FABUNUS

Карти не замовкали. Ми йшли довгим коридором, де час здавався розтягнутим, мов гумка. Вогні на стінах відкидали довгі тіні . Час від часу я оглядався, намагаючись зрозуміти, чи є ще якась можливість втечі, але нічого, крім безмежної темряви не було видно. Всі варіанти, що лізли в голову дуже ризиковані, думаю варто просто йти далі. Ми піднялись по сходам і добрались до великих воріт з візерунками карт. Зала суду.

 – СТРАТИТИ. ЗІТНУТИ ЙОМУ ГОЛОВУ. – Це було перше, що я почув, коли увійшов до зали. Королева волала у весь голос зі свого трону. Вона була розлючена, виглядало так, немов вона стримувала себе довгий час і чекала моменту коли зможе ось так з піною у рота це прокричати.

Короля поряд не було, як і казали картки поки вели мене сюди. Як взагалі ключка може за ніс вкусити?

Мене вели далі, до центру залу суду. Всі погляди були звернені на мене. Картки розмістилися по рядам , як безликі свідки мого падіння.

– СТРАТИТИ. СТРАТИТИ КАРТКОВОГО МАЙСТРА. – ще раз прокричала королева, коли я встав на місце підсудного. Не розумію , що я такого зробив і який ще картковий майстер. Я продовжував мовчати, кожне моє слово зараз тільки ще б більше запалило королеву.

– Підсудний - Картковий майстер. Звинувачується у державній зраді. А саме - Окупація земель Герцогині і взяття її у полон. Прошу всіх встати. Суд починається. – Читав Білий Кролик з свого сувою пергаменту, його він тримав в лівій лапі, а в правій…а в правій МОЯ КОЛОДА КАРТ ? Дійсно, в кишенях нічого не відчувається. КИСЛИЙ БОРЩ МЕНІ В СТАКАНЧИК, ЧЕРЕЗ ЦЕ МЕНЕ ТРЯСЦЯ СУДЯТЬ ? Так от чому я картковий майстер…?

– Немає виправдання для зради! – Королева піднялася з трону. — Тут не буде суду. Є лише вирок. ЗІТНУТИ ЙОМУ ГОЛОВУ.

Моє серце забилось у грудях так сильно, що я відчував його кожним нервом свого тіла. Королева не мала наміру слухати пояснення чи давати шанс. Все це було виставою для неї, для цих карток, які мовчки спостерігали за моїм наближенням до прірви. Я глянув на Кролика, сподіваючись знайти хоч якусь краплю співчуття в його очах, але він просто знову втупився в свій пергамент, не піднімаючи погляду, немов був лише виконавцем чийогось абсурдного сценарію.

– Але я не... – почав я, але картки миттєво підійшли ближче, застерігаючи мене від будь-яких спроб говорити. Мовчання було єдиною безпечною стратегією, але воно також вело мене до неминучого кінця.

Королева не звертала уваги на мої спроби заперечення.

– Підготувати плаху! –  її голос знову став командним, як удар батога.

Від дверей зали почувся стук, і дві високі фігури в чорних масках несли на плечах величезну сокиру. Плаху встановили прямо посеред зали, і кожна деталь цього дійства здавалася безглуздою театральною постановкою, але зі смертельно серйозними наслідками.

Всі варіанти втечі зникли. Це кінець?

Тоді я знову згадав про Чешира. Його натяки, що треба шукати знаки, що не все втрачено. Можливо, я десь впустив шанс на спасіння ? Я відчув легкий рух в повітрі. Здавалось, що щось змінилось.

До зали суду увійшов кат. Його маска, на відміну від того, як ми звикли, була не чорною, а білою і на ній були візерунки всіх чотирьох мастей карток. Сам він не був карткою, на диво, як більшість у залі, а звичайною людиною на перший погляд. Але було і дивне в ньому. Він ледве-ледве тягнув за собою величезну сокиру, бо його руки були як два тоненьких сірника.

– Сьогодні величезне свято для Ката. Нарешті він хоч день попрацює за багато років, - сказав один з моїх охоронців, – бо ж Коро....

– Замовкни, ти що, хочеш бути наступним на цій пласі? – прошепотів тремтячим голосом другий

Кат хтозна як дотягнув цю сокиру, поклав її і перевів дух. Десь хвилин десять переводив. Він також тремтів, але вже від напруги.

– Ну, довго ми будемо чекати! Стратити Карткового Майстра!!!! Негайно!!!!! – Королева заволала так, що навіть її багаторічний досвід істерик не допоміг не втратити голос

Мене потягнули на плаху. Я намагався пручатися, але мене кололи зброєю і вели далі. Мене поклали на плаху, кат вже підняв свою сокиру, а я почав прощатися з життям та проклинати того диявола. Та й себе. Геній, написати і підписати контракт з дияволом.

Коли я вже всіх прокляв і послав, королева, вже тихше, знов прокричала.

– Зітнути йому голову!

– Я заплющив очі і.....І нічого не трапилося. Тільки піднявся якийсь ґвалт, крики у всій залі суду і якась метушня. Я підняв голову, яка на диво, все ще на місці, подивитись що там.

А там мої вартові вже затримали ката, і якого на голові...виріс гриб? Що за...

– Зітнути йому голову! Цьому чаклуну! – королева ніяк не могла вгамуватись.

Але гриби почали рости один за одним на головах усіх, і тих, у кого виріс гриб, королева наказувала стратити, аж поки у всієї гвардії також на голові не виросли гриби, різних форм та кольору, вони почали затримувати один одного і тут почався хаос.

Королева помітила щось дивне. Вона подивилася наверх і...

– ЗІТНУТИ МЕНІ ГОЛОВУ!!! – і втратила свідомість.

А для мене це був шанс. Чешир говорив щось про знаки, підказки, але які Що цей кіт вміє взагалі? Окрім тих трюків з тим як з'являвся прямо з повітря і зникав так, наче під землю провалився? Це могло б бути що завгодно, але тут саме гриби, які можна з’їсти. Ще й королева кричала про чаклунство, може тому що вони чарівні ? Але буде прикро якщо вони перетворять мене на жабу і я буду квакати тут, поряд з королевою. Або я просто отримаю смертельну дозу отрути і ніякої магії тут нема. З іншого боку я можу піти прямо зараз і ніхто з вартових мене не зупинить, проте хто знає скільки їх поза залою суду. Але це все щось мені нагадує…