Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення - Экология и охрана природы дипломная работа

Главная

Экология и охрана природы
Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення

Вода як екологічний фактор. Характеристика водних ресурсів Землі та України. Джерела забруднення водних ресурсів та їх характеристика в Україні. Дослідження якості та безпеки води, якою забезпечуються споживачі міста Вінниця, шляхи і методи її очищення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення
В умовах науково-технічного прогресу, коли діяльність людини набула справді планетарних масштабів, проблема раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони стає однією з найактуальніших проблем сучасності.
Ця проблема пов'язана з погіршенням якості навколишнього середовища внаслідок індустріалізації та урбанізації його способу життя, виснажування традиційних легкодоступних джерел сировини і енергетичних ресурсів та ін.
Негативні результати антропогенного впливу є неминучим наслідком погіршення розвитку суспільства. Зазвичай, погіршення природного середовища пов'язане з помилками у технічній і екологічній політиці, недостатнім рівнем технічного розвитку.
Під час аналізу сучасної екологічної ситуації необхідно усвідомити, що людина сьогодні не може і не повинна радикально втручатися в природу, не враховуючи можливих негативних наслідків своєї господарської діяльності.
Проблема взаємодії людина-природа разом із екологічним, соціально-політичним має техніко-економічний аспект. Він полягає у раціональному виборі технології промислових процесів, технічних засобів, які забезпечують реалізацію природоохоронних заходів з найменшими матеріальними і фінансовими витратами.
Такі процеси називають екологічними або безвідходними технологіями. Одним із головних напрямків розвитку технологій на сучасному етапі є створення різних видів безстічних технологічних систем на базі існуючих і перспективних методів очистки води. Це зумовлено тим, що в зв'язку із зростанням населення і розширенням виробничої діяльності збільшується потреби у прісній воді. На сьогодні вони досягли таких масштабів, що в розвинених промислових районах виникла гостра проблема нестачі прісної води.
Основними причинами цієї нестачі є:
забруднення поверхневих та підземних вод стічними відходами.
Забруднення водойм промисловими і побутовими стоками особливо позначається на дефіциті та якості споживчих властивостей прісної води. Забруднена вода непридатна для використання у господарстві та побуті, а на її очищення потрібні великі матеріальні фінансові витрати.
Найважливішими шляхами охорони внутрішніх водоймищ є боротьба із забрудненням, тобто запобігання йому, очищення стічних вод і раціональне використання водних ресурсів.
Україна була і залишається одним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Дефіцит водних ресурсів покривається частково за рахунок транзитного річкового стоку та каналів і водоводів, які виконують функції міжбасейнового перерозподілу. Створення великих водосховищ на Дніпрі з метою забезпечення електроенергією та водою промислових центрів Криворіжжя і Донбасу, а також зрошення сільгоспугідь Причорномор'я і Криму себе не виправдало і призвело до негативних екологічних наслідків. Було затоплено і виведено із сільськогосподарського обігу понад 500 тис. гектарів родючих земель; близько 100 тис. гектарів прилеглих до водосховищ земель опинились у зоні підтоплення, а вироблення електроенергії гідроелектростанціями дніпровського каскаду становило менш ніж 4 відсотки загальнодержавного обсягу. Масовими стали явища “цвітіння» води і руйнування берегів. Стан екосистем Чорного й Азовського морів є передкризовим саме через забруднення акваторій промисловими і комунальними стоками з “гарячих точок» прибережної зони та забрудненого стоку таких річок як Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг і Дон.
Отже на сьогоднішній день в Україні і в тому числі у м. Вінниця, питання забезпеченості якісною питною водою населення не вирішене та остається актуальним.
Загальні екологічні відомості про водні ресурси
Вода, що є на Землі, утворилася внаслідок виділення газів із магми. Вона також може виділятися під час перебігу біохімічних процесів, мінералізації органічної речовини, фотосинтезу та окисно-відновних реакцій.
Вода складається з молекул, в яких два атоми водню зв'язані з одним атомом кисню ковалентним зв'язком, і які розташовані у кутах 104 0 . Завдяки високому, порівняно з воднем (+1), заряду ядра кисню (+8) електрони притягуються до ядра атома кисню сильніше, ніж до ядер атомів водню (модель частинок): центри мас зарядів не збігаються, молекула є постійним диполем. Який може взаємодіяти з носіями позитивних і негативних зарядів.
Диполі молекул води можуть сполучатися між собою водневим зв'язком, на розривання (дисоціацію) яких потрібно затратити 20-42 ккал/моль енергії (ентальпія дисоціації). Молекули води можуть, не сполучатись скупчуватись в асоціати (рідка вода) або утворювати тетраедричні чи циклічні основні одиниці кристалів при 0-4 0 С утворюються асоціати приблизно з 90, а при +70 0 С - з 25 молекул, які постійно формуються і розпадаються [1].
В температурних умовах земної поверхні вода одночасно перебуває у газоподібному і рідкому агрегатному стані. Рідка вода використовується живими організмами як засіб транспортування тепла та поживних речовин по провідних тканинах (шляхах) рослин та кровоносних судинах; вона утворює акватичні життєві простори.
Оскільки вміст СО 2 часто є фактором, що обмежує продукуючі процеси у водоймах, то вода визначає продуктивність землі.
Завдяки полярності вода є дуже добрим розчинником для багатьох груп речовин. На розчинну здатність води впливає її здатність до дисоціації:
вона вступає в хімічну реакцію як кислота (донор протонів), якщо вона приєднує протони, наприклад: Н 2 О + НСІ = Н 3 О + + СІ-.
вона реагує як основа (акцептор протонів); якщо молекула може вступати в реакцію як кислота і як основа, її називають амфотерною.
Вода добре розчиняє полярні речовини, а саме солі (гідрофільна дія), здебільшого з утворенням іонів, неполярні - гірше або як жири, взагалі не розчиняє (гідрофобна дія). Розчинність газів, які не вступають у хімічні реакції з водою, залежить від температури та тиску, наприклад вміст кисню в озері, як правило, збільшується зверху вниз. Для стоячих водойм має значення аномалія густини. Вода при 4 о С має найбільшу густину, за нижчої температури густина зменшується. Отже, найхолодніший шар води з температурою 0-4 0 С - на поверхні, де при подальшому охолодженні утворюється лід, який завдяки просторовій кристалічній гранці за ще меншої густини може плавати [2].
Замерзання зверху вниз дає змогу рибам у досить глибоких озерах вижити в решті води. На густину води впливають також вміст солей і тиск. Так, густіша солона вода дає змогу планктону краще триматись на плаву, ніж бідна на іони вода оліготрофних озер. Вода має велику питому темплоємність: 4,187 кДж/ (К·кг); тобто потрібно 4,187 кДж, щоб 1 кг води за нормального тиску нагріти на 1 К (=1 0 С). теплота плавлення льоду становить 333,7 кДж/кг, теплота випаровування води, яка вивільнюється як теплота конденсації у разі скраплення пари, - 2255 кДж/кг. Завдяки високій теплоємності вода може нагромаджувати великі кількості тепла і, на противагу земним умовам, створює відносно стабільний у тепловому відношенні життєвий простір.
Вода має високу густину і поверхневий натяг, які залежать від температури та тиску. Густина протидіє руху у воді й допомагає планктону триматись, не падаючи на дно. Поверхневий натяг проявляється когезійними силами між молекулами води в суміжних з повітрям областях, виникає так звана поверхнева плівка. Важливою властивістю води для біоценозів водойм є її прозорість.
Вода є життєво необхідною для процесів обміну у клітинах. Це ідеальний розчинник для органічних і неорганічних речовин. Під час розчинення солі дисоціюють на окремі іони, кислоти - лише частково. Легко розчинні у воді речовини наприклад солі, цукор, амінокислоти, яєчні білки, називають гідрофільними, речовини, які важко або зовсім не розчиняються, наприклад жири - гідрофобними.
Розчинні молекули поводять себе у воді як молекули газу, які змішуються з іншими газами. Частинки знаходяться у постійному русі (броунівський молекулярний рух). Швидкість руху залежить від надходження тепла й збільшується з підвищенням температури. Якщо в одному просторі концентрація молекул різна, то з часом ця різниця вирівнюється: більше молекул рухається від місця з більшою концентрацією до місця з меншою концентрацією. Це фізичне вирівнювання концентрацій називається дифузією й не потребує підведення тепла. Воно залежить від величини молекул, від різниці концентрацій, від перетину, через який молекули можуть переміщатись, відстані та часу. Невеликі відстані перекриваються завдяки дифузії дуже швидко, більші - повільніше. Тому дуже малі тварини (шлях дифузії <1 мм) не потребують кровоносної системи для транспортування газів чи поживних речовин. За допомогою клітинних мембран або оболонки тіла найрізноманітнішої структури та матеріалу живі організми відмежовують себе від їх оточення і підтримують постійне внутрішнє середовище. Клітинна мембрана напівпроникна, тобто вона проникна лише для певних молекул (наприклад води), а для інших непроникна (наприклад солі, цукор) [3].
Якщо два об'єми з різними концентраціями розділити напівпроникною мембраною, розрідження розчиненої речовини шляхом дифузії стане неможливим, воно може відбуватися лише через проникнення води (осмос). Завдяки, броунівському молекулярному руху об'єм з нижчою концентрацією залишає більше молекул води (гіпотонічний розчин), ніж об'єм з вищою концентрацією (гіпертонічний розчин). Внаслідок цього підвищується тиск у гіпертонічному об'ємі, який можна виміряти, наприклад через різницю висоти водяного стовпа (гідростатичний тиск). Тиск, який треба протиставити проникаючим молекулам води, поки число молекул, що входять, зрівняється з числом молекул, що виходять, є потенційним осмотичним тиском. Він вказується в паскалях. Осмос і дифузія - це пасивні процеси транспортування через мембрану, які не вимагають від організму енергії. Проте жива клітина має бути здатною регулювати свій об'єм, водневий потенціал та склад іонів, щоб забезпечити умови для діяльності ферментів. Необхідно, щоб вона могла накопичувати молекули з навколишнього середовища та виділяти отруйні речовини. Транспортування проходить через ферментні білкові молекули (переносники, або пермеази), які знаходяться у мембрані. Останні розпізнають молекули, які потрібно транспортувати, за принципом ключа та замка за формою або розподілом зарядів. Швидкість транспортування залежить від числа переносників у мембрані та від вільних місць на них. При перепаді концентрацій транспортування може проходити спонтанно (пасивне транспортування). Для вирівнювання концентрацій необхідно виконати роботу. Це транспортування потребує енергії, яку одержує у вигляді хімічної енергії, як АТФ з обміну речовин: активне транспортування. Рослини навколо своїх клітинних мембран мають еластичні стінки, які під час поглинання води вакуолями та клітиною плазмою протидіють тиску (тургорний тиск) і не дають клітині розтріскатись.
Міцності трав'янистим рослинам додає тургор, зі зменшенням сили якого вони в'януть. З в'яненням концентрація соку в клітинах, а також потенційний осмотичний тиск збільшується. Тиск на стінки зменшується або наближається до нуля. Клітина може поглинати більше води, її напруга всмоктування зростає. Кількість води, що є в осмотичних системах (наприклад, цитоплазма, вакуолярний сік, рідина тіла), за їх дією може бути ототожнена з концентрацією водяної пари в повітрі. Цей стан води Г. Вальтер назвав гідратурною. Найчастіше вона виникає у насиченому парою повітрі або чистій воді [4].
Оскільки атмосфера, як правило не насичена водяною парою, вологе тіло віддає воду в повітря. Вміст води в активній при обміні речовин плазмі коливається від 50 до 90%. Сланеві рослини (талофіти: бактерії, повітряні водорості, лишайники) одноклітинні організми, круглі черви та тихоходи, гриби, а також спори і насіння рослин поводять себе щодо водного режиму як кренобіонти без можливості регулювання. Вони перемінновологі. Вміст води в них залежить від умов навколишнього середовища. Вони мають бути здатними пережити висихання, не подаючи тривалий час ознак життя.
Види які мають власну вологу, регулюють свій водний баланс і завдяки цьому не залежать від водного режиму навколишнього середовища. Судинні рослини зі своїми вакуолями як резервуари води гомойогідридні. Для захисту від великої втрати води випаровуванням вони утворюють зовнішній покрив клітин з кутином та воском. У рослин на вологих місцях тонка кутикула також зменшує транспірацію на <10% від випаровування вільної поверхні води (хвоя <0,5, кактуси <0,05%). На противагу кутикулярному випаровуванню віддіаюча вода через продихи може регулюватися здебільшого на нижній стороні листка. Через відкриті продихи рослини випаровують значно більше води і вбирають необхідний для фотосинтезу СО 2 .
Поглинання води здійснюється через коріння, звідки вода у неживих трубках клітин, ксилемах, транспортується до органів рослин. Гідрофільність залежить від площі поверхні коріння, перепадів тиску водяної пари у корінні та ґрунті (наприклад, стінка клітини, перетин ксилемних трубок). Для рослини жита обчислили загальну поверхню коріння, вона становить 400 м 2 в об'ємі ґрунту 56 дм 3 (= 80 разів до поверхні наземної частини рослини). Потенційний осмотичний тиск більшості грунтів становить >5·10 5 Па (степові солонці >30·10 5 , пустелі >30·10 5 Па). Осмотичний тиск клітин коріння відрізняється залежно від місцезнаходження та виду рослини (квасоля звичайна - (2-3,5)·10 5 Па, пеларгонія - близько 5·10 5 Па). Рослини які потребують вологи, можуть збільшити напругу всмоктування її коріння максимально до 10·10 5 Па, культурні рослини - (10-20)·10 5 Па, лісові дерева приблизно до 30·10 5 Па, галофіти - 20·10 5 Па, рослини пустель - >100·10 5 Па. Найбільший перепад тиску водяної пари, а також найбільші коливання мають місце на суміжній поверхні рослина/повітря. Завдяки перепаду тиску водяна пара без витрат рослиною енергії подається від ґрунту через рослину в атмосферу. Необхідну енергію для переходу води з рідкого стану в газоподібний дають сонячне випромінювання й температура навколишнього середовища. На суміжних поверхнях та частинках, що споживають воду, виникає тяга, яка на основі когезії молекул води досягає коріння. Рух води починається вранці у кроні і продовжується по стовбуру. Стовбури дерев за сильної транспірації всередині дня сухіші. Увечері та вночі втрати від транспірації знову поповнюються [5].
Вода може виділятись рослинами й у вигляді рідини, краплями (гутація), завдяки чому забезпечується поглинання поживних речовин, коли випаровування у насичених водяною парою місцях незначне.
Із основних поживних макроелементів С, О та Н поглинаються у вигляді СО 2 та Н 2 О а решта лише у вигляді іонів Fе потрібний лише незначною мірою і переходить до групи поживних мікроелементів, які в зовсім малій кількості так само необхідні, як і основні поживні елементи.
це головна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70% складається з води, а деякі організми, такі, як медуза чи огірок, містять у собі від 98 до 99% води);
основний механізм здійснення взаємозв'язків усіх процесів у екосистемах (обмін речовин, тепла, ріст біомаси);
головний агент-переносник глобальних біоенергетичних екологічних циклів;
води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором, основним акумулятором сонячної енергії і “кухнею» погоди для всієї планети;
Таблиця 1.1. Розподіл водних ресурсів землі за їх місцезнаходженням
одним із найважливіших видів мінеральної сировини, головний природний ресурс споживання людства (людство використовує її в тисячу більше ніж нафти чи вугілля);
Величезну роль відіграє гідросфера в формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (вивітрення гірських порід, ерозії, карту тощо), в переносі хімічних речовин, забруднювачів довкілля (табл. 1.2).
Для багатьох організмів вода є середовищем їхнього життя. Хімічний склад морської води дуже схожий на склад людської крові - містить ті ж хімічні елементи й приблизно в тих же пропорціях. Це - один з доказів того, що предки людей, як і інших ссавців, колись жили в морі. Солоність океанічних вод становить 35% (тобто від океанічної води міститься 35 г. солей). Найсолоніша вода в Мертвому морі - 260 0 / 00 (людина вільно лежить на поверхні цієї води, не занурюючись в неї), у чорному морі - 18 0 / 00 , Азовському - 12 0 / 00 .
Як видно з таблиці, що найбільші запаси прісної води міститься в людовиках та постійний снігах. Другі за запасами прісної води є підземні. У м. Вінниця використовується прісна вода з річок, що на нашу думку не є ефективно, як по запасам так і по якості води для пиття. В подальшому ми розглянемо це питання детальніше [10].
Таблиця 1.2. Швидкість водообміну (повне перемішування води - роки)
Полярні льодовики і постійний покрив
Підземні води багаторічної мерзлоти
Хімічний склад підземних вод дуже різноманітний. За мінералізацією води змінюються від прісних, що використовуються для пиття й водопостачання, до мінералізованих і навіть до ропи з солоністю 600 0 / 00 ; деякі мінералізовані підземні води мають лікувальні властивості.
Основним джерелом водопостачання для людства є річковий стік. Серед країн світу перше місце за цим показником посідає Бразилія з її гігантською річкою Амазонкою (9,900 млрд. м 3 ). Річковий стік України становить у середньому 85,1 млрд. м (без Дунаю), а в маловодні роки зменшується до 48,8 млрд. [11]
Проблема забезпечення людства чистою водою в тому числі і України (табл. 1.3) нині надзвичайно загострилася, оскільки наявні ресурси прісної води в багатьох районах є недостатнім для задоволення всіх споживачів не лише на перспективу, але й на сьогодні. Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяють на дві групи: споживачів й користувачі води.
Споживчі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової й сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але в іншому місці, в меншій кількості й іншої якості.
Таблиця 1.3. Водні ресурси і водозабезпеченість України в розрізі адміністративних областей
Користувачі воду з джерел не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо) або як джерело енергії (ГЕС). Проте і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транспорт забруднює воду).
Вода може використовуватись з різною метою: для потреб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту та для господарсько-питних потреб тощо [12].
Промисловість використовує близько 20% загального рівня прісної води й її споживання. Кількість води, що споживає тим чи іншим промисловим підприємством, залежить від типу продукції, що випускається, технології виробничого процесу, системи водопостачання (прямоточної чи оборотної), кліматичних умов тощо.
У разі застосування проточної системи вода з водного джерела подається на промисловий об'єкт, використовується в процесі виробництва продукції, потім надходить на очисні споруди й після відповідного очищення скидається у водотік чи водойму. При такій системі використовується велика кількість води, але частка необоротного споживання невелика.
При оборотній системі водопостачання відпрацьована вода після відповідної очистки не скидається у водойму, а багаторазово використовується в процесі виробництва. Витрати води у цьому разі набагато нижчі, наприклад, якщо ТЕС потужністю 1 млн. кВт при прямоточному водопостачанні щорічно споживає 1,5 км 3 води (головним чином для охолодження агрегатів), то при оборотній схемі - лише 0,12 км 3 , тобто в 13 разів менше.
Для оцінки обсягів промислового водопостачання використовується термін водоємність виробництва. Під нею розуміють кількість води (м 3 ), необхідну для виробництва 1 т готової продукції. Водоємність різних видів продукції дуже різниться:
Добування й забезпечення руди - 2-4 м 3 .
Виробництво паперу - понад 200 м 3 .
Капранового волокна - 5600 м 3 [13].
Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика - АЕС використовують у середньому вдвічі більше води на 1 кВт виробленої електроенергії, ніж ТЕС. Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70% усього її використання). Це зумовлено в першу чергу збільшенням площ зрошування землеробства. Зрошувані землі дають набагато більше продукції, ніж незрошувані (богарні). Так у світі нині зрошується близько 15% площ усіх сільськогосподарських угідь, проте вони дають понад 50% усієї продукції (за вартістю). Площа зрошувальних земель у світі зростає: на початку ХХ ст. вона становила 40 млн. га, в 1970 р. - 235, а в 2005 році за прогнозами вчених досягне 420 млн. га. Питоме водоспоживання під час зрошення залежить від виду сільськогосподарських культур, фізико-географічних умов району, технічного стану зрошувальних систем і способів поливу. Наведемо норми зрошення різних культур, м 3 /га: Зернові - 1500-3500; Багаторічні трави - 2000-8000; Цукровий буряк - 2500-6000; Рис - 8000-15000.
Втрати води під час зрошення (за рахунок випаровування) досягають великих значень (від 20 до 60% водозабору). Деяка кількість води після зрошення повертається у водойми у вигляді зворотних вод, які, як правило, за своїм хімічним складом значно відрізняються від води, що використовувалася для зрошення, вони мають великий вміст солей [7].
Водопостачання населення задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові потреби (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Існує поняття питоме водопостачання, тобто добовий об'єм потреб одного жителя міста чи села. Питоме водопостачання в містах більше, ніж у села і значною мірою залежить від степеня благоустрою (наявність водопроводу, каналізації, центрального водяного опалення тощо). У великих містах земної кулі питоме водопостачання нині на добу становить на одну людину: Нью-Йорк і Москва - 600, Київ - 515, Париж і Луганськ - 500, Вінниця і Ужгород - 305, Лондон - 263, Івано-Франківськ - 230 (табл. 1.4).
Нині на кожного мешканця планети припадає 6 тис. м 3 води, а прогнози міжнародної експертизи показують, що в 2005 році кількість води зменшиться до 4 тис. м 3 на душу населення, що дуже турбує. Нині мільярд людей на планеті немає доступу до безпечної питної води, а 3,5 мільйони осіб щороку вмирає через погану воду і приготовлену на ній їжу [14].
Таблиця 1.4. Водоспоживання по континентах (км 3 )
Сільськогосподарське водоспоживання
В Україні був і є дефіцит водних ресурсів, він покривається частково за рахунок транзитного річкового стоку та каналів і водоводів, які виконують функції міжбасейнового перерозподілу. Створення великих водосховищ на Дніпрі з метою забезпечення електроенергією та водою промислових центрів Криворіжжя і Донбасу, а також зрошення сільгоспугідь Причорномор'я і Криму себе не виправдало і призвело до негативних екологічних наслідків.
Було затоплено і виведено із сільськогосподарського обігу понад 500 тис. гектарів родючих земель; близько 100 тис. гектарів прилеглих до водосховищ земель опинились у зоні підтоплення, а вироблення електроенергії гідроелектростанціями дніпровського каскаду становило менш ніж 4 відсотки загальнодержавного обсягу. Масовими стали явища “цвітіння» води і руйнування берегів.
Стан екосистем Чорного й Азовського морів є передкризовим саме через забруднення акваторій промисловими і комунальними стоками з “гарячих точок» прибережної зони та забрудненого стоку таких річок як Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг і Дон. Досі не вирішено транскордонні проблеми міжнародного рівня, які стосуються забруднення річковим стоком Дунаю північно-західного шельфу Чорного моря та забруднення Дніпра з території Росії та Білорусі.
Внаслідок міграції забруднюючих речовин з району придунайського шельфу, обумовленої природними чинниками, 50 відсотків наявного забруднення Дунаю потрапляє в українську виняткову (морську) економічну зону, сприяючи зниженню тим самим біопродуктивності в місцях вилову основних промислових видів риб.
В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. км) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) - 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) - 63029.
Загальна їх довжина становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки. За географічним розташуванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Південного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що обумовлює активність транскордонних водно-екологічних стосунків та необхідність прискореного розвитку басейнового управління водними ресурсами (табл. 1.5).
Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала - 4021,5 кв. км., в тому числі лиманів - 1073 кв. км. Кількість водосховищ, які мають об'єм води 1 млн. куб. м та більше - 944. Відносно незначну частину території займають болота, заболочені і перезволожені землі - 3,6 млн. га, в той же час вони відіграють значну ресурсостабілізаційну роль. Водні ресурси України розподіляються наступним чином. Найбільш посушливі регіони: Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим. Нормально забезпечені регіони: Вінницька, Волинська, Житомирська, Львівська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська, Київська, Черкаська, Полтавська, Харківська області. Найбільш зволожені регіони: Закарпатська, Івано-Франківська, Чернігівська області. Міждержавні водойми: Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Дунай, Західний Буг. Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав.
Дунай в тому числі по Кілійському рукаву (гирлу)
Таблиця 1.6. Використання водних ресурсів в Україні у 1990 - 2001 рр., млн. м 3
Індекси показників водокористування (у% до 1990 р.)
Безповоротне споживання води відносно водних об'єктів
Оборотне і повторно-послідовне водопостачання
Речовини, котрі викликають порушення якості води, називаються забруднюючими. Забруднювачі води поділяються на хімічні, фізичні, біологічні, теплові та радіаційні.
Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) й органічної природи (нафта й нафтопродукти, органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є токсичними (отруйними) для мешканців водойм. Це - сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору тощо. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі по харчовим ланцюгам більш високоорганізованим організмам, що супроводжується кумулятивним ефектом, який полягає в прогресуючому збільшенні вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці харчового ланцюга. Скажімо, в фітопланктоні вміст шкідливої сполуки в десять разів більший, ніж у воді, в зоопланктоні (рачки, личинки тощо) - підвищиться ще вдесятеро, в рибі, яка харчується зоопланктоном, - ще вдесятеро, У результаті, в тканинах хижої риби (щука, судак) концентрація отрути може в тисячі разів перевищувати концентрацію у воді, що небезпечно для птахів, тварин і людей. Нещодавно, наприклад було встановлено, що вміст ртуті в балтійській трісці подекуди досягає 800 мг/кг маси. Це означає, що з'ївши п'ять-вісім таких рибин, людина одержує стільки ртуті, скільки міститься в медичному термометрі. Сумної слави набула хвороба Мінамата, вперше виявлена в людей, що їли рибу, виловлену японськими рибалками в затоці Мінамата, куди промислові підприємства безконтрольно скидали стоки з ртуттю [16].
Згубно впливають на стан водойм стічні води, що містять розчинені органічні речовини або суспензії органічного походження. Більшість цих речовин сприяє зниженню вмісту кисню у воді. Особливої шкоди завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообмінові між водою й атмосферою й знижує вміст кисню у воді. Осідаючи на дно водойм, органічні суспензії замулюють його й затримують або повністю припиняють життєдіяльність донних мікроорганізмів, які беруть участь у самоочищенні. Під час гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, утворюються шкідливі й отруйні сполуки, зокрема сірководень, що забруднює всю воду в річці чи озері [10].
Основними постачальниками органічних речовин у стічних водах є підприємства целюлозно-паперової промисловості (одне з "найбрудніших" виробництв, створених людиною), нафтопереробні заводи, великі тваринницькі комплекси тощо.
Велику кількість органічних сполук, яких раніше не було в природі, містять стоки хімічних підприємств. Багато з цих речовин біологічно активні, дуже стійкі й важко видаляються із стоків. Останнім часом особливе місце серед них посідають синтетичні миючі засоби-детергенти. Більшість з них містять фосфор. Зростання кількості фосфатів і нітратів у річках, озерах і морях спричинює інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей, "цвітіння" водойм, що супроводжується різким зниженням вмісту у воді кисню, "заморами" риб, загибеллю інших водних тварин. Детергенти також надзвичайно утруднюють роботу каналізаційних споруд, уповільнюючи процеси коагуляції під час очищення стічних вод.
Кількість хімічних забруднювачів води постійно зростає. У 1992 р. їх зафіксовано вже 959 різновидів. Про шкідливу дію багатьох з них ми нині лише здогадуємося, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто їхня дія виявляється в наступних поколіннях живих істот і полягає в появі шкідливих мутацій, генетичних розладах тощо [17].
Фізичне забруднення води пов'язане із зміною Її фізичних властивостей - прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивних речовин і температури.
Суспензії (пісок, намул, глинисті частки) потрапляють у водойми головним чином за рахунок поверхневого змиву дощовими водами з сільськогосподарських полів, особливо тоді, коли розорюються водозахисні смуги вздовж річок, орні ділянки наближаються до самого зрізу води. Багато суспензій потрапляє у водотоки з діючих підприємств гірничорудної промисловості, таких, як промивочні установки, драги тощо. Пил надходить у водойми також з сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді частки різко знижують прозорість води, пригнічуючи процеси фотосинтезу водяних росли
Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення дипломная работа. Экология и охрана природы.
Реферат по теме Отношение к женщине в иудаизме
Курсовая работа по теме Изучение отношения старшего школьного возраста к географическим и природно-климатическим факторам
Реферат: Comparing Kde And Gnome Essay Research Paper
Сочинение По Картинке Маленькая Художница
Реферат по теме Развитие профессионального оперативного мышления будущего учителя в ходе решения психолого-педагогических задач
Реферат: Защита леса
Реферат по теме А.С. Ермолов, основатель города-курорта Сочи
Язык Богатство Народа Сочинение
Реферат по теме Традиционная культура юкагиров
Лирика Державина Сочинение
Реферат: The Juvenile Justice System
Реферат: Правовое регулирование бухгалтерского учета и отчетности в Российской Федерации
Курсовая работа: Деструктивная личность и ее проявление в политике Э. Фромм
Курсовая работа по теме Наукова організація праці студента
Диссертации По Железнодорожному Транспорту За Август 2022
Курсовая работа: Чистые активы как индикатор финансовой устойчивости акционерного общества (на материалах ОАО "РусГидро")
Курсовая работа: Использование пластических мотивов в рекламе. Спортивная пластика. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат Витамины Виды И Их Роль В Организме Человека
Контрольная работа по теме Соотношение заемного труда и труда работников, направляемых временно работодателем к другим физическим или юридическим лицам
Сочинение по теме Образ Татьяны Лариной
Организация и методы резервирования данных в СУБД Oracle - Программирование, компьютеры и кибернетика дипломная работа
Виды и функции юридических конструкций - Государство и право реферат
Анализ финансовых показателей предприятия (на примере ООО ТК "Алекс") - Финансы, деньги и налоги курсовая работа