Фейфолкен

Великий Мудрець був високим, неохайним чоловіком, лисим, проте з бородою. Його бібліотека нагадувала його самого: з роками всі книги було перенесено на нижні полиці, де вони збиралися в запилюжені стоси. Він використовував декілька цих книг у поточній лекції, пояснюючи своїм студентам, Тексімові та Вонґулдекові, як Гільдія Магів була вперше заснована Ванусом Ґалеріоном. Вони мали багато запитань про початок шляху Ґалеріона в Ордені Псайджиків і як відрізняються методики вивчення магії там і в Гільдії Магів.

"Це було, і є, дуже впорядкованим життєвим досвідом, " -– пояснював Великий Мудрець. -– "Навіть дещо елітарним -– саме той аспект, який Ґалеріон не схвалював понад усе. Він хотів, аби вивчення магії було вільним. Що ж, не буквально вільним у всьому, але хоча би доступним для всіх, хто може собі це дозволити. Зробивши так, він змінив життя цілого Тамріелю."

"Він кодифікував практики й ритуали, використовувані всіма тогочасними творцями зіль, предметів та чарів, чи не так, Великий Мудрецю?" -– запитав Вонґулдек.

"Це було лише частиною задуму. Магія, в тому вигляді, в якому ми її знаємо тепер, походить від Вануса Ґалеріона. Він реформував школи, зробивши їх зрозумілими для широкого загалу. Він винайшов інструменти алхімії та зачаровування предметів, так що кожен міг створювати те, що йому потрібно, наскільки вистачало умінь та гаманця, без остраху заподіяти собі магічної шкоди. Що ж, і зрештою він створив це."

"Що ви маєте на увазі, Великий Мудрецю?" -– спитав Тексім.

"Перші інструменти були значно автоматизованішими, аніж ті, що зараз. Будь-хто пересічний міг би використати їх без найменшого розуміння зачаровування чи алхімії. На острові Артеум, студенти мали здобувати навички шляхом багаторічної праці, але Ґалеріон вирішив, що це просто інший бік елітарності Псайджиків. Інструменти, які він винайшов, були немов роботизовані майстри чар і алхімії, здатні створити все, чого потребуватиме платоспроможний клієнт."

"Отже, хтось міг, наприклад, створити меча, котрий був би у змозі розполовинити світ?" -– запитав Вонґулдек.

"Я припускаю, що це можливо, але потребуватиме напевне всього золота світу," -– тихо засміявся Великий Мудрець. -– "Ні, я не можу сказати, що ми були завжди у великій небезпеці, проте не варто стверджувати, що не було декількох нещасних випадків, коли неосвіченому селюкові вдавалося створити щось, що було далеко за межами його знань. Врешті-решт, Ґалеріон знищив свій старий інструментарій і створив те, що ми використовуємо сьогодні. Трохи відгонить елітарністю -– вимагати, щоб люди знали, що вони роблять до того, як вони це зроблять, проте ця вимога надзвичайно практична."

"А що люди винайшли?" -– запитав Тексім. -– "Є ще якісь історії?"

"Ти намагаєшся мене відволікти, щоб я не екзаменував тебе," – сказав Великий Мудрець. "Але я вважаю, що можу розповісти тобі одну історію, просто щоб ілюструвати сказане вище. Конкретно ця історія починається в місті Алінор на західному узбережжі Острова Самерсет і в ній розповідається про писаря на ймення Теурбад.

Це відбувалося за часів Другої Ери, незадовго після заснування Ванусом Ґалеріоном першої Гільдії Магів, коли її осередки повиникали на всьому Самерсеті, хоча ще й не дісталися до материкового Тамріелю.

П'ять років цей писар, Теурбад, провадив спілкування з зовнішнім світом через свого кур'єра, хлопця на ім'я Ґорґос. За перший рік Теурбадового відлюдницького життя, кілька його друзів, які ще залишалися, та сім'я – друзі та сім'я його покійної дружини дійсно намагалися його провідувати, проте навіть найбільш невтомна родина капітулює зрештою, якщо нема взаємності. Ніхто не мав достойної причини спілкуватися з Теурбадом Галзіком, а з часом одиниці намагалися це зробити. Сестра його дружини вряди-годи надсилала йому листа з новинами про людей, яких він заледве пам'ятав, але навіть це спілкування було рідкісним. Більшість повідомлень до і від його будинку були пов'язані з його роботою: написанням щотижневих послань із Храму Аурі-Еля. Вони виглядали як листівки: вивішувалися на дверях храму та містили новини спільноти, проповіді й таке інше.

Найперше повідомлення, котре Ґорґос приніс йому того дня, було нагадування від його лікаря про призначення на турдас. Теурбад витратив трохи часу, аби написати відповідь: похмуру згоду. Він мав Багряну Чуму, від якої він лікувався зі значними витратами -– ви маєте пам'ятати, що тоді були дні ще до того, як Школа Відновлення стала настільки спеціалізованою. Це була жахлива хвороба, що забрала голос у нього. Ось чому він спілкувався лише письмово.

Наступне повідомлення було від Елфіерс, секретаря храму, таке ж коротке і ядуче, як завжди: "ТEУРБАДЕ, ДО ЛИСТА ДОДАНО ПРОПОВІДЬ НА САНДАС, КАЛЕНДАР ПОДІЙ НАСТУПНОГО ТИЖНЯ ТА НЕКРОЛОГИ. СПРОБУЙТЕ ЗРОБИТИ ЇХ ТРОХИ ЦІКАВІШИМИ. Я НЕ БУЛА В ЗАХВАТІ ВІД ВАШОЇ ПОПЕРЕДНЬОЇ СПРОБИ."

Теурбад став укладачем тижневика ще до того, як Елфіерс приєдналася до храму, тому єдиний її ментальний образ у Теурбада був суто теоретичним і доповнювався з часом. Спочатку він вважав Елфіерс потворною товстою каргою, вкритою бородавками; згодом вона перетворилася на худу, немов тріска, стару діву-орка. Звичайно, що його передбачення могли бути точними й вона просто втратила вагу.

Як би не виглядала Елфіерс, її ставлення до Теурбада було чистою, незаплямованою зневагою. Вона ненавиділа його почуття гумору, завжди знаходила найдрібніші хибодруки та вважала його тексти з каліграфією найгіршим виявом аматорства. На щастя, робота в храмі була другою за стабільністю після роботи на доброго Короля Алінору. Вона не давала значного прибутку, проте й Теурбадові витрати були мінімальними. А правда була такою: працювати вже не обов'язково. Він накопичив непоганий статок, але просто не мав жодних щоденних занять. Саме тому написання листівок було для Теурбада вкрай важливим.

Ґорґос, віднісши всі повідомлення, почав прибирати та водночас розповідати всі міські новини. Хлопець постійно так робив, і Теурбад рідко звертав хоча б якусь увагу, проте цього разу хлопець мав цікаву доповідь. Гільдія Магів прийшла до Алінору.

Теурбад зосереджено слухав, а Ґорґос розповів йому все про Гільдію, про надзвичайного Архімагістра і про неймовірні інструменти алхімії та накладання чарів. Коли нарешті хлопець закінчив розповідати, Теурбад накидав коротеньку записку й передав її та письмове перо Ґорґосові. В записці йшлося: "Нехай вони зачарують це перо"

"Це буде дорого," -– мовив Ґорґос.

Теурбад дав Ґорґосові вагому частину з тисяч шматочків золота, які він назбирував роками і відіслав того за двері. Тепер, вирішив Теурбад, він нарешті матиме змогу вразити Елфіерс та принести славу храмові Аурі-Еля.

У тій версії історії, яку почув я, Ґорґос подумав просто забратися з Алінору з усім золотом, проте він пошкодував старого нещасного Теурбада. Ба навіть більше -– він ненавидів Елфіерс, котру він бачив щодня і для котрої приносив повідомлення від свого хазяїна. Навряд чи це було найкращою мотивацією, але Ґорґос таки вирішив піти до Гільдії та зачарувати перо.

Гільдія Магів не була тоді -– особливо тоді -– елітним закладом, як я вже казав, та коли хлопець зайшов до них і запитався про накладання чарів на предмет, його зустріли з деякою недовірою. Коли він показав сумку з золотом, лід недовіри розтанув і його попровадили до потрібної кімнати.

Тепер я наголошую, що не бачив жодного з тих стародавніх інструментів зачаровування, тобто ви мусите скористатися уявою. Безсумнівно, там була велика призма для зв'язування предмета з магією, і набір каменів душ та сфер з накопиченими енергіями, але щодо решти інструментів -– я не можу бути впевненим, як вони виглядали і працювали. Завдяки всьому тому золоту, яке він дав Гільдії, Ґорґос міг зачарувати перо душею найвищої вартості, котра була чимось даедричним на ймення Фейфолкен. Член Гільдії, котрий був невігласом, як і багато членів Гільдії того часу, мало знав про духа, за винятком того, що той був повен енергії. Коли Ґорґос вийшов з кімнати, перо було напхане чарами ущерть і навіть трохи більше. Воно буквально тремтіло від закладеної сили.

Звичайно, що коли Теурбад використав перо, то це виявилося спробою замірятися на неосяжне.

А зараз," -– мовив Великий Мудрець. -– "Настав час вашого екзамену."

"Але що трапилося? Якими були сили пера?" -– вигукнув Тексім.

"Ви ж зупинилися на найцікавішому!" -– заперечив Вонґулдек.

"Ми продовжимо історію після вашого екзамену з Чаклунства, і тільки тоді, коли ви блискуче з ним впораєтеся," -– відповів Великий Мудрець.

Книга Друга

Опісля того, як на екзамені Вонґулдек з Тексімом продемонстрували свої знання в елементарному Зв'язуванні, Великий Мудрець сказав їм, що вони на сьогодні вільні. Але двоє приятелів, що минулими днями псували собі нерви уроками, відмовилися вставати і йти.

"Ви сказали нам, що після тесту розповісте продовження вашої оповіді про писаря та його зачароване перо", мовив Тексім.

"Ви вже розповіли про писаря, та як він жив відлюдьком, і про його конфлікти з секретаркою Храму через тижневики, котрі він готував для публікації, а ще як він постраждав від Багряної Чуми й не міг розмовляти. Ви перервали оповідь на місці, де його кур'єр вже мав перо хазяїна, зачароване духом даедра на ймення Фейфолкен," додав Вонґулдек, аби освіжити пам'ять Великого Мудреця.

"Що ж," мовив Великий Мудрець. "Я думав якраз подрімати. Проте ця історія зачіпає деякі аспекти природи духів, а отже має певний стосунок до Чаклунства, тому я продовжу.

Теурбад почав використовувати перо, щоб написати Храмовий Щотижневик, і було щось дійсно особливе в тих нахилених літерах з майже тривимірною якістю, що дуже сподобалося писареві.

Уночі Теурбад нарешті склав докупи Тижневик Храму Аурі-Еля. У мить, коли він проводив над сторінкою пером Фейфолкена, вона ставала витвором мистецтва, яскравим манускриптом немов із золота, але з хорошим, простим та сильним текстом. Витяги з проповідей читалися немов поезія, незважаючи на те, що вони базувалися на невибагливому повторенні настоятелем найбанальніших Алесіанських доктрин. Некрологи двох головних благодійників Храму були довершеними та потужними, смерті звичайних мирян перетворилися на трагедії світового рівня. Теурбад працював над магічною палітрою доти, доки мало не зомлів од виснаження. О шостій ранку, за день до реченця, він передав Тижневика Ґорґосові, аби той відніс це до Елфіерс, секретарки Храму.

Як і очікувалося, Елфіерс не відписала нічого схвального, ба навіть не прокоментувала дострокове завершення щотижневика. І нехай. Теурбад знав, що це найкращий Щотижневик, який коли-небудь публікував Храм. В сандас, о першій годині Ґорґос приніс йому багато повідомлень.

"Щотижневик сьогодні був настільки гарним, що коли я читав його у вестибюлі -– я гірко ридав і мені соромно це визнавати." -– писав настоятель. "Не думаю, аби я коли-небудь бачив те, що так прекрасно змальовує велич Аурі-Еля. Собори Фьостголду бліднуть у порівнянні. Друже мій, я схиляюся перед найбільшим митцем після Ґелаеля."   

Настоятель, як і більшість духовників, явно перебільшував. Але Теурбада цей комплімент зробив щасливим. Далі були ще повідомлення. Всі Старійшини Храму і тридцять троє з парафіян, старих і молодих, витратили час, щоб знайти, хто написав тижневе послання і як привітати автора. Але існувала тільки одна особа, яка могла їм надати цю інформацію: Елфіерс. Уявляти, як ту драконицю беруть в облогу його прихильники, було джерелом приємного настрою для Теурбада.

Він був усе ще в доброму настрої наступного дня, коли вирушив на зустріч зі своєю цілителькою, Телемікіель. Але там була нова травниця, гарна жінка-Редґард, котра намагалася заговорити до нього навіть тоді, коли той дав їй наступну записку: "Моє ім'я Теурбад Галзік і я маю призначення до Телемікіель на одинадцяту. Перепрошую, що не розмовляю, але моя гортань пошкоджена."

"Вже дощить?" -– усміхнено спитала вона. "Провісник сказав, що таке може бути."

Теурбад зітхнув і сердито похитав головою. Чому всі вважають, що німим людям подобається, коли до них розмовляють? Чи подобається солдатам зі втраченими руками кидати м'ячі? Безсумнівно, це було неумисне жорстоке поводження, хоча Теурбад досі підозрював, що деяким людям просто приємно доводити, що вони не каліки.

Власне огляд був звичайним кошмаром. Телемікіель провела стандартні інвазивні тортури, під час яких вона все балакала, балакала й балакала.

"Вам варто спробувати порозмовляти якось. Це єдиний шлях дізнатися, наскільки вам кращає. Якщо вам некомфортно робити це публічно, то можете практикуватися на самоті," мовила Телемікіель, знаючи, що її пацієнт проігнорує пораду. "Спробуйте поспівати у ванні. Ви можете виявити, що ваш голос не такий вже й поганий." 

Огляд Теурбада завершився з обіцянкою надати результати за декілька тижнів. Під час поїздки додому Теурбад почав обдумувати наступний тижневик. Як щодо подвійного обрамлення в повідомленні "Пожертви останнього сандасу"? Розділення проповіді на дві колонки може мати цікавий ефект. Було просто нестерпно думати, що він не може нічого почати, допоки Елфіерс не надішле йому інформацію.

Коли вона надіслала, там була записка: "ОСТАННІЙ ТИЖНЕВИК БУВ ТРОХИ КРАЩИМ. НАСТУПНОГО РАЗУ НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ СЛОВО 'ВИДАТНИЙ' ЗАМІСТЬ 'ВДАТНИЙ.' ДЛЯ ДОВІДКИ – СЛОВА НЕ Є СИНОНІМАМИ."

У відповідь Теурбад майже вдався до поради Телемікіель покричати образливі непристойності на Ґорґоса. Але натомість він, випивши пляшку дешевого вина, склав і надіслав достойну відповідь, після чого заснув на підлозі. 

Наступного ранку, після довгої ванни, Теурбад почав роботу над Тижневиком. Його ідея накласти легке затінення на розділі "Спеціальних Оголошень" дала надзвичайний рельєфний ефект. Елфіерс завжди ненавиділа зайві прикраси, які він додавав до полів, але з використанням пера Фейфолкена, вони виглядали на диво сильними та грандіозними.

І одразу ж Ґорґос прийшов до нього з повідомленням від Елфіерс, ніби у відповідь на його власну думку про неї. Теурбад відкрив повідомлення. Там писалося: "МЕНІ ШКОДА." 

Теурбад продовжував працювати. Записку Елфіерс він викинув з голови, адже вона точно мала би продовження у вигляді: "МЕНІ ШКОДА, ЩО НІХТО НЕ НАВЧИВ ВАС ВИТРИМУВАТИ ОДНАКОВУ ШИРИНУ ПРАВОГО ТА ЛІВОГО ПОЛЯ" чи "МЕНІ ШКОДА, ЩО МИ НЕ МОЖЕМО НАЙНЯТИ КОГОСЬ ІНШОГО ЗАМІСТЬ ДИВНОГО СТАРОГО, АБИ ПИСАТИ НАШ ТИЖНЕВИК." Не мало значення, чому їй було шкода. Колонки з проповідями здіймалися, неначе масивні колони троянд, короновані безсоромно візерунчастими заголовками. Некрологи та повідомлення про народження були зведені докупи сферичними рамками, як щемке нагадування про цикл життя. Тижневик був водночас затишним і авангардистським. Справжній шедевр. Коли увечері Теурбад надіслав тижневика Елфіерс, він тішився, знаючи, що вона це ненавидітиме.

Теурбад був заскочений зненацька повідомленням зі Храму в лоредас. Перед прочитанням він міг визначити за стилем, чи це не від Елфіерс. Але тут явно ніщо не нагадувало войовничий рубаний почерк Елфіерс, котрий використовував лише великі літери і виглядав немов крик з Облівіону. 

"Теурбаде, гадаю, що ви вже знаєте про Елфіерс -– вона більше не працює в Храмі. Дуже несподівано звільнилася вчора. Мене звати Вендертіл і я вважаю, що мені дійсно поталанило (визнаю, я принижено просила про це) бути новим посередником між вами та Храмом. Я приголомшена вашою геніальністю. В мене був період зневіри, допоки я не прочитала минулий Тижневик. А послання цього тижня – це просто чудо. Годі. Просто хотіла сказати, що це велика честь – працювати з вами. -– Вендертіл."

Відповідь зі Храму, що надійшла в сандас опісля служби, спантеличила Теурбада. Настоятель вказував на прямий зв'язок Тижневика з великим збільшенням відвідуваності та пожертв. Теурбадова платня зросла чотирикратно. Ґорґос приніс понад сто двадцять обожнювальних повідомлень від прихильників.

Наступного тижня Теурбад сидів перед письмовим столиком, зі склянкою доброго Торвалійського меду, дивлячись на порожній сувій. Він не мав ідей. Тижневик, його дитя, його друга дружина, перестав цікавити. Проповіді найнижчого ґатунку від архієпископа були абсолютною анафемою, а смерті та народження жертводавців Храму вражали своєю безглуздістю. "Бла бла" – подумав він і написав це на сторінці.

Він знав, що написав літери "Б-Л-А Б-Л-А". Слова ж, які з'явилися на сувої, були наступними: "Перлове намисто на білій шиї."

Він нашкрябав зубчасту лінію через сторінку. Але завдяки триклятому прекрасному перові Фейфолкена вона перетворилася на "Слава Аурі-Елю."

Теурбад жбурнув перо геть, і вся та поезія залилася струменем чорнила. Він шкрябав сторінку, залишаючи плями всюди, але затерті слова стрибали назад і набували дедалі вишуканішої форми. Кожні мазок і пляма примушували документ вертітися, немов калейдоскоп, перед збиранням у прекрасну асиметрію. Неможливо було завдати ніякої шкоди Тижневикові. Фейфолкен переміг. Теурбад був просто читачем, а не автором.

І тепер," запитав Великий Мудрець. "Чим був Фейфолкен, відповідно до ваших знань Школи Чаклунства?"

"Але що було далі?" вигукнув Вонґулдек.

"Спершу скажіть мені, чим був Фейфолкен, і я продовжу розповідати."

"Ви казали, що це був даедра," мовив Тексім. "І мені здається, що цей даедра якось пов'язаний з мистецьким самовираженням. Чи був Фейфолкен слугою Азури?"

"Але писареві це все могло ввижатися," заперечив Вонґулдек. "Можливо Фейфолкен це слуга Шеоґората, і писар збожеволів. Або ж написане пером робить усіх читачів, як усю конгрегацію Храму Аурі-Еля, божевільними."

"Гермеус Мора – це даедра знань ... а Гірсін – даедра дикості ... нарешті даедра помсти -– це Боетія," розмірковував Тексім. І потім усміхнувся, "Фейфолкен -– слуга Клавікуса Вайла, чи не так?"

"Дуже добре," промовив Великий Мудрець. "Як ви здогадалися?"

"Це його стиль," відповів Тексім. "Зважаючи на те, що він вже не хоче сили пера, коли її має. Що ж буде далі?"

"Я розповім вам", сказав Великий Мудрець і продовжив оповідь.

Книга Третя

Теурбад нарешті побачив силу пера," мовив Великий Мудрець, продовжуючи розповідь. Зачароване даедрою Фейфолкеном, слугою Клавікуса Вайла, воно дало йому величезне багатство і славу автора Тижневика Храму Аурі-Еля. Але він усвідомив, що саме перо було митцем, а він заледве вважається свідком тих магічних чудес. Теурбада охопили заздрощі та гнів, тому з шаленим криком він переламав перо навпіл. 

Далі відвернувся, щоб допити свій мед. Та коли обернувся назад, то перо було цілим.

Теурбад не мав інших пер, тільки це одне, тож він занурив пальця в чорнильницю та написав записку Ґорґосові великими незугарними літерами. Коли Ґорґос повернувся з новим пакунком привітальних листів від Храму, що вихваляли його останній Тижневик, він передав записку й перо хлопцеві. Там писалося: "Віднеси це перо назад до Гільдії Магів та продай його. Купи для мене інакше перо -– без чарів."

Ґорґос не знав, що робити з запискою, але він зробив, як було написано. Він повернувся за декілька годин.

"Вони не дали нам золота за нього," мовив Ґорґос. "Сказали, що перо не зачароване. Але я просив їх, я запитував 'Про що ви кажете, ви ж зачарували його прямо тут отим каменем душі Фейфолкена,' а вони відповіли, 'Що ж, зараз у ньому немає душі. Можливо ви щось зробили і душа вивільнилася.'"

Ґорґос замовк, дивлячись на хазяїна. Теурбад, вочевидь, не міг розмовляти, проте виглядав навіть більш мовчазним, аніж зазвичай. 

"В будь-якому разі я все одно викинув це перо і приніс вам нове, як ви наказали."

Теурбад вивчав нове перо. Воно було білим, тоді як попереднє було сірим, немов з голуба. Воно добре відчувалося в руці. Він зітхнув з полегшенням і помахом руки відіслав кур'єра геть. Потрібно було створити новий Тижневик, і цього разу -– без будь-якої магії, лише зі власними здібностями. 

За два дні він майже встиг повернутися до звичного темпу. Виглядало простенько, але це була цілковито його робота. Теурбад відчував дивне заспокоєння, коли його очі натрапляли на незначні помилки в тексті. Вже довгий час Тижневик не містив жодних помилок. Фактично Теурбад почувався щасливим від того, що в документі могли бути й інші помилки, котрих він не помітив.

Він якраз завершував останній завиток простої каліграфії на полях, коли Ґорґос прибув з деякими повідомленнями зі Храму. Теурбад швидко проглянув їх, допоки одне з них не впало у вічі. На восковій печатці листа було слово "Фейфолкен". Повністю приголомшений, він зламав печатку.

В листі писалося "Я вважаю, що ти повинен себе вбити," бездоганним чудовим почерком.

Він кинув листа на підлогу, побачивши несподіваний рух на Тижневику. Текст зі Фейфолкенового листа перестрибнув на сувій рясним дощем, перетворюючи незугарний документ на витончений шедевр. Теурбад більше не переживав, що голос у нього нагадує дивне каркання. Він волав дуже довго. І потім напився. В дим.

Рано-вранці у фредас, Ґорґос приніс Теурбадові повідомлення від Вендертіл, секретарки Храму. Писарю коштувало чималих зусиль набратися сміливості та переглянути його, і так тривало аж до середини вранішнього часу. "Доброго ранку, я просто хотіла запитати про Тижневик. Ви зазвичай віддаєте його в турдас уночі. Мені цікаво -– ви плануєте щось особливе? -– Вендертіл." 

Теурбад відповів, "Вибачте, Вендертіл. Я захворів. Цього сандасу Тижневика не буде." і передав записку Ґорґосові перед тим, як залізти у ванну. За годину він повернувся -– і Ґорґос якраз теж прийшов зі Храму, посміхаючись.

"Вендертіл та настоятель немов показилися від захвату," повідомив він. "Вони сказали, що це було вашою найкращою роботою за увесь час."

Теурбад з нерозумінням втупився в Ґорґоса. І тут він помітив, що Тижневик щез. Тремтячи, він занурив пальця в чорнильницю та нашкрябав слова "Що було написано в повідомленні, котре я надіслав з тобою?"

"Хіба ви не пам'ятаєте?" запитав Ґорґос, стримуючи посмішку. Він знав, що хазяїн недавно добряче напився. "Я не точно пам'ятаю слів, але там ішлося про щось таке: 'Вендертіл, ось Тижневик. Перепрошую за запізнення. Я мав деякі психологічні проблеми. – Теурбад.' Коли ви написали 'Ось Тижневик', то я здогадався, що ви бажаєте, аби я відніс його, то ж я це і зробив. І як я сказав, вони були в захваті від нього. Б'юся об заклад, що ви отримаєте втричі більше листів у цей сандас."

Теурбад кивнув, посміхнувся і помахом руки відіслав хлопця. Ґорґос повернувся назад до Храму, а його хазяїн тим часом повернувся до письмового столика і витягнув чистий аркуш.

Він написав пером: "Що тобі потрібно, Фейфолкене?"

Слова перетворилися на: "Прощавайте. Я ненавиджу своє життя. Я порізав свої зап'ястя."

Теурбад спробував іще: "Чи я збожеволів?"

Слова стали такими: "Прощавайте. Я маю отруту. Я ненавиджу своє життя."

"Навіщо ти робиш це зі мною?"

"Я, Теурбад Галзік, не можу жити і миритися зі собою та моєю невдячністю. Ось чому я вирішив накинути петлю на шию."

Теурбад взяв чистий аркуш, занурив пальця в чорнильницю і переписав цілий Тижневик. Якщо оригінальна версія до змін Фейфолкена була простою та з помилками, то нова копія була просто нерозбірливою писаниною. Малі "І" були без крапок, Ґ виглядали як Л, речення вилазили за поля і закручувалися всюди немов змії. Чорнило з першої сторінки витекло на другу. Коли він смикнув сторінки зі столика, довгий розрив майже розділив навпіл третю сторінку. Щось викличне вбачалося в цій роботі. Принаймні так вважав Теурбад. Він написав інакше повідомлення: "Використайте цей Тижневик замість того сміття, котре я вам надсилав."

Коли Ґорґос повернувся з новими листами, Теурбад передав йому конверта. Нові листи були все того ж штибу, окрім одного, від його цілительки, Телемікіель. "Теурбаде, нам потрібно, щоб ви з'явилися якомога скоріше. Ми отримали доповіді з Чорного Болота про новий штам Багряної Чуми, котрий дуже схожий на вашу хворобу, тому нам необхідно вас переобстежити. Поки що нічого конкретного, проте ми збираємося визначити, які в нас варіанти."

Це коштувало Теурбадові решти дня та п'ятнадцяти ковтків меду, щоб відновитися. Більшу частину наступного ранку було витрачено на відновлення від цих відновлювальних засобів. Він почав писати повідомлення до Вендертіл: "Як вам новий Тижневик?" пером. Фейфолкенова "покращена" версія була такою: "Я збираюся спалити себе, оскільки я нездара, що помирає." 

Теурбад переписав записку, використовуючи стиль "палець-і-чорнило", та передав її Ґорґосові, коли той з'явився. І відповідь надійшла, написана почерком Вендертіл.

Там було написано: "Теурбаде, ви маєте не лише божественне натхнення, а й чудове почуття гумору. Уявіть-но, як ми використовуємо цю мазанину, котру ви надіслали замість реального Тижневика. Ви змусили архієпископа щиро посміятися. Я заледве стримуюся, очікуючи, що ж ви підготуєте наступного тижня. З любов'ю, Вендертіл."

Поминальна служба тижнем пізніше зібрала більше друзів та прихильників, аніж Теурбад Галзік міг би коли-небудь уявити. Труна, звичайно що, мала бути закритою, але це не спиняло людей в жалобі ставати в чергу аби торкнутися гладенької дубової поверхні, уявляючи, що це тіло самого митця. Архієпископ прибув на службу особисто і виголосив кращий, аніж зазвичай, панегірик. Теурбадова стара згуба, що була секретаркою перед Вендертіл, Елфіерс, прибула аж зі Хмароспокою, тужливо ридаючи і кажучи всім, хто слухав, що Теурбадові поради докорінно змінили напрям її життя. Коли вона почула, що Теурбад залишив їй своє перо у остаточному заповіті, вона залилася слізьми. Вендертіл тужила за Теурбадом ще сильніше, допоки згодом не знайшла гарного і навпрочуд самотнього молодого чоловіка.  

"Я заледве можу повірити, що він помер, а я навіть ніколи не бачила його обличчя, і не говорила з ним," казала вона. "Так, бачила тіло, але навіть якби воно не було ущент обгорілим, я не змогла би сказати, чи це дійсно він."

"Воліла би повідомити вам, що це помилка, проте маю багато медичних доказів," мовила Телемікіель. "Деякі з них я знайшла власноруч. Оскільки він був моїм пацієнтом."

"О," вимовила Вендертіл. "Він був хворим чи щось на кшталт?"

"Він хворів Багряною Чумою роки тому, це знищило йому гортань, але схоже, що вона повністю відновилася. Зрештою, я надіслала йому листа, де йшлося про це, за день до того, як він себе вбив."

"Ви та цілителька?" вигукнула Вендертіл. "Теурбадовий посланець Ґорґос сказав мені, що він якраз забрав оте повідомлення, коли я надіслала своє, з похвалою за новий примітивний вигляд Тижневика. Це була надзвичайна робота. Я би ніколи йому про це не сказала, однак почала підозрювати, що він застряг у застарілому стилі. Схоже, що це була остання робота генія, перед тим, як він згорів у полум'ї слави. У переносному значенні. Та й буквально."

Вендертіл показала останній Тижневик Теурбада, і Телемікіель погодилася, що його шалений, майже нерозбірливий, стиль оповідав те, що й цілі збірки книг про владу й велич бога Аурі-Еля.  

"Тепер я геть заплутався," мовив Вонґулдек.

"В якій саме частині?" запитав Великий Мудрець. "Бо я вважаю, що розповідь дуже прямолінійна."

"Фейфолкен зробив усі Тижневики прекрасними, окрім останнього, того, що Теурбад зробив для себе," задумливо сказав Тексім. "Але чому він пропустив повідомлення від Вендертіл та цілительки? Чи Фейфолкен змінив ті слова?"

"Можливо," усміхнувся Великий Мудрець.

"А чи не змінив Фейфолкен саме сприйняття Теурбадом тих слів?" запитав Вонґулдек. "І чи зробив його Фейфолкен зрештою божевільним?"

"Дуже навіть можливо," мовив Великий Мудрець.

"Але це означатиме, що Фейфолкен був слугою Шеоґората," сказав Вонґулдек. "І ви сказали, що він був слугою Клавікуса Вайла. Чиїм він був прислужником – облуди чи божевілля?"

"Розум Теурбада був дійсно змінений Фейфолкеном," мовив Тексім, "І це те, що слуга Клавікуса Вайла може вчинити, аби продовжити дію прокляття."

"Щоб достойно завершити історію про писаря та його прокляте перо," усміхнувся Великий Мудрець. "Я дозволю вам зачитуватися нею, коли завгодно."

________________________________________________________________________

Оригінал |Переклад: ivbudiv