Fake war in Ukraine

Час від часу ми бачимо скріни з Твіттера, де якісь загадкові американські чи то політики, чи то пересічні шизи з «блакитними галочками» розповідають про фейковість війни в Україні. Аргументується це тим, що немає відео бойових дій, або тим, що кияни хавають в МакДональдсі. Ще бачив скрін, де якийсь надрозум провів незалежне OSINT-дослідження по відосу від CNN, де показували розйоб росіянських військ на якомусь острівці біля Херсону. Співставивши всі facts і застосувавши всю свою logic персонаж класифікував відео як фейкове по тій причині, що після втрати Криму (!) в Україні не лишилось островів (!!!).

Звісно, це все виглядає як якесь ІПСО за 15 рублєй і, можливо, навіть таким і є. Але, як то кажуть, Такер Карлсон – звісно чорт, але хто ж йому робив багатомільйонні перегляди? Я хотів би трох заглибитись у американський політичний лор і загалом пояснити звідки взагалі у 21 сторіччі може з’явитись думка про фейковість війни. І щоб ця думка ще й була відносно популярною серед представників «найпрогресивнішої» нації на планеті.

1.    Сльоза кувейтської дитини й пробірки з приколами

Почну трохи іздалєка. У 1990 році Саддам Хусейн, як відомо, вторгся у сусідній Кувейт. Вторгся вдало – 2 серпня почали, 4 серпня припинили бойові дії, 8 серпня Кувейт був анексований. Побєда. Світовому співтовариству це дуже не сподобалось, на Ірак наклали санкції, поглибилась міжнародна ізоляція цієї чудо-країни. Але до славнозвісної «Бурі в пустелі» лишалось ще чотири з гаком місяці.

Чим весь цей час займались американці окрім власне військової та дипломатичної підготовки? Американці уклали угоду з такою собі конторою Hill & Knowlton – всесвітньо відомою компанією, що надає піар-послуги політикам та великому бізнесу. Задачею контори було підготувати американського народного громадянина до майбутньої операції, сформувати так звану "суспільну думку". По центральних каналах цілодобово відбувався прогрів: справедливе засудження самого вторгнення та констатація реальних фактів порушення прав людини. Але щоб народ захотів крові треба щось яскравіше. На цьому відео ви можете бачити слухання у Конгресі незадовго до «Бурі в пустелі». На ньому проста кувейтська дівчинка грамотною англійською мовою майже без акценту переповідає всякі ужаси.

Наприклад, про те що іракські солдати вривалися у кувейтські роддоми й викидали немовлят на холодну підлогу. Причому дівчинка каже це як безпосередній свідок. Почніть дивитися з 1:55, там ця історія починається з фрази «I saw». Продовжується її промова описами подій, в які повірити загалом нескладно, і, скоріш за все, воно так і було. Наприклад, те що іракці грабували супермаркети й аптеки. Продовжується історією як дівчинка вже покидала Кувейт з мамою і їх по дорозі й били й..... стріляли по ним. Прям як в тому анекдоті: «Расстреляли меня, внучок».

Так, ви все правильно зрозуміли. Сталось «шоу для лохов». Смерть немовлят від жбурляння об підлогу так і не було підтверджено. Та й у дівчинки був час на вивчення англійської мови – вона виявилась донькою кувейтського посла в Штатах і ні в якому Кувейті під час окупації не перебувала.

Вам може здатись, що всі ці танці з бубном і кувейтськими немовлятами зайві. Що сам факт анексії суверенної території та дозволу на застосування військової сили від ООН достатньо аби чесний західний громадянин одобрив рішення про покарання супостатів. Але треба розуміти, що після В’єтнаму та згортання Варшавського блоку американське суспільство змінилось і стало більш обережно ставитись до участі своїх збройних сил у війнах «десь там». Попри те, що воювала би все одно контрактна армія, її участь у війні та потенційні втрати сприймались би надто гостро, та і якогось очевидного антагоніста вже не було. Фашизм перемогли, комунізм без п’яти хвилин мертвий, ісламський тероризм ще себе не проявив по повній, та й взагалі ще не сприймався як тероризм, лол. Через два роки Фукуяма назве такий стан речей «кінцем історії», а чимало західних мудрагелів дійшли до висновку, що «теперь вообще нє надо будєт умірать». А тут ще якийсь Кувейт, якась Перська затока…де це блять? Десь під Житомиром? Короч, нетривіальна це задача – західне населення спонукати на підтримку вторгнення.

Зате як дитинка виступила все пішло як треба. І народ проникся і політики обіцяли всіх бамбіть. Одразу стало харашо. Та піар-конторка, до речі, досі працює, досі лідер ринку. Комусь контакти треба?

Друга історія теж про Ірак і ви про неї 100% хоча би краєм вуха чули. Лютий, 2003 року, трох більше місяця до початку операції «Іракська свобода». Держ.секретар США Колін Пауелл (зараз цю посаду займає Блінкен) приносить на засідання ООН якусь загадочну пробірку. Махає цією пробіркою перед рештою делегатів і розповідає страшне: якщо він зараз відкриє пробірку, то всі шановні представники інших країн помруть від «сибірки». Нахіба пан Держ.секретар махав біологічною зброєю на засіданні ООН? А щоб пожалітись світовій спільноті на тяжку долю американських держ.службовців, які останнім часом почали отримувати «листи щастя» з такою ж речовиною, що і в пробірці.

Пан Держ.секретар не казав звідки ці листи і хто замовник. Що і логічно, бо ФБР ще проводило розслідування, яке тривало і після війни в Іраку. Але так вийшло, що біологічна зброя – це впринципі «хайпова тема» того часу, бо ще до того в інфопросторі з’являлись вкиди про те що Ірак, можливо, має чи готує зброю масового ураження. І, можливо, вона біологічна. А може хімічна. А може у них є бузинова паличка/посох хаосу/кільце всевладдя. Біс його зна короче, хай корпус морської піхоти сходить і гляне. Мало лі.

І якщо з іракськими звірствами в Кувейті тема може й перебільшена, але самі звірства мали місце бути, то от зброю масового ураження Іраку досі називають однією з найбільших афер в історії. Причому таку думку можна почути навіть у мейнстримних західних ЗМІ. Та що там ЗМІ, ось цитата Луїса Руеди, Керівника групи операцій щодо Іраку в ЦРУ: «Ми б вторглися в Ірак, навіть якби Саддам Хусейн мав лише скріпку для паперу. Ми б сказали: «О, він може нею виколоти око». А ось цитата зі статті BBC про пошук чудо-зброї: «Під кінець 2002 року інспектори ООН знову повернулися до Іраку в пошуках ЗМЗ. Деякі з цих інспекторів у розмові з BBC пригадують, як шукали місця, де, за інформацією Заходу, могли базуватися мобільні лабораторії. Натомість, за словами одного з них, вони знайшли лише "прославлений фургон з морозивом", покритий павутинням.»

Чим закінчилась війна з Іраком нам відомо. А ще нам має бути відомо, що згідно опитування 2023 року 61% американців вважає введення військ у Ірак 2003 року помилковим. А у 2016 році помилковість вторгнення визнав британський уряд. Бо, мовляв, розвідка дала їм хибні дані щодо чудо-зброї. Хех.

Я це все пишу не для того, щоб «розвінчувати міфи американської воєнщини». Так то з точки зору світової безпеки режим Хусейна дійсно був ще тою занозою. Дві розв’язані війни вкупі з геноцидом курдів – цілком релевантна причина поставити довбограя на місце. Та і розмови про «лицемірний захід» тут теж позбавлені сенсу і я не про те, що на обидві війни дало добро ООН. А про те, що і в 1990ому, і в 2003ому і в 2023ому роках тема невиправданості вторгнень не була якоюсь табуйованою та щодо кожного з рішень була опозиція. Як в парламенті, так і в ЗМІ. І місцевій владі не западло визнати власні помилки. Навіть якщо вже пізно.

Інша справа, що та ж американська влада час від часу дає і продовжує давати приводи собі не довіряти стосовно геополітичних багатокроківок. Це все накладається на той самий плюралізм думок та існування інтернету, в результаті чого ті, хто не в захваті від чергових «яструбиних» ініціатив, знаходять одне одного і починають вірити в себе.

Ну добре, скажете ви, а до чого тут Україна? Тут же навіть американських військ нема.

2.    Назло діп стейту відморожу вуха

Десь прочитав, що якби можна було сформулювати віру в будь-які теорії змови однією фразою, то вона би звучала так: «Еліти нам брешуть». Я з цим не дуже згоден, бо багато теорій взагалі не мають жодної прив’язки до урядів, еліт чи чогось такого верховного. Як от синій кит, наприклад (да, я чув про теорію, що це російське ІПСО на українських дітей, але основна теорія по «киту» звучить не так). Але тим менш саме прив’язка до змов еліт часто породжує цікаві хитросплетіння людської думки.

У випадку США недовіра до своїх еліт чи уряду – це явище есенційне. Воно існує буквально з народження країни. Сама ця країна виникла з бунту проти своїх володарів, саме в цій країні перше, за що переживали люди – це як би тому Вашингтону, з його новим писаним законом, не дати стати тираном. Це країна, де ще коли британські гармати лунали на полях боїв, почувся голос із параш…штатів про те, що вони проти сильної федеральної влади і що податки треба збирати не так. А їх громадянська війна…це взагалі щось унікальне. Гасла із серії: «Хватить годувати Вашингтон!» Власне і сьогодні символіка Конфедерації часто застосовується у США не як символ «білого націоналізму» (чи расизму, як вам більше нравиться), а як символ саме протистояння федеральному уряду. Тобто українські поборники децентралізації цілком собі могли би й самі такі прапорці носити, хех.

Ясен красєн, нема нічого лихого в тому, щоб бути проти уряду і періодично влаштовувати дні анти-системи у вигляді поносу в Твіттері. Повторюсь: на цій боротьбі Піндостан існує since 1776. У них прямо як в нас: якщо боротьба триває, то країна ще жива. Причому оці всі федерально-місцеві стримання-противаги настільки укоріненні, що мимоволі приходиш до висновку, що той же Трамп…це цілком системний кандидат. Скажімо, його передвиборча програма 2016 року містить купу загальних пунктів ні про що типу боротьби з політкоректністю чи підтримку робочого класу. Ну і стіна єстєсно. Це все здається чимось радикальним і ультраправим тільки якщо ви самі по інший бік барикад. А так то глобально він не те що нічого не змінив у політичний системі штатів, він…навіть не планував нічого докорінно змінювати. Поправте, якщо брешу, але пропозицій змінити конституцію він ніби не робив. А якщо і намагався щось революційне вичворити, то його ініціативи блочив навіть не Конгрес, а його ж адміністрація. Люді работают.

Я це все веду до того, що навіть якщо за якимось чудіщем-ізоляціоністом і стирчать вуха Кремля чи вуха Вінні Пуха, то більшість таких граждан просто повторюють філософську мислю своїх шизопредків на американській політичній сцені. Яку можна сформулювати дуже коротко: «Against the current thing».

От власне і відповідь до чого тут Україна. Уявлення середньостатистичного ізоляціоніста про Україну не сильно відрізняються від уявлень середньостатистичного українця про яких-небудь вірмен. Смішний акцент і в нарди грають. Ми ж у ізоляціоністів асоціюємось із Зеленським, який вічно дєнєг просить. А ще що в нас корупція, яку свого часу творив син Байдена, а сам Байден це все діло прикривав. Ніби як корупція навколо фірми «Бурізма» - це наш скандал, але коли посидиш на піндоських іміджбордах чи твіттерах трампістів, то складається враження, що скандал американський. Ну і загалом більше про нас вони нічого не знають, бо вони знають головне – за нас діп стейт, світовий уряд, собор (варіація для супер-прошарених) і глобохомо. Про русню вони кста теж ні чорта не знають, певно уявляють її як Гіперборею з генерованих картинок.

Таким чином висновки наступні:

1.    Американські «борці з системою» будь-яку війну оголосять фейковою якщо в ній не бере участь американська армія напряму і якщо таку війну підтримує чинна влада. Єдине, вони розходяться між собою в плані підтримки Ізраїля, але це інша тема.

2.    До України в них ніяких особливих почуттів нема. Ми для них черговий «фейлд стейт» по типу Афганістану 2001-2021 чи Іраку з 2003ого.

3.    Це невігластво не має партійної приналежності. Проти «розпалювання третьої дідової» виступають шизи і від респів (трампісти) і від демів (клуб любителів ніжок Оказії-Кортес). Окремий мем – Лібертаріаньска партія. «Розпалювачами» ставали і республіканець Буш (будь-який з двох) і демократ Байден.

4.    Невігластво стало наслідком в т.ч. реальної брехні істеблішмента. США реально починали військові кампанії зі всратих піар-перфомансів та очевидного прагнення давити на жалість. Через це кста деякі місцеві вважають і Бучу фейком.

5.    По цій причині вигадувати злочини і звірства русні – погана ідея. Привіт нашій екс-омбудсменці з прав людини з її історіями про зґвалтування, яких не було. По-перше вистачає реальних злочинів, які задокументовані. По-друге нам то зараз по цимбалах, а потім років через п’ять на BBC з’явиться стаття про українські фейки. І не факт, що війна вже завершиться. Он якщо про війну 2003 року зара почитати, то там в основному дорікання з приводу пробірок, де замість сибірки походу була кориця. А про те, що взагалі-то був геноцид курдів уже і забувається потроху.

6.    Документуємо все, що можемо. Пропонуємо піндосам моніторити витрати їхньої військової допомоги нам. Щоб витрати контролювали обидві партії і щоб обидві партії потім публічно оголошували, що вони там наперевіряли. І тоді майбутні розслідування по типу «Afghan papers» будуть не такими болючими.

7.    На державому рівні щось доводити шизам типу сина Кеннеді чи сину Трампа нема сенсу. Вони це не для нас пишуть. І не про нас (навіть якщо у твіті буде слово «Ukraine»). І тримайте в голові, що скасування допомоги нам не може бути миттєвим. Складні країни типу США можуть роками, а то й десятиліттями приймати геополітичні рішення типу виводу військ з Афгану. На те вони й складні. На те вони й найбільша економіка в світі.

8.    Доводити щось рядовим «борцунам з анти-системою» можна. Як не дивно, вони йдуть на діалог і навіть здатні приймати сторонні аргументи. Заходите на 4chan – вводите в пошуку «Ukraine» і залітаєте на треди. Багато тролів, але є і ті, кому реально інтєрєсно, що в світі робиться. Ну але це так, якщо часу й нервів забагато.

9.    Любіть маму.