Естетика нас

Ти з’явилась у моєму житті тихо,

наче ніч заходить у місто, коли всі сплять.

І з того моменту я зрозумів:

світ може бути м’яким, коли ти поруч.

Ми йшли мокрим асфальтом,

де світло ліхтарів ставало золотом на наших долонях.

Твоя рука торкнулась моєї —

так обережно,

що навіть біль зупинився і слухав.

Я не шукав красу —

вона сама прийшла до мене в тобі.

У твоєму голосі,

де ховалися теплі сни.

У твоїх очах,

де я вперше побачив майбутнє без страху.

Ми сиділи під зорями і сміялись,

наче час не смів рухатись вперед.

Ти сказала: “Любов проста”.

А я зрозумів: простим може бути тільки диво.

Естетика — це не про фото і не про слова.

Це про тепло твоїх рук, яке не хочеться відпускати.

Про подих, що стає ближчим,

коли ти нахиляєшся ближче.

Ми не ідеальні,

але навіть наші рани красиві,

коли в них є місце для світла.

І навіть темрява не страшна,

коли ти поряд.

Я не знаю, що буде завтра,

але хочу тримати твою руку сьогодні.

Бо ти — моя тиша,

моє світло,

мій всесвіт.

І якщо любов має вигляд —

він точно схожий на нас.

І знаєш, що я зрозумів потім?

Ніч ніколи не була темною.

Вона просто чекала тебе.

Бо саме ти вмикаєш світло в моїх думках,

заспокоюєш бурю в серці,

і показуєш, що щастя не потрібно шукати —

його можна знайти в погляді,

в одному поцілунку,

у мовчанні, де є двоє.

Місто засинає, але ми — ні.

Ми лишаємо сліди на його вулицях,

ніби пишемо історію двох сердець.

І навіть якщо світ колись зміниться —

я знаю точно:

Я хочу змінюватися поруч із тобою.

Бо ти — моя естетика.

Моя ніжність.

Моя любов.