Фольклорні традиції села Вощилиха Роменського району Сумської області - Краеведение и этнография отчет по практике

Главная

Краеведение и этнография
Фольклорні традиції села Вощилиха Роменського району Сумської області

Відомості про село Вощилиха Сумської області. Відомості про виконавців фольклору. Зміст казок, що розповідаються у даному селі. Місцеві легенди та перекази, види ліричних, соціально-побутових пісень. Календарно-обрядова, родинно-обрядова поезія.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
зібрані в селі Вощилиха Роменського району Сумської області 14 - 27 червня 2011 року
студентка групи УУ-10-04 факультету
української й іноземної філології та мистецтвознавства
ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕ ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ
Для проходження практики було обране село Вощилиха (назва походить від вощина - віск). Воно знаходиться у Роменському районі Сумської області, який було утворено 7 березня 1923 року. Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 року він переданий із складу Чернігівської області в новоутворену Сумську область.
Село розташоване на правому березі ріки Сула (існує ряд запропонованих етимологій, які залишаються спірними: тюркське «мокре місце»; в перекладі з балтійського «сік дерева»; з німецького «загрязняти»; з іранського «сильний»; з турецького «рідкий»), вище за течією на відстані в 3,5 км стоїть село Ракова Січ (Недригайлівський район), нижче за течією на відстані в 1,5 км розташоване село Великі Будки, на протилежному березі - село Волковці. За офіційними данними перепису населення на 2004 рік населення Вощилихи складає 226 осіб. Село підпорядковане Басівській сільській раді.
ВІДОМОСТІ ПРО ВИКОНАВЦІВ ФОЛЬКЛОРУ
Карабутка Марія Йосипівна - народилася 8 квітня 1950 року, за національністю - українка, корінна жителька села Вощилиха. На життя заробляє тим, що їздить на заробітки. Має чоловіка Віталія Михайловича, а також дочку, яка нині живе в Охтирці. Володіє мистецтвом вишивання, вміє в'язати та шити. У вільний час полюбляє вирощувати квіти.
Сердюк Надія Степанівна - народилася 23 червня 1941 року, за національністю - українка, все життя живе у селі Вощилиха. Зараз її статус - пенсіонерка. Живе з дочкою та зятем, чоловік помер. Вільний час полюбляє проводити за шиттям. Вміє вишивати, найулюбленіший стиль - гладь.
Шеремет Ольга Власівна - народилася 6 березня 1939 року, за національністю - українка, народилася у селі Миколаївка Чернігівської області, після весілля переїхала до Вощилихи. Живе з чоловіком, має дочку та сина (живуть в Сумах). Вміє ткати, в'язати, здатна до образотворчого мистецтва.
Шпак Любов Олександрівна - народилася 3 травня 1943 року, за національністю - українка, корінна жителька села Вощилиха. Живе разом із чоловіком, має дочку, яка проживає із сім'єю у цьому ж селі. Вміє вишивати, полюбляла раніше шити.
ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ ОПИТУВАЛЬНИКА З ТЕКСТАМИ ТВОРІВ
У селі Вощилиха виконавці фольклору з превеликим задоволенням поділилися своїми знаннями у сфері казок. Вони зазначили, що казки відокремлюються від легенд, переказів та оповідань, існуючи як окремий жанр. Казки у цій місцевості традиційно розрізняють на казки про тварин, фантастичні та побутові казки. Вони творяться й розповідаються для дітей, тобто немає поділу на казки дитячі/дорослі або чоловічі/жіночі. Всі виконавці сказали, що казок навчилися від старшого покоління. Найчастіше казки виконуються ними ввечері для малих онуків. Нові казки не дуже поширені, проте вони творяться, щоб вдовольнити забаганки сучасних діточок.
Жив собі одного разу нежонатий парубок. Жив на доброму господарстві -- мав землю, худобу. Та робити не було кому, бо він один, а мати стара. Роки пройшли, захворіла мати й померла. Залишився хлопчина сам і вже мусив навіть домашню роботу сам робити. Дарма, знав усе, що потрібно і в хаті, і коло хати, та часу для всього не вистачало. «Як собі помогти? Треба женитися,-- думає.-- А до кого б піти сватати?» Хотів він, щоб жінка була і роботяща, і гарна. Полюбилася парубкові дівчина -- вродлива, поставна. Послав до неї парубок сватачів. Прийшов і сам.
-- Донька у нас на відданні. І здорова, і красна. Та одне не гарне -- не до роботи вона! -- каже мати.-- Знаєте, люди добрі, росла у нас одна, ми їй робити не давали. Коли дівчина почула, що каже про неї мати, сама осміліла й собі говорить: -- Віддаватися хочу. Та тільки так, щоб мій чоловік мене не примушував робити! -- Ой, так, так,-- каже мати. Оглянув жоних хату - підморгнув йому старий, батько дівчини. Парубок тут і каже: -- Ну нехай так буде! Не буду я тобі, небого, ніякої роботи давати. Побралися хлопець і дівчина. Молодий повів жінку до себе додому, бо хата давно плакала за жіночими руками. Почали молоді жити. Час минав. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Чоловік рано встане, нагодує худобинку, дасть їсти курам, свиням, потім зварить сніданок собі й жінці. Жінка встане з постілі, потягнеться, позіхне, промиє очі й сіда до столу. Чоловік подасть їжу, потім запряже коней до воза й іде в поле робити. Що чинить удома жона? Посидить перед дзеркалом, припарадиться і -- гайда по селу. Тут постоїть, поговорить, там послухає, ще десь посміється. До матері сходе, по обіді знову по плітках. Доки від хати до хати селом піде, і вечоріти починає. Вертається чоловік з поля й не зна, до чого взяться. Коней треба випрягати, корови доїти, свиней годувати…
Роботи сіки, що потилицю почухати нема коли. Доки чоловік впорядкує худобу, і ніч приходить. Зайде до хати, а вечері нема. Вечерю слід би приготувати жінці, а вона сидить собі зі складеними руками на колінах. Чоловік не каже їй нічого. Розпалює вогонь, варе їсти. За готову страву сіда й жінка. І кожного дня так. Чоловік уже так наробився, що з ніг падає, а молода жінка -- все по селу та по сусідах. Чоловік терпів, терпів, та далі вже не міг. Одного разу, коли впорядкував худобу, зібрався в поле з кіньми, каже він кішці, що сиділа на припічку: -- Слухай, кішко! Я йду в поле пшеницю сіяти! Доки з поля прийду, щоб ти на дворі та в хаті зробила порядок! Помий посуд, приготуй вечерю, підмети хату.
-- Ти, чоловіче, здурів? Де ти видів, щоб кішка таке могла вчинити. -- Я тобі нічого не кажу! Робити тобі не велю. Лежи собі! -- відповів чоловік жінці й пішов на поле. На вечір чоловік повернувся стомлений додому. А вдома все в безладді. Не знає він, за що взяться. Сердитий, відчинив двері й гукнув: -- Кішко! Де ти була цілий день? Чому такий непорядок у хаті? Чому такий непорядок на дворі? І вхопив чоловік кішку за ноги, прив'язав жінці на плечі й почав пригощати ременем. Б'є, б'є, б'є. Кішка рветься, дряпає жінку по спині, так що кров цідиться. А чоловік робить своє -- б'є та б'є. Коли він перестав кішку вчити розуму й працьовитості, розв'язав її і відпустив, жінка почала плакати: -- Ти сякий, ти такий! Що ти наробив? Я йду до мамки на скаргу! Дасть тобі мамка, навчить тебе розуму мій няньо! -- Не плач, небого! -- каже чоловік жінці.-- Я тебе не бив, я бив кішку за те, що вона не хоче робити. Та жінка нічого не слухала, схопилася й побігла до мамки, там поплакати. Показує подряпану спину, подерту сорочку.
-- Та чим і як тебе побив? -- Бив не мене, а кішку на мені!-- каже жінка матері.
-- Ага! Кажеш, що він бив не тебе, а кішку? Коли так, ми на нього ніякого права не маємо. Коли буде бити тебе, тоді ти до нас і приходь! Ми його суду віддамо. Прийшла молода жінка додому й лягла спати. Рано чоловік зібрався в поле і знову наказує: -- Дивися, кішко, щоб удома був порядок. Помий посуд, підмети хату, приготуй вечерю, доглянь худобу, веретено ниток напряди.
Жінка встала з ліжка, одяглася, поїла й знову по плітках. Коли йшла з дому, просила кішку: -- Дивися, небого, щоб порядок був. Бо знову тебе буде бити! І пішла собі. Цілий день ходила. На вечір прийшла додому. Сіла на піч, дрімає, чекає чоловіка, щоб їсти наварив, коли з поля вернеться. Прийшов чоловік і бачить: у хаті порядку нема, на дворі худоба голодна, кури не погодовані.
-- Кішко! Що я тобі наказував? Чому посуд не митий, постіль не застелена, кімната не заметена, вечеря не приготовлена ? Вхопив чоловік кішку, стягнув з жінки сорочку, прив'язав їй кішку до хребта і почав лупити палицею. Кішка нявкає, кидає собою, рве на жінці тіло. Коли чоловік добре набив кішку, відв'язав і пустив. А жінка собі з плачем до мамки.
Подивився батько, подивилася мати на доньку й кажуть: -- Ми тобі, донечко, допомогти не можемо! Видиш, твій чоловік б'є не тебе, а кішку. На кішку він право має. Коли буде бити тебе, ми його до суду віддамо. Іди, небого, додому. Повернулася молодиця додому із сльозами і лягла спати голодна. Рано чоловік збирається на роботу і знову наказує: -- Дивися, кішко, щоб на дворі порядок був. Бо коли не буде, не чекай мене з поля жива. Забирайся в світ, бо знайду тобі загибель!.. Кішка наче зрозуміла слова господаря, з острахом втекла подалі.
-- Ти, чоловіче, здурів або що сталося? Чому ти імився до кішки? Хто чув таке, щоб звірина робила в хаті порядок?
-- Ти, жінко, лежи собі! Я тобі нічого не кажу і робити не велю. Пішов чоловік у поле. Та жінка вже пліткувати не йшла. Взялася до роботи: помила посуд, нагодувала гусей, курей, свиней, постелила ліжко, замела хату, приготувала вечерю. Сіла за кужіль і ще й два веретена ниток напряла. Чоловік здивувався, коли побачив такий порядок.
-- Пішло на хосен кішці! -- сміявся.-- Навчилася кішка порядок робити? Жінка лише почервоніла, та нічого не відповіла. З неї стала справжня господарка. (Зап. від Шеремет Ольги Власівни, народилася 6.03.1939 у с. Миколаївка, українка, середня освіта)
Померли якось батько й мати у трьох братів. Не залишилося в них ні кола, ні двора. Ото пішли вони всі втрьох у наймити. Ось іде дід старий, борода біла. Та й питає, куди вони йдуть. А вони кажуть, що найматися.
-- Хіба вам нема де на себе робить?
-- Нема,-- кажуть.-- Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б гарно робили, слухалися і за рідного батька його мали б.
-- Добре! Коли так, то буду я вам батьком. Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як житии.
На тому й порішили. Ось ідуть вони довго, коли бачать, аж стоїть така хатка красива, білесенька. Вибігає з хатки дівчина, така гарна, як та цвіт вишні. Глянув на неї старший брат та й каже:
-- Коли б мені цю дівчину посватати, та ще щоб були в мене всякі корови!
-- Добре, ходімо сватати! Буде тобі дівчина, будуть у тебе корови. Живи щасливо, та тільки за правду не забувай!
Ото вони й пішли сватати ту дівчину. Висватали її, відгуляли весілля. Вже старший брат хазяїном став і в тій хаті жити зостався.
Ідуть вони далі -- вже втрьох. Коли знову стоїть хата гарна, а коло неї млин і ставочок, і дівчина гарна щось робить коло хати -- така працьовита. То підстарший брат тільки глянув та й каже:
-- Коли б мені ту дівчину за себе взяти та ще щоб млин, і ставочок мені, то я б у млині сидів та й хліб мав би, поки мого й віку.
Зараз вони пішли в ту хату, посватали дівчину, уже підстарший брат до тієї дівчини в прийми пристає. Відгуляли весілля. Тоді й каже дід-батько:
-- Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, за правду не забувай!
Та й пішли собі вже вдвох: дід-батько та найменший син. Ідуть, коли бачать -- хатка вбога стоїть, і дівчина виходить з хати, гарна дуже, як зірочка ясна, а вбога така, що лата на латі. То найменший брат і каже:
-- Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас був би, не забували б ми і про вбогих людей: і самі їли, і людей наділяли б.
-- Добре, синку, -- так і буде. Гляди ж тільки правди не забувай!
Оженив і цього сина та й пішов собі по світах.
А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки про те й думає, як би йому тих червінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того й не нагадуй -- дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за нього наймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п'є та порядок дає. Найменший так собі живе: коли що дома є, то й з людьми поділиться.
Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається -- подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже:
-- Якби ваша ласка подати мені милостині!
-- Ге, не який старий! Схочеш, то заробиш, -- я сам недавно на ноги зіп'явся.
А в нього добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, товару повні обори, комори добра повні, гроші... А милостині не дав!
Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на ту господу та на те добро -- і все добро запалало.
Пішов він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже:
-- Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з'їсти.
-- Шкода,-- каже,-- я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!
Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся -- так і охопило той млин полум'ям.
Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.
-- Дайте,-- каже,-- хоч шматочок хліба!
-- Ідіть,-- каже,-- дідусю, в хату, -- там вас нагодують і з собою дадуть.
Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:
-- Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?
-- А це,-- каже,-- така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.
-- Оце лихо! -- каже жінка.-- І нема на неї ніяких ліків?
-- Є,-- каже дід,-- та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.
-- А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які.
-- Та такі,-- каже дід,-- як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?
Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:
-- Та так,-- каже жінка,-- що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.
-- Ну, коли так,-- каже чоловік,-- то винось дітей з хати!
Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату -- жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася -- де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.
А дід стоїть та тільки всміхається.
-- Бачу,-- каже,-- сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!
Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.
(Зап. від Сердюк Надії Степанівни, народилася 23.06.1941 у с.Вощилиха, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с. Вощилиха)
Жили-були чоловік та жінка, і була у них пара волів, а у їх сусіди -- воз. Ото як прийде неділя або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й їде чи до церкви, чи у гості, а на другу неділю -- другий, та так і поділялись. От жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:
-- Поведи воли та продай, справимо собі коня та повозку, будемо самі до церкви та до родичів їздити. Та ще, бач, сусіда свого воза не годує, а нам волів треба годувати.
Чоловік налигав воли і повів. Веде дорогою, аж ось доганяє його чоловік конем. Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від'їхав недалеко і зустрічає чоловіка, що жене корову. Поміняв коня на корову і веде дорогою, аж на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю і поспішає додому. Овечка гарна, аж де не візьмись розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакався з людьми, виміняв вівцю на гуску, та й пішов понад річкою, і зайшов у село.
Іде далі, аж ось доганяє його чоловік:
Виміняв за півня калиточку й поспішає додому. Аж тут тобі річка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в нього ж ні копієчки.
-- А перевезете мене? Дам калиточку.
А там та стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.
-- Що тобі,-- кажуть,-- жінка за це зробить?
-- Аж нічого! Скаже, слава богу, що хоч сам живий вернувся.
Та й побились об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки оддадуть йому дванадцять маж хури із батіжками. Зараз одібрали одного з себе і послали його до баби. От той приходить.
-- От добре, возик недорого стоїть, як-небудь зберемось.
-- Це ще й краще, буде у нас молоко.
-- І то добре, будуть у нас поросятка, а то чи заговляти, чи розговляться -- все треба купити.
-- І це добре, будуть ягнятка та вовночка, буде що у мене у спасівку прясти.
-- І це добре, будут у нас крашаночки та пір'я.
-- О, це і ще краще, півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.
-- Та й півня проміняв на калиточку.
-- І це добре, будемо, де хто заробить -- чи він, чи я, в калиточку складати.
-- Та він і калиточку за перевіз віддав.
-- Ну що ж, слава богу, що хоч сам живий вернувся.
Так тим чумакам нічого робити, віддали йому шість червонців.
(Зап. від Карабутки Марії Йосипівни, народилася 8.04.1950 у с.Вощилиха, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Населення села Вощилихи знайоме з легендами та переказами. Відповідачі не можуть однозначно сказати, чи вірять вони у них, але ставляться вони до подібних творів із повагою та деяким острахом. Зустрічаємо легенди міфологічні, апокрифічні, побутові та топонімічні. Серед місцевих легенд слід виділити легенду про походження назви данного села, а також демонологічну легенду про річку Сула.
Сидів якось Бог на троні, та видумував, де б його людей поселити, куди їх притулити? Та й надумав. Вибрав край мальовничий, та й вказав людям туди дорогу, та й наказав, аби вони ділом якимсь це славне закуття прославили. Думали люди сім днів, а на восьмий придумали: знайшли вулик бджолиний, та й почали бджілок доглядати, бджолярами зватися. Окрім меду смачного й цілющого навчилися вони віск виробляти, та такий, що про цю вощину знали далеко за границями села. Ото й почав світ про великих бджолярів Вощилихи промовляти. Почув все це бог, та й нагородив людей: дав їм сили, здоров'я та кращих бджіл. (Зап. від Шпак Любові Олександрівни, народилася 3.05.1943 у с.Миколаївка, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Ще коли піп Роменський молоко пив, задіялося нечисте на річці Сулі. Кожного повного місяця темрява блукала по берегам її. Як тіки зайде сонце - спалахи на річці, крики й пісні. То русалки всякі та відьми танцюють свої нечисті танці. І була в місцевої молоді забава: йти до річки ніччю й чортів лякати. Був серед них хлопець, нічого такий, але вже дуже хвалькуватий. Почав він вихвалятись, що один протримається всю ніч біля річки. Отак і потягла його нечиста сила до Сули. Довго бродив парубок між деревами та не помічав ні відьми, ні русалки. Аж настала північ, і прокинулися тварі нечисті. Забрали русалки хлопчину до себе й зробився він у них водяником. І не вернувся парубок ранком додому. Ніхто тепер не хтів підходити до берегів Сули, крім дівчини, яка була дуже сильно закохана в цього небогу. Сама вона до русалок подалася. І кожного повного місяця водяник та русалка тужливо співали аж до перших півнів. (Зап. від Шпак Любові Олександрівни, народилася 3.05.1943 у с.Миколаївка, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с. Вощилиха)
Купець сподiвав до себе Бога, устелив дороги до себе різним прочим, таким хорошим, щоби видiть бога у себе у дворі i в домi. Ну, поставив сторожу, щоб ніхто не йшов, тільки один Бог. Ну, стоїть сторожа, а він був дома. Потім вийшов, проходжує понад тією дорогою, що послана для Бога. Дійшов до кінця тієї дороги посланої, став, виглядає Бога. Іде нищий, i хотів прямо на ту послану дорогу. Він же узяв його за руку i говоре, що куди ти ідеш, це не для тебе послана дорога, а се для Бога. Нищий i пішов собі в сторону. Ждав i пождав - нема! Він приготовив пир собі у дворі, що може він на пир прийде в двір. Ось відійшов пир. Бог там був, тільки нищим. Вийшов оттуда, то на воротях стали букви, що два рази був перед купцовими глазами, а купець нi один раз його не бачив. Стали букви на воротях, уже пир начав розходиться, поміщик вийшов за ворота i думає, от що значить: „Ожидав два рази i не бачив нi один раз?” Оглянувсь іти в ворота, глянув - золоті букви: „Що ти бідкаєшся, що два рази ожидав, да кажеш, нi один раз не бачив, а ти оба раза бачив. Слав дорогу, та за руку от дороги одвів. Слав дорогу, то, бач, ти для Бога слав, а взяв за руку, сказав: „Да не для тебе, це для Бога”. І в дворі був, то вже ж так і пішов”.
(Зап. від Карабутки Марії Йосипівни, народилася 8.04.1950 у с.Вощилиха, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха)
Суддя сільський, суддя мирський, не iначе, Кузьмо, - один чин, та нема рознацiї нi в чiм. Хоть i є рознацiя, так невелика, так, як ремінець од лика. Був я у суддів селянських, за тих жидiв канальских, i був я в судді мирового, за того Панька кривого. Так у судді мирового, як у Бога святого. Не скаже i “ти” нi на кого, а потихеньку розпитає, а тоді судить начинає. Не так, як у вас або в нас, що ідуть у шинок судді i старшини, i десятські з ними. А як iз шинку причвалають, то тоді судить начинають.
То вже той не виновний, хоть як правду каже, то на його суддя крикне: “Цить, ледащо, не базiкай! Осквернив чоловiка! Вiн хазяiн, а ти ледащо. Хоть бив тебе вiн, так знав, за що”. А той виновник Кондрат сидить iз суддями підряд, та посуне руку в кишеню та й витаскує грошей жменю, та будто незначай побрязкує та суддям за правду дякує: “Ви, суддi-панотченькi, ви чесні люди! А я здалека, нетутешній. Ходiм та поллєм мені дорогу - наберу кварту, їй-Богу”. Судді-старшини не спросились та й вп'ять у шинку опинились. Часто вони пили-гуляли, так що в свої двори не попадали. Де спіткнеться, то там добре i заснеться. Утром приходе додому, то жiнка i пита: “Де ти, чоловіче, був? Може i Грицько був з тобою, бо спав на греблi пiд вербою? А чого у тебе голова в реп'яхах i шапка в будяках?” - Це якийсь чорт будяків наховав, як я дiла розбирав. - Годi тобi оправдаться, та лiзь на пiч просипаться, бо до тієї суботи ще буде більше роботи.
(Зап. від Сердюк Надії Степанівни, народилася 23.06.1941 у с.Вощилиха, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха)
Як був собі Архип Прокопенко, та й була у його сива кобила - риссю пасеться, зашморгом дивиться. Як повіз Архип Прокопенко своєю сивою кобилою поза Бойковою могилою косарям снiдать, а та кобила труско носила: горшки, миски побила, остались самі тулубцi.
Як повіз Архип Прокопенко своєю сивою кобилою на Великдень паску святить: із'їхав на мосток, коли нi кобили, нi кiсток, а сам Архип Прокопенко через пень, через колоду, та й лежав пiвтора году, ще й три днi, поки його напали великi злиднi. Де узялася оса та понесла на небеса, там стояла церковця, нi сяка, нi така, iз зеленого будяка, бубличком защеплена, куском сала замкнена. Не вірите сьому - потребуйте Хому. Це не казка, а приказка, казка буде у четвер, пообiдавши та м'якого хлiба одвiдавши.
(Зап. від Шпак Любові Олександрівни, народилася 3.05.1943 у с.Миколаївка, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха)
Відповідачі опинилися неабиякими знавцями балад. Відомі балади як соціально-побутового характеру («Ой горенько чайці», «Ой ти, Грицю»), так і родинно-побутового («Що брат та сестра», в якій спостерігаємо елементи фантастики). Зараз балади виконуються рідко, але найчастіше привід виконати - якесь свято. Головне, щоб були слухачі та охочі підспівати. Варто зазначити, що балади відкремлюються від пісень про кохання і родинне життя.
Ой горенько чайці, горе небозі, Що вивела чаєнята при битій дорозі. А там чумаченьки сірі воли пасли І чаєчку зогнали, чаєнята забрали. А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється: - Ой ви чумаченьки, ой ви молодії, Верніть мої чаєнята, діточки малії!. - Лети, лети, чайко, на зелену пашу, Бо вже твої чаєнята поварили в каші. - Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили, Як ви мої чаєнята в каші поварили; Бодай ви, чумаки, солі не набрали, Як ви мої чаєнята в кашу повкидали.
(Зап. від Сердюк Надії Степанівни, народилася 23.06.1941 у с.Вощилиха, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с. Вощилиха)
Ой ти, Грицю, Ти славний козаче, За тобою, Грицю, Дівчинонька плаче. Ой не ходи, Грицю, Та на ту улицю, Бо на тій улиці Дівки - чарівниці. Одна дівчина Та чорнобривая, То ж чарівниця Справедливая. Другая дівчина Чарів не знала: Та й тая Гриця Причарувала. У неділю рано Зілля копала, А у понеділок Зілля полоскала. А у вівторок Зілля варила, А у середу Гриця отруїла. Як прийшов четвер - Уже Гриць умер. Як прийшла п'ятниця - Поховали Гриця. А у суботу його Отпоминали, Щоб уже Гриця Не споминали. У неділю В усі дзвони дзвонять, А Грицева мати Білі руки ломить. А в понеділок Мати дочку била: - За що ти, доню, Гриця отруїла? - Ох мати, мати, Що тобі казати? Нащо було Грицеві Двох разом кохати? Оце тобі, Грицю, Се тобі за тоє, Коли мене одну любиш Не люби другої. Оце тобі, Грицю, Се тобі заплата: Чотири дошки дубових І темная хата.
(Зап. від Карабутки Марії Йосипівни, народилася 8.04.1950 у с.Вощилиха, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Що брат та сестра та служили в короля
Що брат та сестра та служили в короля. Дослужили году, брели через воду. А брат перебрів, сестра утонула, Що брат перебрів, сестра утонула. А як потопала, плакала-ридала, Плакала-ридала, братові казала: - Та не рубай, брате, тополі у полі, Та не ламай, брате, у лузі калини, Та не їж, брате, із озера риби, Та не пий, брате, із моря водиці. У полі тополя - висота то моя, А в лузі калина - красота то моя, В озері риба - то тіло моє, А в морі водиця - то кров моя.
(Зап. від Шпак Любові Олександрівни, народилася 3.05.1943 у с. Миколаївка, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с. Вощилиха)
У селі Вощилиха поширені такі види ліричних пісень: пісні про кохання («Ой чому не прийшов», «Ой від Ромна до Полтави»), родинно-побутові («Налетіли голуби із чужої сторони», «Ой ну люлі, коточок»), соціально-побутові («Засвистали козаченьки», «Ішов козак дорогою»). Загальновизнаних виконавців немає. Репертуар - спадщина від бабусь. Манера виконання залежить від загальної ідеї пісні, її змісту й призначення. Зазвичай родинно-побутові виконуються соло, а соціально-побутові - хором, переважно чоловічим.
Ой чому не прийшов або не приїхав, Як я тобі, серденько, веліла? Чи коней не маєш, дороги не знаєш, Чи матуся їхать не веліла? Я коники маю, дороженьку знаю, І матуся їхати веліла, Єсть у мене сестра, менша мене зросла, То та мені їхать не веліла. Не їдь, мій братичку, в чужу стороночку До дівчини та на розмовочку. У дівчину влюбишся, з кониченька вб'єшся І лихої слави наберешся.
(Зап. від Шеремет Ольги Власівни, народилася 6.03.1939 у с. Миколаївка, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха)
Ой від Ромна до Полтави Битая дорога: Туди пішла, поїхала Любая розмова, Та й випала з-під коника Золота підкова. Вернись, вернись, мій миленький, Любая розмова! Йшли корови із діброви, Овечки із поля Заплакала дівчинонька, Край козака стоя: Ой куди ти та й полинеш, Сизокрилий орле? Ой хто ж мене на чужині Без тебе пригорне? Пригортайся, дівчинонько, І к сьому та к тому, Та не кажи сії правди Та мені самому. Бона йому одказала: Не буду, не буду Ой за твоїм товаришем Та й тебе забуду.
(Зап. від Карабутки Марії Йосипівни, народилася 8.04.1950 у с.Вощилиха, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха)
Налетіли голуби із чужої сторони, Сіли-пали голуби у вдівоньки у дворі, У вдівоньки у дворі, та жалібно загули. Не гудіте, голуби, не клопочіть голови, Бо я вдова молода, наклопочу і сама. Ходе удівонька по полю та збирає родину, Та не найшла родини, найшла в полі билину, Найшла в полі билину, матусину могилу; До могили припала, матусеньки гукала. Ой куди ти, доню, йшла, що ти мене тут найшла - Чи чорною хмарою, чи дрібненьким дощиком, Чи тихою водою? Живи ж, доню, з бідою, Живи, доню, як живеш, бо ти мене не зведеш!..
(Зап. від Шпак Любові Олександрівни, народилася 3.05.1943 у с.Миколаївка, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Лучче в морі втопиться, Як удруге жениться: Що з первою діти мав, А з другою розігнав. Ходе батько по лану Та склика дітей додому: Ідіть, діти, додому, Горе жити самому. Живи, тату, як Бог дав, Коли собі жінку взяв; Живи, тату, як живеш, Бо тепер нас не збереш. Бо як ти, тату, на поріг, Так мачуха за пиріг: Нате, діти, пирога, Та не кажіть, що лиха. Як ти ж, тату, за поріг, Так мачуха за батіг: Ідіть, діти, ви од нас, Нема життя через вас. Тобі, тату, білу постіль слала, А нас з хати виганяла. Один каже - я втоплюсь, Другий каже - я наймусь, Третій каже - піду в ліс, Нехай мене звір із'їсть.
(Зап. від Сердюк Надії Степанівни, народилася 23.06.1941 у с.Вощилиха, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Ой ну люлі, коточок, Заховався в куточок, Тільки видно хвосточок. А я того коточка - Кочергою з куточка. Ой ти, кицю, не нявчи Та дитини не збуди. А в нас дитя маленьке Та й спаточки раденьке. Ой спи, дитя, та дрімай, Поки прийде з поля мати. Принесе три квітки. Одна квітка сонлива, А другая - дрімлива, А третяя - щаслива. А щоб спалося ще мило, Зросло - не боліло, Матері не надоїло.
(Зап. від Карабутки Марії Йосипівни, народилася 8.04.1950 у с.Вощилиха, українка, технічна освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Люлі-люлі-люлечки, Шовком шиті вервечки, Мальовані бильця Пішли до Кирильця. А Кирилець не ґуля, Черевички поправля. Черевички з лободи Не бояться води. Черевички з рогозу Не бояться морозу.
(Зап. від Сердюк Надії Степанівни, народилася 23.06.1941 у с.Вощилиха, українка, середня освіта; зап. 25.06.11 у с.Вощилиха Довгаль Тетяною Олександрівною, студенткою ДНУ ім. О. Гончара, ФУіФМ, УУ-10-04)
Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі, С
Фольклорні традиції села Вощилиха Роменського району Сумської області отчет по практике. Краеведение и этнография.
Входная Контрольная Работа 9 Класс
Определение коэффициента аргументированности
Курсовая Работа На Тему Инвестиции, Их Роль В Экономическом Развитии Страны
Контрольная Работа По Родной Литературе 8 Класс
Реферат Банк России
Реферат: Безработица и рынок труда, их взаимосвязь
Проекты Доклады Рефераты
Какие Виды Реферата Есть
Контрольная работа: Анализ эфективности основнных фондов предприятия
Купить Реферат Срочно Дешево
Реферат: Молекулярные механизмы генетической изоляции
Действие высокой температуры. Общее действие
Примерные Темы Магистерских Диссертаций По Управлению Персоналом
Реферат: Дом, который построил Свифт. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа: Финансовые механизмы энергосбережения
Социальное Обеспечение Граждан Дипломная Работа
Ради Чего Стоит Жить Сочинение
Курсовая работа: Теоретико-правовой анализ правоприменительной деятельности
Сочинение Почему Я Поступила На Педагога
Курсовая работа: Справочник радиолюбителя
Принципы телевидения - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника презентация
Международные стандарты личных прав человека - Государство и право диссертация
Регулювання права власності на товари та послуги - Государство и право курсовая работа