Етногенез сучасних євреїв

У 2-ій главі Об'явлення, Ісус каже Івану Богослову передати Анголу Церкви в Смірні такі слова:

⁹ Я знаю діла твої, і біду, і убозтво, але ти багатий, і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони зборище сатани.

Тобто, цей вірш каже, що юдеї, від яких терпіли зневагу християни, не є справжніми юдеями. А в 26-му розділі Дій апостолів Павло, звертаючись до царя Ірода, сказав:

⁶ І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, ⁷ а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!

Отже, за словами Павла, виконання обітниці в Христі чекають "дванадцять племен", дванадцять колін синів Ізраїля. Але "юдеї", яких Павло згадує як окремий народ, відмінний від дванадцяти колін, навмисно заважали її виконанню.

8-мий розділ Євангелія від Івана допомагає прояснити ці моменти. Там ми бачимо як ці "юдеї" кажуть у 33 вірші:

³³ Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи.

Ізраїльтяни завжди вважали себе невільниками Єгипту. Справжні юдеї вважали себе невільниками Вавилону. Тому ті, до кого звертався Христос, явно не були ізраїльтянами. Єдиним народом, що проживав у Юдеї та який відносився до нащадків Авраама, але не відносився до ізраїльтян, були едомляни, або ідумеяни — нащадки брата Якова, Ісава.

Як відомо з книги Буття, між Яковом та Ісавом існувало суперництво. Суперництво між братами згодом перетворилося на ворожнечу між їхніми нащадками.

Так, коли ізраїльтяни прямували до Ханаану, вони зіткнулися з едомлянами. Вони відмовилися пропустити ізраїльтян через свою землю та погрожували підняти на них меч:

¹⁸ І сказав до нього Едом: Ти не перейдеш у мене, бо інакше я з мечем вийду проти тебе!

Едом був ворогом Ізраїлю протягом усього Старого Заповіту. Саул успішно воював з едомлянами (1 Царств 14:47), а за Давида їх завоювали, вирізавши більшість чоловічого населення Едому. Цар Едому Гадад встиг під час різні збіжати до Єгипту та за Соломона став панувати над Сирією й протистояти Ізраїлю (1 Цар. 11:14-25).

За часів правління Йосафата едомляни об'єдналися з аммонітянами та моавітянами, щоб вторгнутися в Юдею і завоювати її. Але згодом "повстали аммонітяни та моавітяни на мешканців гори Сеїр, щоб учинити їх закляттям, і щоб вигубити" (2 Хр. 20:7-23).

За правління сина Йосафата, Йорама, едомляни повстали проти правління Юдеї і призначили власного царя (2 Царств 8:20-22). Коли Амація став царем, він зміг повернути контроль над Едомом і вбив 10 000 едомлян, а ще 10 000 забрав у полон і скинув зі скелі (2 Царів 14:7; 2 Хр. 25:11).

Едомляни "побили багатьох між Юдою, і взяли до неволі полонених" (2 Хр. 28:17)
за часів царя Ахаза, коли юдеї були ослаблені війною з Північно-Ізраїльським царством, під час якої вони втратили 120 тис. людей (2 Хр. 28:6).

Також, у 137 Псалмі повідомляється про те, що едомляни разом з халдеями руйнували Єрусалим:

⁷ Пам’ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!…

У цьому суперництві Бог, звісно, був на стороні ізраїльтян. Господь називає едомлян "заклятим на суд народом" (Іс. 34:5). Він казав, що ненавидить Едом та є розгніваним на нього навіки (Мал. 1:2-4).

² Я вас покохав, говорить Господь, а ви кажете: Як Ти нас покохав? Чи ж не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова був покохав, ³ а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині. ⁴ Коли скаже Едом: Ми зруйновані, та знову збудуємо руїни, то так промовляє Господь Саваот: Вони побудують, а Я розвалю! І звати їх будуть: Країна безбожности, і народ, на якого навіки розгнівавсь Господь!

Повернемося до 8-мого розділу Євангелія від Івана. У наступних віршах Христос заперечує, що ці "юдеї" мають спільне з ним походження:

³⁸ Я те говорю, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в батька свого. ³⁹ Сказали вони Йому в відповідь: Наш отець Авраам. Відказав їм Ісус: Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові. ⁴⁰ А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив. ⁴¹ Ви робите діла батька свого. Вони ж відказали Йому: Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога.

Ісав одружився з ханаанеянками та хіттеянками (Бут. 26:34, 36:2), а змішання рас у Біблії називається перелюбом (напр., Юди 7, Осія 4:2).

Як же саме представники цього народу могли почати називати себе юдеями?

Коли ізраїльтяни увійшли в землю Ханаанську, Господь наказав їм знищити всі тамтешні народи й не змішуватись із ними (Втор. 7:1-4):

² І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: конче учиниш їх закляттям, не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний. ³ І не споріднюйся з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, ⁴ бо він відверне сина твого від Мене, і вони служитимуть іншим богам, і запалиться Господній гнів на вас, і Він скоро тебе вигубить.

Господь наказав ізраїльтянам не залишати "жодної душі" в ханаанських містах (Втор. 20:16), і Ісус Навин під час їх завоювання, слідуючи цьому наказу, не зоставляв у цих містах "жодного врятованого" будь-яких статевих та вікових груп, і в деяких випадках навіть худоби (Нав. 6:21; 8:24-26; 10:28-40; 11:11-14, 20-21).

Про заборону змішання з народами Ханаану йдеться ще в Бутті. Авраам змусив свого раба поклястися, що він не візьме для його сина дружини з ханаанеян (Бут. 24:3). Для Ісаака та Ревеки, своєю чергою, ханаанські дружини Ісава були "гіркотою духа" (Бут. 26:35). Ця заборона також повторюється в Второзаконні 23:4 та Левиті 18:21.

Але ізраїльтяни не дотрималися цих настанов Господа, як свідчить Суд. 3:5-6:

⁵ А Ізраїлеві сини сиділи серед ханаанеянина, хіттеянина, і амореянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина. ⁶ І вони брали їхніх дочок собі за жінок, а своїх дочок давали їхнім синам, та служили їхнім богам.

У 16-й главі Єзекіїля вказується на масштаби цього змішання, де Господь каже пророку:

² Сину людський, повідом Єрусалим про його гидоти, ³ та й скажи: Так говорить Господь Бог до дочки Єрусалиму: Походження твоє й народження твоє з краю ханаанського, твій батько амореєць, а мати твоя хіттеянка.

Далі, в 35 та 36 главах цієї книги, йдеться про захоплення едомлянами з іншими народами Ханаану Ізраїлю та Юдеї після полоніння ізраїльтян, про яке в 9-й главі Ездри сказано, що воно було покаранням для них за змішання з цими народами. Він згадує це після того, як дізнався, що ізраїльтяни, які повернулися разом з ним до своєї землі, знову вдалися до цього гріха.

Згодом, уже після повернення ізраїльтян на батьківщину, едомляни були витіснені з Петри на захід набатеями приблизно в 300 р. до н. е., і до середини ІІ ст. до н. е. вони захопили не лише південну Юдею, але й Хеврон та землі на північ від нього аж до Бетцура (Davis, 1898).

Під проводом Юди Маккавея (1 Мак. 5:3), Хеврон був відвойований у 164 р. до н.е, а як повідомляє Йосип Флавій у "Юдейських старожитностях", за правління його племінника, Іоанна Гіркана, був завойований увесь Едом з низкою інших територій, населених ханаанеянами. Місцеві жителі були примусово навернуті в юдаїзм: за словами Флавія, едомляни "цілковито стали юдеями" (13:257-258, 13:395-397). Страбон, грецький географ початку І ст., підтверджує його свідчення, кажучи, що вони "приєдналися до юдеїв та перейняли їх звичаї" ("Географія", XVI.2).

Етнічне заміщення ізраїльтян ханаанськими народами дійшло аж до захоплення ними політичної влади. Юлій Цезар призначив едомлянина Антипатра прокуратором Юдеї в 47 р. до н. е. Через чотири роки він помер, а його сумнозвісний син Ірод став тетрархом провінції. Але Антигон, один з останніх Хасмонеїв, заручившись підтримкою парфян, взяв Єрусалим. Ірод відправився за допомогою до Риму, й з римською армією вирушив до Палестини, та після облоги захопив місто в 37 р. до н. е., у такий спосіб ставши царем Юдеї.

Першим актом його правління стало винищення дому Хасмонеїв, з яким сам Ірод був пов'язаний через шлюб з Маріамною. Антігона було вбито, а разом з ним 45 його головних прихильників. Колишній первосвященик Гіркан ІІ повернувся з Вавилону, куди його вигнав Антігон, але натомість отримав сан Аристобул, зять Ірода, який, однак, незабаром став жертвою підозр і страху царя. Юдеї, вірні династії Маккавеїв, звинуватили Ірода перед римським судом, але Антоній беззастережно виправдав його. Незабаром Гіркан у 31 р. до н. е. був страчений. Ці наруги над найчистішою кров'ю в Юдеї перетворили любов його дружини Маріамни, яку вона колись плекала до Ірода, на ненависть. І сам він, боячись залишити в живих залишки Хасмонеїв, усунув Маріамну 28 р. до н. е., а згодом і свою тещу Олександру.

Найвідоміший злочин ідумейського царя описаний в Євангелії від Матвія, коли Ірод, налякавшись пророцтва про народження нового царя, наказав вбити всіх немовлят віком до двох років у Віфлеємі. Він залишив після себе сина, Ірода Антипу, який також запам'ятався для християн, стративши Івана Хрестителя (Dosker, 1939).

Таким способом, ми маємо велику кількість письмових свідчень етнічного заміщення ізраїльтян. Але не лише вони підтверджують цю думку: те, що асимільовані ізраїльтянами ханаанські народи відіграли найбільшу роль у етногенезі сучасних євреїв, підтверджується й генетичними дослідженнями. Зі статті "The Genomic History of the Bronze Age Southern Levant", опублікованій у журналі Cell [текст]:

У поєднанні з раніше опублікованими даними щодо бронзового та залізного віків у Південному Леванті ми зібрали набір даних із 93 індивідів із 9 місць на території сучасних Ізраїлю, Йорданії та Лівану, всі з яких демонструють ханаанську матеріальну культуру. Ми показали, що відібрані індивіди з різних місць зазвичай генетично схожі, хоча і з тонкими, але в деяких випадках значними відмінностями, особливо серед мешканців прибережних районів Сидону та Ашкелона. Майже всі індивіди можуть бути змодельовані як суміш місцевих ранніх неолітичних популяцій і популяцій з північно-східної частини Близького Сходу. Однак пропорції суміші змінюються з плином часу, розкриваючи демографічну динаміку Південного Леванту в бронзовому столітті. Нарешті, ми показуємо, що геноми сучасних груп, географічно та історично пов'язаних із Левантом бронзового століття, включно з переважною більшістю сучасних єврейських груп і левантійських арабомовних груп, відповідають тому, що 50% або більше їхніх предків належать людям, пов'язаним із групами, що мешкали в Леванті бронзового століття та в енеолітичному Загросі.

Отже, як показують біблійні свідчення, історичні джерела та генетичні дослідження, сучасні євреї не мають жодного стосунку до біблійного богообраного народу. Більше того, ці джерела свідчать про те, що сучасні євреї є нащадками аж ніяк не богообраних едомлян та інших народів Ханаану.