Елліс — Біблія для злиднів [EP] Огляд
Авторка рецензії — Дарина Рой
Жанр: поппанк
Дата релізу: 29.02.2024
Слухати: https://album.link/y/OLAK5uy_kCeoaE3SGQhnRJxnRGMsLRTk9qtoo74fs
Соцмережі: Facebook | Instagram |
Гостросоціалка по-криворізьки: «Елліс» презентували другу частину диптиха «Біблія для злиднів»
Криворізький панк-гурт «Елліс» 1-го березня презентував другу частину альбому «Біблія для злиднів».
Реліз першої частини відбувся в грудні 2023-го, ставши переломним моментом у творчості «Елліс»: сенс текстів поступово перейшов у напрямок гостросоціальних. Як зізнався в одному з інтерв'ю фронтмен (за сумісництвом вокаліст і гітарист) Євген Павлюкович, це сталося під впливом його особистого захоплення ними.
«Елліс» названий на честь однойменного острова, що був одночасно найбільшим пунктом пропуску мігрантів у США. Тому, відповідно, гурт старанно намагається вкладати сенс у свою творчість – від назви до текстів, а також сприяти розвитку музичного ком'юніті рідного міста, яке кількісно скромне.
Починає альбом композиція «Собою». У тексті доволі живі, барвисті образи – десь навіть майнув Прометей. Хоча, водночас, не можна сказати, що тут присутня високомовність: пісня сприймається легко, вона не змушує скніти над пошуком сотень прихованих ідей та алегорій, але є змістовна. Цього балансу дуже не вистачає багатьом сучасним українським гуртам.
Як на мене, звучання в музиці – основний аспект, якому варто приділяти найбільшу увагу, що, однак, зовсім не передбачає повного ігнорування сенсового навантаження.
Гітарні рифи в «Собою» не аж супероригінальні, проте приємні, теплі, попри те, що трек має інший настрій за текстом. А от більш агресивна ритм-група розстеляє фоном панківський відтінок, насипає вкрай доречного драйву.
Тепер щодо вокалу. Він емоційний, чистий, майже бездоганний, хоча на початку часом трохи перевантажений всякими викрутасами, які виглядають неприродно.
А невловимі моменти бек-вокалу прямо медом заливаються в усі щілини.
Я вважаю, що і як початок альбому, і як самостійна композиція «Собою» має достойний рівень.
На прекрасний трек «Неофіти» я можу молитися. Це, на мою думку, одна з найсильніших робіт «Біблії для злиднів».
По-перше, зміст є омажем шевченківської однойменної поеми, яка зображує гоніння римським імператором Нероном перших християн – алегорію на гоніння українців, які на власній землі потерпали від примх та самодурства царя. Навіть спільний образ "святого вогню" з'єднує два твори незримою ниткою.
Відповідно, композиція закликає до пробудження національної самосвідомості, але робить це не в лоб із розмаху, тобто дешево, а навпаки – завуальовано, через чисельні художні прийоми. «Неофіти» про класичну форму мистецтва, це те, у що була вкладена не просто душа чи сплеск емоцій, а вивірена, велика робота.
Тут грамотно додані прохолодні обриси або постпанку, або альтроку, котрі ідеально пасують до глибокодумності та метафоричності тексту.
Основна гітара на початку задає агресивний ритм. Проте згодом вона звучить набагато об'ємніше та меланхолійно, поряд із вокалом і сенсом тексту розкриваючи нові боки почуттів.
Між першою і другою хвилинами розпливчасті рифи взагалі настільки душевні, що трек лише сильніше чіпляє. Ну а ще коли вони переплітаються з різким басом – стається шедевр.
Коротко кажучи, – щоб не затягувати опис, – рекомендую ознайомитися. «Неофіти» належить до числа пісень, які прослухати одноразово неможливо, оскільки вона так і проситься у список улюблених. Тому ставлю цьому треку найвищий бал 10/10 прогресивних неофітів.
«Антитеза». Якщо максимально коротко, то композиція про пацифізм. Вона зачіпає тему війни, але не банально, як багато хто з вітчизняних виконавців – для блезиру, – а цікавим способом, знову-таки через метафори, образи. Складно назвати їх екстраординарними, проте варто відзначити, що вони цілком непогані.
В інструменталі конкретно вловимі попнотки, тому нічим панківським і не пахне. Тобто особисто я вчуваю у гітарних програшах щось, що викликає асоціації з попроком 80-90-х рр.; також вони ліричні, ніжні й навіть якісь милі.
Вокал чудово відповідає такій атмосфері: Євгену вдається довершено еквілібрувати між простотою та вітієватістю, створюючи власний стиль.
Вищезгадане ніяк не погіршує трек, а тільки виділяє його в альбомі з-поміж інших, тримає на оптимально хорошому рівні. Він не тяжкий емоційно, більш нейтральний, але в сторону приємного.
«Антитеза» якісна, помірно сповнена сенсом, тепла та рідна, якщо не сказати стандартна. Утім, я нахабно збрешу, якщо запевнятиму, що мені не сподобалося. Бо під час написання цих слів пісня грає в навушниках уже по десь двадцятому колу й абсолютно не набридає, а неначе стає кращою. А ще прекрасно доповнює будь-яку поїздку. Вона універсальна: і під поганий, і під щасливий настрій.
Якщо відверто, то «Антитеза» – один із тих рідкісних випадків, коли мені хочеться від стандартності та неоригінальності не плюватися отрутою, а аплодувати.
Композиція «Світ» починає розгон з очевидного вайбу поппанку. Рифи у флері легкого безумства ричать, однак, вокал і манера співу, на мою думку, трохи не дотягують до рівня інструменталу. Євген дещо продешевив.
Проте на приспіві трек вирівнюється в плані якості та відповідності вокалу й інструменталу, а ще більше схиляється до попу.
І композиція звучить 50 на 50: основна частина слабша за приспів.
Коротеньке соло між другою і третьою хвилиною неймовірно сильне, емоційне. Упевнено можу стверджувати, що це одна з ліпших частин, заради якої спокійно можна й чекати з самого початку. Нічого надприродного, але серйозно, послухайте, яке ж воно... Ух! А ще ніби з невловним присмаком j-року.
Сенс примітним чином продовжує ідею «Антитези», що робить альбом певною історією, а не випадковим набором "прикольних тречків".
Хоча насправді загалом «Світ» у багатьох аспектах посередній, не на мій смак. Наче й драйв є, наче й текст помірно класний, а чогось не вистачає. Проте, гадаю, комусь точно припаде до вподоби.
А ось «Останній дзвінок» – це вже панк із чіткими обрисами. У міру агресивний, за змістом тексту підбиває нещадно безнадійні підсумки; добре відображають їх колючі гітарні рифи. У вокал десь закинута хрипота, десь немов теж драйв, який, однак, робить його дрижачим, через що невдалим.
Дивно сусідять різні темпи всього треку та частини після другої хвилини, що їх поєднання створює відчуття дисонансу внаслідок грубого переходу.
«Останній дзвінок» украй вибивається з альбому, він ну зовсім панковий, відчайдушний, як крик, і різкий. І, про мене, припав до душі найменше, бо чимало слабший за попередні.
Тепер моя черга підсумувати. Після трьох місяців, що пройшли з моменту релізу першої частини «Біблії для злиднів», гурт помітно підтягнув якість звуку, а вокаліст поступово визначається з тембром, манерою виконання. Все-таки запис проходив у криворізькій студії Rakurs Records. Тому якість звуку тут на пристойному рівні. Зміст же другої «Біблії» і далі рухається шляхом гостросоціальним.
Окремо сконцентруватися на ній можна, утім, усе ж правильніше розглядати альбоми як нерозривний, цілісний диптих, який дуже-дуже глибоко забирається в сенси, а також поміщає їх в обгортку добротного поппанку – чого тільки варті запальна ритм-секція та золоті руки, що дають голос соло-гітарі! Це однозначна насолода.
Хоча гурт «Елліс» навряд чи поки конкурент світовим панкам, проте у чомусь-таки самобутній, по-домашньому теплий, як і його релізи. Без тіні сумніву пророкую йому гідне майбутнє тропою української музики. Аби тільки українці активніше приділяли увагу вітчизняним виконавцям.
Сподіваюсь, це далеко не останні талановиті уродженці Кривого рогу! Побажаємо «Елліс» успіху й перспектив. Хлопці цього заслуговують.