Епіктет про релігію(Природу)

Ті, хто читав Епіктета, не могли не помітити, що він часто згадує релігію. Насправді Зевс згадується частіше за будь-кого, крім Сократа. Щоб краще зрозуміти роль Зевса у стоїцизмі, розгляньмо ситуацію з імовірним учнем у школі Епіктета. Якщо така особа запитувала, як має діяти для практикування стоїцизму, Епіктет міг викласти різноманітні техніки, пропаговані стоїками. На запитання, навіщо практикувати ці підходи, філософ міг відповісти, що так можна досягти спокою.

Поки все гаразд, але уявімо, що учень ознайомився з іншими філософськими школами й поцікавився, чим Епіктетова краща за них. Припустимо, точніше, що він спитав Епіктета, на якій підставі слід вважати, що пропаговані стоїками методики дадуть йому змогу досягти спокою. Відповідаючи на це запитання, Епіктет почав би говорити про Зевса.

"Ми були створені Зевсом", - сказав би він учням. Учні з цим твердженням погодились би, адже атеїзм у Давньому Римі вочевидь був рідкістю(утім, згадуючи Зевса, Епіктет, певно, мав на думці дещо інше, ніж більшість римлян у такій ситуації. Зокрема, можливо, він ототожнював Зевса з Природою). Епіктет пояснив би, що Зевс створив нас відмінними від інших тварин в одній важливій рисі: ми наділені розумом, як і боги. Тож ми - дивний гібрид, напівтварини-напівбоги.

Зевс, до речі, - турботливий, добрий і люблячий бог, і коли він створив нас, то дбав передусім про наші інтереси. Та, на жаль, він, схоже, не всемогутній, тож мав певні обмеження в сотворенні людей. У "Бесідах" Епіктет уявляє розмову з Зевсом, і той пояснює своє скрутне становище такими словами: "Епіктете, якби це було можливо, я надав би і твоєму жалюгідному тілу, і дрібному майну волі і непідвладності перешкодам...Та оскільки я не міг дати цього тобі, ми дали тобі певну частку нашу, цю здатність обирати щось і відмовлятися, жадати й уникати". І додає: якщо Епіктет навчиться правильно користуватися цією здатністю, ніколи не нарікатиме і не скаржитиметься. Інакше кажучи, він зберігатиме спокій - і навіть відчуватиме радість - попри можливі удари Долі.

В іншому розділі "Бесід" Епіктет висуває таку думку: навіть якщо Зевс міг створити нас "вільними і непідвладними перешкодам", він на це не наважився б. Епіктет представляє нам Зевса як спортивного тренера: "Труднощі показують, якою людина є. Тож коли випадуть труднощі, пам'ятай, що Бог, як вчитель боротьби, зіштовхнув тебе із міцним юнаком". Навіщо? Щоб загартувати й зміцнити тебе - щоб ти став "переможцем Олімпійських ігор". Інакше кажучи, щоб ти здобув якнайкраще життя. Сенека, до речі, наводив аналогічну аргументацію: Бог, казав він, "не дає хорошій людині бавитися; він випробовує її, загартовує, готує для себе". Зокрема, наші напасті вважаються "просто вправами", а "все, що викликає у нас страх і трепет, іде на користь тим людям, яким таке випадає".

Потім Епіктет розповів би ймовірним учням: як хочеться мати гідне життя - слід обмірковувати свою природу й призначення від Бога й жити за ними; слід жити, як казав Зенон, у згоді з природою. Людина, яка так чинить, не просто здобуде задоволення, як тварини; натомість вона використає свої розумові здібності для осмислення людської природи. Потім знайде причину, з якої ми створені, й зрозуміє роль, яку ми відіграємо у світобудові. Вона зрозуміє, що задля гідного життя мусить добре виконувати призначення людини, функцію, яку Зевс послав її реалізовувати. Тоді вона досягне доброчесності - в античному сенсі слова, тобто прагнутиме стати досконалим людським створінням. Вона також усвідомить, що живе у згоді з природою, та отримає винагороду - обіцяний Зевсом спокій.