Економіка підприємства. Ответы на вопросы. Эктеория.
💣 👉🏻👉🏻👉🏻 ВСЯ ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Економіка підприємства
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
1.
Поняття,цілі та напрямки діяльності підприємства
Будь яке сусп. для забезпечення
нормаотного рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці
,з цією метою люди ств. Певні організації, які спільно виконують ту чи іншу
місію на засадах певних провал та процедур. За метою і характером діяльності
такі організації поділяються на : -підприємницькі(комерційні,які функціонують
за рахунок власних коштів) - не підприємницькі (не комерційні, функціонування
яких забезпечується державним бюджетом)
Підприємство-це організаційно
відокремлена ланка та економічно самостійна ланк економіки що надає
послуги,виготовляє продукцію, та виконує роботи
П-ство самостійно здійснює свою
діяльність ,позпоряджається виготовленою продукцією і прибутком що залишається
після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Кожне п-ство має свою
конкретну назву -завод,фабрика,шахта тощо.
Під словом фірма розуміють п-ства що
здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості,будівництва,с/г,
транспорту,торгівлі з метою отримання кінцевого результату- прибутку
)Єдність техніки і технології
виробництва що припускає спільність процесів виробництва капіталу та технологій
)Організаційна єдність - п-ство це є
певним чином організований колектив із своєю внутрішньою структурою і порядком
управління
)Економічна єдність що виражається у
спільності інтересів а також матеріальних ,фінансових та технічних ресурсів і
економічних результатів роботи
Для ефективного господарювання
важливими є визначення ілей та функціонування п-ства. Генеральну мету п-ства
тобто чітко окреслену причину ого існування наз. місією.
На основі місії формуються загально
вживані цілі які повинні відповідати таким вимогам: конкретність; орієнтовність
в часі; досяжність;взаємопідтримуючість;чітка сформованість.
До основних напрямків діяльності
п-ства належать: 1) вивчення ринку товарів та послуг; 2)інноваційна
діяльність;3)виробнича діяльність; 4)комерційна діяльність; 5)післяпродажний
сервіс
За метою і характером діяльності
п-ства: 1)комерційні 2)не комерційні
За формою власності: 1)державні
2)приватні 3)колективні 4)комунальні 5) змішані
За чисельністю працюючих та обсягом
валового доходу від реалізованої продукції за рік: 1)великі 2) середні 3) малі
За національною приналежнісю
капіталу: 1) національні 2)іноземні 3)змішані
За правлвм статусом і формою
господарювання: 1) одноосібні 2)кооперативні 3)орендні 4)господарські
товариства
За технологічною цілісністю і
ступенем підпорядкованості 1)головні 2)дочерні 3)асоційовані 4)філії
За галузево-функціональним видом
діяльності
. Правові основи функціонування
п-ств. Основні положення Господарського кодексу України
Основними правовими актами які
регулюють діяльність п-ств є ГКУ від 16.01.2003р. Закон У-ни «Про державну
реєстрацію юр. та фіз. осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. Статут
п-ства,колективний договір,генеральна тарифна угода.
Господарський Кодекс У-ни
регламентує порядок ств.,реєстрації,ліквідації і реорганізації п-ств. Розкриває
загалі принципи управління п-ством і трудовим колективм ; розглядає механізм
формування і використання майна п-ства ; визначає види господарської
,економічної, соціальної діяльності п-ств; регулює відносини з іншими
суб’єктами господарювання та державвами
П-ство вважається створеним і
набуває прав юр. Особи з дня його державної реєстрації . Окремими видами
діяльності п-ство може займатись тільки на підставі-ліцензії.
Основним документом на підставі
якого ріє п-ство є статут і засновницький договір.
Статут -це зібрання обов’язкових правил
що регулює його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання а також
індивідуальну діяльність . У статуті п-ства визначаютьс його власник та
найменування, його місце знаходження, предмет та цілі діяльності,його органи
управління,компетенція та повноваження трудового колективу , порядок утв. майна
п-ства,умови його реорганізації та припинення діяльності
Колективний договір - це угода між
трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником яка
щорічно переглядається і регулює їх виробничі,економічні і трудові відносини
Обєднанням п-ствє господарська
організація ств. У складі 2 чи більше п-ств, з мнтою координації їх виробничої,
наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних,соціальних
завдань
Обєднання п-ств утв. на добровільних
засадах , до них можуть входити п-ства утворенні за законодавством України,
інших держав а також ті які утв. на території інших держав. Обєднання п-ств є
юр. Особою, залежно від порядку заснування обєднання п-ств можуть утворюватись
як господарські обєднання або як державні чи комунальні господарські обєднання.
Господарські обднання -обєднання
п-ств утворене за їх ініціативою , незалежно від виду діяльності які на
добровільних засадах обєднали свою госп. Діяльність
Державне господарське обєднання
обєднання п-ств утворене державним або або комунальним п-ствами за рішеням КМУ
Асоціація - найпростіша форма
договірного обєднання п-ств з метою постійної координації їх господарської
діяльності
Корпорація - договірне обєднання суб’єктів
господарювання на засадах інтеграції їхніх науково-технічних ,виробничих та
комерційних інтересів, із делегуванням повноважень для централізованого
регулювання діяльності кожного із учасників
Консорціум -тимчасове статутне
обєднання промисловго і банківського капіталу для досягнення загальної мети.
Концерн- форма статутного обєднання
п-ств що характеризується єдністю власності і контролю, обєднання відбувається
найчастіш за принципом диверсифікації коли 1 консерн інтегрує фірми різних
галузей економіки.
Картель-договірне обєднання п-ств
переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності -
регулювання збуту виготовленої продукції
Синдикат- організаційна форма
існування різновиду картельної угоди яка передбачає реалізацію продукції
учасників через створений спільний збутовий орган або збутову мережу одного із
учасників обєднання
Трест- монополістичне обєднання
п-ств,які раніше залежали різним підприємцям в єдиний виробничо- господарський
комплекс.
Холдинг- це специфічна форма обєднаня
капіталів тобто інтегроване товариство, яке безпосередньо не займається
виробничою діяльністю а використовує свої кошти для придбання контрольних
пакетів акцій інших п-ств які є учасниками консерну або іншого обєднання
5. Ринкове середовище господарювання
підприємств
У широкому розумінні ринок - це
форма прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі
виробництва, розподілу, обміну і споживання.
У вужчому розумінні ринок - це сфера
товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка
виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі
купівлі-продажу товарів.
Основною функцією ринку є забезпечення руху
товарів від виробника до споживача. Крім того, в економічній системі
суспільства ринок виконує регулятивно-контрольну й стимулюючу функції.
Як свідчить практика господарювання, ринок є
найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного виробництва. Через
його посередництво визначається що, скільки, коли, як і для кого виробляти.
Унаслідок дії закону вартості і закону попиту та пропонування встановлюються
необхідні відтворювальні пропорції, оптимізується розподіл інвестиційних,
матеріальних і трудових ресурсів між сферами діяльності та галузями
виробництва, забезпечується дійовий економічний контроль за раціональним
суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат.
Стимулююча функція полягає в тому,
що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Через
механізм конкуренції ринкові відносини активно впливають на розширення
асортименту й поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва та
обігу, вилучення з виробництва і споживання застарілих видів продукції, які не
мають перспективи розширення збуту.
Прагнення дістати переваги на ринку
стимулює інтенсивну інноваційну діяльність виробників, спрямовану на своєчасне
оновлення техніко-технологічної бази підприємств, освоєння нових видів
продукції і послуг, а також підсилює спонукальні мотиви працівників до
підвищення своєї кваліфікації, творчої та високопродуктивної роботи.
Враховуючи основні завдання ринку
виділяють чотири позиційних підходи до загальної структуризації ринку, а саме:
з позицій його суб'єктного складу, продуктово-ресурсного наповнення,
елементно-технологічних зв'язків і територіально-просторової організації.
За охопленням суб'єктів ринку та їх групування
за специфічними особливостями ринкової поведінки виділяють п'ять основних типи
ринків:
· ринок споживачів - окремі особи і
домашні господарства, які купують товари чи отримують послуги для особистого
споживання;
· ринок виробників - сукупність осіб і
підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших
товарів та послуг;
· ринок проміжних продавців
(посередник) - сукупність осіб та організацій, які стають власниками товарів
для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;
· ринок громадських установ, які
купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або
для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;
· міжнародний ринок - зарубіжні
покупці, споживачі, виробники, проміжні продавці.
За суб'єктним складом, а також з
урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваності ринки поділяються на: ринки
продовольчих і непродовольчих товарів широкого вжитку, ринки знарядь праці, сировини,
матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення, ринки
житла, землі, природних багатств тощо.
До елементно-технологічних форм
ринку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як
об'єкти обміну у відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва;
ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій;
ринок робочої сили; грошово-кредитний і валютний ринки.
За просторово-територіальними межами, а також
масштабами товарообміну виділяють місцевий (локальний), регіональний,
національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні
власні специфічні риси, обумовлені місткістю ринку, різновидами товарів і
послуг, що реалізуються, структурою товарообороту, складом агентів товарного
руху (виробники, посередники, споживачі), особливостями інфраструктури, рівнем
цін та іншими ринковими чинниками.
Інфраструктура ринку - це сукупність
організацій (установ), які мають різні напрямки діяльності, забезпечують
ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють
оборот товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.
До найбільш важливих елементів
ринкової інфраструктури належать: комерційні інформаційні центри;
сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні, інвестиційні, емісійні,
кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі; комунікаційні системи
тощо.
У забезпеченні безперервного руху
товарів визначальну роль відіграють постачально-збутові
організації-посередники, дилерська мережа підприємств оптової і роздрібної
торгівлі, пункти прокату та лізингу, ремонтні й сервісні центри з
обслуговування виробів у споживачів, страхові, аудиторські, холдингові,
брокерські компанії, торгові доми, аукціони, рекламні агентства, виставки,
система зовнішньоторговельних організацій. Існує також
відповідно спрямована інфраструктура кожного із раніше розглянутих конкретних
видів ринків. Вона враховує специфіку їхньої організації, формування та
функціонування, особливості зв'язків і взаємодії ринкових агентів.
. Суть, функції, принципи та моделі
підприємницької діяльності
Підприємництво- це самостійна,
ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність що
здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і
соціальних результатів та отримання прибутку.
До основних функцій підприємницької
діяльності відносять :
.творчу -генерування і активне
використання новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та
вміння ризикувати у бізнесі.
.ресурсну- формування й продуктивне
використання власного капіталу а також інформаційних,матеріальних і трудових
ресурсів.
.організаційно-супровідну -
практична організація маркетингу , реклами та інших господарських справ.
Підприємницька діяльність
здійснюється за науково-обгрунтованими припущенями:
1) вільний вибір бізнесової
діяльності
2) залучення на добровільних
засадах ресурсів як індивідуальних підприємців так і юр. осіб для
започаткування та ведення такої діяльності
) самостійне формування
програми діяльності
) вільне розпорядження
прибутку що залишається після сплати відповідних платежів
) самостійне здійснення
підприємцями-юр. особами зовнішньоекономічної діяльності
Традиційно існують класична та
інноваційна моделі підприємництва із альтернативним варіантом їх поєднання
Класична модель підприємництва
орієнтується найефективніше використання ресурсів п-ства. За такої моделі дії
підприємця чітко окреслені:
1. аналітична оцінка наявних
ресурсів
2. виявлення реальних
можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності
. використання такої реальної
можливості яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних
фінансових ,матеріальний і не матеріальних ресурсів.
Інноваційна модель підприємництва
передбачає активне використання
інноваційний,організаційно-
управлінських ,техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері
різномасштабного бізнесу.
Важливою передумовою успішної
підприємницької діяльності є вибір організаційно-праваової форми . В У-ні
виділяють 3 огранізаційно-правові форми підприємницької діяльності :
)одноосібна власність(коли є 1
власник)
)партнерство (ств. юр. особами та
громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності
товариства з метою отр. прибутку)
)корпорація (має статутний фонд поділений
на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості )
.виробнича та посередницька діяльність
У сучасній практиці господарювання
видялють 2 основні типи підприємницької діяльності -виробнича та посередницька
Виробнича підприємницька діяльність
впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя і
може мати основний або допоміжний характер.
До основної належить діяльність у
процесі якої ств. і реалізується готові до споживання вироби.
Допоміжними вважаються види підприємництва
які мають не тільки уречевлений але й ті які мають не уречевлений
характер-маркетингова,лізингова,консалтингова і ін.
Фіз.. чи юр. особи які представляють
інтереси виробників або споживачів наз. посередниками. До найпоширеніших форм
посередницької діяльності належать:
1) Агентування-форма
господарювання за якої агент діє від імені та на користь відповідного виробника
або споживача.Посередницькі функції одноразового агенка здійснює брокер.
2) Торгово-комерційна
діяльність,суб’єктами якої виступають: оптово-роздрібна фірма;торговий дім;
дилер; дистриб’ютор; комівояже.
) Біржі
(товарні,фондові,валютні,біржі праці)
.Договірні взаємовідносини у
підприємницькій діяльності
У всіх сферах господарювання на
ринкових засадах організація підприємницької діяльності базується виключно на
договірних взаємовідносинах
Договір (контракт, угода) - це форма
документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних
прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей).
У ринковій системі господарювання застосовуються
два види договорів: установчий та підприємницький.
Установчий договір є письмовим
документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо
заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної
підприємницької ідеї.
Підприємницький договір відображає
згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної
підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.
Теоретично і практично заведено виокремлювати
кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності:
1.купівля-продаж, оренда та лізинг;
2. підрядні послуги (надання юридичних,
аудиторських, брокерських послуг);
3. трудові відносини (тарифна угода, контракт
(договір) про наймання працівника);
6. Зовнішньоекономічна діяльність ( договір на
закупівлю товарів за імпортом, договір поставки товарів за експортом);
. інші договори (доручення,
комісії).
Укладенню договорів (контрактів,
угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі
висловлюються наміри (пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для
наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій
формі називають офертою. При цьому розрізняють «тверду» і «вільну» оферти.
Тверда оферта завжди надсилається тільки одному
потенційному партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:
1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною
(покупцем);
2) після підписання цей офіційний документ
надіслано оференту (автору оферти);
3) письмовий документ останнім отримано.
4) оферент має повідомити вибраного ним покупця
про згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір.
Вільна оферта надсилається двом і більше
потенційним партнерам.
Оферта має певний термін чинності (зазвичай один
місяць від дня її відправлення).
Якщо покупець не отримає підтвердження від
оферента протягом короткого терміну (як правило, трьох днів з моменту
закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним від зобов'язань.
Будь-який договір складається з преамбули
(вступу до договору), основної і заключної частин.
Преамбула має містити: чітку назву договору;
місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору
згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору
(партнерів).
Основна частина договору неодмінно охоплює
специфічні (характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До
специфічних умов договору належать:
1) предмет договору й кількість товару;
3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи
те застосовується;
8) порядок здавання-приймання товару;
10) додаткові застереження, якщо такі є.
Загальні умови включаються до всіх договорів
незалежно від їхньої специфіки.
Такими умовами є арбітражні приписи
(застереження) і перелік форсмажорних обставин, з настанням яких виконання
договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.
Обов'язковими атрибутами заключної частини
договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні
адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами) осіб.
9.Франчайзинг як особлива форма
підприємницької діяльності
У широкому розумінні франчайзинг - це надання
права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також
практичної допомоги в справі організації бізнесу.
У вузькому розумінні франчайзинг -
це форма інтеграції малого і великого бізнесу, яка передбачає створення широкої
мережі однотипних малих підприємств через продаж великою компанією права на
користування товарним знаком.При цьому велика компанія називається
франчайзером, а мала - франчайзі.
Відносини між франчайзером і
франчайзі регулюються ліцензією, тобто франшизою.
Залежно від того, у якому вигляді
франчайзер надає франчайзі товар для реалізації виділяють товарний, виробничий
та діловий франчайзинг.
Товарний - це купівля прав на продаж товарів з
торговою маркою головної (великої) компанії.
Виробничий - це продаж прав на виробництво і
збут товарів з використання сировини і матеріалів куплених у материнській
компанії (Соса-соІа);
Діловий - це продаж прав на організацію малої
фірми з назвою материнської компанії з тим же профілем (McDonalds).
В залежності від способу формування
взаємовідносин між франчайзером і франчайзі виділяють класичний, регіональний
франчайзинг, субфранчайзинг та франчайзинг, що розвивається.
При класичній моделі франчайзі напряму укладає
угоду з франчайзером на поставку товарів з виплатою початкового внеску і
роялті.
За умов регіонального франчайзингу існує
проміжна ланка - головний франчайзі, який виступає у ролі офіційного
представника франчайзера в регіоні.
Субфранчайзинг передбачає існування
субфранчайзера, який повністю замінює франчайзера і йому сплачується роялті.
Франчайзинг, що розвивається - передбачає, що
роль посередника виконує особа або група інвесторів, який материнська компанія
уступила виключні права на освоєння регіону.
Існують певні переваги і недоліки для франчайзера
і франчайзі.
. Міжнародна підприємницька
діяльність
Суб'єктами міжнародної
підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати
задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються:
) фізичні особи - громадяни України,
іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та
постійно перебувають на її території;
) структурні одиниці суб'єктів
господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення,
представництва);
) спільні підприємства, що мають
постійне місцезнаходження в Україні.
Теорія і практика міжнародного
бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності
До першої і найнижчої за рівнем
інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих
зовнішньоекономічних операцій - експортно-імпортних, лізингових, посередницьких,
а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької
діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію -
науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні
роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і
ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно
невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень
інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво
(третя форма), що здійснюється через створення і функціонування спільних
підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Четвертою формою міжнародної
підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів
господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх
економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування
консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
Практична реалізація окремих форм міжнародної
підприємницької діяльності досягається двома способами: перший - без створення
нової юридичної особи - тільки на підставі економічної угоди (контракту);
другий - із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії
(представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.
11. Суть, функції та необхідність процесу
управління
Управління як особлива сфера
діяльності є присутньою в економіці завжди, проте ринок перетворює цю сферу у
центральну для виробництва.
Управління -це процес поєднання ресурсів
для досягнення поставленої мети.
Управління це свідомий вплив людини
на різні об’єкти та процеси навколишнього світу і пов’язані з ними людей які
здійснюються з метою надання процесам певної спрямованості та отримання бажаних
результатів
В процесі управління будь яке п-ство
доцільно розглядати як систему.
Особливістю п-ства як відкритої
системи є те що воно може існувати лише за умови активної взаємодії із
навколишнім середовищем.
П-ство як зактира система є створена
людиною заради її власних інтересів насамперед спільної праці саме тому
очевидною характеристикою саме такого п-ства є поділ праці.
Розрізняють 2 форми поділу праці:
-горизонтальну; - вертикальну
Результатом горизонтального поділу
праці є формування підрозділів п-ства які виконують певні частини загального
трансформаційного процесу.
Диференціація та координація
управлінської праці; формування рівнів управління, здійснюються з допомогою
вертикального поділу праці.
Основними принципами які
використовуються в процесі управління є:
1. Принцип відтворення системи
життєзабезпечення
2. Принцип соціальної
орієнтації п-ства
. Принцип правової
регламентації управління
. Принцип наукової
обґрунтованості системи управління
. Системний підхід до
управління
. Принцип орієнтації п-ства
на інноваційний шлях розвитку
. Принцип збереження і
розвитку конкурентний переваг
. Принцип єдності теорії та
практики управління
. Принципи співставленості
варіантів управлінських рішень при їхньому виборі
)Планування - полягає у розробці
цілей п-ства та визначенні найкращих способів їхнього досягнення, завдання
планування полягає в тому щоб визначити поточний стан фірми, бажаний стан і
шляхи переходу від 1до 2-го
)Організація - це процес формування
структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між
працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності. Ця функція
полягає у розподілі ресурсів для виконання планів п-ства.
)Мотивація - процес стимулювання
працівників до діяльності щодо досягнення цілей підприємства як засобу задоволення
їхнього власного бажання
)Контроль- це спостереження за
досягненням організацією своїх цілей та корегування відхилень від них.
. Методи управління діяльністю
п-ства
Методи управління це способи впливу
на окремих працівників і трудові колективи в цілому які необхідні для
досягнення цілей п-ства.
За своїм змістом мотиви діяльності
можна поділити на:
Матеріальні,соціальні,мотиви
примусового характеру.
Відповідно до цього методи
управління поділяються на:
1. Економічні - це способи
управління які мають в своїй основі використання економічних законів,
економічних інтересів і показників а також які реалізують матеріальні інтереси
участі людини в виробничих процесах.
Формування системи оподаткування
п-ства,визначення амортизаційної політики яка б сприяла відношеню активів
п-ства, встановлення мінімального рівня зар. плати та пенсій, кредитування ,
ціноутворення тощо.
2. Організаційні методи
управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування і
практичне застосування зумовлене зацікавленістю людей у суспільній організації
праці
Організаційні методи управління
поділяються на:
· Регламентні -
полягають у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні
повноважень і відповідальності певним категоріям працівників п-ства.
· Розпоряджі -
охоплюють організаційну роботу і базуються на наказах керівників п-ств. Вони
передбачають визначення конкретних завдань для виконавців ,їх розподіл та
контроль за виконання.
· Соціально-психологічні
методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини поскільки традиційні форми
матеріального заохочення, поступово втрачають свій стимулюючий вплив.
Структура п-ства це його внутрішній
устрій який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків,
підпорядкованість і взаємодіяю між ними.
Виробнича структура це склад
виробничих підрозділів п-ства в яких проходять певі виробничі процеси.
В залежності від підрозділів на
основі яких формується структура виділяють:
Комбінаціку виробничі
структури
У цеховій структурі основим
виробничим підрозділом є цех, тобто, адміністративно відокремлена частина
п-ства у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності із внутрішньо
заводською спеціалізацією.
· За зарактеро
діяльності цехи поділяються на:
1. основні - виготовляють
продукцію яка призначена на реалізацію на сторону
2. допоміжні - виготовляють
продукцію що використовується для забезпечення власних потреб самого п-ства
. обслуговуючі - виконують
роботи які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і
допоміжних виробничих процесів.
. побічні- займаються
утилізацією, переробкою та виготовленям продукції із заходів основного
виробництва
. експериментальні -
займаються підготовкою та випробуванням нових виробів
На невеликих п-ствах застосовуються
без цехова виробнича структура, основою побудови якої є виробнича діяльність як
найбільший структурний підрозділ
Виробнича діяльниця- це сукупність
територіально- відокремлених робочих місць на яких виконують технологічно-
однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
Для великих п-ств яких декілька
однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус який є основним структурним
підрозділом п-ства використовується корпусна виробнича структура.
Комбінатська виробнича структура-
використовується на п-ствах де здійснюються багатостадійні процеси виробництва,
основною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини.
· За формою
спеціалізації цехів розрізняють:
1. технологічну- ознакою якої є
спеціалізація цехів
Похожие работы на - Економіка підприємства Ответы на вопросы. Эктеория.
Профессиональная Карьера Реферат
Доклад по теме И.С. Бах. Месса h-moll. Хор №3 'Kyrie eleison'
Храм Покрова Сочинение Описание
Дипломная Работа На Тему Анализ И Оценка Типовых Топологий Вычислительных Сетей
Реферат по теме Остеомиелит огнестрельного происхождения: лечение, патологическая анатомия и патогенез
Дипломная работа по теме Организация финансового менеджмента на предприятии
Дипломная работа по теме Работа психолога-консультанта с родительско-юношескими конфликтами
Менеджмент В России Реферат
Реферат по теме Сучасний урок
Реферат по теме Поведение животных при внутривидовых взаимоотношениях
Сборник Лабораторных Работ 1с Чистов
Дипломная работа по теме Анализ современного состояния рынка ипотечного кредитования в России
Контрольная Работа Углеводороды 10
Реферат: Холера 4
Реферат по теме Ирландская Бригита и галльская Бригантия
Реферат: Система социальной защиты населения в условиях рынка в России
Реферат: Женщины. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Проблематика пьесы М.Горького "На дне". Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение Про Крылова Басня Ворона И Лисица
Дипломная работа: Обґрунтування проекту нового дочірнього виробничого спільного підприємства "Кипарис-Т"
Реферат: Розвиток усної руської і зокрема української літератури
Реферат: Прямая кишка: анатомия, гистология и методы исследования
Сочинение: Тема чести и бесчестия в творчестве Пушкина