Fate: Repercussion of Chornobyl

Том 1: Траур

Розділ 2: Ніч

(Мантія Апостола у вигляді реліквії та майстер підпорядкований Церкві? Враховуючи те що я чула раніше, чому я не прочитала той клятий лист з розовими ведмедями...)

Розмірковуючи про все Вітторія насуплює брови та зиркає на кардинала, по її спітнілій потилиці можна зрозуміти що вона напружена.

- О як цікаво, виходить Церква козирем пішла? Ви там глобальну інквізицію разом з Петром під руку влаштувати хочете?

У відповідь на її саркастичне запитання кардинал знизив плечима.

- Так і живемо, Церква просто не могла впустити нагоду здобути Святий Грааль, особливо враховуючи те з ким ми будемо воювати.

- Ну якщо сам Святий візьме участь у війні тоді видовище повинно бути гарним, а що на рахунок Ван Гога, чому саме вона повинна стояти на варті Ватикану?

- Мабуть, ти вже бачила дивну картину на одній зі стін Ватиканської Бібліотеки?

Голос Кардинала уповільнюється, він відходить від закритого вікна знову сідаючи за свій стіл.

- Картина присвячена розп'яттю сімом людям, га? Та що за легендами з'явилася в Церкві нізвідки?

- Та єдина картина котра стоїть в Бібліотеці, саме через неї ми більше не дозволяємо входити стороннім в те місце.

- Тож іншими словами ця картина проклята чи щось на кшталт цього? Яке значення це має до ситуації?

- Ти помиляєшся вона не проклята, вона радше виконує корисні для нас функції, ми дійшли до висновку що семеро розіп'ятих людей на картині це ніхто інший як Смертні Гріхи, а фарба якою малювалися їхні рани була чиєюсь кров'ю. На цій війні з'являться саме гріхи та картина нас про це попередить. Тому ми щоденно спостерігаємо за картиною очікуючи якихось змін на полотні.

- Значить ви побоюєтеся семи лих людства? Але це немає сенсу, Граалю не вистачить манни навіть на одного...

- Цей Грааль не той самий який був у Фуюкі дев'ять років тому, він цілковито пов'язаний з Богом, тому і Трон Героїв може бути видозміненим.

- Ось чому Церква вирішила активізуватись цього разу...

З наступними словами вираз обличчя священника набирає все більше темних відтінків.

- Можливо, ця війна надасть доступ до виклику приголомшливих створінь, хай то буде стародавній Титан епохи Титаномахії або смертний гріх, б'юсь об заклад що більшість призивачів навіть не знають в якій небезпеці вони опинились, думаючи що на цій війні будуть старі правила.

- Я очікувала чогось небезпечного.., але це... мені прийдеться слідкувати за чимось таким?

Кардинал киває на знак згоди.

- Ми уявлення не маємо хто буде брати участь у війні, тому так, статус наглядача дасть тобі привілею.

- Добре, не важливо.

Вітторія робить коротку паузу

- Але знаєш, попри ті пригоди які ти колись подолав ти все одно був веселим старим, дивно слідкувати за таким тобою.

Опираючись на стіну вона продовжила:

- Так і взагалі, що я повинна робити в якості наглядача? Докладати вам інформацію? Але з цим справився б і ваш майстер. Чи може він бути ненадійним?

- Ти мислиш в правильному напрямку, хоча вона працює на нас, але їй фактично байдуже на наші цілі, вона хоче власноруч побажати в Грааля втілення власної мрії, якщо вона не втілить її за час війни.

Заява кардинала насторожує Вітторію, мабуть, основна причина чому її відправили полягає не тільки в доповідях.

- іншими словами мені потрібно переконатись в тому щоб цей майстер не натворив проблем?

- Так, за потреби - ліквідуй та займи місце майстра вклавши з її слугою контракт, для тебе це найкращий варіант враховуючи те що ти снайпер.

- Здається інквізиторство справді відновлює свою діяльність...

На обличчі Вітторії промайнула впевненість, прагнення до дії, за час своєї служби вона вже встигла позбавити життя багатьох, тому це її не хвилювало.

- Добре, я б не хотів тебе тепер сильно затримувати, Там здається зараз буде останній рейс до України.

Вітторія трохи постояла переварюючи цю інформацію в себе в голові, а потім стрепенулась.

- Ой.. здається мені пора, бувай там!

Вона кулею вибігає з-за дверей та полетіла до виходу.

...

Через дві хвилини вона повертається назад до кардинала.

- А цей-во, де я мала зустрітися з тим лондонським вилуп.... наглядачем?

Кардинал безнадійно зітхає - серйозно?

Поки кардинал не міг дати собі ради Вітторією, в Чорнобилі вже розвивається своя історія.

- Тобто ти кажеш що хотіла викликати Петра?

- Так...

- Ох як ніяково -- мені шкода.

Світловолосий хлопець незграбно ворошить волосся на своїй потилиці озираючись в різні сторони. Натомість жінка не може стримати свого розчарування.

- Це місто приносить тільки розпач, пф...

- Е, Між іншим, тут так темно хоч око виколи, чому ти не ввімкнеш ліхтарик по потужніше?

- Все тому, що...

Не дочікуючись її пояснень він підносить палець вгору який тієї ж миті почав світитися, жінка зразу накинула на нього скатертину.

- Дурень! ми зараз в Чорнобилі, тутешні охоронці постійно моніторять місто тому навіть не смій видавати нас своїм світлом..

Вона кашляє.

- Втямив?

Дівчина схрещує руки очікуючи відповіді.

- Зрозумів.. я цього не знав.

Він знімає з себе скатертину вже без світла.

- Бляха, от і що мені з тобою робити?

Вона знову кашляє поки він підхоплює момент та перенаправляє тему в інше русло.

- Можливо я самотужки й не можу позбавити тебе прокляття, але якщо ми візьмемо грааль я використаю своє бажання, щоб анулювати його!

З промовленою фразою очі хлопця засяяли, хоч він і не втратив свого офіційного вигляду стоячи гордо з піднятим носом.

- Ти бодай розумієш наскільки це буде важко? в тебе ж немає навіть належних бойових навичок, щоб вбити когось, рахуй ми вже програли коли я викликала тебе, а не Петра.

- А нам і не прийдеться нікого вбивати, я з усіма домовлюся, або принаймні ми точно не постраждаємо від фізичних атак.

Хлопець переможно плескає себе по грудях виставляючи свою впевненість наперед заки вона дивиться на нього з роззявленою щелепою.

- Ти.... ти взагалі второпав що ми на війні..? як ти собі уявляєш війну без жертв? ця святість мене вбиває... буквально.

- Ей ти ще не знаєш який з мене хороший дипломат, деякі війни закінчились ж навіть не почавшись!

Жінка саркастично знизує плечима та знову починає скаржитися.

- Добре нехай, забудемо про тебе на трохи, я ж мала із собою мантію Апостола Петра, то чому тоді я викликала саме тебе, Тадея? Я не вірю в те, щоб Ватикан міг мене обдурити з реліквією.

Він слухаючи її запитання торкнувся свого підборіддя ретельно обмірковуючи це.

- Я не знаю, але це не єдине запитання, хоча я і помер мученицькою смертю, я ні про що не жалів, відповідно бажань до грааля в мене немає, тому я на сто відсотків впевнений що не був викликаний з Трону Героїв напряму, крім цього мене не перестає переслідувати одне дивне відчуття...

Тадей стоїть нерухомий не відпускаючи руку від свого підборіддя.

- Відчуття?

- Відчуття ніби за нами хтось слідкує... мов...

Чуючи це дівчина насторожилась та заходить за його спину, ховаючись за його зелену мантію, в її голосі відчувається невпевненість.

- В бою ми марні однаково, рівно як і у втечі, але ти героїчна душа тому і вирішувати щось в таких ситуаціях повинен ти.

Тадей здивований зміні її темпераменту, але згадуючи про те що це місце було дуже гнітючим він почав її розуміти.

- Ні, я не це мав на увазі, це щось набагато глибше, але не переживай в цей момент нам точно нічого не загрожує.

Слухаючи його жінка заспокоюється та відходить від нього, вона відкашлюється перш ніж звернутись до нього.

- Говори конкретніше, це був не найкращий спосіб самовираження.

Вона раптом відходить в темноту зникаючи десь на хвилину та прибігає вже разом зі старим стільцем яке вона дістала в цій закинутій квартирі, стілець був покалічений часом, все за стандартами закинутого міста, але сидіти на ньому було можна, от і вона бруду не цурається.

- Фух...

Вона вмощується в крісло на подив Тадея.

- Ти хоч уявляєш яке досягнення я звершила коли пробиралась цим Богом забутим містом в цю занедбану квартиру, щоб викликати тебе, А пробиралась я то цим клятим містом вночі! Ага!

Вона перекладає ногу на ногу дивлячись на нього поки Тадей наближується до вікна та починає вдивлятись в непроглядну темряву, шукаючи ще когось своїми очима доки його погляд не фіксується на людині, точніше її фігурі яка ледь помітно світила своїм світлим волоссям та махала йому на знак довгоочікуваної зустрічі, зіниці Тадея розширюються, він здивовано витягує свою голову з вікна бажаючи роздивитись цю людину, але марно, вона вже зникла залишаючи його з новим очікуваним запитанням - хто це був? Зрештою він відвернувся від вікна впізнаючи в недавно зниклій постаті свого давнього друга, ледь помітно усміхаючись Тадей обернувся до дівчини яка вже підвелась з крісла, її фізіономія демонструвала роздратування від несподіваності.

- Що це тільки що було...?

- Ну Луно, це гідне похвали, Чорнобиль виглядає досить лячно... а за цей випадок не переживай, можливо саме "він" наглядав за тобою коли ти впровадилась в це місце.

- "Він"? кого ти там побачив?

- Я не знаю кого саме, але хтось-то дуже схожий на мене.

Луна відкашлюється повертаючи свій звичний екстравагантний тембр голосу.

- Добре, якщо це дійсно так, то залишимо це, твоя похвала прийнята, але не забувай що ти повинен відпрацювати все щоб виконати мою ціль, принаймні я б вже добилась її якби замість тебе викликала Петра!

- Ее.. якщо бути чесним, то я не впевнений що твоє прокляття навіть йому під силу, коли ти мене викликала за першої миті я відчув його інтенсивність на собі, воно вже є частиною тебе, ніби твоєї душі просто не вистачає, а скоро і зовсім не стане.

- О рак в нас вже і душу їсть?

Тадей дивується від її заяви.

- Це дивна інтерпретація.

- Бо так і є, я хвора абсолютно науково доказаною хворобою, ця ваша магія немає значення до мого стану, навіть Церковні паламарі таке казали!

Він озирається на неї, щоб зустрітись з її очима перш ніж різко промовити.

- Вони помилилися, я бачу нитку твого життя своїми очима, твій рід був проклятий, і ти як нащадок перейняла це прокляття.

Тадей хитає головою, в його очах відбивається обличчя Луни, безвиразність якого повільно замінює страх.