Елементи складу злочину - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Елементи складу злочину

Загальні положення про склад злочину, його структурні елементи, характерні риси. Виділення окремих видів складів злочинів (класифікація). Структурні елементи суспільних відносин, їх предмет, суб'єкти. Суспільна небезпека як ознака діяння. Форми вини.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1.1 Поняття та функції складу злочину
2.2 Об'єктивна сторона складу злочину
2.4 Суб'єктивна сторона складу злочину
Список використаних джерел та літератури
В науці кримінального права України вчення про склад злочину належить до однієї з центральних проблем, бо наука кримінального права і цілому повинна служити теоретичною основою розвитку і вдосконалення кримінального законодавства, вивчити і узагальнювати практику його застосування, викривати помилки виховувати глибоку повагу до закону, то без перебільшення можна стверджувати, що загальне вчення про склад злочину є теоретичним фундаментом правильної побудови інститутів і норм кримінального права і практики їх застосування, теоретичною основою законності в здійсненні правосуддя в кримінальних справах.
Склад злочину - це сукупність встановлених законом об'єктивних та суб'єктивних ознак що характеризують відповідне суспільне небезпечне діяння (дію або без дію), як злочин. Ознаки складу злочину відмінні особливості, які характеризують кожний з елементів злочину. Вони дозволяють виділити специфіку складів злочинів, їх різницю по характеру і ступені суспільної небезпеки діяння "а також відмінність злочинів від незлочинних правопорушень.
До стуктури складу злочину входять чотири елементи:
Актуальність теми. Перед Україною, самостійною державою: стоїть завдання забезпечити суворе додержання законності, викоренити правопорушення правопорядку" припинити ріст злочинності, та усунути причини, які її породжують. Статистика свідчить проте, що злочинність в Україні неабияк зросла. Звідси випливають ще більші вимоги до кримінального права та закону. Посилити боротьбу із злочинами, зробити її ефективнішою, усунути велику кількість помилок. Загальні засади вчення про склад злочину якраз і надають нам цю можливість. Оскільки склад злочину - це ознаки, які характерезують злочин з об'єктивної та суб'єктивної сторони, то вивчення та вдосконалення даного поняття дасть змогу краще зрозуміти причини злочинності, вивчити її і можливо керувати ростом.
У курсовій роботі я розглянула загальні положення про склад злочину, а також його структурні елементи. Обрана мною тема є актуальною і я спробую її дослідити.
Метою курсової роботи є розширення знань з проблеми поняття складу злочину у кримінальному праві. Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:
дослідити поняття та функції складу злочину;
розглянути окремо елементи складу злочину;
Вивченням та дослідженням даної теми займалися: Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Маляренка В.В. Сташиста С.В., Шем'яков О.П., Хохлові І.В., Антипов В.І., Володько М.В., Оробець К.М..
Предметом курсової роботи є загальна характеристика складу злочину.
Об'єктом курсової роботи є елементи складу злочину.
Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів: розділ І «Поняття складу злочину», розділ ІІ « Елементи складу злочину» висновків та списку використаних джерел та літератури. Розділ І включає в себе такі підрозділи: 1.1. Поняття та функції складу злочину, 1.2. Ознаки складу злочину, 1.3. Види складу злочину. До Розділу ІІ входять такі підрозділи: 2.1. Об'єкт злочину, 2.2. Об'єктивна сторона злочину , 2.3. Суб'єкт злочину злочину, 2.4. Суб'єктивна сторона злочину.
1.1 Поняття та функції складу злочину
Чинний КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину - це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. Її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.
Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт "вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом" [2, c.5-8].
Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину :
1. Відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного характеру. Але, при цьому, криміна-льним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні і типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспіль-ної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;
2. Склад злочину - це законодавче поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 3 КК "законодавство України про кримінальну відповідальність становить Криміналь-ний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права"[2, c.5].
Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів [5, c.47].
У сучасному кримінальному праві значення складу злочину вбачається, насамперед, в його функціях, тобто в тій ролі, яку виконує поняття складу злочину в боротьбі із злочинністю і правозастосовчій діяльності. Наукою кримінального права визначено, що склад злочину, як один із найбільш важливих інститутів, ви-конує наступні функції:
а) Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде. Єдиною підставою - тому, що іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою кримінальної відповідальності. Достатньою підставою - тому що встановлення складу злочину - це все (необхідні мінімум і максимум), що вимагається для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Необхідною підставою - тому що склад злочину виступає необхідною умовою такої відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відпо-відальність виключається; [4, c.54]
б) Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування і є головним завданням будь-якого розслідування. Інші факти, які не мають відношення до складу злочину, не мають значення для кваліфікації злочинів. Вони можуть мати інше кримінально-правове, цивільно-правове тощо значення;
в) Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується злочинна поведінка від незлочинної, один склад злочину від іншого. КК не містить двох складів злочи-нів, які були б повністю ідентичні за всіма ознаками;
г) Гарантійна функція складу злочину полягає в тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Застосування закону, який посилює чи зменшує відповідальність за фактично вчинене є не-припустимим. Крім того, існування поняття складу злочину надає кожному громадянинові можливість самоорієнтації, обмежуючи рамки його свободи через точний опис протиправної поведінки [4, c.56].
Суттєве значення складу злочину полягає також і в тому, що він конкретизує, наповнює правовим змістом саме поняття злочину. Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні. Вони по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя - злочинів.
У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільно небезпечного діяння, що посягає на суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, завдяки яким останній відрізняється від інших правопорушень.
Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремих складів злочину, що виступають як своєрідна міра, масштаб злочину. Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для усіх злочинів, а поняття складу злочину чим відрізняється один злочин від іншого.
Отже, поняття злочину і поняття складу злочину перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту. При цьому, поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом [4, c. 57].
Таким чином, в межах загального поняття складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: обов'язкові ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.
З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться:
а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;
в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);
г) вина (умисел або необережність) [6, c.32].
Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак відносяться:
б) злочинні наслідки, причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину;
в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо);
У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо в кримінальному законі, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа. Розподіл ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.
Окремі елементи та ознаки складу злочину отримали своє законодавче визначення безпосередньо у кримінальному законі (зокрема, суб'єкт злочину - ст. 18 КК, осудність - ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, - ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою [9, c.52].
Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих ознак, поділяються на позитивні й негативні.
Позитивні - виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки).
Негативні - негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження як таке, що не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК).
За специфікою опису в законі розрізняють конкретно визначені й оціночні ознаки складу злочину.
Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано в законі (наприклад, позбавлення життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовчими інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо) [6, c.35]
За стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.
До постійних ознак складу злочину, відносяться ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб при крадіжці - таємне викрадення).
Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться мова про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту).
Елементи й ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину, чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин [8, c.23].
Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку - для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.
Суспільна небезпечність злочину - це об'єктивно існуюча антисоціальна властивість, обумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як закріплену в законі певну нормативну абстракцію від небезпечності конкретно вчиненого злочину. В кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяння шкоди, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину [8, c.45].
За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:
1) простий (іноді його називають основний) склад злочину - він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин. Так, у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна (без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин);
2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;
3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185);
4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину (наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання - ст. 116, або вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - ст. 118).
За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.
До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільне небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186).
Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій - ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільне небезпечних діянь - ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, - ч. 2 ст. 121).
До числа складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, державна зрада в ст. 111 визначена як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Як видно, кожна з названих дій утворює об'єктивну сторону зазначеного злочину. У той же час склад злочину, зазначений у ч. 1 ст. 277, передбачає відповідальність за умисне руйнування або пошкодження транспортних засобів за умови настання будь-якого з зазначених у даній статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків [8, c.47].
За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.
Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілий ряд стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільне небезпечних наслідків.
Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільне небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. І цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (переходу), незалежно від можливих наслідків [7, c.68].
Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільне небезпечними наслідками, що настали.
Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається кінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст. 115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок - смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115) [10, c.22].
Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187).
Об'єкт злочину - це те, проти чого він спрямований і чому може заподіяти або спричинює шкоду. Це своєрідна «мішень», яку «вражає» злочинне діяння (об'єктом вбивства є життя людини, об'єктом хуліганства - громадський порядок.
Суб'єктами суспільних відносин, проти яких спрямовується злочинне діяння, можуть бути окрема людина, дві або більше осіб, громадські організації, населення територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому. Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні - підриємства, установи або ор-ганізації. Учасниками суспільних відносин можуть бути і представники іноземних держав.
Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він може заподіяти або спричиняє шкоду важливим благам, які належать суб'єктам суспільних відносин. Блага - це те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам.
Безумовно, об'єктом злочину є не будь-які суспільні відносини, а лише ті з них, які поставлено під охорону кримінального закону. Об'єктом будь-якого злочину врешті-решт завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються кримінальним законом. Ці відносини є досить різноманітними (економічні, соціально-політичні, ідеологічні, та ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).
Із викладеного випливає те, що суспільні відносини, котрі виступають як об'єкт злочину, є первинними не тільки щодо кримінального закону, а й щодо смого злочину.
Структурні елементи суспільних відносин:
-предмет, з приводу якого існують відносини;
-соціальний зв'язок як зміст відносин [11, c.51].
Суб'єктами суспільних відносин можуть виступати сама держава, різноманітні об'єднання громадян, юридичні та фізичні особи.
Предметом суспільних відносин можуть виступати різного роду фізичні тіла, речі (природні об'єкти, різні товари або предмети, які не мають ознак товару), а також сама людина. Залежно від особливостей предмета виділяють матеріальні і нематеріальні суспільні відносини. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, дикі тварини, водоймища), називають матеріальними. Інші відносини мають нематеріальний характер.
Важливим компонентом, що має значення для з'ясування механізму можливого заподіяння шкоди особистим, суспільним та державним благам, є предмети.
Предмети - речі, коштовності тощо - це матеріальні об'єкти, інформація про які доповнює об'єкт злочинного посягання. Оскільки злочинець діє на предмет, він тим самим ставить під загрозу заподіяння шкоди права та інтереси суб'єктів суспільних відносин.
Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдається шкода. Якщо шкода заподіяна об'єкту завжди носить соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільно небезпечного посягання насамперед завдаються фізична шкода, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті.
У науці кримінального права значно поширена триступенева класифікація об'єктів. «Вертикальна» класифікація об'єктів включає три рівні: загальний об'єкт, родовий (груповий або спеціальний) та безпосередній (видовий).
Загальним об'єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок у цілому тощо) [11, c.52].
У цю сукупність входять різноманітні відносини (мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність, система господарства, життя, здоров'я та інші інтереси особи).
Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Під родовим (груповим) об'єктом розуміється об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це охороняють єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм.
Під безпосереднім об'єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність.
Для правотворчої та правозастосовчої діяльності, найбільш істотне значення має безпосередній об'єкт злочину, під яким слід розуміти конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу [11, c.53].
Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб'єктом суспільних відносин. Предмет злочину необхідно виділити як самостійну ознаку складу злочину. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов'язковою (конструктивною) ознакою об'єкта злочину певного виду. Предметом злочину може виступати лише певна річ, він завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину.
Предмет злочину, є не обов'язковим, а факультативним щодо загального понятгя складу злочину. Отже, його можна називати ознакою, а не елементом складу злочину.
Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину, однак якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною [11, c.54].
2.2 Об'єктивна сторона складу злочину
Об'єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину або поєднання в різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину.
Кримінальне право України встановлює кримінальну відповідальність за конкретні супільно небезпечні вчинки, передбачені законом як злочин. Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) якостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - суб'єктивну сторону.
При виявленні злочину ми завжди стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у вигляді дії чи бездіяльності, які завжди вчиняються за певних об'єктивних обставин, у певному місці та часі.
Об'єктивна сторона злочину - це зовнішя сторона (зовнішнє вираження) злочину, яка характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозищях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.
До обов 'язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не можна вчинити жодного злочину.
До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину [11, c.54].
Значенням об'єктивної сторони злочину є: по-перше, об'єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлено усі ознаки об'єктивної сторони складу злочину.
По-друге, ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку злочину.
По-третє, об'єктивна сторона має важливе значения для правильної кваліфікації злочину.
По-четверте, об'єктивна сторона має важливе значения для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) відрізняються між собою за способом вчинення злочину.
По-п'яте, урахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному [11, c.55].
Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, посягає на національну безпеку України, особу, суспільство та державу, тобто завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпека органічно притаманна діянню.
Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об'єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається.
Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта. Бона є найбільш поширеною формою суспільно небезпечного діяння. Більше 2/3 усіх злочинів, передбачених в Особливій частині КК, можуть бути вчинені тільки шляхом дії. Елементарною (найпростішою) одиницею дій є рух тіла.
Бездіяльність - це пасивна поведінка. її антисуспільне спрямування полягає в тому, що в певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов'язок діяти може випливати з приписів нормативних актів (наприклад, необхідність явки військовозобов'язаного на пункт навчальних або перевірочних зборів).
Злочинна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини [11, c.56].
Дія чи бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Але трапляються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється і психофізична єдність діяння відсутня. В таких випадках у зв'язку з наявністю певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому немає про-яву волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутня і об'єктивна сторона злочину. До таких обставин відносяться:
2)непереборний фізичний примус (насильство);
3)психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.
Непереборна сила - це надзвичайне і невідворотне за даних умов явище. Джерелом непереборної сили можуть бути дії явищ природи, механізмів і пристроїв, хвороби та ін. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об'єктивна сторона злочину.
Під непереборним фізичним примусом розуміють такий фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство-застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень та ін.), який повністю пригнічує волю особи, підданої насильству, внаслідок чого вона позбавлена можливості обрати бажаний їй варіант поведінки і здійснює в результаті насильства рухи тіла, якими завдає шкоди, або ж не вчиняє тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації.
Психічний примус - це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи інших дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння майнової чи моральної шкоди
Поняття суспільно небезпечних наслідків. Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небезпечність -полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збитки).
Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподі
Елементи складу злочину курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Автоматизація процесів бухгалтерського обліку у дорожньому підприємстві
Реферат: Анализ потребительского кредитования банка на примере отделения Сбербанка РФ 2356 г. Анжеро-С
Доклады На Тему Проблематика Семейных Отношений В Зарубежных Странах
Контрольная Работа По Английскому 8 Класс Старлайт
Контрольная работа: Обзор гипотез происхождения славян
Банковское дело и инструменты кредитно - денежной политики Банка России
Техническое Задание Курсовая Работа
Контрольная работа: Реализация процессного подхода при создании системы менеджмента качества
Реферат: Статистика социальной деятельности потребительской кооперации как инструмент оценки согласования
Лабораторная Работа 8 Класс Сонин
Контрольная работа по теме Типы стратегий организации
Доклад по теме Створення вихідного матеріалу для селекції сорго різного напряму використання
Дипломная работа по теме Модернізація системи автоматизації станції ІІ фільтрації соку. Управління фільтрами
Учебная Практика Бухгалтерия Отчет
Доклад: Любимая женщина Нестора Махно
Реферат по теме Основы антиглобализма
Стихотворение Арсениной Наступила Осень Сочинение
Доклад: Озеро Байкал
Реферат: по дисциплине «Статистика» на тему: «История развития статистической отчетности»
Реферат по теме Жовто-бура плямистість пшениці – Pyrenophora - tritici repentis
Очковые медведи - Биология и естествознание презентация
Аудиторская деятельность в Республике Баларусь - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Внешний аудит банков - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа