Епістемологія в коміксах. Частина І: Щось дуже дивне

Ніколи не помічав що наш світ ду-уже дивний?

Справді? Чим саме?

Тобі ніколи не здавалося, ніби ти знаходишся у бульбашці? Типу, поглянь: небо над моєю головою виглядає як купол. Це справжня форма неба? А хочеш іще дещо дуже смішне?

Га? Кажи!

Помічав колись що речі в далині виглядають меншими? А ті що поблизу - більшими? Ти розумієш наскільки це дивно?

Дивно? Нічого дивного! Всього лиш перспектива, так само як у камері. На фотографіях об'єкти вдалині виглядають також меншими

Справді, але в камері перспектива відображається на пласку плівку. У такій перспективі немає нічого загадкового: це всього лиш проєкція тривимірного світу через фокальну точку на двовимірну площину. У твоєму оці сітківка - мов плівка в камері.

Ну то й що?

Але подивись на цю вулицю. Ця вулиця - просто зображення на сітківці?

Ні, це і є вулиця звідки світло потрапляє на мою сітківку, створюючи зображення.

Але як тоді речі вдалині виглядяють меншими? Перспектива відбувається в оці, а не в зовнішньому світі! На реальній вулиці речі вдалині не зменшуються, усі ці будинки однакового розміру. І лише на твоїй сітківці будинки вдалині видаються меншими. Але зображення на сітківці - двовимірне, а світ навколо трьохвимірний, хоча все одно має перспективую. То чи насправді це зовнішній світ? Чи картинка на сітківці?

Ну, і те, і інше. Світло із зовнішнього світу створює зображення в твоєму оці, що дає тобі змогу бачити штуки в зовнішньому світі. Що тут такого складного?

Гаразд, але якщо це насправді зовнішній світ, то чому тут все таке випукле, ніби у відображенні на скляній кулі?

Я не бачу нічого випуклого. Про що ти взагалі?

Ну поглянь на ось це. Бачиш дві сторони вулиці? Вони прямі й паралельні на всій видимій їх довжині

І що?

Але ГЛЯНЬ! Ці прямі й паралельні сторони ще й сходяться в одній точці! ОСЬ ТАМ! БАЧИШ?

Це лише ЗДАЄТЬСЯ, ніби вони сходяться. Але насправді цього не відбувається!

І якщо ти озирнешся, то помітиш, що ці сторони також сходяться в точці позаду тебе.

І? Я не розумію до чого це.

Тобто ця вулиця на якій ми стоїмо має форму скибки гарбуза, з двома заокругленими сторонами, що з'єднуються в точках з обох боків. Ці точки знаходяться на рівні очей, хоча вулиця у нас під ногами.

Добре, зір влаштований не ідеально. Що з цього?

Що з цього? Це означає що ми живемо в масштабній моделі, і масштаб цієї моделі поступово зменшується із глибиною, точнісінько як у музейній діорамі, або на театральній сцені. А в задній площині масштаб звужується до нуля, принаймні у вимірі глибини, і все, що знаходиться далі певної відстані здається пласким і ніби намальованим на куплоі неба.

Але це лише так виглядає. Ми знаємо що світ не має подібних викривлень

Так, але звідки ми це знаємо? Ми використовуємо викривлену шкалу відліку для того, щоб судити про об'єктивні розміри речей у викривленому суб'єктивному світі. Вимірюючи відстань або навіть прямизну із використанням викривленої координатної сітки, ми можемо впевнитися, що всі будинки однаковою висоти, довжини і глибини, і всі вони прямі та вертикальні, а не викривлені й випуклі, як нам здається.

Я не впевнений, чи бачу я кривизну взагалі! Все виглядає ідеально рівно!

Звісно! Відносно твоєї викривленої системи координат! І дивись, що відбувається, коли ти ідеш вздовж дороги. Об'єкти в далині розширюються і стають все більшими й більшими, поки ти не проходиш повз них, і вони починаються поступово зменшуватися до розмірів точки, поки не щезають зовсім.

Гммм, я думаю це трохи схоже на якусь бульбашку.

І ще дивна річ полягає в том, що світ найбільший рівно там, де ти стоїш. Тепер глянь: поки ти стоїш отам, я пройду кілька кроків. Бачиш? Тепер мій світ найбільший тут де я стою, але твій світ найбільший отам де ти стоїш. Або світ дуже еластичний, або ми дивимося на різні бульбашки.

Але як таке може бути? Бульбашки б зіштовхнулися!

Або так, або вони обидві є частиною однієї великої бульбашки. Але тоді б я міг побачити викривлення твоєї бульбашки в моїй та навпаки.

Ні, цього теж не може бути.

Тоді єдиний можливий варіант полягає в тому, що кожен з нас живе в своїй окремій бульбашці, і ніхто не може заглянути в чужу бульбашку.

Але як? Ти чітко бачиш, що ми стоїмо в одному просторі.

Це лише здається так, тому що у моїй бульбашці я маю своє зображення тут і твоє там, а у твоїй бульбашці є зображення тебе там і мене тут. Картинки в наших двох бульбашках настільки схожі, що ми припускаємо, що знаходимося в одному просторі.

Але де розташовані ці бульбашки? З чого вони зроблені? І що сталося із реальним світом, про назлежне від нашого досвіду існування якого ми так впавнені? Куди він зник? Чи він існує взагалі? Чи все просто галюцинація або усвіомлений сон?

Звісно ж що він існує! Інакше не було б нічого, відносно чого треба було синхронізувати картинку у вашій бульбашці з картинкою в моїй. Хіба ти не розумієш? Ми обидва дивимося на один і той самий будинок з різних точок зору, тож має існувати реальний будинок, що був би спільною причиною обох точок зору. Кожен з нас бачить власну репліку реального світу у віртуальній реальності, кожен з власної унікальної перспективи.

Але де ця віртуальна реальність? З чого вона зроблена?

Якщо ми й знаємо щось про нейрофізіологію, то ця віртуальна реальніст має бути в мозку. Мозок - це орган свідомого досвіду. Розум - це не що інше, як робота мозку.

Тобто ти хочеш сказати, що все, що я бачу навколо, насправді у мене в голові? Як таке може бути? Моя голова ось тут, а все, що навколо - там!

Ти не можете бачити зовнішній світ безпосередньо. Ти можеш сприймати його лише через свій особистий свідомий досвід. Отже, світ, який ви бачите навколо себе, - це картинка у вашому мозку. Іншими словами, за куполом неба над головою і за твердю землі під ногами знаходиться внутрішня поверхня вашого справжнього черепа.

Не може бути! Я на це не куплюся! Мені байдуже, що ти кажеш - я знаю, що ось - світ, а не просто картинка в моїй голові! Я не бачу ніякого викривлення, світ просто прямий. Ти, мабуть, збожеволів!