Функціонування застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика "Яса" - Иностранные языки и языкознание дипломная работа

Главная

Иностранные языки и языкознание
Функціонування застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика "Яса"

Застаріла лексика в лексичній системі сучасної української літературної мови. Активна і пасивна лексика, застарілі слова в сучасній українській літературній мові. Вживання застарілої лексики, історизмів та архаїзмів в романі Ю. Мушкетика "Яса".


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет філології та журналістики
Кафедра загального та прикладного мовознавства
Функціонування застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика «Яса»
спеціальності: “Прикладна лінгвістика”
доцент кафедри філологічної підготовки, кандидат
Розділ 1. Застаріла лексика в лексичній системі сучасної української літературної мови
1.1 Лексикологія як розділ науки про мову. Активна і пасивна лексика
1.3 Застарілі слова в сучасній українській літературній мові
Розділ 2. Вживання застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика «Яса»
2.1 Історична основа твору Ю. Мушкетика «Яса»
2.2 Вживання історизмів у романі Ю. Мушкетика «Яса»
2.3 Функціонування архаїзмів у романі Ю. Мушкетика «Яса»
Лексика української літературної мови в процесі історичного розвитку змінюється, збагачується та вдосконалюється. З одного боку, це пов'язано з дією внутрішньомовних факторів, зокрема з розвитком словотворчих засобів, стилістичним використанням слів, систематизацією лексичних, граматичних зв'язків та відношеннями між словами. З іншого боку - з позамовною дійсністю, розвитком виробничої діяльності людини, політичним, економічним та соціальним життям суспільства.
Лексика - це той головний і необхідний матеріал, яким кожен користується в письмовому та усному мовленні. Словами не тільки позначаються речі, явища, процеси, поняття, але й виражається ставлення до людини, її оцінка. Залежно від змісту висловлювання, адресата мовлення, умов мовного спілкування кожне речення повинне мати відповідну форму й мовностилістичне оформлення. Тому словник мови може набирати різного стилістичного забарвлення. Це зумовлюється метою спілкування і змістом цілого висловлення.
Процес поповнення лексики новими словами відбувається постійно й безперервно. Паралельно з їх появою відбуваються і зворотні явища: усунення зайвих слів, не потрібних для спілкування; поява нових і випадіння старих. Слова, що приходять у мову, перебувають на периферії лексичної системи, використовуються рідко лише окремими мовцями у певній ситуації. Тільки з часом вони поширюються та посідають відповідне місце у складі лексичної системи.
Уся лексика сучасної української літературної мови поділяється за вживанням на дві групи: загальновживану лексику та пасивну. До пасивної лексики відносяться застарілі слова (історизми та архаїзми), до загальновживаної - слова, що активно використовуються в повсякденному спілкуванні людей, їх значення відомі всім носіям мови. Архаїзми та історизми надають мові стилістичного забарвлення, певного колориту старовини та реалістичності зображуваних історичних подій.
Актуальність роботи. Багато вітчизняних мовознавців досліджували вживання та використання застарілої лексики в українській мові, зокрема І Білодід, Л. Булаховський, А. Грищенко, М. Жовтобрюх, Б. Кулик та багато інших. Такі мовознавці, як Г. Гайдученко, О. Пономарів, О. Селіванова розглядали архаїчну та історичну лексику як засіб формування специфічної мови на матеріалі українських історичних романів. Однак функціонування та роль застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика «Яса» досі не були достатньо досліджені, потребують детальнішого вивчення історизми та архаїзми в даному творі, особливості відображення ними культури та історії українського народу. Саме тому тема дипломної роботи є актуальною.
Мета дослідження полягала у вивченні й функціональному аналізі застарілої лексики у творі Ю. Мушкетика «Яса».
1. Опрацюванні наукової літератури з теми дослідження з метою висвітлення основних понять: «пасивна лексика», «загальновживана лексика», «застаріла лексика», «історизми», «архаїзми».
2. Виділенні історизмів та архаїзмів у творі й укладанні картотеки.
3. Класифікації історизмів та архаїзмів у романі Ю. Мушкетика «Яса».
4. Аналізі функцій історизмів та архаїзмів у творі Ю. Мушкетика «Яса».
5. Укладанні словника застарілої лексики, вжитої в досліджуваному романі.
Об'єктом дослідження були мовні особливості роману Ю. Мушкетика «Яса».
Предмет роботи - функції застарілої лексики у творі Ю. Мушкетика «Яса».
Методи дослідження: описовий, карткування, зіставлення, статистичний, метод індукції та дедукції, функціонального аналізу.
Теоретичне значення роботи: дослідження функцій історизмів та архаїзмів у романі Ю. Мушкетика «Яса», класифікація застарілої лексики.
Практичне значення: матеріали дослідження можуть використовуватися студентами та викладачами вищих навчальних закладів у процесі вивчення сучасної української літературної мови, української літератури, написання наукових статей, дипломних робіт та рефератів.
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, розкрито його теоретичне та практичне значення.
Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
У першому розділі «Лексична система сучасної української літературної мови» розглядається лексикологія як розділ науки про мову, що вивчає пасивну та загальновживану лексику, висвітлюються групи лексики за вживанням в сучасній українській літературній мові, розглядаються класифікації застарілої лексики. За мовознавцем І. Білодідом активна лексика поділяється на такі тематичні групи: назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків людей; назви частин організму людини і тварини; назви знарядь праці і засобів пересування; назви жител та їх частин та ін. Пасивна лексика класифікується на дві групи. Перша - застарілі слова, що вже вийшли або виходять із звичайного вжитку; друга - нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними. Також у даному розділі розглядаються особливості вживання та функціонування історизмів та архаїзмів, а також їх місце в лексичній системі сучасної української літературної мови.
У другому розділі «Вживання застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика «Яса» висвітлюються історія написання роману, історичні факти, що були взяті за основу створення твору; репрезентується соціально-економічне та суспільне життя на Україні у другій половині XVII ст., здійснюється класифікація історизмів за семантичним критерієм, тобто серед них виділяються слова, що характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів; назви колишніх урядових і військових чинів, адміністративних посад; назви не існуючих у наш час установ і організацій; назви зниклих побутових звичаїв, старих обрядів, релігійних свят; назви старовинних монет, грошових одиниць. Архаїзми класифікуються на основні групи, за мовознавцем І. Білодідом, на власне лексичні, лексико-словотворчі, лексико-морфологічні, лексико-фонетичні, лексико-семантичні архаїзми, аналізується вживання застарілої лексики в даному творі, визначаються її функції, роль та значення.
У додатках подано словник застарілої лексики, джерельною базою якого послужили: «Великий тлумачний словник сучасної української мови», «Сучасний тлумачний словник української мови», «Новий тлумачний словник сучасної української мови».
Розділ 1. Застаріла лексика в лексичній системі сучасної української літературної мови
1.1 Лексикологія як розділ науки про мову. Активна і пасивна лексика
Українська мова, як і будь-яка інша, складається із слів. Усі слова, вживані в ній, становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, об'єктом якого є вивчення словникового складу мови, називається лексикологією[8:49].
Лексика може досліджуватися з різних поглядів, зокрема вивчають її в діахронічному і синхронічному плані, на підставі чого розрізняють лексикологію історичну і лексикологію сучасної мови, або описову. Історична лексикологія досліджує закономірності формування, розвитку та збагачення словникового складу мови від найдавніших часів і до його сучасного стану. Для цього використовується як метод етимологізації, що допомагає визначити походження слова, розкрити його первинне значення і простежити характер та історію змін, яких воно зазнало в процесі своєї еволюції, так і різноманітні свідчення писемних пам'яток різних періодів. Описова лексикологія вивчає обсяг і властивості словникового складу, як він представлений у мові нашого часу, тобто яким він є на сучасному етапі розвитку мови.
Отже, предметом вивчення лексикології сучасної української літературної мови є обсяг і характер словника, що властивий українській мові в її літературному вияві на сучасному етапі існування й розвитку.
Описова лексикологія української мови обіймає велике коло питань, що належать до її компетенції. Це насамперед загальне дослідження кількісного обсягу словника сучасної української літературної мови, всебічне тлумачення лексичних значень слів, уживаних у ній, розкриття всієї складності й багатогранності цих значень, зокрема таких, як первинне і вторинне, пряме і переносне, конкретне і абстрактне; дослідження слів однозначних і багатозначних, омонімів і паронімів, синонімів і антонімів; значень, зумовлених контекстом чи ситуативними обставинами, в яких відбувається акт мовлення. До її завдань належить також вивчення словникового складу сучасної української літературної мови з погляду його походження (слова, що відбивають індоєвропейську мовну єдність, спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські та специфічно українські слова, лексичні компоненти іншомовного походження), загальної експресивно-стилістичної характеристики сучасної української лексики, можливостей її вживання в різних мовних ситуаціях і в різному словесному оточенні, визначення її активних і пасивних компонентів, а також найважливіших процесів, що відбуваються в лексиці на сучасному етапі.
Таким чином, до завдань лексикології належить вивчення словникового складу мови в усій його повноті й різноаспектній розгалуженості. Вихідною передумовою такого вивчення є положення про те, що лексика будь-якої мови не становить механічної сукупності слів, а являє собою певну систему, елементи якої співвідносні і взаємозв'язані, підпорядковані внутрішнім закономірностям цієї системи, хоч вона, у порівнянні з фонетикою і граматикою, найбільш відкрита для впливу екстралінгвістичних факторів.
Лексикологія - не ізольована лінгвістична наука, вона пов'язана з багатьма іншими розділами мовознавства, що вивчають слово в тому чи іншому аспекті, і насамперед із семасіологією- «наукою, що вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць»[8:55]. Семасіологія в тій частині, що досліджує значення лексичних елементів мови -- морфем і слів, тобто лексична семасіологія, становить власне частину загальної лексикології.
Безпосередній зв'язок існує й між лексикологією та етимологією - «наукою, що вивчає походження слів». Етимологія найближче стосується, звичайно, історичної лексикології, її можна розглядати навіть як складову частину останньої.
Цілком природно, що з лексикологією тісно пов'язана й така лінгвістична наука, як фразеологія, що досліджує лексико-семантичну сполучуваність слів, стійкі мовні звороти, фразеологізми, однією з найважливіших властивостей яких є відтворюваність їх як цілісних мовних одиниць[8:54]. З цього погляду фразеологічні одиниці аналогічні одиницям лексичним (словам), отже, й фразеологія як наука цим самим зближується з лексикологією. Прямий і безпосередній стосунок до лексикології має лексикографія - «лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення словників різного типу, а також означає і безпосередню наукову роботу над укладанням словників»[8:47]. Розкриття лексичного значення слова, повноти його семантичних відтінків, всебічна стилістична характеристика слова, визначення обсягу й меж його вживання, що так чи інакше відбивають словники, завжди здійснюються на основі досягнень лексикології і семасіології тієї мови, до якої вони належать. Словники української мови укладаються на основі тих наукових здобутків, що їх має сучасна українська лексикологія і семасіологія.
Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов'язані з ним. Мовні звуки, фонеми, реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми (корінь, основа, суфікс, префікс, інфікс, флексія), можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформляє свої думки й передає їх іншим, тобто за допомогою яких здійснюється найважливіша суспільна функція мови -- комунікативна.
Але слово не лише важлива, а й складна мовна одиниця; в ньому, як відомо, діалектично поєднуються, схрещуються і взаємодіють фонетичні, фонологічні, семантичні та граматичні мовні реальності, інакше кажучи, воно становить їх діалектичну єдність з її специфічним виявленням у кожній конкретній мові. Саме тому й вивчення слова є одним з найосновніших завдань мовознавчої науки.
Лексика (від гр. lexis - «слово» - «це сукупність уживаних у даній мові окремих слів (а іноді і сполучення слів), з якими зв'язані певні значення, закріплені у суспільному вжитку»[41:115].
Величезна частина слів у кожній мові - це назви предметів і явищ реальної матеріальної дійсності, або назви понять, зв'язаних з усвідомленням дійсності. Кожне слово утворюється не довільно, а з потреб спілкування, і своїм значенням воно відбиває свідомість людини в певних умовах її життя і діяльності. Тому лексика найяскравіше і найбільш наочно показує і виявляє зв'язок із певними суспільними сферами життя народу.
Основну частину в загальному лексичному запасі української літературної мови становить загальновживана лексика. До цієї лексики належать слова, що охоплюють поняття, які належать до загальновживаних і загальнозрозумілих для кожного, хто користується літературною мовою.
Загальновживана лексика обіймає різні сторони життя і складається зі слів, що служать:
- для означення предметів живої та неживої природи і її явищ: земля, ліс, вода;
- для означення житла людини і всього, пов'язаного з ним: будинок, хата, вікно, стіл;
- для означення частин тіла людини і тварини: голова, око, рука, лапа;
- для означення тварин, птахів, дерев, злаків, овочів: кінь, вівця, качка;
- для означення діяльності людини і найуживаніших знарядь праці: ходити, робити, шити;
- для означення одягу: шапка, сорочка, черевики;
- для означення найрізноманітніших прикмет і якостей: червоний, білий, ранній, пізній;
- для означення почуттів, стану, абстрактних понять: сум, радість, запал[11:231].
Указаними групами, звичайно, не вичерпується обсяг загальновживаної лексики літературної мови. Вона дуже численна й різноманітна, адже охоплює всі сторони життя, спільні для носіїв мови, і найчастіше зв'язана з живою народною українською мовою.
Загальновживана лексика становить основний словниковий фонд української мови. Поява нових та випадання старих слів - поступовий і досить тривалий процес, що має місце на всіх етапах розвитку мови. Слова, що приходять у мову, спочатку перебувають на периферії лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, озвичаюються і посідають відповідне місце у складній системі. Слова ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари - активну і пасивну лексику.
Переважну частину основного лексичного фонду української літературної мови становлять слова, що з'явились у ній давно, пережили довгі віки і продовжують жити й тепер. За походженням це слова спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські, або давньоруські, а також власне українські. За семантичними ознаками вони поділяються загалом на такі тематичні групи:
Назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків людей: баба, батько, брат, внук, дитя, дівер, дід, дочка, дядина, дядько, жінка, зовиця, зять, мати, муж, небіж, невістка, отець, племінник, племінниця, прабаба, правнук, прадід, свекор, свекруха, сестра, син, тато, тесть, теща, чоловік.
Назви частин організму людини і тварини: борода, брова, вим'я, воло, вухо, голова, горло, груди, долоня, живіт, зуби, кістка, коліно, кров, лікоть, лоб, ніготь, ніс, нога, око, палець, п'ята, ребро, рот, рука, серце, спина, тіло, черево, чоло, шия, язик.
Назви свійських тварин і широко відомих диких звірів: бик, бобер, ведмідь, вівця, віл, вепр, вовк, жеребець, заєць, їжак, кінь, кобила, коза, корова, лев, лисиця, олень, порося, свиня, теля, тигр, тур, ягня.
Назви свійських і широко відомих диких птахів: вівчарик, ворон, ворона, голуб, горлиця, горобець, гуска, деркач, дрофа, дятел, кулик, ластівка, лебідь, нирок, орел, перепілка, синиця, сова, сойка, сокіл, соловей, сорока, стриж, чайка, чечітка, чиж, чирятко, яструб.
Назви риб: вугор, карась, короп, лин, лящ, окунь, осетер, щука.
Назви дерев, кущів, рослин, хлібних злаків: береза, берест, бузина, бук, верба, вишня, вільха, в'яз, горіх, граб, груша, дерево, дуб, калина, клен, липа, ліщина, осика, слива, сосна, терен, черешня, яблуня, явір, ялина, ясен; билина, біб, горох, зілля, льон, коноплі, мак, малина, ожина, ріпа, хміль; жито, овес, просо, пшениця, ячмінь.
Назви різноманітних предметів і явищ природи: берег, вітер, вихор, вогонь, вода, гора, грім, град, дим, діл, долина, дощ, жар, земля, зірка, золото, камінь, ліс, місяць, мороз, негода, озеро, ріка, рілля, роса, поле, сніг, сонце, хмара.
Назви понять часу й календаря: весна, вечір, день, зима, літо, ніч, осінь.
Назви знарядь праці і засобів пересування: борона, граблі, вила, вісь, коса, ніж, молоток, пилка, плуг, сокира, ціп; весло, віз, колесо, човен.
Назви жител та їх частин: вікно, двері, дім, піч, поріг, сіни, стеля, стіни, хата, хижа.
Назви предметів і процесів харчування: борошно, вино, квас, масло, мед, молоко, м'ясо, пиво, сало, сир, тісто, хліб; жувати, їсти, пити.
Назви одягу і взуття: кожух, сорочка, черевики, чоботи, хустка, шапка, штани.
Назви господарських предметів, хатнього начиння: відро, ківш, лава, ложка, ліжко, миска, постіль, стіл, стілець, чарка, чашка.
Назви почуттів людини та її психічного стану: біль, гнів, жаль, нудьга, сон, спокій, страх, сум, радість, щастя, туга.
Назви різних, переважно трудових процесів, дій: бити, бігти, боліти, брати, варити, везти, вести, давати, держати, жати, знати, іти, їхати, копати, лити, мити, нести, носити, пекти, писати, полювати, рубати, сіяти, слухати, співати, танцювати, тесати, тримати, ходити, хотіти, чесати, читати.
Назви кольору, смаку, розміру та інших властивостей предметів: білий, блідий, вороний, гнідий, жовтий, зелений, половий, рижий, рудий, рум'яний, русий, сивий, сизий, синій, сірий, червоний, чорний; гіркий, кислий, солодкий, солоний; м'який, твердий, теплий, холодний; великий, довгий, короткий, малий, повний, цілий; молодий, старий; добрий, злий, здоровий, живий, любий, чистий, чужий.
Назви загальновідомих військових понять і зброї: битва, бомба, війна, військо, гармата, дружина, куля, наступ, оборона, вояка, полк, рушниця.
Назви широковідомих понять і предметів культури та мистецтва: музика, співи, танок; зошит, книга, олівець, папір, перо.
Назви понять, пов'язаних із суспільними об'єднаннями і виробничими відносинами людей: держава, народ, плем'я.
20.Назви числових понять: один, два, п'ять, десять, сто, тисяча; перший, другий, п'ятий, десятий, сотий, тисячний.
21.Усі займенники і службові слова, широко вживані в мові: я, ти, він, хто, що; а, до, за, на, над, по, при та ін[9:145].
Усі такі й аналогічні слова належать до загальновживаної лексики, бо вони означають назви відомих явищ, конкретних предметів, якими широко користуються всі, хто розмовляє українською мовою. Слова основного лексичного фонду мають загальнонародне значення, зрозумілі кожній людині незалежно від її соціального стану, професії, освіти, роду трудової діяльності. Вони відіграють особливо велику роль у спілкуванні людей.
До пасивної лексики сучасної української літературної мови належать слова, що рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Пасивну лексику теж можна поділити на дві групи. До першої з них належать застарілі слова, що вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові внаслідок того, що відпадає або вже відпала потреба користуватися ними при називанні предметів, явищ, подій сучасної дійсності або при висловлюванні певних думок з тієї чи іншої галузі діяльності, почуттів тощо. До другої -- нові слова, які недавно виникли і ще не стали загальновживаними або активно ще не використовуються в мові.
Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари перебувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова - в активний. Особливо інтенсивні зрушення відбуваються в лексиці в період соціальних перетворень. Так, наприклад, випали з ужитку цілі групи слів, а саме: князь, дворянин, радник, губернатор, гімназія, семінарія, ліцей.
Бувають випадки, коли слова виходять з активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменниками генерал, полковник, офіцер, гвардійці, які в 40-х роках, наповнені новим змістом, повернулися в нашу мову.
Таким чином, у лексиці української мови з погляду її розвитку можна виділити три шари:
1) сучасну лексику, тобто активний словник;
Відмирання слів - досить складний і тривалий процес. Слово архаїзується поступово. Виявившись зайвим, воно починає дедалі рідше використовуватися мовцями, переходить у пасивний словник, залишивши пам'ять про себе у писемних пам'ятках та історичних словниках. Однак ступінь архаїзації може бути різний. Одні з них повністю застаріли, вийшли з ужитку і стали незрозумілими, інші - зрозумілі і зрідка вживаються в мові й нині.
Слова братан - племінниця по брату, гудьба - музика, галити - радіти повністю архаїзувалися і вийшли з ужитку, а марець - березень, зело - дуже зрідка вживаються для відтворення колориту давнини. Деякі з таких слів залишилися в усталених зворотах або (їх основи) в споріднених словах. Наприклад: один як перст, сказати на балай або чатувати, мружитися.
Проте в пасивному словнику сучасної української мови чимало й таких застарілих слів, які зрозумілі мовцям і сьогодні, часто використовуються в наукових працях та, із стилістичною метою, - в художній літературі. Наприклад: ліцеїст, піїт, фунт, сороківка, подушне.
Ступінь і тривалість архаїзації слів обумовлені рядом факторів: чим важливіше місце посідало слово в номінативній системі, чим довше воно жило і чим ширші його семантично-словотворчі зв'язки з іншими словами, тим повільніше виходить воно з активного словника і взагалі з ужитку.
Так, слово гонець тривалий час називало особу, яку посилають з терміновим повідомленням, мало багато споріднених слів (гнати, гонитва, гонитель, гоніння, гонитися, гончий), тому архаїзація його була затяжною, воно й сьогодні зрозуміле мовцям, часто використовується в художній літературі не тільки для відтворення реалій давнини, а й у переносному значенні як синонім до слова посланець. А от слово тсоз (товариство спільного обробітку землі) жило кілька років, майже не мало споріднених слів, тому й вийшло з ужитку легко й швидко.
Ступінь застарілості слова великою мірою залежить від того, як давно витіснене воно з активного словника. Чим давніше вийшло слово з ужитку, тим, як правило, вищий ступінь його архаїзації. Так, слова шуя, сагайдак, гайдук, кріс, праща мають більший ступінь застарілості, ніж гусар, улан, гренадер, меч, волость, старшина, які перейшли в пасивний словник пізніше.
Таким чином, лексикологія -- одна з лінгвістичних наук про слово, що вивчає його в лексичній системі мови; вона розв'язує також практичні питання, перш за все пов'язані з лексичною нормою, засвоєння якої є однією з передумов правильного вживання слів, отже, й піднесення культури усного й писемного мовлення.
Основний лексичний фонд української мови становить собою невичерпне джерело поповнення і збагачення її новими словами. Але в словниковому складі української мови є багато слів, що не належать до його ядра, перебувають поза основним фондом. Серед них можна виділити такі лексичні групи
Вузьковживані слова-терміни з тієї чи іншої галузі науки і мистецтва, техніки і виробництва: аберація, аероїн, аластрим, бутадієн, гелій, клівер, мофета, позитрон, протон, синус, анаколуф, хорей, ямб та ін.
Професіоналізми: болванка, вагранка, затискач, обкатка, оранка, косовиця, шканці та ін.
Фонетико-морфологічні, лексико-семантичні та етнографічні діалектизми, обмежені у вживанні певною територією і використовувані в художній літературі з стилістичними настановами для створення місцевого колориту, для мовної характеристики персонажів тощо, напр.: банітувати (дуже лаяти), бездух (боягуз), виріст (зріст), вистарчати (вистачати), голощак (пісна рідка страва), горгонія (жоржина), гура (купа), доїдливий (надокучливий), докіль (доки), заманячіти (замаячити), катанка (суконна спідниця), кресаня (капелюх), лаврик (равлик), лепський (хороший, гарний), мабіть (мабуть), магазей (магазин), най (нехай), ниньки (нині), обійстя (садиба, двір), ошимок (кусок хліба), пакати (палити люльку), паха (пахва), розчумати (розібрати, зрозуміти), рдпавка (ропуха), сапуха (сажа), срібро (срібло), трачка (лісопилка), тутеньки (тут), файно (красиво),чабак (лящ), шкар'упа (шкаралупа), щир (щириця), ястріб (яструб) та ін.
Окремі назви предметів побуту, якими користується обмежене коло людей: боа, жардиньєрка, манто, мотовило, плахта, гречаники та ін. До цього ж типу слів належать іншомовні слова, серед них і лексичні запозичення з мов народів нашої країни, вживані в українській мові для характеристики життя і побуту різних народів, як-от: англійські -- віскі (горілка), джин (спиртний напій), клоб (гумова палиця), лендлорд (великий землевласник) («Віскі він купив зразу, але помідорів у магазині не було» -- І. Багмут; «Майже всі землі в Ірландії були захоплені і поділені між англійськими аристократами -- лендлордами» «Нова історія»); німецькі -- бюргер (поміщик), дорф (село) («Скільки потім ішли Австрією, майже в усіх селах зустрічали бійці своїх земляків і землячок, що батракували в бюргерів» -- О. Гончар); французькі -- дортуар (спальня).
5. Усі застарілі слова, в тому числі історизми, що означають назви предметів, подій, явищ минулих епох у житті народу і вживаються переважно в художніх, публіцистичних, наукових творах з певним стилістичним настановами: комонь, лучник, списник; жандарм, пристав, сотник, цар.
Емоційні синоніми до стилістично нейтральних літературних слів, наприклад, до слова говорити -- базікати, белькотати, бубоніти, бурчати, варнякати, верзти, глаголати, жебоніти, ляскотіти, молоти, плескати, плести, ректи, цокотіти, щебетати та ін.; до слова обличчя -- морда, пика, писок, твар, фізіономія.
Всі жаргонізми й арготизми (барахло, буза, кореш, пацан, манатки, сачкувати, шамати, шпана тощо). У сучасній українській літературній мові вони, не маючи соціальних умов для існування, поступово виходять з ужитку [9:131].
Спільними рисами перелічених груп слів є, по-перше, їх більш чи менш обмежена певним колом людей уживаність, по-друге, їх відносно велика нестійкість у мові, зумовлена появою або зникненням позначуваних цими словами предметів, понять, явищ навколишньої дійсності, а також перетвореннями суспільно-економічного, політичного та культурного життя носіїв даної мови. Залежно від характеру різноманітних змін у світі предметів, явищ, подій і т. д. весь час відбуваються -- то повільніше, то інтенсивніше - зміни в словниковому складі мови, переважно в тій його частині, що перебуває на більшій віддалі від її основного лексичного ядра.
Отже, слова, що перебувають на периферії лексичного фонду мови, характеризуються меншою стійкістю, ніж ті, що входять до його основного ядра.
Проте між шаром лексики, що характеризується стійкістю, загальновживаністю, тобто тією, яка належить до основного фонду словника, і рештою лексичного складу мови нема якоїсь сталої, неперехідної межі. Між різними шарами лексики існує найтісніший взаємозв'язок і відбувається постійна взаємодія. Тому в історичному плані саме поняття стійкості лексики теж відносне. Протягом тривалого розвитку мови в її основному лексичному фонді, як і в решті словникового складу, постійно відбуваються різноманітні зміни. З одного боку, окремі загальнонародні слова поступово втрачають цю якість і перестають бути зрозумілими для багатьох носіїв мови. Наприклад: «гутник», «кобеняк», «гульдена».
Серед слів, які не належать до основного лексичного фонду мови, існує чимало таких, що характеризуються великою стійкістю вживання протягом віків. Це переважно слова-терміни з тієї чи іншої галузі людської діяльності, напр., атом, молекула, білки, фізика, математика, невід, ятір.
Отже, розглянуті лексичні групи мають важливу особливість, обмеженість вживання та поступове зникнення певних слів. Дані групи характеризуються меншою стійкістю, адже частотність їх вживання досить обмежена.
1.3 Застарілі слова в сучасній українській літературній мові
Застарілими слова стають внаслідок постійного процесу старіння, архаїзації якоїсь частини словникового складу, дії, що весь час відбувається у складній лексичній системі мови паралельно з явищем народження нових слів чи розвитком окремих нових значень. Ці зміни зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми факторами розвитку мови в цілому. Обидва вони при всій їх полярності тісно пов'язані один з одним і викликають у мові зрушення її лексичної системи, певні переміщення в цій системі тих чи інших категорій слів. «Ті слова, які на певному етапі мовного розвитку вважаються неологізмами (оскільки вони ще не увійшли в загальний ужиток і перебувають на периферії узвичаєної мовної практики), згодом стають загальновживаними, тобто змінюють своє місце в системі мови. Це змушує мовну систему -- в якійсь своїй частині -- перебудовуватись, що приводить до переміщення раніше активно вживаних слів у розряд архаїзмів»[15:66].
Обидва процеси -- народження і старіння слів -- характеризуються тривалістю і поступовістю їх протікання. Застарілі слова, що є наслідком архаїзації певних лексичних категорій, не відразу випадають із мовн
Функціонування застарілої лексики в романі Ю. Мушкетика "Яса" дипломная работа. Иностранные языки и языкознание.
Уголовно Исполнительное Право Темы Рефератов
Реферат На Тему Башкирский Национальный Костюм
Сочинение: Милосердие - черта русского характера
Реферат Титульный Лист Образец В Школу
Сочинение На Тему Известный Памятник
Реферат: Состояние и пути совершенствования финансового менеджмента организации
Особенности Алупки как курортной зоны
Курсовая работа: Технико-экономическое обоснование выбора фундамента мелкого заложения
Сочинение Упр 22 9 Класс
Реферат: Tino VillanuevaS DayLong Day Essay Research Paper
Курсовая работа по теме Влияние типа нервной системы на профессиональное самоопределение подростков
Медицинский Массаж Детский Дипломная Работа
Осень Сочинение Описание 11 Класс
Самолюб Никому Не Люб Сочинение
Оценивание Сочинения Огэ 9.3
Дипломная работа по теме Структура силовой подготовленности пловцов высокой квалификации на этапе базовой подготовки
Реферат по теме История института банкротства в России
Реферат: Наркотическая зависимость
Баллистика И Баллистическое Движение Реферат
Реферат по теме Кадры и управление в Израиле
Докази в цивільному процесі - Государство и право курсовая работа
Бифуркационная динамика систем - Биология и естествознание лабораторная работа
Социальная политика государства: необходимость и пределы государственного вмешательства - Государство и право курсовая работа