Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда — Магічне зникнення

Від сиквелу «Фантастичних звірів» ми отримали все, чого тільки бажали. Приголомшливі візуальні ефекти, харизматичний лиходій та сповнений неочікуваних рішень сюжет. Шкода, що це стосується лише перших 10 хвилин фільму. А після них іменита авторка книжок про Гаррі Поттера, вірогідно, пішла перепочити, доручивши дописувати сценарій своїй покоївці. Інакше я не можу пояснити весь той сюжетний безлад, що панує в «Злочинах Ґріндельвальда».

Дійсно, початок нової стрічки у чарівному всесвіті відомої Джоан Роулінг миттю чіпляє тебе на гачок та, здається, готує до грандіозного та драматичного магічного протистояння. Лише коли на екрані з'являються фінальні титри, пригнічений та сповнений щирого здивування, не розумієш: а де, власне, сам фільм?

«Злочини Ґріндельвальда» не схожий на сиквел. Він навіть не намагається дотримуватися золотої формули сиквелів, зробивши все те ж саме, але дещо більше і трохи краще. Стрічка нагадує пілот телесеріалу, який чомусь розтягнули на дві години та пустили в кінотеатрах. Фільм орудує відразу кількома сюжетними лініями — і жодній не знаходить логічного завершення. Він подвоює кількість дійових осіб — і через це губить усіх героїв.

Аби представити весь численний каст кінострічки, доводиться жертвувати екранним часом акторів, які мали бути ключовими у цій історії. Джуд Лоу та Джонні Депп — Албус Дамблдор та Ґелерт Ґріндельвальд — їх ролі настільки мізерні, що здається, ніби Warner Bros. в кращих традиціях вирізала майже всі сцени за участю персонажів. І від того вдвічі сумно, адже рідкісні появи цих зірок у кадрі створюють найкращі моменти у сиквелі «Фантастичних звірів». Протилежна ситуація виникла з Езрою Міллер, виконавцем ролі Креденція, якому пророкували центральну позицію у сюжеті. Коротко кажучи, дивитися на його прем’єрні вбрання в реальному житті було значно цікавіше, аніж споглядати за уривками сюжету, де його похмуре, беземоційне обличчя намагається надати картині ефекту вимушеного драматизму.

«Фантастичні звірі» втратили всю сутність своєї назви. Дивовижні створіння хоч і присутні, проте переважно грають роль «роялю у кущах». Їм, як і решті, просто не вистачає часу серед безкінечної біганини героїв. Втім, вони все ще залишаються символом фільму та іноді генерують кумедні моменти, які час від часу відволікають глядача від безпросвітної невизначеності.

Хотів було вже закінчити текст та підбити підсумки, коли помітив, що так і не розповів про сюжет «Злочинів Ґріндельвальда». Однак, пані Роулінг, здається, й сама забула пояснити події фільму та закласти в них хоча б трохи змісту. Він відчувається як пролог до чогось страхітливого та хвилюючого, що розпочнеться в наступному фільмі. А може, після нього. Герої постійно наздоганяють один одного, водночас вивчаючи своє генеалогічне дерево. Навіть коли здається, що саме час історії «вистрілити», відбувається феноменальне нічого.

Чого у стрічки не відняти, так це атмосферності та якісної графіки. Магія плине у повітрі, все навкруги просякнуте нею, а часті звернення до оригінальної історії допомагають отримати свою дрібку ностальгії. Але для хорошо фільму навіть Гоґвортсу з легендарною музичною темою буде замало.