будь ласка. Футуристичний кабріолет? Тримай. Військовий джип? На здоров'я.

Найпікантніша частина цього огляду – додаткове. Після проходження гри можна знайти різні промо-ролики, альбом із описом усіх персонажів. А ще можна колекціонувати. Так, журнали Playboy і такий собі бонусний тролінг в статистиці, скільки часу гравець провів за розглядом журналів, бо там ніякої цензури. А що ви хотіли, в 2010 році живемо. Інша частина колекціонування – це, на жаль, не журнал Playgirl, а плакати розшукуваних злочинців. Якщо журналів всього близько 70 разом з DLC, то от плакатів загалом буде 150 і на кожному зображений розробник гри.

Якщо говорити про DLC, то їх всього 3. Перші два розповідають про історію Джиммі – кіллера однієї кримінальної сім'ї, який за вірну службу отримав зраду і кілька років за ґратами, але через бунт у в'язниці зміг втекти і вирішив завершити свою "вендетту". Третя розповідає окрему історію Джо Барбаро, і як він зміг зв'язатись із мафією. На жаль, всі три DLC стали провальними через нецікавий сюжет, малу кількість катсцен і факт того, що місії там стали нудними.

Вердикт? Якщо ти вже прочитав першу рецензію і зіграв у приквел, то я не дам ніяких рекомендацій, окрім підготовки до цікавого сюжету, на якому досі будують теорії. Хто кого здав? Хто зрадник? Чи дійсно його вбили? Чи бачить головний герой усю картину? Висновки можна робити роками, але для цього треба зарядити магазин, який був спустошений ще після першої частини, і поринути в життя "нового покоління" гангстерів.

Автор: Денис Клименко, @samum01

Редакторка: Марійка Богомолова
Дизайнер обкладинки: Ігор Булгаков