Філософія життя перед лицем виродженого мислення. Частина 3

До теми людської «гідності» — елементи греко-римської моралі

Єдина причина, чому грецька філософія змогла проголосити свій ідеал καλὸς καὶ ἀγαθός («краси й чеснотливості»), схожий на поняття «людини честі» Ренесансу, полягає в тому, що вона вже розробила (і впровадила у свої закони) ідею про те, що на основі їхніх вчинків, а не за народженням, з деякими людьми слід поводитися так, ніби вони не більше, ніж бездушні об'єкти.

Співчувати нещадному й часто психопатичному злочинцеві, вірячи, що в ньому все ще є «певна людяність» або «людська іскра», гідна пошани, і, подібно до християн, сповідуючи переконання, що він може бути спокутований і заслуговує на прощення в очах Бога, є чимось геть невластивим грецькій філософії. Навпаки, остання вважає несправедливим залишити або завдати страждань доброму й відданому псові, але зовсім не вважає недобрим таке ставлення до цинічної й злочинецької людини. Завдяки простому й зрозумілому здоровому глузду, вона також вірить, що є люди, які ніколи не змінять своєї поведінки, а відтак не спокутуються. Тому серед греків не було тенденції до боготворіння людини.

***

Не існує такого поняття, як абсолютна й безумовна людська гідність під приводом приналежності людей до виду homo sapiens. З цієї причини я представляю вам наступну доктрину, натхненну Арістотелем і Платоном:

1) Піддавати терористів допиту, а не тортурам, щоб змусити їх розповісти про розташування закладеної ними бомби й т.д., — цілком законно.

2) Факт безпідставного катування невинних людей через ненависть і бажання тероризувати (як це робили алжирці з GIA, а колись FLN) не виправдовує заподіяння такого ж болю тим, хто вчиняє такі дії, позаяк жорстоке катування людини чи тварини принижує гідність кожного, хто бере участь у таких діях. Натомість до таких виродків має застосовуватися миттєва й безболісна смертна кара (тобто медична елімінація).

3) Людське життя має цінність лише тоді, коли воно відповідає певним біологічним принципам балансу, як вважають індуїсти, а не тому, що людина була створена «на образ і подобу Божу». У цьому полягає вся філософська суперечка між християнським та язичницьким світоглядами.

Воля до могутності — Ніцше й ті, хто викривляє та викрадає його ідеї

Воля до могутності — і є просто волею до могутності! Не варто вдаватися до гри слів, як це роблять женоподібні інтелектуали. Це воля до виживання, володарювання й перемоги, основоположний закон усього живого.

Цілком очевидно, що Ніцше був і дарвіністом, і спенсеріанцем! Треба остерігатися всіх тих безглуздих теорій, які породжують типові майстри омани розуму та стверджують, що ніцшеанська «воля до могутності» — це боротьба «проти» надлюдини, воля до подолання самого себе, до «перевершення надлюдини». Яка скандальна інтелектуальна облуда! Яка моральна розбещеність вчених, які вже ціле сторіччя коментують, витлумачують, фальсифікують і підміняють ідеї!

Стисло кажучи, вони виставляють Ніцше чимось на кшталт шизофреніка. Всі ці псевдофілософи, що вивергають брехню, намагаються викрасти думки Ніцше (як вони це зробили з Селіном та багатьма іншими) і, прикриваючись самозванством, пояснюють нам, що надлюдина — це, по суті, не той, хто панує над оточенням, а «мислитель», який панує над своєю «власною внутрішньою імперією», такий собі монах чи мирський аскет, і аж ніяк не воїн! Ніщо інше, як облудні зради з боку екзегетів, які спотворюють чужі думки.

Давайте всі читати Ніцше з абсолютною ясністю, уникаючи менуетних танцювальних кроків затурканих панівною ідеологією дрібних гуру, які витлумачують думки. Він говорив те, що говорив, і аж ніяк не навпаки. Теорію надлюдини й волі до могутності треба сприймати за чисту монету. Не довіряймо тим нейтралізаторам, які «витлумачують» всіх великих європейських авторів, знезаражуючи їх і перечитуючи у відповідності до схеми політкоректності, бо не мають можливості піддати їх цензурі.

***

Відновімо істину: в дуже чіткій і прометеївській манері (на відміну від Гайдеґґера, який віддавався наївному онтологічному оптимізму) Ніцше однозначно стверджував, що закон життя втілюється у вічній, запеклій, (треба визнати) підступній і нещадній боротьбі за фізичне й розумове панування, яка конкретна, відчутна й історична; що надлюдина (визначення якої Гайдеґґер дуже добре вловив і проаналізував, але боявся) — це колосальний виклик, на який треба відповісти, і акт непокори перед лицем як Бога, так і богів; що «вища раса» — це та, яка засвідчує себе через (не обов'язково насильницьке) панування і ніколи не може спочивати на лаврах, позаяк усяка вищість може виродитися у найнижчу форму в результаті недостатньої волі до могутності; і що з точки зору людської історії та філогенезу, інтелект (о так, мої дорогі одержимі IQ вчені!) не є головним критерієм у порівнянні з характером та агресивною мужністю.

Акти чистої доброти й великодушності впливають лише на 10% людської поведінки й, по суті, мотивовані чиїмись (біологічними, сімейними, професійними, емоційними й т.д.) розрахунками. Вищезгадана людська поведінка є, перш за все, войовничою та добірною. Що ж до співчуття, то воно може проявлятися лише між братами по зброї. Стосовно «Інших» закони життя рекомендують, у кращому випадку, абсолютну й поголовну байдужість. Безкорисливий альтруїзм щодо анонімних людей, який лежить в основі сучасного культу прав людини і є лише секуляризованою версією християнського милосердя, можна вважати прикладом патологічної поведінки, співзвучно зі словами самого Ніцше. «Присоромлення сильних людей» — такою є мета ідеологій, які ненавидять і паплюжать «велике здоров'я».

Фізичні й психічні аспекти пов'язані між собою

Між фізичним і психічним існує винятковий зв'язок, який ані біологи, ані етологи так і не змогли по-справжньому з'ясувати (без сумніву, через побоювання порушити цю актуальну тему), але який люди завжди знали та відчували на власному досвіді. Поняття «упередження щодо зовнішності», віра в те, що «очі — дзеркало душі», переконання в тому, що фізичний вигляд людини виражає й видає її психічний стан, глибоко вкорінені в народній ментальності. Морфо-психологія намагалася теоретично обґрунтувати відповідність між зовнішнім виглядом людини та її особистістю, але ніколи не була по-справжньому переконливою у своїх твердженнях, позаяк була надмірно систематичною та механістською у своїх зусиллях. Багато кримінологів, наприклад, добре знають, що злочинці, головорізи й люди, які не є ані богобоязливими, ані законослухняними, «несуть у собі злобу, яка викарбувана на їхніх обличчях». Як не дивно, йдеться не лише про певний вираз очей чи м'язову міміку, але й про загальну будову обличчя та тембр голосу.

Є ще два спостереження, які заслуговують на увагу й етологічне пояснення. Перше полягає в тому, що люди, які страждають на важкі та спадкові психічні або фізичні вади, рідко є прикладом гарної зовнішності. Можна навіть сказати, що це, як правило, люди з дуже непривабливою зовнішністю. Цікаво, чим пояснюється такий дивний зв'язок. Хоча привабливі люди, як чоловіки, так і жінки, не обов'язково наділені високим інтелектом, таке не виключено. З іншого боку, ніхто з них ніколи не виявлявся розумово відсталим або злегка імбецильним.

І навпаки, немає жодного прикладу розумово відсталих людей, чия фізична форма приваблива. На ці несвоєчасні й недоречні зауваження немає жодного контраргументу, і єдина відповідь полягає в якійсь ретроспективній гармонії між фізичним та психічним аспектами.

***

І ось ще одне спостереження: люди, які завжди демонстрували паразитичну й жорстоку поведінку в особистому житті, за статистикою, мають доволі неприємні обличчя. Як пояснити цю загадку, цей самоочевидний факт, про який ніхто ніколи не говорить?

Здавалося б, логіка природи є «холістичною» і органічно пов'язує фізичний і психічний аспекти людини, а також етичний та естетичний вимір речей. Це стосується не лише окремих людей, але й народів. У природі можна знайти безліч інших прикладів: шкідливі рослини, тобто горезвісні «бур'яни», виглядають не дуже привабливо; шкідливі тварини або ті, що є переносниками різних хвороб, таргани, павуки, гієни та медузи — всі вони здаються нам мимоволі бридкими. У своїй мудрості греки проявили велику передбачливість щодо цього факту, що вилилося в їхнє поняття kalos kagathos. Добро може бути нерозривно пов'язане з красою, адже етика й естетизм структурно пов'язані між собою.

Найпростіші спостереження, які ґрунтуються на повсякденному досвіді та (не дуже поширеному) здоровому глузді, завжди є найкращим способом зрозуміти життя.

Ще буде 4 частина, чекайте.