Фінляндія vs СССР: що ми пропускаємо при вивченні “Зимової війни”.
Oleksandr Ant
Чи справді ми винесли правильні уроки з “Зимової війни”? Чи можна перемогти Московію, коли ти в рази менший? Для початку пропоную познайомитись з філософією Московської військової думки, яку дуже часто ігнорують:
«Полковник спросил, (...) выйдет ли наш флот к бухте Киньчжоу в том случае, если из северной армии прибудет к нам помощь, которая должна будет пробиваться Киньчжоуским перешейком (...).
– Нет.
– Почему же нет? – горячится полковник, – ведь это значит дать возможность избить лишний наш полк, бригаду, а то и целую дивизию! Лишние жертвы.
Адмирал ответил, что такая потеря ничего не значит. Дивизия – это 16 000 человек, а как статистика показывает, русские женщины рождают это количество детей в течение двух недель; следовательно урон этот восполнится скоро...
– Если же, – закончил адмирал свои доводы, – при этом выходе погибнет даже одна канонерская лодка, ее уж родить нельзя – на постройку ее потребуются годы...»[1]
Цікава примітка: Схожих цитат можна знайти десятки і, всі вони мають той самий мотив: десь людей порівнюють зі скотиною, десь з майном.
Життя солдат в Московії нічого не коштує. Правда, слід зазначити, що подібні сенси існують на різних мовах. На кшталт “Одна Паризька ніч”, яку використовували деякі французи, мовля повії Парижу можуть народити 10 тис. нових солдат за одну ніч. Однак перевершив його своїм масштабом саме принцип Московії: “Баби єщє наражают”.
Тільки для будівництва нікому не потрібного “Біломорканалу” загинули десятки тисяч й про ці цифри писали навіть на офіційному рівні (повідомлення ТАСС [2]). Один з репресованих російських істориків заявляв про 86 тис. загинувших [3].
Можна згадати й інші “велікіє стройкі” і загалом систему “ГУЛАГ”, де цифри втрат колосальні і навряд чи їх хтось колись підрахує, а тому розглядати “Зимову війну” з точки зору того, скільки було знищено червоноармійців, без сенсу. Московське військове керівництво майже ніколи не будувало стратегію, виходячи з принципу цінності життя солдата.
Щоб краще зрозуміти логіку московитів просто спробуйте уявити, що Мелькор чи Саурон рахували орків при штурмі Гондоліна чи Осгіліата. Уявили? І от я не можу. Саме аналогія зі світом “Володаря перснів” нам знову тут допоможе. Моргот втратив колосальні сили, але знищив Гондолін, а Саурон втопив в Андуїні цілі армії, аби оволодіти Осгіліатом. Простими словами, війни зі злом варто оцінювати не через призму їхніх втрат, а через призму того, чого вони змогли досягти.
В цій статті я пропоную відкрити такі сторінки “Зимової війни”. Чому СССР поніс великі втрати? Наскільки швидко пала лінія Манергейма? Та найголовніше: Чому Сталін не захопив Фінляндію?
Київ за 2-3 дні. Московію переслідують одні й ті ж граблі.
До появи мему про Київ за 2-3 дні, були Японія (закидаем шапками), Фінляндія і багато інших країн, які Московія планувала розбити за лічені дні. Ця стратегія дуже типова для них. Вони завжди переоцінюють свої можливості через поламаний зворотній зв'язок. Тобто ніхто на верхах не знає, що насправді відбувається на низах. Причина такого стану в тому, що верхи обирають воєначальників за принципом лояльності до них, а не їхньої професійності.
Саме по цій причині відбулось абсолютне ігнорування власного ж досвіду РККА. Зокрема, червоні командири вже воювали в лісах Карелії з фінами, але це було ще в 1921-1922 році. Тоді фіни підтримали повстання проти більшовиків з боку корінних жителів Карелії. Однак, їхній супротив не тривав довго і більшовики отримали величезний досвід, яким не скористались. Зокрема, книга про особливості війни в землях Фінляндії вийшла ще в 1927 році за авторством К.І. Соколова-Страхова “Ліквідація белофінской авантюри в Кареліі”.
З роботи цього червоного командира “Сталінські орли” взяли рівно нічого, бо, скоріш за все, навіть не ознайомились з нею. Нижче я перелічу основні етапи кампанії проти “Білофінів”, помилки якої майже повністю повторили Совєти, коли напали на Фінляндію. Найцікавіше, що бої з фінами у 1921-1922 відбувались в ту ж пору року, що й у 1939-1940.
1. Кампанія 1921-22 починалась рівно так само, як і 1939 року. Совки без необхідного спорядження, зброї, розвідки, в рази переважаючими фаршбатами пішли відбирати захоплені повстанцями населенні пункти. Внаслідок чого були тотально розгромлені. Як і в 1921, так і в 1939 у совєтів на початку не було лижників, що давало фінам колосальну перевагу, бо їхні мобільні підрозділи могли швидко пересуватись і завдавати ударів.
2. Оцінивши причини провалу, командування совєтів зробило висновки. Після чого до підрозділів “Карельського фронту” було направлено 7500 пар лиж, спеціальне спорядження (свічки для обігріву, білі халати, спирт та гліцерин для холодильників кулеметів, щоб вода в них не крижаніла). Були також відпрацьовані нові тактики. Зокрема, відмова від коней та бронетехніки, перехід до тактики просування малих груп та мобільних груп лижників, які повинні прикривати фланги. Акцент на розвідку та ознайомлення особового складу з усіма особливостями ведення війни в Карелії та тактики “Білофінів”.
3. Новий етап війни починався по-іншому. Всім підрозділам були надані дієві рекомендації по застосуванню зброї, боротьби з морозами та іншими факторами, які напряму впливають на побут та ведення бойових дій. Але ключовим “козирем” більшовиків став новий підрозділ, який був сформований з “червоних фінів” на чолі з фіном більшовиком Антикайненом. Саме вони нанесли вирішальну поразку “Білофінам”, коли розгромили їхній штаб.
Примітка: Совєти не встигли підготувати достатню кількість лижників, бо їх можна було натренувати лише зимою, а цим до цього ніхто не займався, тому головним ударним підрозділом були самі ж фіни, які повірили в комунізм.
4. Хоч висновки були й зроблені, але методи командування не помінялись. Відбувались все ті ж лобові атаки червоних на позиції “Білофінів”. Однак на цей раз “холодильник” в кулеметах не крижанів, як і мастило в зброї. На додачу свою роль виконували й лижники (червоні фіни), які досить добре маневрували, а білі халати непогано замаскували пересування піхоти. Внаслідок чого “Білофіни” швидко зрозуміли, що їхня якість вже не переважає над тою кількістю й відносною якістю, яку мали більшовики. Простими словами, все ті ж фаршбати РККА, але вже з покращеним спорядженням, дали необхідну перевагу для поразки “Білофінів” та повстанців.
Ця історія показує, що скільки б не несли втрат московити, їх це не зупинить. В той же час достатньо тільки зробити певні зміни в організації та споряджені і ці фаршбати дадуть потрібний результат. Це, на превеликий жаль, не розуміють учасники вже сьогоднішніх подій, особливо на “Марафоні” чи в Медіа загалом. Московитам все одно скільки їх загине, тому можна відфоткати хоч 1 млн. трупів ВС РФ – це нічого не дасть. Ба більше, скоріше їхнє командування знайде потрібний ресурс, який може конвертувати смерті у результат – що, в якомусь сенсі, ми зараз і спостерігаємо на фоні шаленого розвитку FPV дронів в Московії. Простими словами: їм не треба перебудовувати всю армію, їм достатню лише зробити покращення, аби досягати бажаних результатів.
Події 1939-1940 року розгортались за схожим сценарієм. Дивізії без необхідного спорядження просто йшли вперед, втрачаючи особовий склад не тільки через бої, але й через банальний мороз. От зазначає командир 15 армії Курдюмов:
На фінському театрі в перший період війни було багато обморожених, тому що люди прибували в холодному взутті, у черевиках навіть, а не в чоботях, причому частина черевиків була розірвана. Я тут доповідаю з повною відповідальністю про те, що воювати при 40-градусному морозі у черевиках, навіть не в рваних, і в хороших чоботях не можна, тому що через кілька днів буде 50% обморожених [4]
До цього висновку командир прийшов лише після безпосередньої участі у боях. Себто совєцька Академія Генерального штабу мала настільки "високий рівень" військової освіти, що її випускники не знали, що буває з особовим складом, коли на вулиці -40 морозу. Але це вкотре показує, що ніхто не рахує в Московії солдат. Ба більше, їх знову переслідували неполадки у зброї через нехтуванням якістю мастил для ведення бойових дій в мороз.
Проте відсутність результатів змусило Совєтів переглянути свою тактику та забезпечення, що згодом дало необхідну перевагу.
Падіння лінії Маннергейма.
Варто одразу зазначити, що сама “ЛІНІЯ ОБОРОНИ” звучить потужно, але по факту дуже далека від образів ліній “Мажино” чи “Зігфріда”. Як писав сам Маннергейм:
Оборонні споруди, збудовані на наших кордонах, теж не були такого ґатунку, щоб якось серйозно вирівняти співвідношення сил. Вони мали вельми скромну конструкцію і, якщо не брати до уваги кількох винятків, містилися лише на Карельському перешийку. На межі оборони завдовжки 140 кілометрів було збудовано загалом 66 довгочасних оборонних точок, дотів, з яких 44 — на початку 1920-х. Останні вже застаріли і почасти мали невдалу конструкцію й розташування, решта були сучасними, але теж заслабкими, щоб витримати вогонь важкої артилерії. Нещодавно збудовані дротяні загороди й протитанкові перепони не мали великої цінності. Час не дав спорудити глибоко ешелонованих позицій, і їхній передній край здебільшого збігався з головною оборонною межею. Єдиними фортифікаційними спорудами, які щось важили, були берегові батареї, які захищали обидва фланги головної оборонної межі в районах Фінської затоки й Ладозького озера. [5]
Перші штурми лінії відбулися ще в 1939 році і були повністю невдалими. Фактично, армія фінів стримувала великі сили червоних. Це створювало уявлення, що Фінляндія зможе вистояти. Однак, ворог, маючи колосальний доступ до ресурсів, почав змінювати свою тактику. РККА вирішила скористатись технологічною перевагою:
Поки війська готувалися до наступу (у "підготовчий період"), артилерія та авіація завдавала потужних ударів по укріпленнях фінів. Артилерія Північно-Західного фронту за січень і першу декаду лютого витратила 646729 снарядів, з яких на частку артилерії 7-ї армії припало 403766 снарядів. Тобто артилерія 7-ї армії витрачала щодня в середньому понад 10 тисяч снарядів. Авіація здійснила 7532 літако-вильоти, зокрема 4087 вильотів бомбардувальників і 3445 вильотів винищувачів. [6]
Такий розхід артилерії був покликаний для виявлення дотів та їхню “розконсервацію”, себто знищення. Тепер солдати РККА в тупу не йшли на укріплені позиції, а чекали поки по ним відпрацює арта. Цю зміну стратегії одразу вловив Маннергейм і тому зазначив:
Стало відомо, що росіяни поблизу фронту почали серйозне навчання своїх дивізій, призначених для наступу, вони не шкодували для цього ні артилерії, ні літаків, ні танків, Коли вони зробили перші методичні наступи, яким передувала зосереджена артпідготовка, то слід сказати, що навчання було результативним. Їхня піхота за підтримки артилерії й танків йшла в наступ лише після того, як противник був подавлений вогнем, одночасно над полем бою кружляли бомбардувальники й винищувачі. Ці наступальні дії, які ми відбивали, завдаючи противнику відчутних втрат (при цьому і наші війська дуже страждали від артилерійського вогню) [7]
Усвідомивши всю ефективність ведення артилерійського вогню по “лінії Маннергейма”, Совєти почали прицільно знищувати укріплення. Як зазначають їхні джерела [8], то для знищення одного доту їм було потрібно 450-500 снарядів 203 мм.
Для вирішального стрибку і, як наслідок, прориву оборони Фінляндії, Совєти зосередили в 3 рази більші сили в піхоті і в 6 разів більше артилерії. При цьому по авіації та танкам перевага була абсолютна. Таким чином, налагодивши зв'язок між військами, підтягнувши артилерію та надавши їй безліміт на снаряди, Совєти зуміли своїми фаршбатами прорвати лінію оборони й, на диво, втрати були досить мінімальні на фоні минулих битв – всього 7 тисяч солдат.
Перемога чи поразка Фінляндії?
Якщо виходити з філософії, що держава це не люди, а території, то це очевидна поразка. Совєти отримали більше, ніж завоювали на момент підписання Московського договору. Наприклад, місто Виборг було передане, а не завойоване. Просування московських військ на момент завершення війни було досить повільним, але впевненим. Більше того, їх більше не стримувала “Лінія Маннергейма”, а та швидкість, з якою вони її пройшли, не залишала фінам шансів на вдалий супротив.
Проте, якщо дивитись з точки зору збереження держави, то це була перемога. На початку війни Сталін утворив маріонеточний уряд Комуністичної Фінляндії, з яким і планував укласти мирну угоду. Однак поразки РККА та шалений опір фінів натякнув вождю, що комунізм може в Фінляндії і не прижитись.
Хоча з іншої сторони, за наявності бажання, Сталін міг захопити всю Фінляндію, але тут зіграв фактор часу. Нагадаю, що це 1940 рік, на карті Європи є ще Франція, яка протистоїть Третьому Рейху. Занадто багато так званих “Великих держав” довкола і втягуватись у довгу війну з маленькою Фінляндією було поганою ідеєю. Сам Маннергейм так про це зазначає:
Блискавичного успіху не сталося, і до того ж зосередження сил на фінляндському войовищі зумовило непропорційно велике навантаження на тодішні ресурси країни, не насамкінець — на транспорт і постачання рідкого пального. Крім того, дуже дошкуляла низка політичних ускладнень. Найвагомішою була загроза інтервенції західних держав, яка поставила стосунки СССР із Францією й Англією на межу розриву. Не в інтересах Кремля було й те, що він опинився зі звʼязаними на півночі руками, саме коли німецько-російський пакт мав постати перед новими випробуваннями: анексування Бесарабії й совєтизація балтійських країн. Від січня 1940 року совєтський уряд чекав на напад Німеччини на Західну Європу, що дало б йому цілковиту волю в подальшій експансії. У разі тривання війни з Фінляндією існувала небезпека, що ці дії, спрямовані і проти Німеччини, і проти західних держав, - і які потребували ретельного готування і шукання слушного моменту - опиняться під загрозою чи затримаються і спричинять нові, непередбачувані ускладнення. [9]
Простими словами: СССР мав багато цілей, які потребували всіх сил, а, відповідно, продовження війни стало невигідним. Якби зовнішні умови були іншими, можливо вимоги СССР до Фінляндії були б більшими. Загалом війна закінчилась для більшовиків дуже вдало – вони отримали бажані території та навіть військово-морську базу на території Фінляндії на 30 років.
Я не згадував в цій статті плани Заходу по відправці експедиційного корпусу та бажання фінських генералів продовжити війну в силу того, що всі вони були провальними. Британія та Франція планували відправити до 100 000 солдат у Фінляндію, але час прибуття повного контингенту був задовгим. На додачу втрати фінів також були відчутними. Маннергейм, аби зберегти життя солдат та розуміючи, що допомога Заходу в тих геополітичних умовах мало на що вплине, радив політичному керівництву розпочати перемовини.
Рішення, яке прийняв Маннергейм, було по-справжньому гідне великого гроссмейстера. Він зупинив війну, зберіг армію і дочекався коли Європа запалає, а після того приєднався до коаліції з Третім Рейхом і мав всі шанси повернути втрачені землі в 1941 році. Однак, СССР дивом встояв, а допомога Союзників згодом надірвала сили Вермахту. Тим не менш, передбачити такі повороти було вже за межами аналітичних можливостей видатного генерала.
Епілог. Якщо й брати якісь висновки для України з “Зимової” війни, то, напевно, стратегічне мислення Маннергейма, який вважав, що люди цінніші за землі, що Московія не вічна і рано чи пізно випаде шанс повернути своє – головне опинитись в той момент на правильній стороні історії.
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог
Джерела:
1. Ларенко П. [Лассман П.П.] Страдные дни Порт-Артура: Хроника военных событий и жизни в осажденной крепости с 26-го января 1904 г. по 9-е января 1905 г. По дневнику мирного жителя и рассказам защитников крепости: в 2 ч. – СПб.: [П.А. Артемьев], 1906. – 356, 466 с.
2. https://tass.ru/arhiv/558070
4. Зимняя война 1939−1940. Книга вторая. И. В. Сталин и финская кампания (стенограмма совещания при ЦК ВКП(б)). М.: Наука, 1999. С. 127
5. Електронна книга «Маннергейм. Спогади. ІІ Том»
Посилання на Наш Формат (не реклама): https://nashformat.ua/products/ebook-mannergejm.-spogady.-ii-tom-621744
6. А.Б. Широкорад. Северные войны России. Глава 7.
7. Електронна книга «Маннергейм. Спогади. ІІ Том»
8. А.Б. Широкорад. Северные войны России. Глава 7.
9. Електронна книга «Маннергейм. Спогади. ІІ Том»
Додаткові матеріали:
1. Журнал: Wschodnioeuropejskie Czasopismo Naukowe (East European Scientific Journal)#3(19), 2017
В.А. Тебенко. Неудачи и поражения советских войск в “зимней” войне 1939-1940 гг. Забытые уроки Красной армии.
