Франкфуртський книжковий ярмарок

До Франкфуртського книжкового ярмарку була довга дорога. Років 5-7. Кожного разу, як бачив у новинах, то думав «Треба». Але то забував, то заплановував щось інше, то взагалі - чорт плутав і заносило мене далеко на північ.

Цього разу рішення поїхати було абсолютно спонтанним. Настільки, що ще за 15 хв до виходу сумнівався, чи треба взагалі оце все. Але куплений квиток зіграв свою мотиваційну роль.

Досить вступів! Перейдемо до контенту.

По-перше, русня - не люди. Не забуваємо про це на жодну хвилину.

По-друге, вже на вході зрозумів, що всередині на території місцевого виставкового центру курсує натовп не менше, ніж на ювілейний концерт Степана Гіги.

Одразу пішов до інтернаціонального павільйону, бо вже о 10-й в українському секторі починалась панельна дискусія «Міф Крим» з Севгіль Мусаєвою та Павлом Казаріним.

Звичайно ж, що я крінжанув і подякував особисто обом вже після закінчення дискусії за їх позицію і працю.

Український стенд насправді приємно здивував як кількістю представлених видавництв, так і кількістю відвідувачів. Як місцевих, так, звичайно ж, і наших. Побачив «Доцю», «Абрикосову книгарню», ще недочитану «За лаштунками імперії», вже кудись в черговий список занесену «Як виникають теорії змови», подаровану друзями «Країна зсередини» від Ukrainer. Були, звичайно ж, україномовні книжки, але в достатній кількіості представлені були і англо-, і німецькомовні.

Особливо кидалась в очі різниця між нашим стендом та тими, що поруч. Думав, що це й усюди так, але не поспішатимемо з висновками.

В цьому павільйоні були представлені головним чином країни Центральної та Східної Європи, Балкан та Скандинавії. Невеликі стенди африканських країн також були присутні, хоч і особливо не фотогенічні. Країну-гній бачив, але вона займала прийнятне для неї місце - невеличка палатка десь в передостанньому проході, без прапорів, без подальших. Ну ви зрозуміли, не варто навіть часу на опис. Йдемо далі, на більш важливе.

Поки була перерва до наступної панельної дискусії, сходив в інший павільйон. Там було менш живо, але стенди були вже абсолютно іншого рівня. З другом, з яким ходили, помітили, що ці всі чудово продумані дизайнерські стенди майоріли стікерами «За підтримки уряду NN». Без подібного підходу навряд чи б декілька видавництв дійшли до такої спільної візії, організації та фінансування. Таке ось суб’єктивне бачення.

Можна було дивитись на порожні стенди британських видавництв (бо розпродаж запланований лише на наступний день)

Можна було плюватись від порожних відверто пропагандистських стендів чергового червоного концтабору

Але час повертатись до стенду українського, бо наступним на черзі була дискусія з Андреасом Умландом та Олександром Михедом.

Якшо ви запитаєте, чи крінжанув я знову і чи підійшов знову до автора, щоб подякувати йому за книги, позицію і натхнення вивчати регіони України - ви вже знаєте відповідь.

Добре, що можна писати цей текст за гарячими слідами, бо на завтра вже й забуду. Час піти поїсти, але по дорозі можна зайти в ще один інтернаціональний павільйон - тут Близький Схід, країни Перської затоки, ще хтось промайнув, вже не згадаю. Іх не фотографував (хоча там з дизайнерською візією також не пожалкували ані часу, ані грошей), але поверхом нижче було Середземномор'я.

Шо там по центральному павільйону? Треба було спробувати. Ось тут вже дійсно було щось схоже на моє уявлення про книжковий ярмарок. Німецькі видавництва, книги за ціною видавництва, автограф-сесії і всі ці історії. Ажіотаж - на фото.

Була і хвилина ностальгії з часів вивчення мови, підготовки до іспитів і всіх інших проблем, які тоді здавались значними і серйозними.

Під кінець був ще один візит до українського стенду, де була панельна дискусія за участі Вахтанга Кебуладзе (чи поважаю я його і чи з захватом дивлюсь його інтерв’ю та розмови з Володимиром Єрмоленко? Спитайте щось менш очевидне), Світланою Ославською та Анною Ільченко, які написали/видали книгу про українські хати, їх регіональні відмінності, їх історії, історії їх власників. І, чесно кажучи, спочатку думав, що, мовляв, ну їх можна було розділити, бо пану Кебуладзе явно є що більше розповісти, а у пані Ославськоі та пані Ільченко зовсім інші наративи, але куди там! Всі чудово один одного доповнювали, підхоплювали думку, десь в прийнятному об’ємі не погоджувались, десь розповідали емоційно, десь просто жартували. Величезний потенціал, хай у них все влаштується якнайкраще!

Такі ось історії з ярмарку в ФФМ. Можливо, звичайно, що колись руки дійдуть і до лейпцигського. Але, якщо чесно, то набагато цінніше було б походити по подібних заходах в зовсім іншому місті. Все обов’язково буде.