Ф'яріль
FenneFoxa
Цей метелик ніколи не був живий. Що цікаво, враховуючи, що метелик є символом душі у багатьох культурах і світах. Але Ф'яріль ніколи не мала власної душі.
Душа загалом цілісна від народження, але така, що була фрагментована перед смертю, не може спокійно відійти в світ мертвих. Такою вона може стати, якщо у істоти залишилась недосягнена важлива мета, або ж вона не сказала чогось дуже важливого, або ж мала дуже сильні негативні почуття до когось, хто завдав їй шкоди.
Таким чином душа може бути розірваною на шматочки, і в такому стані вона залишатиметься у світі живих вічно... Якщо не знайдеться щось, або хтось, хто міг би допомогти їй зібратися наново.
Не кожен міг би зробити це, якнайменше, бо не кожен може бачити привидів. Ф'яріль може.
Життя їй подарували привиди, що затрималися у цьому світі надовго. Вони зіткали їй душу з власних почуттів і спогадів, а самі розтанули у світанковому сяйві. Її одяг також зшитий з ниток їхньої пам'яті і навіть її помічник Морі, і той зшитий з надлишків тих ниток.
Саме тому, на вдячність за подароване їй життя, вона мандрує світом і допомагає тим нещасним, що вже ніяк не можуть самі собі зарадити.
Ф'яріль шукає їхні спогади, проходячи крізь чиєсь життя, а потім...У неї є велика голка і червоні шовкові нитки, які робить Морі. З їхньою допомогою вона з'єднує всі шматочки душі, щоб та знов стала цілою і змогла нарешті попрощатись з цим світом, та без тягаря піти далі.
Душі не мають сталого зовнішнього вигляду, тому він залежить від того, хто на них дивиться. Ф'яріль завжди бачить їх як безпорадних істот, навіть без функціональних кінцівок, якими б вони могли щось робити. Як лялечок, що можуть стати метеликами, як і вона колись.
Але як вона шукає ті душі? Загалом, вони самі знаходять її. Але у неї є дзвоник, на дзвін якого прилітають метелики. Шматочки розірваних душ можуть вказати їй на тих, хто застряг тут. Йдучи за ними куди вона тільки не потрапляла…
Ф'яріль подобається допомагати їм і вона бачить у цьому сенс свого життя. Але через це вона майже не пов'язує себе із живими, не бачить в цьому інтересу для себе. Поводиться з ними холодно і відсторонено, намагаючись уникати селищ і міст у своїх подорожах.
“Здається, було б непогано знайти собі друзів, поки ти ще жива?” — міг би спитати у неї Морі, якби він знав хоча б якоїсь мови.
“Бо ми подарували тобі життя для того щоб ти його прожила, як це роблять живі із живими, а не з мертвими…”