#Ґіки_Рекомендують: Mafia

«Чи варто пробачати ворога? Господь простить, а наша задача просто організувати їхню зустріч»

Приблизно так можна описати мафію того часу. Романтичне життя італійських головорізів у фетрових капелюхах і ділових костюмах з «томпсонами» в руках, що посеред білого дня шинкують з вікон дорогого лімузину вже бездиханне тіло якогось прокурора, щоб увечері в оточенні десятка привабливих дівчат, хеннессі та сигар святкувати виконану справу завжди манило малих хлоп’ят. Це стосувалось і хлопців ХХ століття з бідних сімей, що пережили несправедливість, і сучасних самперів.

Створити в 2001 році гру, у якій головний герой буде насправді антигероєм? «А класна ідея», подумали творці чеської компанії 2K і запилили епопею в три глави, де все вийшло на рівні тієї казки про батька і трьох синів.

Особливо коли мова йде про третю частину, але сьогодні поговоримо про найпершу частину і не про оригінал, а про його ремейк – Definitive Edition, тому що 2001 рік минув, як і минула ера ПК-бояр, у яких оригінал тягнув 100 FPS. На зміну їм прийшли ПК-князі, в яких вже ремейк тягне 100 FPS, зате через оптимізацію через зад, розміром з Войд Волопаса оригінал вже не те що не тягне, а взагалі влаштовує харакірі комп’ютеру, що дає лише додаткову мотивацію вчити IT.

Сюжет не відрізняється від оригіналу.

Лост-Хевен, перлина США першої половини ХХ-го століття, де є і промислові райони, і розважальні квартали. Місто змальоване з реального Чикаго, фактичного серця італо-американської мафії. В принципі, система мафії складна, але лікнеп провести треба про всяк випадок.

Внизу мафіозної ієрархії стоять виконавці, або спільники – початківці у кримінальному світі або професіонали без італійського походження, вище них стоять їхні основні «начальники», які їм дають роботу – солдати, що є повноцінними членами мафії. Солдати, які зарекомендували себе добре, стають капореджиме, або капо – командирами груп, що складаються із кількох солдатів. Ними усіма зазвичай командує капобастоне, або молодший бос – заступник дона, очільника мафії. Консильєрі виступає мозковим центром сім’ї, найближчим другом і радником дона.

В Лост-Хевені проживає маса італійців, які сформували кримінальні угрупування, в простонародді сім’ї. Кожна сім’я тримає за собою окрему територію. На підконтрольних територіях мафія веде свій бізнес і має свою економіку, яку розвиває шляхом рекету, найманих вбивств і особливо контрабанди спиртним із Канади, бо події відбуваються в часи «Сухого закону», повної заборони спиртного у США. Саме заборона спиртного дала можливість італоамериканцям процвітати.

Сюжет розпочинається відразу з кінця повісті, у 1938 році. У тихому кафе на окраїні Лост-Хевена відбувається зустріч двох людей – агента ФБР Джона Нормана і колишнього капореджиме сім’ї Сальєрі, італоамериканця Томаса Анджело. 

Агент Норман – перспективний детектив, який присвятив усе своє життя війні з мафією. І тут йому відкрито виходить на зустріч колишній мафіозі. У 1930 році Томмі жив у скромній квартирі і працював на скромній роботі таксистом. Завдяки збігу обставин, ще таксистом він врятував від загибелі двох солдатів сім’ї Сальєрі – Сема Трапані і Полі Ломбардо.

Порятунок коштував Томасу розбитої вщент машини, за що він отримав «невеличку компенсацію» від дона Сальєрі, на яку можна було купити нову машину. Від привабливої нагороди Томас спершу думає і вступити в мафію, але все ж вирішує продовжити спокійне життя. Однак згодом, через загрозу власному життю він вирішує вступити в сім’ю Сальєрі, зрозумівши, що його бідне і спокійне життя таксистом не варте цього усього і краще на кшталт свічки згоріти швидко, зате сяяти яскраво. 

Служба у сім’ї Сальєрі тривала 8 років, але після одного випадку, Томас був вимушений піти слизькою доріжкою для мафії і піти на змову з ФБР. Хлопець залишився без нічого, а його колишні колеги тепер шукають його по всьому місту, тому що найбільше грошей зараз платять за одне просте виконане завдання – піднести дону на блюдці голову Томаса Анджело. Томас розповідає історію повністю, з метою пояснити агенту Норману свої мотиви, причини вступити в мафію та покинути її та чого він хоче взамін на те, що зрадить свою кримінальну сім’ю. Сюжет складається з глав і оповідає події в проміжку зі знайомства Томаса із Семом та Полі аж до зустрічі з Норманом, таке собі інтермецо. 

Переживши дуже фатальну зміну, геймплей став подібним до сиквелу – Mafia II. Лост-Хевен – відкритий світ, у якому можна творити, що заманеться. Рівень графіки у грі на високому рівні. Міміка персонажів, рівень проробки обличчя загалом, зброя, анімації, транспорт – усе це надзвичайно проривне.

На відміну від сиквелу, у ремейку спростили систему ближнього бою на кулаках. Я б навіть сказав, бойова система стала казуальною, бо тепер усі удари виконуються через Q, але від цього не гірше, тому що битись доведеться не так вже і часто. Частіше доведеться стріляти, але стріляти доведеться з економією, тому що навіть на низькому рівні складності патрони будуть у дефіциті. У випадку отримання поранення, врятувати головного героя може лише аптечка, яких розкидано достатньо немало по всій території. У грі є можливість стріляти прямо з машини, використовуючи пістолет, а також використовувати метальну зброю – коктейлі Молотова чи гранати, але їхнє застосування достатньо нелогічне з точки зору фізики.

Транспорту у грі немало, при цьому його можна викрасти і припаркувати в гаражі, щоб наступна глава починалась вже із цим транспортом. Рівень керування транспортом також можна налаштувати і це справді дуже важлива річ, особливо для тих, хто пам’ятає неприємну кожному, хто проходив цю гру, главу, де доведеться брати участь в гонках. На високих рівнях складності для керування треба перемикати коробку передач і навіть для того, щоб здати назад чи просто завести автівку, треба натиснути спеціальну кнопку. А ще у грі є мотоцикли. З мінусів транспорту є непотрібні DLC, які додають дуже новий транспорт, який ламає атмосферу. Суб’єктивна думка.

Насправді, у грі справжня трагедія криється у навколишньому світі. Поліція присутня, але вона максимально інертна і загалом життя у місті для мене не відчулось під час проходження. Додатково, економіка у грі відсутня, через що виплачений штраф не покаже, що головний герой «схуднув» на свої кровні. Дослідження світу достатньо нецікаве і єдиним стимулом досліджувати є колекціонування журналів, фотографій, карточок, коміксів, книг і подібного.

З іншого боку, у грі є багато інших плюсів, які компенсують те, що відбувається. Для прикладу гумористична атмосфера з боку Полі чи в місії, де головний герой перебуватиме в компанії з професійним ведмежатником Сальваторе, який розмовлятиме тільки італійською і якого Томмі не розумітиме від слова зовсім. Також варто похвалити достатньо приємні діалоги між персонажами, дуже добре прописаний для кожного характер, сюжетні повороти і вчинки, які можуть поставити під сумнів моральність зробленого головним героєм.

Все це змушує відчувати нас, наче це відбувається вживу. Застрелив сенатора? А як щодо того, що він не лише боровся проти мафії, а й хотів дати виборчі права жінкам? От і думай, чи дійсно зрадник хотів зрадити, а вбивця вбити. Підґрунтя для подумати вагони.

Вердикт в кінці? Раджу зіграти. Перша частина теж непогана, але для того, щоб відчути саме ностальгію. Ця ж частина зроблена саме для того, аби поринути в атмосферу Америки 30-х років. Епоха передана і ще й як! Головне грати без зайвих DLC, щоб не зіпсувати атмосферу. А для повного занурення треба буде пройти гонку на максимальному рівні складності. А хто сказав, що у мафії все буде так просто?

Автор: Денис Клименко, @samum01

Редактор: Ігор Булгаков