Французьке мистецтво XVIII століття - Культура и искусство курсовая работа
Главная
Культура и искусство
Французьке мистецтво XVIII століття
Дослідження значення французького Просвітництва для розвитку прогресивних ідей культури XVIII століття. Вивчення особливостей французького живопису, скульптури і архітектури. Знайомство з головними працями та ідеями художників, скульпторів і архітекторів.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРА
Своєрідність яскравого вкладу, який внесло європейське мистецтво XVIII століття в історію світової культури, визначається в основному тим, що цей період був останнім історичним етапом довгої перехідної епохи від феодалізму до капіталізму. Основний зміст історичного процесу в Європі XVIII століття складався з переходу до промислового капіталізму, до панування класичних форм розвинутого буржуазного суспільства і його культури. Найбільш повно і послідовно підготовка та обґрунтування ідеалів буржуазної революції здійснювалися у Франції. Це було зумовлено ще й тим, що центр формування художніх смаків Франції перенісся із Версалю, головної резиденції Людовіка XIV, навколо якої зосереджувався двір і обслуговувалося його мистецтво, у Париж. Всі ці події відбилися на культурному житті Франції.
Тема нашої курсової роботи: “Французьке мистецтво XVIII століття”. Актуальність теми полягає в тому, що французьке Просвітництво закладає нову ідейну базу в культурі не лише у Франції, а й і у всій Європі.
Об'єкт - нові умови суспільного та ідейного життя, що визначили складання нового великого етапу в історії художньої культури.
Предмет - французьке мистецтво XVIII століття, його значення для суспільства на основі творчості і діяльності представників даного періоду.
Хронологічні рамки - тема охоплює період від початку XVIII - до початку XIX століття.
Метою дослідження є вивчення французького живопису, скульптури і архітектури XVIII століття.
- визначити головні стилі в мистецтві Франції XVIIІ століття;
- на основі діяльності головних представників цього періоду дати характеристику культурі Франції та її значення для суспільства;
- ознайомитись з головними працями та ідеями художників, скульпторів і архітекторів Франції XVIII століття.
В області образотворчого мистецтва художній прогрес мав дещо двоякий характер. Французькі майстри XVIII століття створили мистецтво, що являло собою крок вперед не тільки по відношенню до своїх попередників, але і в розвитку світової художньої культури в цілому. Вони створили витончене мистецтво, яке диференційовано аналізувало найтонші нюанси почуттів і настрою. Вишукана інтимність, стримана ліричність, вічливо-безпощадна, аналітична спостережливість - характерні особливості мистецтва XVIII століття. Тонке відчуття сюжетної ситуації притаманне і прекрасному портрету цієї епохи, і багатофігурним жанровим композиціям, і будь то хоч “галантні святкування” Ватто, чи скромні побутові мотиви Шардена. Ці якості художнього сприйняття життя вперше з такою послідовністю утвердилися в мистецтві. Однак суттєві досягнення цього періоду були куплені дорогою ціною, частковою втратою художніх завоювань минулих епох. Однак образотворче мистецтво XVIII століття не тільки частково втрачало ту універсальну повноту охоплення духовного життя людини, ту синтетичну єдність, за допомогою якої Пуссен, Латур та інші майстри передавали у своїх образах основну естетичну і етичну проблематику своєї епохи. Живопис і скульптура XVIII століття поступово втрачали здатність втілювати з найбільшою художньою наочністю основні проблеми свого суспільства.
У Франції, де найбільш послідовно в області філософії, літератури і мистецтва здійснювалася підготовка буржуазної революції, культура поступово набуває програмного громадянського напрямку. Розвиток французького мистецтва XVIII століття, формування його основних естетичних ідеалів залежали від історичних умов, які ділилися на два етапи. Перший етап з 1720-1750 років - пов'язаний з утворенням рококо, а другий з 1750-1780 років з утвердженням класицизму і неокласицизму в якості панівних напрямків. Рокальний живопис і скульптура, що зберегли свій зв'язок з архітектурним оформленням інтер'єру , в більшості носили декоративний характер. Живопис і скульптура рококо уникали звернення до драматичних сюжетів, не прагнули пізнання реального життя,постановки значних соціальних проблем. Відверто гедоністичний характер живопису рококо визначив його обмеженість.
Другий етап розвитку французького мистецтва XVIII століття пов'язаний із загостренням противоріч між ідеологією пануючого устрою і його противниками. Новий етап прогресивного розвитку художньої культури виступав у формі двох основних ідейно-художніх напрямків - неокласицизму та більш реалістичного по формі розвитку мистецтва.
Можна сказати, що французька культура XVIII століття не тільки не знала “єдиного стилю епохи” , але й самі стильові напрямки далеко не завжди втілювали в собі основні тенденції розвитку мистецтва свого часу. Класицизм в своєму намаганні створити нові і водночас прості та високі форми мистецтва, здатні виховувати благородні думки, звернувся до античності. Античне мистецтво у XVIII столітті оголосилося нормою та ідеальним прикладом. Класицизм стверджував величність перемоги розума над почуттями, обов'язку над пристрастю. У Франції, де з другої половини XVIII століття назрівав рішучий революційний вибух, де буржуазія володіла великими культурними традиціями і достатньою соціальною міццю, основна лінія розвитку мистецтва вела до зародження повного громадянського пафосу революційного класицизму Давида. Буржуазна революція 1789 року закінчила собою цілу епоху в історії людства і відкрила шлях новому етапу в розвитку суспільства і його художньої культури.
При написанні роботи автор використав наукову і пізнавальну літературу, що описує дану тему. Особливо багато матеріалів взято із таких творів: Алпатов М.В. “ Етюд ы по истории западноевропейского искуства ”Алпатов М.В. Етюды по истории западноевропейского искуства, М., 1963, 425 с. - це видання містить опис і критику найбільших витворів мистецтва Європи, в тому числі і Франції. А. Н. Бенуа “ История живописи ” Бенуа А.Н. История живописи, т.ІІІ, М., 2002, 512 с. ІІІ том -описується історію живопису XVII-XVIII століття країн Європи . “ Всеобщая история искуств ”Всеобщая история искуств, т.ІV,М., 1963, 694 c. том ІV- тут розглядається детальний опис скульптури, живопису та архітектури. Подається детальна біографія видатних митців культури. О. Шуазі “ История архитектуры ”Шуазі О. История архитектуры, М., 1937, 694 с. -ця праця висвітлює погляд професіонала на історію становлення і розвитку людського суспільства через призму взаємопроникнення різних архітектурних прийомів і форм. “ Мастера искуств об искустве ”Мастера искуств об искустве,т. ІІІ, М., 1967, 632 с. -присвячений висловлюванням художників XVII-XVIII століть.
Структура : курсова робота складається із вступу, трьох розділів - в яких розглядається живопис, скульптура і архітектура XVIII століття, висновку, додатків та списку використаної літератури.
просвітництво культура живопис скульптура
Французька художня культура ХVIII століття відображала обличчя цієї епохи. Боротьба проти церкви і абсолютизму, послаблювала їх авторитет і значення релігійного та історичного жанру. В образотворчому мистецтві безумовно переважає світське, а згодом - громадянське начало. Це відбивається у взаємоіснуванні різних стилів та жанрів.
Перехідний характер ХVІІІ століття найбільш повніше виразися в розкритті образу людини. Художники боролися за емансипацію особистості, зростання її індивідуального і громадянського самопізнання. Все це відобразилося в цікавості до образу природної людини, її справжніх інтимних почуттів на які не впливали офіційні норми життя. Це і визначило звернення художників до теми повсякденного життя, що не порушував сталих законів природи.
“У ХVІІІ столітті у Франції виникає новий художній напрямок - рококо та утверджується класицизм, у формі неокласицизму . ”Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури , К., 2000, с.291
Рококо - (від франц. rocaille - мушля), таку назву стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Це суто світський стиль, був досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору. У мистецькому плані “легковажний”рококо був протилежним “важкій урочистості бароко”. Він начебто нагадував про швидкоплинність життя, закликаючи жити лише сьогоднішнім днем, отримуючи всі його насолоди.
Основоположником рококо в живописі можна вважати видатного французького художника, графіка, одного з родоначальників побутового жанру - Антуана Ватто (1684 - 1721).Походив з простого середовища. У 1702 році приїжджає в Париж і приєднується до фламандських художників. На життя заробляє продажем своїх картин паломникам, на мосту Нотр-Дам.В 1708-1709 роках працював у Клода Одрана, який допоміг йому розкрити свій талант. Художник любив побутовий жанр, робив багато зарисовок батальних сцен і побуту солдат, багато малював з натури - все це зародилося в ньому ще в юнацькі роки. Картина “Відплиття на острів Цитеру”(1717) - перша з серії “галантних святкувань”, що відображає основні риси і манери художника з її підкресленою театральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. На цьому полотні Вато “закарбував очікування радості та щастя, і разом з тим,нестерпну томливість людського серця”Герман М. Г. Антуан Ватто, Л., 1984, с.116 . Ця картина ясно відображає те, що у художника поєдналися дві особливості: мрійливість душі та проникливий погляд. Поєднуючи пейзажі з фігурами, Ватто підпорядковував різнообразні елементи, із яких створював картини, пануючому емоціональному мотиву. В “галантних святкуваннях” відчувається відсторонення художника від зображуваного; це результат глибокого розходження між мрією живописця і недосконалістю життя.
Художні ідеали Ватто нагадують думку Монтеск`є, що прекрасне виражається не стільки в рисах обличчя, скільки в його рухах, які часто є непомітними. Метод Антуана характеризується порадою, яку він дав своєму учню Ланкре: “Направитисвої зусилля на вчителя вчителів -природу та з неї створювати свої картини”Мастера искусств об искусстве, т.IІІ, М., 1967,с.270 .Єдність між емоціями персонажів і пейзажем в картинах Ватто - основа важливої ролі його мистецтва у розвитку живописі ХVІІІ століття. Він переносить нас в іншу атмосферу. Його картини щастя зіткані із суперечливих вражень і переживань. Ватто любується своєю світлою мрією, радіє і тужить, але не вірить щирості своїх героїв, жартує над ними і прощається з ними. Тонка емоціональність творчості художника була завоюванням, що проклало шлях мистецтву століття до пізнання того, що Делакруа назвав “ областю невизначених відчуттів”. В 1717 році Ватто представив в Академії велику картину “ Паломництво на острів Кіферу ” ,за яку дістав звання академіка.
На полотні змальовані світські дами і кавалери, що є паломниками острова Кіфери - острова любові. На цій картині Антуан Ватто ” тонко передає людські почуття, що вказує на мрійливість і поетичний шарм його мистецтва”Энциклопедия живописи, М., 1999, с.116 . Однак це не кохання, а гра у кохання, театр. Театром і було все життя суспільства, яке змалював Ватто. Він добре знав життя і розумів, що багато людей у цьому світі змушені грати не свої ролі. Сучасники художника розповідають, що він писав свої картини виключно із натури. Вивчення творів Ватто підтверджує це і показує , що митець багато спостерігав за людьми, аналізував їх і все це передавав на своїх полотнах. Характерна особливість мислення Ватто, яка наклала відбиток на більшість його живописних задумів - це схильність говорити про одне, при цьому думати і мріяти про зовсім інше. В полотнах Антуана невловима, але владна сила вабить нас за їх межі в далину мрій та марень. Це дає про себе знати нелише в серії “галантних святкувань”, але і в ранніх картинах художника. І якими би не були особисті мотиви Ватто, в своїх полотнах він “передчуває ту чарівність “там”, яку майже через століття романтики намагались обґрунтувати філософським ідеалізмом Канта” Немилова И.С. Французская живопись ХVIII века, Л., 1985, с.316 . Внаслідок Вальтер Партер справедливо признав, що Антуан Ватто відкрив новий світ.
Найкраща картина Ватто, що пов'язана з театром - це “ Жіль”. Композиційне рішення цього полотна дещо загадкове. Головний герой актор Жіль, представлений в стані медитації та глибоких роздумів. В його виразі обличчя видно сумну насмішку і прихований егоїзм людини, яка здатна володіти людськими серцями.
Останнім великим твором Ватто була картина “Лавка Жерсена”. Тут зображено знатних дам з вельможами та їх слугами, що пакують куплені картини в ящики. Біля ящика в який кладуть портрет Людовіка ХІV стоїть насмішкуватий простолюдин. В цій скромній звичайній сцені критика справедливо побачила свій поетичний підтекст. Це прощання з епохою “короля-сонце”, недарма його портрет запаковується в ящик. Це також прощання художника з мистецтвом, прощання з життям, недарма в цю картину він включив все, що його приваблювало і було йому дорогим.
“Лавка Жерсена” - виразно розповідала про людей того часу, передбачала нові завоювання реалізму ХVІІІ століття. Передчасна смерть художника в 1721 році обірвала його суперечливий і стрімкий розвиток, який багато чого визначив у французькій живописі ХVІІІ.
Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703-1770)“першого художника короля”,директора Французької академії наук, який в “середині ХVІІІ століття став законодавцем художніх смаків у Франції ”Французская живопись ХVI - ХIХ веков, М., 1991,с. 160 . Картини Буше не настільки живі, як у Ватто, але вони по-своєму виразні та емоціональні. Він є справжнім творцем французького пасторального жанру, що зображував галантних пастухів і манірних пастушок або епізоди античної міфології. Це такі полотна, як “Купання Діани”, “Літня пастораль”(додаток 1), “Юпітер і Калісто”.
Тут змальовані кокетливі Венери, німфи і амури, що піддаються утіхам любові. Пасторалі Буше є прикладом сентеминтальної дворянської моди. Його живопис в повній мірі відобразив декоративні принципи мистецтва того часу. Талановитий Франсуа Буше був творцем святкового мистецтва, заснованого не стільки на спостереженні життя, скільки на імпровізації. Однією з останніх його робіт, був портрет фаворитки Людовіка ХV, маркізи де Помпадур .
В другій половині 50-х років живопис Буше став досить холодним. Ця “його творча криза відображає деградацію стилю рококо, викликану занепадом аристократичної культури”Бенуа А.Н. История живописи всех времен и народов, т. ІІІ, М., 2002, с. 351 . Криза в мистецтві тісно була пов'язана з кризою абсолютизму та подіями в тогочасній Франції, які наближалися до революції. Помер Буше у травні 1770 року, його талант цінували як сучасники так теперішнє покоління.
З середини ХVІІІ століття європейське мистецтво знову звернулося до класики, але на новій ідейній основі. Нею стала ідеологія Просвітництва. “ Археологічні розкопки Помпеї, розпочаті в 1748 році, наукові дослідження з античної культури значно розширювали уявлення про римське мистецтво та сприяли розвитку нового стилю - неокласицизму ” Культурология. История мировой культури, М., 1995, с. 205 . У мистецтві цього напряму переважали прості, лаконічні, геометрично правильні форми, простежувався зв'язок з реалізмом, що проявилося в творчості французького художника Жана Батіста Сімеона Шардена (1699-1779). Свідок розквіту французького Просвітництва, сучасник видатних мислителів - Вольтера, Руссо, Дідро. Освіту спочатку здобув у художника П. Жака, а згодом у відомого живописця Н. Куапеля, який високо оцінив здібності учня. Почав Шарден із натюрморту і в 1728 році на виставці молоді він представив дві картини “Скат” і “Буфет”. Вони мали успіх і відкрили перед ним двері Королівської академії.
Побутовий жанр в 1730-1740 роки займав головне місце у творчості Шардена. Він, виражаючи смаки буржуазії, відтворив поміркованість,порядок, затишок ранньобуржуазного побуту - “Молитва перед обідом”, “Праля”, “Кухарка”. Дійсно художник прославив добропорядність, працьовитість, вірність домашньому вогнищу - справді бюргерські чесноти. Ці картини стали шедеврами реалістичного мистецтва.
Жанрові картини Шардена - поетична розповідь про “добру вдачу ” простих людей, їх достойне життя. “Його реалізм був одним із перших проявів демократичної думки епохи Просвітництва з її ідеєю рівності людей. Творчі пошуки митця перекликалися з думками просвітників ”Рославец Е. Н. Живопись Франции ХVII-XVIII века, К., 1990, с. 180 .Побутовий жанр і натюрморт тісно пов'язані в живописі Шардена. Для митця третього стану натюрморт був глибоко змістовним жанром мистецтва. Демократичні смаки Шардена відбилися на відборі речей для картин - скляна пляшка, скат, чарка з вином поряд з фруктами. Поезія повсякденного життя, тонке проникнення в сутність речей складають найбільш суттєві відмінності мистецтва Шардена від попереднього етапу розвитку реалістичного натюрморту. В останні роки життя художник виконав серію портретів, серед яких і:
В упевненій позі, в проникливому погляді виступає достоїнство суворої і вибагливої людини, що пройшла великий і складний життєвий шлях.
“ В роки посилення реакції, народних повстань, загострення соціальних протиріч і пришвидшення руху французького народу до революції, утвердилося прогресивне мистецтво “революційного класицизму”, головним представником якого став Давид Жак Луї ” Немилова И. С. Загадки старых картин, М., 1989, с. 285 (1748-1825).Цей новий напрямок в французькому мистецтві ХІІІ століття був сприйнятий філософами як культ розуму, що висував новий тип художника-борця, покликаного виховувати у глядача високі моральні якості та громадянські чесноти. Таким був Давид, який чимало зробив для піднесення престижу художника, як фаху, здатного діяльно служити, а не вельможним особам. Людина, що не дуже розбиралась в політиці і в тогочасних політиках, художник Давид прийняв революцію і всіма засобами слугував їй. Він пише портрети відомих генералів, захисників революційної Франції, її убитих героїв-революціонерів, стає режисером нових, малозрозумілих, революційних свят.
Бурхливі політичні події втягнули його у самий вир стрімких змін. Давид був членом клубу якобінців, членом Національного Конвенту. Він був серед тих, хто голосував за страту короля Франції без зволікань. Голосування було поіменним і вносилось у протокол. Однак головним полем діяльності Давида залишалось мистецтво. “Саме він стане головою художньогожиття Парижу в роки революції. Давид всіляко сприятиме рятуванню художніх скарбів з садиб і палаців емігрантів-аристократів, яких революційний уряд перевів у статус зрадників і конфіскував їх майно”Варшавский А. С веком наравне, М., 1977, с. 295 .Давида як діяча мистецтв налякали випадки руйнації готичних соборів і церков, що покотилися Францією, побиті стародавні вітражі доби середньовіччя, порубані голови скульптур кам'яних королів в соборі Нотр- Дам. Колишній королівський палац Лувр, який намагалися зруйнувати, нарешті перетворили на Національний музей, куди почали звозити врятовані картини і малюнки, меблі, гобелени, бронзу, античні скульптури, доля яких вважалася вкрай небезпечною в часи боїв чи народних заворушень в провінціях.
Не забував художник і про колег, що бідували. “Давид виступав ходатаєм перед революційним урядом заради матеріальної допомоги митцям, що не поділяли політичних позицій майстра, але залишались відомими фахівцями декоративного чи навіть ужиткового мистецтва, непотрібного революції”Журнал «Художник», № 4, апрель, 1990, статья Никифоров Е. «Жак Луи Давид», с.40 . Так, старого Жана-Оноре Фраґонара Давид залучив до рятування творів мистецтва.
Давид захоплювався благородною красою грецького мистецтва і намагався віддати данину цьому мистецтву у портреті Марата, однієї з головних фігур Французької Революції. Марат страждав від хвороби шкіри, через яку змушений був приймати медицинські ванни. Проте Марат не звик марнувати час, тому ставив біля ванни дошку, що слугувала йому столом. У той роковий день в кімнату до Марата була допущена жінка,Шарлота Корде, що несла діячеві петицію. І коли Марат читав того листа, жінка вбила його ножем. На картині Давида Марат ще тримає перо в одній руці, а петицію - в іншій.
Картина викликає шок у глядача, що вперше її побачив, оскільки зображає фігуру мертвого політичного лідера, що спадає з ванни. Ніж вбивці досі знаходиться на підлозі. Давид закликає глядача розділити біль і гнів, які він відчував через вбивство Марата. Проте його картина зображає лише один бік історії .Марат був прихильником насильства в політиці, і лише вбивство зупинило його терор. Художник у своїй картині подає Марата - якжертву ворогів революції. Коли верховна влада над Францією перейшла в руки Наполеона, Давид став привілейованим живописцем імператора. Він увіковічнив на полотні славні події Консульства та Імперії (“ Коронація Наполеона”, “Портрет Бонапарта на перевалі Сен-Бернар”, і ін.).
Після реставрації Бурбонів художника було виключено з Академії мистецтв. Він переїхав до Брюсселя де відкрив свою школу з якої вийшло багато відомих художників. Давид - був гідним літописцем своєї епохи.
Французьке мистецтво ХVІІІ століття пройшло еволюцію від рококо до неокласицизму. Взаємодія і боротьба цих художніх напрямків зумовлена розвитком антифеодальної боротьби. І в міру тогояк змінювалися настрої суспільства так мінялися і стилі. В першій половині ХІІІ століття панував рококо. Це був манірний, дещо легковажний світський стиль, що повністю підкреслював дух того часу. Однак “висока напруга суспільної боротьби і зростання громадянського самопізнання породили новий стиль і нових художніх героїв достойних революційної епохи”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 256 .Так на зміну рококо приходить неокласицизм більш реалістичний і революційний стиль.
Скульптура першої половини ХVІІІ століття знаходилася в залежності від принципів декорації інтер'єру. Майже кожен із французьких скульпторів цього періоду одночасно працював у різних жанрах - і в історично-міфологічному, і в портретному. Їх відношення до пануючих стилів - рококо та неокласицизму - також було досить вільним. “Один і той же майстер з легкістю переходив від витончених статуеток в стилі рококо до монументальних неокласичних композицій”Бурдель Є. А. Искуство скульптуры, М., 1968, с.45 .
На початку ХVІІІ століття традиції рококо розвивав скульптор Єдм Бушардон (1698-1762). В творчості цього майстра визначаються нові художні прийоми - витонченість і аристократизм. В 1732 році Бушардона запрошують у Париж і він стає скульптором короля Людовіка ХV. Починає працювати в різних королівських резиденціях.
Найбільш відомі його роботи - статуя Людовіка ХV на коні тафонтан Гринель. Фонтан це пам'ятник, що стоїть на роздоріжжі епохи. В ньому є щось і від класицизму і від рококо. Бушардон любив і захоплювався античною культурою. Про це говорять і його витвори: статую Людовіка ХV, представлено в римських обладунках, як імператора, а також “Приборкувач лева”(1737) представлений в образі Геракла.
Одним з найбільш відомих витворів Бушардона є “Амур”. Фігура Амура витончена, його рухи наповнені грації, що повністю відповідає манерам стилю рококо. Ідея скульптури не втратила своєї актуальності - любов, обеззброююча сила. В творчості майстра органічно поєднувалися різні стилі, що свідчить про його великий талант.
Найбільше стиль рококо проявився в творчості Жана Батиста Лемуана (1704-1778). Головна область його творчості - декоративна пластика і портретні бюсти. Він виповнив скульптурні прикраси для інтер'єру готеля Субіз в Парижі. Лемуан був прекрасним вчителем, із його майстерні вийшли два скульптори - Пігаль і Фальконе.
Жан Батіст Пігаль (1714-1785) -“був прозваний сучасниками “Безпощадним”, оскільки в портретах він ніколи не іделіазував свої фігури”Всеобщая история искуств, т. ІV, М., 1963, с. 294 . Наприклад ,в автопортреті 1780 року, майстер показав невблаганну на нього старість. Такий реалізм простежується і в мармуровій статуї Вольтера. Пігаль переніс на зображення всі ті ознаки старості, які описав у своєму листі Вольтер. У витворах інших жанрів скульптор намагався з'єднати витонченість із складними силуетами фігур. У своїй справі Пігаль був великим майстром. Він, ніби зазираючи в душу людини, з точністю передавав її емоції.
Інший учень Лемуана, Етьєн Моріс Фальконе (1716-1791) - один з найбільших скульпторів ХVІІІ століття, відрізнявся блискучою ерудицією, прекрасно знав античну скульптуру. Більше 10 років керував фарфоровою маніфактурою в Севрі. Його маленькі композиції в стилі рококо на античні сюжети (50-60рр.) - “Амур”, “Аполон іДафна” та інші - тонко передаютьввідтінки настрою.Він як і всі інші митці змушений був виконувати алегоричні композиції для маркізи Помпадур. Однак майстер все життя тяжів до монументальних і драматичних образів. Дуже виразною є його рання композиція “Мілон Кротонський” (1744). Це дуже драматична за сюжетом композиція, в якій відчувається повна емоційна напруга.“Тільки природу живу, одухотворену, пристрасну повинен передавати скульптор в марморі, бронзі чи камені”Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, с.20 - ці слова завжди були девізом Фальконе.
Все життя скульптор мріяв про створення монументального витвору. Втілити цю мрію в життя йому вдалося в Росії. За порадою Дідро імператриця Єкатерина ІІ доручила Фальконе створення пам'ятника Петру І в Санк-Петербурзі. “Мідний вершник” (1766-1778), так була названа скульптура ,- став вершиною творчості скульптора. Фальконе вирішив представити самого царя як “наглядача, законодавця і благодійника своєї країни, який простягає руку над об'їжджаємою ним державою”Кожина Е.Ф. Искуство Франции XVIII века, Л., 1971, с.189 . Скульптор намагався передати на обличчі Петра поєднання думки і сили. Монументу особливу велич надає горда осанка Петра. Місце розташування вибрано не випадково. Воно знаходиться біля Адміралтейства заснованого імператором. За задумом Фальконе основою пам'ятника став великий камінь у вигляді хвилі, який би мав нагадувати про те, що саме Петро І вивів Росію до моря. Ідеї Катерини ІІ та скульптора виникали і щодоодягу Петра. Однак Фальконе був впертим і зробив по-своєму.
Він писав Дідро: “Ви знаєте, що я не одягну його по-римськи, точно так , як би не одягнув Цезаря по-російські”Зарецкая З.В. Фальконе, Л., 1970, с.45 . До моменту відкриття пам'ятника відносини скульптора і двору зовсім зіпсувалися. Ображений Фальконе не дочекавшись відкриття поїхав у Париж.
Ще одним шедевром майстра є статуя Зима, зроблена по замовленню маркізи Помпадур, про яку із захопленням говорив Дідро. Він не раз повторяв, що цінує в творчості Фальконе насамперед вірність природі. Сам скульптор писав: “Це мабуть найкраща річ, яку я міг зробити, і я смію думати, що вона прекрасна.”
Великим майстром реалістичної скульптури в другій половині ХVІІІ століття був Жан Антуан Гудон (1741-1828). Це був скульптор нового покоління, безпосередньо пов'язаного з революційною епохою. Вибраний ним напрямок відкидав ідейні основи і витончені форми стилю рококо. Звернення Гудона до монументальної скульптури свідчить пор його рішуче прагнення перебороти традиційні форми французької пластики. В 1777 році він дістав звання академіка. Розквіт реалістичного портрета Гудона припадає на 1770-80 роки. Моделями скульптора були відомі суспільні діячі: французькі письменники і філософи - Дені Дідро, Руссо та інші. Це надавало його творчості велике суспільне значення. Він зображував своїх героїв справжніми, непрекрашуючи їх зовнішності.
“Мистецтво Гудона в цей період не виділяється якимись особливостями форми, її новизною. Навпаки, новизна прихована в максимальній простоті його робіт, в усуненні всяких атрибутів, алегоричних мотивів. Гудон - продовжувач кращих реалістичних тенденцій французького мистецтва, його аналітичності та тонкого психологізму”Ильина Т. В. История искуств. Западноевропейское искуство, М., 2000, с.305 . Кого би не зображував скульптор - його портрети ставали духовною квінтесенцією віку.
Одним з найбільших витворів Гудона - статуя “Вольтера”, яка свідчить про його тонкий дар психолога. Скульптор одягнув Вольтера в античну тогу, сховав його немічне, худе тіло. На обличчі філософа напружено живе невгамовний насмішкуватий розум великого скептика. Статуя в цілому перетворюється в гімн людському інтелекту, проголошує перемогу безсмертного духу над слабким тілом. Гудоновський“Вольтер” свідчить про життєвість високого гуманістичного ідеалу французького мистецтва в переддень Великої французької революції. Він розкриває основні риси епохи Просвітництва в образі одного з великих її представників.
Гудон писав про прекрасну можливість скульптора “закарбувати образи людей, що склали славу і щастя своєї батьківщини”Мастераискуств об искустве, т. ІІІ,М., 1967, с. 316 .
Французька скульптура ХІІІ століття розвивалася інакше, ніж в попередньому столітті. “Власне змінюються не її завдання, а теми і ще більш рішуче - форми”Бурдель Є. А. Искуство скульптуры, М., 1968, с. 68 . В своєму розвитку скульптура проходить шлях від рокайль них форм в першій половині - до неокласистських рис - у другій. Риси легкості, волі, динаміки, своєрідна мальовничість форм несподівано гострого, нового рішення очевидні в скульптурі молодого Жана Пігаля. В жанрово-ідеалізованому напрямку працювали Лемуан і Бушардон. Фальконет віддав велику дань рокайльній скульптурі. Проявив талант монументаліста, створивши в “Мідному вершнику” істинний витвір епохи. Його молодший сучасник - Гудон став справжнім історіографом французького суспільства в переддень революції. Передав у своїй портретній галереї духовну атмосферу епохи.
Із згасанням “великого віку” монументальний архітектурний стиль другої половини ХVІІ століття змінився новим художнім напрямком - вишуканим рококо. Цей стиль виник в 20-ті роки ХVІІІ століття, а розквіту досяг в 30-40-ві роки.
В цей час будівництво із Версалю було перенесено в Париж, який зберіг славу найбільш багатого і красивого міста Европи.“Розвиток буржуазних відносин, торгівлі та промисловості, посилення ролі третього стану в суспільному житті висунули потребу в збудуванні нових бірж, торгівельних приміщень, публічних театрів. На зміну великому замку прийшов приміський будинок, готель - оточений садами невеликий особняк французької аристократії, яка вирвалася після смерті Людовіка
Французьке мистецтво XVIII століття курсовая работа. Культура и искусство.
Реферат: Нетрадиционные формы обучения
Системы Интеллектуального Анализа Данных Реферат
Реферат По Теме Математика В Производстве
Реферат: Sondag Essay Research Paper SndagScene 1Sverre sv
Формы И Системы Заработной Платы Курсовая
Реферат На Тему Хэллоуин На Английском Языке
Вавилонская Цивилизация Реферат
Курсовая работа по теме Методы культивирования возбудителя ранней пятнистости и оценки устойчивости растений к заболеванию
Сочинение Летние Радости 10 Предложений
Реферат На Тему Походження Назв Міст І Сіл
Реферат по теме Геодинамика докембрийской земной коры
Реферат: Очерк теории социального государства
Курсовая работа по теме Оценка уровня жизни населения в регионе
Реферат: Инвестции
Реферат На Тему Девіантна Поведінка
Сочинение Про Мою Комнату План
Сочинение Картины Весны 4
Интересный Случай Из Жизни Сочинение 5 Класс
Основные направления работы органов внутренних дел
Оглавление Дипломной Работы
Защита прав личности от преступлений, незаконного и необоснованного обвинения - Государство и право контрольная работа
Местный референдум как форма прямого волеизъявления граждан - Государство и право контрольная работа
Вчення про особистість у суспільних науках - Государство и право реферат