Філософія життя перед лицем виродженого мислення. Частина 1

Критикуючи офіційну західну філософію

Як і мистецтво, філософія має свої крихкі межі. Ніхто не знає, де вона починається і де закінчується. З іншого боку, треба визнати, що на відміну від справжньої філософії, тобто філософії Стародавньої Греції, західна філософія, за кількома помітними винятками, значною мірою піддалася побудові безтілесних і самодостатніх систем, які залишаються відірваними від реальності, а особливо від антропології та простого спостереження за законами життя. Попри свій містичний характер, індійська філософія не зазнала таких недоліків, позаяк керується дуже специфічним космічним і політеїстичним баченням речей, яке вкорінене в самому житті –  в індуїзмі.

Що ж тоді думати про метафізику Спінози? Блискуча теїстична маячня без жодного зв'язку з реальністю. На жаль, західні уми зазнали впливу нереалістичної філософської схоластики, яка нагадує конструкції, побудовані на піску, і часто характеризується надзвичайною згубністю.

У випадку Гайдеґґера, його нескінченні роздуми про сенс буття є найменш цікавою частиною його творчості, просто тому, що ніхто не знає, що він насправді мав на увазі (а чи мав?), і тому, що кожен тлумач пропонує свою інтерпретацію. Що стосується Канта, то критика розуму, категоричний імператив і пошук універсального морального закону мали катастрофічні наслідки, убожествивши універсалістський егалітаризм і спровокувавши надмірну секуляризацію християнської концепції універсального милосердя.

Я вже не кажу про дивака Сартра чи Мерло-Понті, чий дискурс порожній і єдиною метою якого було поширювати найгірші ідеологічні вульгати. А якої шкоди наробив самовпевнений женевський Руссо у своєму Émile з його теорією антиавторитарного виховання! І не забуваймо Маркса, чий утопізм, заснований на привласненні науки («діалектичний матеріалізм») та епістемологічній облуді, призвів до результатів, з якими ми всі добре знайомі.

***

Прикладів можна навести незліченну кількість. Можна сказати лише те, що більшість західних філософських систем, особливо з XVIII сторіччя, слугували джерелом ідеалістичної ідеології широко розповсюдженої капітуляції, яку ми всі знаємо. Ця панівна філософія є однією з причин краху антивірусної оборони Європи. Вже понад сто п'ятдесят років її викладають цілим поколінням еліт. Наприклад, кантіанство і руссоїзм спричинили такий хаос у Франції, що вплив Ніцше, Дарвіна, Спенсера, Шпенґлера та всієї німецької філософської антропології (розповсюдження якої було придушено) просто не зміг зрівноважити результати.

***

Дев'яносто відсотків усієї теології є такими, і те саме стосується метафізики: порожні інтелектуалістські вправи, безцільні математичні й літературні асиміляції, ненависть до всього конкретного, зневага до спостережень, розумова лінь, яка може обійтися без досвіду, розмисли, зосереджені на нездійсненних мріях і уявних речах, поняттях і означниках без означуваного, словесні поєдинки, позбавлені будь-якого змісту, - коротко кажучи, цілковите мрійництво.

І що також помітно, особливо у Франції та Німеччині, це наявність глибокого презирства до «прагматизму». У перекладі з грецької ta pragma означає «реальні речі». Тобто, що б ви не робили, за жодних обставин не беріть до уваги реальність! Ідеологія, утопізм і догматизм мають пріоритет над експериментальним методом. Таким чином, неправда проростає одна за одною як «сутності» та ідолопоклонницькі ідеї: поняття «Людина» переважає над поняттям «люди», «Свобода» – над свободами, моральна й політична «універсальність» –  над усім особливим, «права» – над судовими системами, а «індивід» –  над безперервністю свого роду. Колись всюдисущі в еллінській, римській, германській та індійській традиціях поняття, що обґрунтовують життя (як в етиці, так і в антропології) і звеличують мужність, вірність, важливість дотримання слова, честі, етнічної солідарності, вітчизни та увічнення свого роду через відтворення, були відкинуті, проігноровані та висміяні з моменту появи «емансипативної» філософії Просвітництва –  лиха, що сколихнуло наш світ у XVIII сторіччі, коли, власне, і з'явився вірус.

Подібно до отрути, ця ментальна звичка поширилася через гуманітарні науки, а потім і серед еліт, які контролюють ЗМІ, ніби за допомогою капілярної дії та сили тяжіння, і врешті-решт породила життєзаперечувальні рефлекси: ідеалізацію миру, фанатичний егалітаризм, ненависть до всіх етнічних реалій, скасування поняття народів тощо.

***

Хоча неспеціалізація інтелектуалів та журналістів, які виявляють філософські амбіції (а таких близько 90%), звичайно, має ряд переваг, зокрема, міждисциплінарність і не піддається вузькому баченню «спеціалістів», вона страждає від дуже серйозного недоліку у Франції ще з часів Сартра й структуралістської школи, а саме: французькі філософи абсолютно не знають тих дисциплін, якими вони займаються, особливо в галузі науки й техніки, а також в економіці, біології, етології й суспільствознавстві. А це означає, що вони приречені вічно блукати просторами, які лежать десь між царством самоочевидних істин і царством шаленої дурості.

Це їхнє невігластво є або результатом інтелектуальних лінощів - адже «геніальна» паризька ідея не потребує фактів на свою підтримку, бо це було б надто втомливо - або продуктом добровільного підпорядкування панівній ідеології. Прикладом може слугувати той факт, що всі самопроголошені філософи, які хизуються на телебаченні або на «ідейних» сторінках різних тижневиків, абсолютно не бажають брати до уваги таку інформацію, як демографічні дані, міграційні явища, кримінологія, порівняльна антропологія, економічні спостереження та полеміку.

***

На жаль, якщо зробити крок назад і поглянути на історію європейської філософії та метафізики, то виникає спокуса подумати, що в більшості випадків поняття, про які сперечалися чи «думали» ці «панове», є нічим іншим, як механічними смисловими конструкціями, платонівськими ляльковими виставами та розлогими дискусіями про стать ангелів, тобто дебатами, які абсолютно нікуди не ведуть. Перелічимо деякі з цих понять, які позбавлені будь-якого сенсу через свою повну відірваність від усього реального: буття, екзистенція, «я», супер-его, самість, буття-в-собі, самосвідомість, буття-для-себе, его, воно, самовизначення, Інший, самість, відмінність, суспільне, тілесність й т.д.

Цей безглуздий жаргон не відсилає ні до чого конкретного, ані до якогось досвіду. Більша частина кантіанської чи фройдистської лексики, не кажучи вже про марення Лакана чи Альтюссера, стосується найбільш обскурантистської схоластики, яку тільки можна собі уявити, яка не варта набагато більше, ніж талмудичний чи ісламський гнозис, але яка приваблює людей у буржуазному середовищі, оскільки дає людині видимість культури, не вимагаючи від неї жодних зусиль. Їхня вища модель? Томас Діафорус.

Таким чином, ми знаходимося на відстані світлових років від абсолютної ясності грецької філософії, глибини індуїзму, реалізму німецької філософії життя та англосаксонського соціобіологічного прагматизму.

***

Бачите, ідеї Ніцше кристально чисті – саме тому їх і намагалися викрасти. «Воля до могутності»? Дуже проста, дуже правдива і дуже зрозуміла концепція. Як скандально! Ідея, яка настільки проста для розуміння, настільки очевидна, і, коротко кажучи, настільки життєво важлива, що аж боляче! Ви говорите, що переможе сильніший? Ні, ні, перестаньте! Це просто недостатньо інтелектуально! Так само, коли йдеться про «надлюдину», ті, хто викрав поняття Ніцше, пояснюють нам, що він просто має на увазі когось, «хто перемагає себе», якогось містичного ченця, і аж ніяк не «вищу й панівну людину»! Хоча саме так її визначає сам термін.

Таким чином, розмисли Ніцше були понівечені, скалічені, спотворені, викривлені й перекручені, попри те, що цей геній-візіонер, який писав простою мовою, намагався описати людську реальність такою, якою вона є, за допомогою медичного спостереження. Я розповім про це далі в цьому розділі.

***

У цьому, мабуть, і полягає трагедія Європи – всупереч усьому, що утверджує життя й простоту справжніх, ясних і життєво важливих ідей, той факт, що вона впродовж століть присвячувала себе багатослівним проповідям псевдофілософів, призвів до поголовного розкладання. Всі ці «етичні» теорії, що характеризуються цим «особливим чимось», призвели до нашої відсталості та знищення нашого європейського біологічного щита в результаті якоїсь вірусної інверсії. І вплив юдеохристиянства дійсно пояснює щось у цьому стосунку.

Принципи войовничої філософії життя

У широкому сенсі слова, зі «світом» треба поводитися як з раціональним матеріалом (в органічному, а не механіцистському сенсі цього поняття), в гармонії з прорахованими цілями чиєїсь волі до могутності — такими були головні вчення європейського світогляду ще з часів греків, від алегорії Прометея до Ніцше. Адже певність збігається з волею.

Усі «есенціалістські» філософії й метафізики — це психічні наркотики, призначені для упокорення енергії. 95% всієї філософії обговорює фальшиві проблеми й ставить дурні питання, на які немає жодної можливої відповіді. В результаті — відволікання інтелекту, панування тупості, демотивація активного, свідомої конкретики й позитивного духу, викорінення вітальних і щирих емоцій, так необхідних для життя.

Адже західна філософія надто часто вела паралельні атаки на ясне мислення й емоції, і все це в ім'я порожніх і безтілесних споглядань, які підривають правильне сприйняття дійсності й гасять сам запал їхніх вчинків. І в цьому полягає вся трагедія Заходу — наша палка й осяйна цивілізація надто часто призводила до того, що ми дивилися на світ у цілком абстрактний спосіб, повністю відірваний від реальності, і таким чином виступала в ролі цвяхів, які вона сама собі забивала в ноги.

***

Ми повинні повернутися до справжньої філософії, яка не полягає в тому, щоб ставити собі питання про смерть, потойбічне життя, буття, любов і «свідомість» (все це порожні спекуляції, на які ніколи не можна відповісти) і бавитися в дитячі ігри, а в тому, щоб зосередитися на пізнанні нашої відчутної й емпіричної реальності. Колись Європа була розділена між двома основними філософськими течіями: життєствердною та спекулятивною. Рідко викладалася перша, яка намагалася сформулювати великі закони історії та життя. Що стосується другої, більш відомої з них, то вона належить до гностичної й метафізичної традиції та намагається дійти до «сутностей» та «універсалій», які є нічим іншим, як мареннями. Таким чином, вона прагне побудувати тавтологічні ментальні системи, які не мають під собою реальних підстав й епістеми (тобто «знання»), системи, що базуються на доксах, тобто «думках». Перша традиція вкорінена у справжньому європейському й германо-еллінському дусі, друга — у впливах давньоєврейського абстракціонізму. І лише войовнича філософія життя є гармонійною, себто в гармонії зі світом, яким він є насправді, а не з якимсь так званим «потойбічним світом» (сотеріологічним потойбіччям, «справедливішим і гуманнішим» майбутнім та іншими мареннями).

***

Як справедливо критикував Ален Паскаль у двох томах «Війни гнозисів», прагматизм і соціал-дарвінізм жодним чином не суперечать «духовності», за умови, що остання не забруднена гностичними нездійсненними мріями. Сучасна «духовність», яка значною мірою цілком фальшива, до речі, дуже толерантна до матеріалізму. Це псевдомістична позиція, стандарт пристойності й просто вишенька на торті простого й нехитрого економізму. Справжня духовність зустрічається лише в самому серці дій, в дусі воїнів. Вона невимовна і не може бути сформульована через трактати — її можна лише пережити й відчути.

Духовна сфера повинна залишатися простою, дуже простою, і завжди уникати будь-яких багатослівних відхилень. Духовність — це емоції, які випливають з енергії дії та боротьби, а не потурання безглуздим міркуванням «чистої думки».

За жодних обставин духовність не може ґрунтуватися на нібито «метафізичному» чи «онтологічному» дискурсі (і ми всі знайомі з конфліктом між цими двома оманами). Натомість її основою має бути залученість, яка передбачає прийняття ризиків та реальний досвід. Саме тому слід не довіряти всім тим, хто не діє та не виходить на вулиці. Не забуваймо, що Сократ був гоплітом і воював на війні. Жульєн Фройнд піддавався фізичному ризику під час війни й стверджував, що кожен, хто не знаходиться фізично поруч і не використовує силу (зброю чи утробу), не має права голосу, попри всю ефірну глибину його власного дискурсу.

***

Не існує такого поняття, як безтілесний «духовний пошук». Все є водночас миттєве й одвічне, суміш нагальності й глибоких роздумів, але лише за умови, що останні залишаються конкретними. Ми близькі до зіткнення, а ситуація ускладнюється. «Ти йдеш? Чи залишишся вдома?» - запитує Бог людину. Адже справжня духовність — це духовність воїнів, які ризикують власним фізичним життям. А фальшива духовність, тобто вершина буржуазного матеріалізму, належить мовним жонглерам. Багато женоподібних, псевдоеволіанських, натхненних Ґеноном й суфійських денді висміяли «духовність», звівши її до рівня буржуазної лаунж-розваги... Також слід остерігатися «великих містиків», попри їхню позірну щирість. Замість того, щоб взаємодіяти з тим, що навряд чи є божественною силою, вони бувають просто вражені психічними розладами, які іноді спровоковані вживанням наркотиків, про які не варто й згадувати.

***

Справжня духовність може ґрунтуватися лише на виборі (й голосі) крові, тобто на найпростіших речах у світі — біологічній та культурній спадщині предків, специфічному досвіді індивідуальної й колективної життєвої боротьби та надії на продовження власного родоводу. Це стосується всіх народів на нашій планеті, адже ми всі беремо участь в одній грі в покер, правила якої встановила сутність, яку греки називали Мойра, причому деякі народи протистоять один одному, а деякі об'єднуються в союзи.

***

Навіть якщо ми дійсно повинні боротися з ісламом як системою, тому що він колонізує нас як фізично, так і специфічно, і через те, що він цілком може призвести до стану обскурантистського тоталітаризму, несумісного з інтелектом європейських традицій, ми повинні визнати той факт, що він несе в собі деякі з тих принципів філософії життя й могутності, які західний і сучасний декаданс відкинув у забуття.

Трагедія європейської цивілізації, повторюю, полягає в тому, що вона витратила стільки енергії, що з плином століть породила принципи, які суперечать її власному виживанню та є результатом гіпертрофії її рефлексивних та умоглядних здібностей. Такою є катастрофа культурної інтелектуалізації — розвитку, який, по суті, йде пліч-о-пліч із зануренням громадянського суспільства у варварство й неосвіченість. Через це будь-яка майбутня «неоєвропейська» цивілізація повинна буде знову прийняти більш життєво-орієнтований, більш конкретний та набагато менш умоглядний і «моральний» (або псевдоморальний) світогляд.

***

Але на яких принципах ми повинні будувати наші зусилля? На американських військово-економічних, які змусять нас бомбити інші країни, заради того, щоб влада надала нам доступ до ринків і грошей, а ми лицемірно проповідували права людини? Ні. Цей тип могутності ефемерний. Через сто років Америка перестане існувати, будучи расово й політично анексованою Китаєм, а беззубий тигр помре від голоду.

Єдина сила, яка чогось варта — це сила демографічної та культурної живучості. Крім того, справжня сила ґрунтується не на ненависті, не на бажанні знищити чи видозмінити інших (чого, по суті, прагнуть як лицемірна американська ідеологія, так само як і іслам), а на здатності захистити себе й вистояти як однорідний та етноцентричний народ. У цьому суть філософії життя.