FABUNUS. Розділ 6

 Думаю вибір для мене очевидний – це покер. Гра, в котрій я зіграв не одну тисячу партій. А не дурень, в котрому я знаю хіба шо правила і то поверхово, завдяки родичу з України.

Я сів за правий стіл. Хлопець, котрий спирався на долю у своєму виборі сів за лівий. Дивний він, але зараз не про це треба думати.

 Чешире, я сподіваюсь ти все тут винюхав, поки мене 3 дні як рослину поливали в ямі?

Так, друже. І скажу тобі те, що дарма ти сів, скоро вставати. Грають не в цій залі, ця тільки для виборів.

“А де грають? І що це взагалі за місце ?”

Казино карткового майстра. Де сам картковий майстер навіть не питай, не бачив його жодного разу за ці три дні. Загалом тут грають всі кому не лінь, а найцікавіше відбувається знизу.

ВІП зала з балконом на весь периметр, котрий відкриває ідеальні види для глядачів на арену, де стоїть стіл для карткових ігор. Всі ігри проводять саме там, для обмеженого кола глядачів. Еліти карток – Джокерів. Кожен такий вартує сотні карткових солдатів, а їх там ох як багато. Ніколи не думав, що настільки.

Проводиться завжди по дві гри як і зараз. Після кожної гри вибуває дві людини

“Вибувають?”

Так…Хоча це трохи м’яко сказано. Їх страчують і просто скидають у одну могилу гнити під сонцем.

“Оу…”

Так. Видовище якщо чесно не з приємних, та і запах, котрий там стоїть теж. Для мого носу це було справжнісіньким катуванням.

“Все, Чешире. Давай не про це, бо зараз мене знудить від твоїх подробиць. Що відбувається з тими хто, так сказати, проходить, а не вибуває?”

Їх ведуть у кімнати, в котрих вони чекають наступного етапу. Але поки я не знаю, що це за наступний етап, поки там збирають багато людей, котрі пройшли перший етап.

Загалом думаю це все що тобі треба знати. Все інше скоро ти і сам побачиш, ставши частиною цього спектаклю.

Як тільки Чешир закінчив, до нас підійшли. Як він постійно так вчасно закінчує, наче все це прописаний сценарій? Я розумію, що я в книжці, але ж ця історія тільки пишеться. Ну а підійшли до нас не картки і не люди. Це були собаки.

Де ти там собак побачив? Це гієєєєнииии. Краще б собаки, вони хоча б розумніші. - Поправив мене Чешир.

Стоп, так ти постійно чув всі всі мої роздуми до себе?

Ну звісно чув. Зараз я частина твого свідомого і навіть підсвідомого, але не переймайся, дивитись спогади не буду, не цікавить таке. Але не дуже розумію, чого ти так багато говориш сам з собою озвучивая кожен свій крок, це хвороба якась?

“Ну вибачте, що заважаю Вам своїми думками, Пан Чешир.”

Гієни, в елітарних коричневих костюмах, з білими сорочками та червоними краватками, сміялись дивлячись на нас. Якщо чесно цей олд-мані стиль їм не пасує, виглядають як дурні в цих костюмах. І хоча гієни завжди виглядають по дурному - ці костюми ще більше все псують.

- Отже, га-ха-ха. Покер. Зараз я поясню вам правила, бо можуть бути ті, хто не знають як грати, хаахаах. Покер - це як полювання на слабаків, і ми зараз навчимось, як стати головним хижаком за столом. Ціль гри проста - треба зібрати найкрутішу п’ятірку карт або так обіграти інших, щоб вони всі розбіглися і залишили тобі здобич - усі фішки! Грр-ха-ха! Ах, так. Фішки. Всі ви будете мати. – гієна подивилась на свої записи так, наче намагалась і сама розібратись, що там написано. – По 28034. Саме стільки, скільки солдатів в армії пана. Що далі? Далі вам дадуть дві закриті карти, які ви нікому не показуєте - це ваші кігті. Потім на стіл поступово викладатимуть п’ять карт, треба зібрати з них і з ваших кігтів найкращу комбінацію. Після кожної нової відкритої карти ви всі робите ставки: можна підняти, можна скинути карти і втекти, можна залишитись, як хитра гієна, чекаючи на свою здобич.

Комбінації - це твої зуби. Ось які мають бути:

Пара - дві однакові карти, наприклад, дві четвірки. Мало, але краще, ніж нічого.

Дві пари - подвійний удар, дві однакові картки тут і ще дві там.

Трійка - три однакові! Все просто! Гхі-Гхі!

Стріт - п’ять карт по порядку. Як сліди по піску, які ведуть до здобичі!

Флеш - п’ять карт однієї масті. О, тут пахне хорошим уловом!

Фул хаус - три однакові плюс пара. Гхі-Гхі-Гхі

Каре - чотири однакові. Від такої руки можна слину пускати!

Стріт-флеш - оце зуби, друзі, п’ять карт підряд однієї масті. Це вже перемога!

Роял-флеш - найвища комбінація! Туз, Король, Дама, Валет і Десятка однієї масті. Якщо зберете це, всі інші втечуть без обіду!

- А тепер йдіть за нами. Чи ви всі думали, що гра буде в цій залі проводитись?

Я озирнувся. Гравців, котрі сиділи за другим столом вже не було. Схоже на те, що вони вже пішли, поки нам розповідали правила.

Ми спускались по нескінченним сходам і я вже уявляв як буде пекельно по ним потім підійматись. Як Чешир і казав, знизу був ще більший простір ніж зверху. Віп зала для еліти.

- ПАААНІ ТА ПААНООВЕЕЕ. – Прокричав в мікрофон чоловік в чорному костюмі, з чудернацькою шляпою на голові. - Дякуємо, що зібрались в цей вечір для того, щоб випити чаю, та подивитись наші щоденні карткові ігри для відбору найгідніших людей.

Сьогодні в програмі нашого чаювання такі дві гри як “Дурень” та “Покер”

- Сонько, прокинься, а то пропустиш такий смачний чай, - чоловік пхнув чи-то мишу, чи білку, яка спала біля його мікрофона, але та навіть не зрушилась, - Як завжди...

І коментатор повернувся знов до гравців

- Гравців дурня прошу сідати за стіл, та розпочинати гру. Тік-так, тік-так. Час мені сьорбнути чаю, а ВАААААААМ час сідати до гри в дурня. Хай щастить не попасти в дурня, Бо буде прикро пропустити час обіду. А Час не любить, коли його пропускають!

Ніхто з присутніх не зрозумів про що був цей чолов'яга в капелюсі. В капелюсі... чай,.. Сонько, манера розмовляти. Це ж Капелюшник власною персоною! Коли він зробив кар'єру коментатора?

Одного разу на чаюванні в королівському дворі, Капелюшник так завзято нахвалював різни сорти чаю та способи заварювання, що Король всучив йому в руки фламінго та наказав коментувати ігри в крокет. До того, як Короля вкусила ключка.

"Ну да, чого я ще міг очікувати, дійсно..."

Гравці в цю дивну гру, дурень, щойно сіли за стіл, як в капелюшника почало творитись щось на голові. Його капелюх стрибав в нього на маківці та дриґався з такою силою, що дивно, як ще втримався та не впав на підлогу.

- Почекайте хвилинку, мене викликає Час, - любитель чаю зняв зійшовший з розуму капелюх, дістав з нього годинник, який був весь у вершковому маслі. Масло він використав по призначенню - витягнув шмат хліба, який був для гризуна Сонька як подушка, витер їм годинник та уважно подивився на стрілки.

- Мені підказують, що я вам забув розповісти про те, за що і на що ви граєте! Наш люб’язний друг, який і задовольнив ваше бажання пограти... Чи може ви не хотіли... Тік-так, Тік-Так, це зараз неважливо. Він мені повідомив, що той дурень, і він казав не про гру, що переможе в фіналі нашого змагання, буде мати змогу з ним зустрітися та отримають привабливу пропозицію. А всі інші, ну, втратять голову. Але не переймайтесь, голова і без тіла зможе пити чай. ТІК-ТАК, ТІК-ТАК, час починати гру. )

Гравці сіли за стіл. Гра не йшла довго, роздачі ,чи що в них там, були якісь швидкі, а хлопець, який казав про долю, завжди виходив перший. Наприкінці частину гравців відвела охорона за лаштунки залу, звідки вони вже більше ніколи не повернуться. Іншу частину гравців Капелюшник привітав з перемогою, а особисто Хлопчика долі, так я його прозвав.

- Ось тобі до чаю, хлопче. – Капелюшник вручив йому шмат хліба з маслом.

- Моєєє~ - запротестував Сонько крізь сон.

Черга практично дійшла до нас. Поки ми чекали, я аналізував тих, з ким мені доведеться грати і ми з Чеширом дали всім імена.

Брати. Старший та молодший. Весь час вони щось обговорювали і в них точно був якийсь спільний план на гру, треба буде з них не зводити очей.

Качок: Про нього сказати щось важко. Але виглядав він впевненіше за всіх.

Стояв непохитно як скеля.

Ну і останній. Дід: Найстарший з усіх нас, ще коли ми були в кімнаті очікування я здивувався тому, як він взагалі зміг вилізти з ями по тому канату. Але недооцінювати його точно не можна. Чешир сказав, що кожен раз як він дивиться на мене у нього шерсть підіймається дибом. Не знаю як він це відчуває будучи в мене в голові, але я повірю. Причину цьому він поки не знає, але сподіваюсь він додумається до того, як це стане якоюсь проблемою.

Гравці в дурня пройшли повз нас, матч скінчився і гієни гигикаючи сказали нам виходити.

- ПАНІ ТА ПАНОВЕ. – Продовжував коментувати капелюшник. - Ну а зараз почнеться другий картковий матч, Тік-Так, Тік-Так. На цей раз в покер. Прошу гравців зайняти свої місця, поки не охолонув чай.

Ми сіли. Гієни роздали нам фішки. Та поклали колоду карт на стіл. Після того як був об’явлений початок гри, колода сама по собі піднялась у повітря, перетасувалась та роздала всім по дві карти. Що ж, подивимось, з чим я починаю свою першу роздачу.

9♥ та 10♣

Добре, не найкращі карти, різних мастей, але думаю з цим грати можна, точно не пас.

Слухай, Моргане. – Вперше звернувся Чешир до мене по імені. – Я звісно кіт, а коти як відомо не сильні гравці в карти, але в домі Герцогині частенько доводилось спостерігати за тим, як грають. Хіба не має бути обов’язкова ставка менше?

Я подивився на стіл. Переді мною лежала фішка ділера. Значить, перші два гравця зліва від мене, мають ставити як Чешир сказав – “Обов’язкову ставку” її називають блайнд. Перший гравець зліва має поставити малий блайнд, котрий дорівнює половину від великого. Ну а другий гравець відповідно великий блайнд.

Але не дарма Чешир помітив щось не те. Блайнди з самого початку були на диво великими. Малий блайнд ставив Старший брат, перед ним лежала фішка в 500 монет. Великий блайнд стояв у Діда, він дорівнював 1000 монет.

“Я також здивований, Чешире, але схоже на те, що так вони хочуть пришвидшити нашу гру.”

Хід Качка. Він пасує. Далі Молодший брат. Раптом він наче ненавмисно торкнувся вуха дивлячись на старшого брата, той повторив його жест. Після чого заколив, тобто дорівняв ставку, кинувши фішку в 1000 монет на стіл.

Схоже на те, що хтось тут думає, що майстер знаків. Дилетанти

“О, так ти також помітив це, Чешире.”

Ну звісно. – Гордо сказав кіт.

Ну добре. Пасувати я не хочу, але і подвоювати також, так що також прирівняю ставку

- Кол. – сказав я і поставив 1000.

- Прирівнюю теж. – Сказав старший брат, докинувши 500. 

- Чек. – Сказав Дід, оскільки в нього вже стоїть ставка з великого блайнда. Після чого колода карт знову здійнялась у повітря та виклала три карти на стіл.

4♥ 3♠ К♥

Що будеш робити?

“Думаю шансів з таким розкладом в мене не багато. Так що думаю спасувати, коли хід дійде до мене”

- Чек. - одразу вимовив старший брат

Дід дивився почергово на кожного з нас.

- Робіть свій хід, шановний. – Поквапив його капелюшник.

- Ставлю все. – сказав дід пересунувши всі свої фішки вперед.

Що? Наскільки ж він впевнений в своїй руці, якщо робить олл-ін?

Два брата переглянулись між собою, показавши якісь жести один одному.

Що вони, що я вирішили пасувати.

Капелюшник попросив всіх показати карти для залу.

У Діда були 7♥7♦, у братів 6♦6♥ і А♠4♦ а у Качка 7♠6♣

Друга і третя роздача повторились тим , що дід просто забирав олл-іном весь банк після пасу інших. В другій просто поступово збільшуючи ставку знову поставив олл-інн, а в третій одразу, так само як і в першій. 

Думаю, що кожен хто сидів за цим столом думав, що дід або не вміє грати, або постійно блефує. Колись терплячість у когось скінчиться. Так і сталось. В 4 раунді , після відкриття останньої карти на столі Молодший Брат відповів олл-іном на олл-ін діда, хоч і видно було, що старший відмовляв його жестами. Ось і урвався терпець.

Закінчилось все перемогою Діда. Все ж таки старий не блефував весь цей час чи все ж йому пощастило?

На столі була така ситуація

10♠ 5♦ 2♣ Q♠ 7♠

В руках Молодшого брата була пара дам. Вся ця впевненість у блефі Діда і сет дам, що зібрав, напевно так затьмарила йому очі, що він навіть і на секунду не підозрював, що у Діда міг зібратись флеш. Так і сталось. Коли він кинув карти на стіл, показались 9♠2♠

- Флеш. – тихо промовив дід без краплі емоцій.

Перед п’ятою роздачею Гієни підійшли до Молодшого брата, та піднявши його насильно зі столу виводили з залу. Він брикався, кричав і плакав. Ніколи не бачив таку істерику. Виглядало це так, наче худобу вели на скотобійню. Хоча можна сказати – це так і було. Певно це були останні його хвилини. В залі піднявся шум овацій та аплодисментів.

- Ні, будь ласка! Я хочу віддати половину своїх фішок йому. – кричав Старший у спину гієнам.

- Вибач, гхі-гхі-гхі. Такі правила, а ми їх виконавці. Там того про що ти кажеш немає. – казали гієни продовжуючи вести Молодшого, котрий без успіхів брикався в їх лапах.

Після слів гієн Старший брат почав кричати і намагався вскочити зі свого місця, але Капелюшник вмить клацнув пальцями і його наче паралізувало. Цікаві в нього сили, цікаві. Але зараз треба зосередитись на грі, а не на тому як це працює.

- Всім залишатись на своїх місцяяях. Шоу продовжується. Наступна роздача! - Прокричав Капелюшник та сьорбнув чаю.

Схоже на те, що Старший навіть говорити тепер не може. Єдине що він може в цю мить це рухати руками для гри в покер, та плакати. На його обличчі була гримаса змішаних почуттів. Страх, скорбота, агресія, біль. Все це змішалось в щось в одне. 

Почалась п’ята роздача і раптом, сталось дві події. Дід спасував і Качок нарешті увійшов в роздачу , а не спасував, як він робив це всі раунди до цього. Качок до речі переміг цю роздачу з парою кишенькових тузів. 

Здається я зрозумів, Моргане. Кожен раз коли Дід на когось дивиться, він якимось чином читає думки іншого. Тому в мене щоразу шерсть і вставала дибки.

“Ого, а ти дійсно впевнений в цьому? Якщо це так як ти кажеш, то ми в повній дупі.”

 Це ще можна підтвердити тим, що він спасував, коли не пасував Качок, а той переміг. Він знав наскільки в нього хороші карти.

“І справді. Схоже на те, що Качок з того типу гравців, котрі все розраховують і не ризикують, коли не впевнені. Але цей факт також нічого не доказує, він міг просто здогадатись про це так само як і ми з тобою зараз.”

Але в купі ці всі факти насторожують, погодься.

“Ну, допустимо це так. Тоді що нам робити з цим? Як протистояти супернику, котрий може читати думки?”

Є в мене одна ідейка. Кожен раз коли він це робить, він має дивитися на об’єкт. Але мене він не бачить, значить скоріше за все, те що кажу я, він не почує, це не твої думки.

“Цікава теорія, Чешире. Я зрозумів, що ти хочеш зробити. Спробуємо. Якраз нова роздача.”

Колода знову перемішалась і роздала по дві карти гравцям. А дід як зазвичай забігав очима по кожному. Качок спасував.

- Подвоюю. - Сказав я навіть не дивлячись на свої карти.

- Чудовий хід! Сказав би я, якби вірив у те, що гравець розуміє, що робить. – коментував капелюшник мою гру.

Практично у кожного сидячого за столом були здивовані обличчя. Один Качок продовжував сидіти з покерфейсом.

- Кол. – понуро вимовив старший.

- Кол. – сказав Дід, уважно дивлячись на мене.

3♣6♥А♥ Такі карти виложились на стіл. Старший спасував. Залишились ми з Дідом. Він продовжував дивитись на мене в очікуванні. Я глянув на карти буквально на долю секунд.

В тебе, А♠ і 10♦, Моргане.

Я подивився ще раз. Так, добре, в мене туз і 2, спробую перемогти парою тузів. – Кол.

- Олл-ін. – в той час вимовив дід.

О, так, добре. В нього рука сильніша тої, яку ти назвав. Що будеш робити, Моргане?

“Час прийняти Олл-ін.”

Почекай, ти впевнений?

Але я вже не чув Чешира. Я увійшов в азарт. Він ніс мене і мої думки немов швидкий потік річки. В такі моменти я готовий поставити не те, що всі гроші, я готовий поставити навіть душу своєї матері. Часто завдяки цьому я багато перемагав. Ще частіше програвав все. Але на життя чесно зізнатись я граю вперше, я не можу програти, але розумію, що якщо не зараз ризикувати, то ніколи.

Рахунок по фішкам зараз такий:

Дід 68568

Качок 31534

Старший брат 21034

В мене 20034

В мене зараз найменше, а значить.

- Підтримую ставку. Олл-ін.

- ОООО, а це вже цікаво, шановні, можливо зараз настане кінець нашого з вами шоу, на столі 3♣6♥А♥, і зараз дізнаємось, які карти в цій картковій грі нам відкриють карти на картковому столі. – коментував у своєму стилі капелюшник. Відчуття наче його капелюх давив йому на мозок. – СОНЬКО, ЕЙ СОНЬКО, ПРОКИНЬСЯ. Таке видовище пропускаєш.

- Мєляяяясааа. – бубнів собі під ніс Сонька, навіть не думаючи прокидатись.

Першим відкрився J♣ а другою карткою…5♠. Дід кинув свої карти на стіл з задоволеним виразом обличчя. А♣9♥. К тому моменту моє серце вже стукало під двісті ударів в хвилину. Я теж виложив карти на стіл. А♠10♦

МОРГАНЕ, В НАС ВИЙШЛО. ПЛАН СПРАЦЮВАВ.

“Так, Чешире. Але розслаблятись якщо чесно ще рано. Я переміг у роздачі тільки завдяки кікеру. Тобто в нас була однакова пара, але моя друга карта була вище, ніж його. Дуже пощастило, якщо чесно…А ще тепер він буде грати більш обережно”

Так, буде, але ж ми можемо це використати і проти нього, блефуючи.

“Браво, Чешире, треба спробувати”

Після моєї перемоги в роздачі Дід дивився на мене так, наче побачив друге пришестя Христа у цей світ. 

Але хоч я і переміг, в нього все одно залишався найбільший банк з усіх нас, тому що втратив він тільки суму, котра прирівнюється моєму банку. Зараз у Діда 48534, а в мене 40068

Далі гра йшла нудно. Качок продовжував грати стримано, Дід також угомонився. Старший брат здається нічого не придумував. В його очах вже не було і краплі надії і він просто пасував навіть не дивлячись на свої карти. Таким темпом він просто програє через Блайнди.

- КХЕ-КХЕ-КХЕ. Гра стала сумною, а тому пропоную поставити всім олл-ін! Олл-ін! - волав в мікрофон капелюшник. – А блайнди взагалі по 10 тисяч робіть, щоб так нудно не було!

Що? Він геть здурів?

- А. Що? – До капелюшника підійшла одна з гієн і щось сказала з важливим виглядом. - Стоп, стоп, стоп гра. Мені щойно дещо повідомили. Тік-так, тік-так. Шоу закінчено. Проходять на наступний етап всі, хто сидить за столом!

Кожен з глядачів рвав горло, перекрикуючи один одного в обурливих висловлюваннях.

- Спокійно, спокійно. Я розумію, те що ви засмучені, але це накази зверху, нічого не поробити – намагався заспокоїти всіх капелюшник. Але марно. Карткові глядачі були розлючені і кидали в нього чашки і блюдця. – Я СКАЗАВ СПОКІЙНО! – Повисив тон капелюшник хлопнувши руками. В мить всі глядачі на балконах мовчки завмерли в одній позі. Сонько прокинувся, але не зрозумівши, що сталось, знову заснув.

Страшні в нього здібності. Треба остерігатись його якщо діло дійде до бійки.

“Це точно, Чешире”

 Ми встали і пішли за гієнами наверх, але Старший брат все ще сидів.

- А, точно. – Капелюшник клацнув пальцями і хлопець з опущеною головою пішов за нами.

Мене завели у свою камеру та наказали чекати наступного дня. У кімнаті не було нічого крім ліжка, стола з табуреткою та відра, щоб справити нужду. І як це тільки сталося. Як вийшло не втратити життя, коли граєш проти того, хто читає твої думки? Під час гри я був на хвилі азарту та мало про це думав. Та й думати було шкідливо зайвий раз. А зараз я знов лишився на самоті та тиші, як колись мріяв. Колись, але не зараз.

І зовсім ти не на самоті, друуужееее.

Чешир знов у гарному настрої. Чую його мурчання у голові. А чи можливо це? Не знаю. Та й не має сенсу.

"Дякую тобі, напарнику, що врятував мою шкуру"

Та годі тобі. Вважай, що я заради себе старався. Якщо б тобі відтяли голову, мені довелося б вмить вислизнути з неї. А кошачих життів в мене залишилось не так багато, щоб вдало звідси втекти.

"Хахах, добре. Будемо вважати так. Напарнику. Добраніч."

Мррр-мяуу.

Мене вже почали бавити розмови подумки. Щось в цьому таке є. Так, треба добре поспати, бо завтра знов ризикувати своїм життям.

Я струснув, як зміг, подушку, яка була не взірцем м'якості та провалився в сон.

Я сидів за гральним столом. Знов. За іншим краєм сидів... Люцифер?

- Ну як тобі в новому світі, друже? - він перетасовував гральну колоду та уважно на мене дивився.

Я уважно дивився на нього, не промовивши і слова. Не зміг обрати між потоком лайки у бік чорта та непереборним страхом.

- Мовчиш? Розумію. Я б також мовчав, після такої лажі, яку ти допустив.

- Про що ти?

- Скоро дізнаєшся, не переживай, - Люцифер розкинув нам обом карти та поклав колоду, - зіграємо?

 Не бачучи іншого виходу з цієї ситуації, я подивився у свої карти. Як тільки я це зробив, пролунав дзвін гонга.

- Вітаю, щойно ти програв свою душу. І розмова навіть не про мене.

- Але ж гра навіть не почалась...

- Почалась, друже. Давно почалась, а ти навіть не помітив.

Світ навколо миттю змінився. Тепер це була прірва. Темна, бездонна прірва відчаю. А я ніби завис над нею. Я і Люцифер.

- Знаєш, я навіть трохи розчарований. Але що зробиш? Це тільки твій вибір, не маю права втручатися в нього. А, і вітаю з новим "партнером".

Після цих слів останнє що я побачив, зла посмішка диявола.

Наступної митті я падав у порожнечу. Не чуючи свого крику, я падав, падав, падав...

Вставай, соня.

Я відкрив очі. Люцифер, безодня. Все ж це був сон. Але дивний. Від втоми, напевно.

У в'язниці не було світла. Зовсім. Сама тільки темрява.

"Нащо ти мене розбудив, Чешир?"

Зараз зрозумієш, дорогесенький.

Дорогесенький? Це щось нове. Але від думок, про зміни в лексиконі Чешира мене відволікли крики болю.

Я вскочив з ліжка так само швидко, як і серце в мене намагалось втекти з грудей. Це був крик дикого, несамовитого болю. Я такий тільки чув, коли чекав солдатів Майстра, у вигляді в'язня котів. А на дворі тим часом була різанина. Та само кричали коти, коли їх жорстоко вбивали.

"Що сталося?"

Почався новий етап ігор на виживання. Вони повідчиняли клітки. І тепер гравці усувають конкурентів у найлегший спосіб, щоб завтра не втратити власну голову.

Новий крик. Вже поряд. Поряд зі мною.

Мінус один. І ось, вже йдуть до тебе. Не думаєш чи що час взяти зброю?

"Що? Ти про що? Яка зброя?"

А ти подивись назад.

Я обернувся. А і справді, зі стіни зникли кілька цеглин, на місці яких тепер висіла поличка з мечем. Справжнім сталевим мечем.

Ну що ти на нього задивляєшся, як молодик, який вперше побачив глибоке декольте? Хапай й зроби це!

"Що зробити..."

ВБИЙ ЇХ. Ну що за недоумок мені трапився? Поріж їх всіх, щоб завтра ти вийшов відразу переможцем, без всілякої цієї тягамотини.

"Чешир... Що з тобою?"

Що зі мною? Що з тобою? Ми тут щоб підібратися до Карткового Майстра чи як? Чи тобі стала шкода їх? Повір, дурню, вони встромлять ніж в твоє серце не думаючи, поки ти будеш їх жаліти.

"Але ж..."

Мою розмову з дивним котом перервав стук чобіт. Він наближався до моєї камери, поки не з'явився Старший брат. Він був весь у крові, в руці у нього був такий самий меч, як і в мене в стіні, а в іншій...

Мене ледь не знудило. В іншій бовталася голова Качка. З яким ми тільки-тільки сиділи разом за столом.

- Ну здоров, красунчику.

Тіло напружилось, серце стукало в грудях, коли я побачив, як Старший брат скидає голову Качка на підлогу. Вона покотилась, зачепивши мої черевики, і зупинилась за кілька сантиметрів від мене. Усередині щось здригнулось. Я кинув погляд на меч, що висів на стіні, і, хоча бажання не було, підсвідомо потягнувся до нього. Я тримав його в руках, відчуваючи вагу, холодну сталеву ручку, що впивалася в пальці. Я не хочу вбивати, я не хочу цього всього! Чому це все відбувається зі мною? Треба було просто тоді втекти і не погоджуватись на це завдання котів, а тепер я просто помру і мою голову кинуть десь тут, поряд з головою Качка.

Мій монолог з собою перервався, коли Старший брат зробив кілька кроків до мене, його обличчя було в крові. Це була кров Качка, котру він розтер по обличчю. Він безумно посміхнувся, ще більше зменшивши відстань між мною і ним. Йшов він повільно, наче мисливець за здобиччю. Я зробив крок назад, не відриваючи очей від його рухів, наче вглядався в його наступний хід. Але я не зміг зрозуміти його - це було даремно.

Він побіг на мене направивши свій меч вперед. Я зміг ухилитись, але як тільки я відійшов назад, він метнув в мене якісь три ножа, котрі ховав під своїм плащ-пальто. Один попав мені в ногу і я встав на коліно від болі.

Побачивши мою бордову кров, Старший брат знову побіг на мене тримаючи меч як спис, сподіваюсь хоча б його він не дістане звідкись, щоб також метнути...

На адреналіні я щосили вдарив по його мечу, в мене вийшло відбити атаку Старшого.

В тебе там ніж поруч, хапай його і РІЗАТИ! РІЗАТИ! РІЗАТИ!

 Один з ножів, котрі летіли в мене дійсно приземлився поруч. Я взяв його та встромив Старшому в ногу.

- Тепер ми квити.

Він також впав на коліно, опустивши зброю до землі. Я вмить встав на меч ногою.

- А це до речі за Качка. – Сказав я вдаривши його прямим ударом по щелепі. Я вихопив його меч з рук, та стрибнув на нього, прижавши лезо свого меча йому до горла.

А тепер позбав його життя і ти будеш ближче до перемоги над Картковим майстром!

Я натиснув на меч. Перший струмок крові полився і я побачив страх в очах Старшого.

- Давай, ріж. І мій брат зустріне мене! РІЖ, ЗАКІНЧИ МОЇ МУКИ!

Бачиш? Він сам того просить. Давай, зроби йому ласку...

І щойно я зібрався це зробити. Забрати життя, як Чешир почав кричати в мене в голові:

Стіііій!!! Зупинись, не роби цього!

"Про що ти, Чешире, ти ж сам щойно, вважай, наказував мені його вбити"

Мене тут взагалі не було

"В сенсі... "

А ось так, щось мене блокувало весь цей час і я повинен був слухати це гидке, брудне мекання, яке оточило твій розум. Знати б ще, звідки воно взялося...

Повисла тиша. Я не міг зрозуміти. Звідки в мене ще один пасажир в голові? Чому я не зрозумів, що то не Чешир і якого взагалі відбувається?

Весь цей час я стискав меч біля горла Старшого брата. Той було вже перестав кричати, навіть намагався вирватися, але тим, що я ще трохи більше надавив - заспокоїв його.

Ой лишенько. Мене розкрили. Яка неприємність.

Тепер це був не голос кота і від нього справді віяло брудом та козами.

"Що ти таке?"

Я тебе благаю, зараз це зовсім неважливо. Нагадаю, що є важливіша проблема за мене - цей дурень, який хоче твоєї голови. Тому розберись з ним швиденько, а потім вже поговоримо, хто тут козел, а хто кіт облізлий

Якимось чином я відчув як в Чешира шерсть стає дибки.

Не роби цього Морагне...

Чешир казав повільно, він був злий. Дуже злий.

Не роби. бо від паразита в твоїй голові я відчуваю тільки зло. Ні, ти не зрозумів. ЗЛО.

Ой, від паразита чую.

(Далі була довга котяча лайка, яку ми опустимо задля статусності Чешира як благородного кота)

"Але ж мені також треба вижити, Чешире."

Вируби та зв'яжи його. Краще ще відтягнути подалі від себе. Про всяк випадок. Але ніяк не вбивати. Я не знаю що буде і ти не знаєш, якщо слухатись цю.... це..... навіть слова нема такого, що опише це створіння.

Так, а поки будеш клопотатися з мотузками, вузлами, він просто достане ще один ніж і буде в тебе новий кадик. ТАК, я певен це гарний подарунок за те, що ти був гарним хлопчиком.

І що ж мені робити? З одного боку власне життя. Простіше буде вбити цього хлопця. І я буду жити і мороки менше. З іншої ж Чешир має рацію. Ми не можемо довіряти цьому голосу. Хто він, що він і на що наштовхує мене. Отже. Або покінчити з життям Старшого брата, врятувати своє від його лап, стати вбивцею та облегшити шлях до Карткового Майстра. Або, побути ще трохи гідною людиною, з душею не забрудненою вбивством, але ризикнути своїм життям заради життя того, хто хоче мене прикінчити. Що ж мені обрати?