Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae) у флорі Рівненської області - Биология и естествознание дипломная работа

Главная

Биология и естествознание
Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae) у флорі Рівненської області

Історія дослідження рослинності Рівненської області, її типи, систематична структура флори. Екологічні умови зростання Брусничних на території Рівненської області. Популяція родини Брусничні (Vacciniaceae). Методики поширення та урожайності рослин.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae)
Тема бакалаврської роботи: Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae) у флорі Рівненської області.
Структура бакалаврської роботи складається з трьох розділів та додатків і містить 1 таблицю, 2 діаграми, викладених на 55 сторінках, і 2 таблиці та 10 фото, винесених у додатки.
Мета дослідження: визначити місця найбільшого поширення та дати ресурсну характеристику видів родини Брусничні (Vacciniaceae) на території Рівненської області.
Об'єкт дослідження: флора вищих рослин на території Рівненської області.
Предмет дослідження: популяції родини Брусничні, їх морфологічні, екологічні особливості та можливості використання як сировини.
- ознайомитись з історією дослідження рослинності Рівненської області, описати основні її типи та проаналізувати систематичну структуру флори;
- з'ясувати екологічні умови зростання Брусничних на території Рівненської області ;
- ознайомитись із популяційними дослідженнями родини Брусничні (Vacciniaceae) та опанувати методики дослідження поширення та урожайності рослин;
- визначити поширення видів родини Брусничні (Vacciniaceae), проаналізувати залежність їх врожаю від умов довкілля.
Ключові слова: флора, рослинність, брусничні, популяції, ресурсна характеристика.
Актуальність роботи. Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на 750 км і займає близько 20% території України, складає значну частину Поліської низовини - важливого регіону Європи в межах України, Білорусі, Росії та частково Польщі. Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені мали вплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. За збереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце серед регіонів рівнинної частини України.
Полісся - самобутний регіон щодо біологічного різноманіття, в тому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видів та угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.
Питання збереження біорізноманітності гостро стоїть і для Рівненської області. Флора області вивчена ще недостатньо і потребує подальших досліджень. Адже, збереження біорізноманітності має базуватись, насамперед, на детальному вивченні видів.
Дана робота присвячена вивченню родини Брусничні (Vacciniaceae) на території Рівненської області.
Мета дослідження: визначити місця найбільшого поширення та дати ресурсну характеристику видів родини Брусничні (Vacciniaceae) на території Рівненської області.
Об'єкт дослідження: флора вищих рослин на території Рівненської області.
Предмет дослідження: популяції родини Брусничні, їх морфологічні, біоекологічні особливості та можливості використання як сировини.
- ознайомитись з історією дослідження рослинності Рівненської області, описати основні її типи та проаналізувати систематичну структуру флори;
- з'ясувати екологічні умови зростання Брусничних на території Рівненської області ;
- ознайомитись із популяційними дослідженнями родини Брусничні (Vacciniaceae) та опанувати методики дослідження поширення та урожайності рослин;
- визначити поширення видів родини Брусничні (Vacciniaceae), проаналізувати залежність їх врожаю від умов довкілля.
Науково-методологічною основою роботи стали праці Андрієнка Т.Л., Барбарича А.І., Коротуна І.М., Мухи Б.П., Пачоського І.К., де описані кліматичні умови Рівненської області, ландшафтна структура та рослинний світ; Вахрамєєва З.М., Козьякова С.Н., Шутова В.В, де охарактеризовано родину Брусничні, розглянуто їх практичне значення, поширення, ресурсозабезпечення та технологія введення у культуру; Казанцевої Т.Н,Тюлии С.Я., де наведено основні методи і методики дослідження родини Брусничних (Vacciniaceae).
Практичне значення роботи: визначення поширення та ресурсозабезпечення рослин родини Брусничні (Vacciniaceae) на території Рівненської області дозволяє проаналізувати стан та динаміку популяцій, встановити основні місця зростання для забезпечення їх відновлення, збереження і покращення врожайності.
Розділ 1. Історія вивчення флори та рослинності Рівненської області
Вважають, що піонером вивчення флори України був відомий ірландський ботанік і ландшафтний архітектор Діонісій Міклер. Свої флористичні дослідження вчений проводив саме на території Рівненщини, де в 1795 році в соснових лісах Полісся на березі р. Случ (у наш час тут розташований Надслучанський природний регіональний парк) він уперше в Європі виявив рідкісний вид Rhododendron luteum. Крім того, вчений займався закладанням пейзажних садів англійського типу, чимало з яких було закладено й у нашій області.
До 1939 року територія Рівненської області, що входила на той час до складу Польщі, досліджувалась переважно польськими та західно-європейськими вченими. В першій половині ХІХ ст. флору на території Рівненської області вивчав відомий природознавець В.Г. Бессер, який, зокрема, відвідав Рівненський, Острозький і Дубенський повіти. Частково свої флористичні дослідження проводив тут і А.Л. Андржійовський. Наприкінці 30-х років ХІХ ст. в околицях Рівного свої дослідження проводив Тишецький.
У другій половині ХІХ ст. ботанічні дослідження були пов'язані з діяльністю Київського університету, відкритого в 1834 році. Саме при ньому в 1869 році було засноване Товариство дослідників природи, за участю членів якого й проводились різноманітні дослідження. В цей період значну увагу вивченню флори в межах колишнього Київського учбового округу, до якого входила й Волинська губернія, що включала територію нинішньої Рівненщини, приділив О.С. Рогович. Результати проведених ученим досліджень були відображені в одній із його праць. Саме О.С. Рогович був одним із перших дослідників флори Полісся. Трохи пізніше на території нашої області свої флористичні дослідження проводили В.В. Монтрезор та І.Ф. Шмальгаузен .
Значний обсяг геоботанічних досліджень на території Волинського Полісся, зокрема й Рівненської області, в цей період був проведений під керівництвом Г.У. Танфільєва, узагальнюючі результати яких були опубліковані в одній із його праць [2].
На початку ХХ століття були проведені дослідження М.А. Троїцького, В.С. Доктуровського та Й.К. Пачоського. Зокрема, в праці М.А. Троїцького приведені дані про поширення окремих видів флори на території тодішньої Волинської губернії, включаючи й Рівненську область. В.С. Доктуровським були проведені описи видового складу флори боліт, які розташовані на півночі нашої області.
Й.К. Пачоський в одній із найбільш важливих праць із флори Полісся “Флора Полесья ...” звів і критично опрацював результати вивчення флори як усіх своїх попередників, так і своїх особистих п'ятирічних досліджень, а також праць своїх сучасників. Окремі праці вченого присвячені результатам вивчення рослинності й на території Рівненщини. У фондах Рівненського та Волинського обласних краєзнавчих музеїв зберігається чимало гербарних зразків, які були зібрані в різних пунктах на території нашої області цими вченими. Вчений ставив своїм завданням вивчити місця поширення рододендрона жовтого в західній частині його ареалу, умови зростання та біологію. В 1928-1931 роках поширення цього виду на території поліської частини Рівненщини вивчали К.Стецький і Ч. Якубчик. Упродовж 1928-1932 років на території Волинського Полісся працювала група болотознавців під керівництвом С. Кульчинського, який результати досліджень звів у двотомній монографії “Торфовища ...”. В 1940 році рослинність на території області вивчає Г.Г. Чорноголовко.
У 50-60 ті роки ХХ ст. вітчизняними вченими активно вивчаються природні ресурси України, в тому числі й рослинний світ. Ботанічні дослідження охоплювали також територію нашої області, насамперед, поліські райони. Вивченню боліт присвячені праці А.І. Барбарича, Г.Ф. Бачуриної, Є.М. Брадіс, Є.М. Брадіс, Г.Ф. Бачуриної, Є.М. Брадіс, Г.Ф. Бачуриної. Значний внесок у вивчення різних типів рослинності, насамперед боліт, на території поліської частини Рівненщини зробив І.М. Григора. У цих працях значна увага приділена саме видам рослин, які зростають на болотах, заболочених і сирих луках, у болотистих лісах [14].
Вивченням лук займалися Д.Я. Афанасьєв, Д.Я. Афанасьєв і Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Д.Я. Афанасьєв і С.М. Сипайлова, Л.С. Балашов зі співавторами, Н.Н. Бувальцев.
Лісова рослинність поліської частини області вивчалася В.О. Поварніциним , А.І. Барбаричем та іншими ботаніками.
В 12-томній “Флорі Ураїни” містяться дуже цінні хорологічні дані, що стосуються території нашої області. Їх доповнюють відомості, що наведені в довіднику “Хорологія ...”. Відомості про флору й рослинність, про нові флористичні знахідки на території Рівненської області приведені в статтях А.І. Барбарича та В.К. Терлецького. Узагальнюючі результати вивчення флори на території лісостепової частини області приведені в монографії Б.В. Заверухи.
Ряд учених займалися вивченням поширення окремих видів рослин і проводили свої дослідження також на території Рівненщини. За результатами цих досліджень були опубліковані праці таких учених, як М.П. Слободян, І.С. Івченко, В.Л. Шевчик.
У 80-90-х роках великий обсяг ботанічних досліджень на території Рівненської області був проведений науковцями Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України під керівництвом Т.А. Андрієнко, а також завідуючою відділом природи Рівненського обласного краєзнавчого музею Г.М. Антоновою. Пізніше цю справу продовжили новий завідуючий відділом природи музею О.М. Сауш та завідуючий відділом природи Млинівського краєзнавчого музею Я.І. Степасюк. У фондах зазначених музеїв зберігаються гербарні зразки рослин, які зібрані названими колекторами в різних пунктах нашої області [24].
У колективній монографії українських ботаніків, яка присвячена вивченню змін рослинності та флори боліт під впливом осушення, наведені дані про поширення окремих раритетних видів рослин і на території Рівненщини.
Результати флористичних і фітоценотичних досліджень знайшли своє відображення в працях Т.А. Андрієнко, Г.М. Антонової, А.В. Єршова, де приведений список видів рослин, розділених на 4 категорії, що підлягають охороні на території області, Т.Л. Андрієнко, Ю.Р. Шеляг-Сосонкa, а також Ю.Р. Шеляг-Сосонкa, Т.Л. Андрієнко, І.Х. Удри.
У вивченні раритетних видів області зробили свій внесок і такі науковці, як В.І. Мельник, Р.І. Савчук, Ю.М. Грищенко. Зокрема, праці В.І. Мельника присвячені вивченню раритетних видів флори та раритетних лучно-степових і ялиноволісових угруповань. Ю.М. Грищенко зі співавторами свої дослідження проводив переважно на території об'єктів природно-заповідного фонду. Відомості з біології та хорології Зозулинцевих, у тому числі й із території Рівненської області, наводяться в роботах В.Г. Собка і М.М. Загульського.
Узагальнюючі дослідження рідкісних і зникаючих видів флори Волинського Полісся, включаючи й територію Рівненської області, були проведені О.Р. Баранським.
1.2 Природно-екологічні умови Рівненської області
Рівненська область розміщена на північному заході України. Її площа - 20,1 тис. км 2 , що становить 3,1 % від загальної території держави.
Геоморфологи поділяють Рівненську область на три частини: Полісся, Волинське лесове плато та Мале Полісся. Умовна лінія через Рівне - Клевань - Оржів - Олександрію - Тучин - Великі Межиріччі відділяє Поліську низовину від Волинського лесового плато з висотами 220-250 м над рівнем моря. На півдні між Радивиловом і Острогом розташоване Мале Полісся. Біля сіл Вілія, Дружба, Кутянка в нього вклинюються відроги Подільської височини з висотами понад 300 м над рівнем моря.
На крайній півночі області простягається Верхньо-Припятська низовина - плоска рівнина з окремими піщаними горбами, утворена відкладами Припяті та її правих приток. Це є долина річки з добре вираженою заплавою та двома надзаплавними терасами. Широкі зниження зайняті болотами, водоймами. Далі на південь широкою дугою тягнеться Волинське моренне пасмо, що складається з окремих горбів і валів (відносна висота 20-30 м), які чергуються з заболоченими зниженнями.
З південного сходу до пасма прилягає Сарненська акумулятивна рівнина. Вона значною мірою знаходиться в межах прадолини Стир-Словечна, якою колись стікали льодовикові води. Піщані горби, ланцюги невисоких гір, дюни утворюють своєрідний рельєф. На півдні Сарненська рівнина переходить у Костопільську денудаційну рівнину, що підступає до Волинського лесового плато. Для неї характерне близьке залягання крейди. Своєрідності цій території надають виходи базальтів уздовж лінії Берестовець - Злазне - Великий Стидин. Західну окраїну Українського кристалічного щита займає Клесівська денудаційна рівнина. Будова її поверхні зумовлена впливом кристалічного фундаменту, складеного гранітами й гнейсами. Відносні висоти тут 160-180 м над рівнем моря. Південніше Клесова трапляються скелясті горби, гранітні поля. Річкові долини тут звужені та мають чіткі обриси.
Волинське лесове плато добре виділяється в рельєфі. На ньому в межах області розрізняють Горохівську, Рівненську, Повчанську та Мізоцьку височини. Плато складене лесовими породами, що спричиняє розвиток ерозійних процесів і формування увалисто-балкового рельєфу. Мізоцька височина - один із найбільш розчленованих районів Рівненщини.
Мале Полісся має вигляд вузької смуги, що на сході розширюється й переходить у долину, оточену крутими схилами Мізоцького кряжу на півночі та відгалуженнями Кременецьких гір на півдні. В межах області Мале Полісся поділяється на дві частини: Кременецько-Дубнівську зандрову долину, де переважає плоский рельєф із поширенням піщаних відкладів, і Острозьку прохідну долину, для якої характерні дюни, горби, вали - форми поверхні, що пов'язані з дією вітру [21].
Клімат на території області помірно-континетальний: м'яка зима з частими відлигами, тепле, нерідко дощове літо з середньорічною кількістю опадів - 600-700 мм. Зима настає наприкінці листопада, а стійкий сніговий покрив утворюється в останні дні грудня-першу декаду січня. Для березня - початку весни ще характерна примхлива, нестійка погода, зате квітень дарує звичайно теплі сонячні дні. Літо, що приходить наприкінці травня, триває до вересня. Це період найвищих температур повітря й ґрунту, найбільших опадів, буяння трав, дозрівання врожаю. На початку вересня встановлюється ясна, прохолодна ранньоосіння погода, природа готується до зимового спокою.
За гідрологічними особливостями Рівненська область розташована в межах трьох артезіанських басейнів: Волино-Подільського, Прип'ятського, та Українського басейну тріщинних вод. На початок 1994 року за даними Рівненської геологорозвідувальної експедиції (І. Залєський), загальні запаси підземних вод на Рівненщині оцінювалися в 3602,5 тис. мі/добу, з яких у Волино-Подільському артезіанському басейні зосереджено 97,8 %, в Українському басейні тріщинних вод - 1,9 %, у Прип'ятському басейні - 0,3 %.
Річки області належать до басейну Прип'яті й живляться, в основному, за рахунок талих снігових вод, меншою мірою - ґрунтових вод і атмосферних опадів. Найбільші з них - Горинь, Стир і притока Горині - Случ. Основний напрямок течії - з півдня на північ - зумовлений загальним зниженням території від Волинського лесового плато до Поліської низовини.
У межах області ріки спокійні, повільні, з широкими заболоченими заплавами. В південних районах швидкість течії збільшується, долини звужуються, ширина заплав стає меншою.
Ґрунтовий покрив області неоднорідний. Найпоширеніші дерново-підзолисті, опідзолені чорноземи, дернові, торфові та торфово-болотні ґрунти. Дерново-підзолисті ґрунти характерні для області, вони малородючі, бідні на поживні елементи, утворились під лісовою рослинністю на воднольодовикових відкладах. На лесах Волинського плато сформувались світло-сірі ґрунти та опідзолені чорноземи; вони досить родючі, тому майже всі розорані [27].
На Клесівській денудаційній рівнині та в заплавах річок Волинської височини на карбонатних суглинках і мергелях утворились дернові ґрунти, а в заболочених зниженнях - ґрунти озерно-льодовикового та річкового походження, в Поліських районах - переважно торфово-болотні ґрунти.
Серед торфів переважають низинні (85 %), менш поширені перехідні (10-12 %), ще менш - верхові (3-5 %). Низинні торфи мають кислу реакцію, а в південних районах - лужну.
Рівненський рельєф, слабо водопроникні ґрунтоутворюючі або підстилаючі породи та значна атмосферна зволоженість сприяють заболоченню території області, особливо в її поліській частині. В північній частині майже суцільно поширені болотні та заболочені ґрунти. В ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті оглеєні ґрунти, серед яких плямами зустрічаються дерново-карбонатні. Ґрунтовий покрив має досить мозаїчну структуру. Площа окремих ґрунтових виділів рідко перевищує 0,1-0,2 га.
В умовах помірно теплого й вологого клімату на піщаних і супіщаних відкладах під переважаючими на території поліської частини області під лісами формуються дерново-підзолисті, дерново-підзолисто-глеєві, дерново-глеєві ґрунти; на деяких ділянках вони змінюються світло-сірими опідзоленими, а на виходах карбонатних порід - дерново-карбонатними. Під болотною рослинністю зустрічаються й торфові ґрунти.
Головну роль у формуванні ґрунтового покриву відіграють дерново-підзолисті ґрунти, що займають 70 % площі. Їх утворенню сприяє безкарбонатність материнських порід, кліматичні особливості поліського регіону й переважання в рослинному покриві лісів. Серед дерново-підзолистих ґрунтів найбільш розповсюджені дерново-слабопідзолисті та дерново-середньопідзолисті. Перші розвинуті, головним чином, на річкових терасах. Широкою смугою вони тягнуться на північ уздовж Прип'яті. Зустрічаються також і на зандрових рівнинах. Ґрунтоутворюючими породами слабопідзолистих ґрунтів слугують алювіальні та флювіогляціальні відклади піщаного й піщано-глинистого механічного складу. Морфологічні ознаки генетичних горизонтів цих ґрунтів виражені слабо. Вони характеризуються незначною потужністю гумусового горизонту, що становить 12-18 см, і невисоким вмістом гумусу (всього 0,5-1,3%). Володіючи слабкою водоутримуючою здатністю, ці ґрунти швидко пропускають атмосферні опади, які вимивають поживні речовини. У зв'язку з цим такі ґрунти характеризуються низькою родючістю й зайняті в основному сосновими лісами.
Дерново-середньопідзолисті ґрунти розвинуті переважно на водорозділах, складених супіщаними водно-льодовиковими відкладами. Вони характеризуються більш-менш чіткою диференціацією профілю на окремі горизонти. Ці ґрунти слабо структуровані, суцільних масивів не утворюють і володіють дещо кращими водно-фізичними властивостями та більш високою родючістю, ніж слабопідзолисті. На таких ґрунтах зростають дубово-соснові, а на більш багатих - широколистяні ліси.
Болотні ґрунти займають значні площі, покриваючи в окремих частинах до 16 % території. Такі ґрунти в основному представлені в межах сучасних і реліктових річкових долин, а також на водороздільних пониженнях. Особливо широко розповсюдженні болотні ґрунти в північно-західній частині, де вони утворюють великі масиви. Болотні ґрунти представлені в основному торфово-болотними різновидами та торфами. В природному стані вони мало придатні для використання в сільському господарстві. Це стало причиною для проведення широкомасштабних осушувальних меліорацій [27].
Одними з найбільш родючих є дерново-карбонатні ґрунти, що формуються на продуктах вивітрювання крейдяних порід. Вони зустрічаються в основному в південній частині Рівненської області. Ці ґрунти мають добре виражений гумусовий горизонт потужністю 18-40 см. Порівняно високою родючістю характеризуються також світло-сірі опідзолені ґрунти. Їх гумусово-елювіальний горизонт має потужність 16-22 см і містить 1,5-2 % гумусу. Більша частина цих ґрунтів на даний час розорана, а менша зайнята широколистяними лісами.
Чорноземи типові складають найцінніші земельні угіддя, що сформувалися під трав'янистою рослинністю (луки, степи) на лесових відкладах Волинської височини. Ці ґрунти характеризуються легкосуглинковим механічним складом із високим вмістом пилу та мулу, зернисто-грудкуватою структурою орного шару, слабо кислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину.
За вмістом гумусу чорноземи Волинського Полісся поділяються на слабогумусовані (вміст гумусу 1,7-3,0 %) та малогумусовані (3,0-4,5 %), а за потужністю гумусової частини профілю - на неглибокі (потужність горизонту 80-110 см) та глибокі (до 120-130 см).
Лучні ґрунти зустрічаються по всій території регіону, займаючи низькі рівні заплав, днища балок і фрагментарно окремі ділянки надзаплавних річкових терас і понижених вододілів. Формуються вони переважно під трав'янистою рослинністю на алювіальних і делювіальних відкладах в умовах надмірного тимчасового зволоження.
Для території Рівненської області виділено 8 ґрунтових районів (за С.Т. Вознюком та П.К. Кузьмичем): Зарічненський (переважають болотні (50 %), дерново-підзолисті (29 %) та дернові ґрунти); Висоцько-Рафалівський (переважають болотні ґрунти); Плав-Горинський (найбільш розвинені торфовища (50 %), дерново-підзолисті (30 %), лучні (12 %) та дернові ґрунти); Сарненський (переважають дерново-підзолисті (на підвищеннях) і дерново-карбонатні (у зниженнях) ґрунти); Рокитнівський (переважно зустрічаються дерново-підзолисті оглеєні ґрунти); Костопільський (основу ґрунтового покриву складають дерново-слабопідзолисті карбонатні та лучні ґрунти з окремими низинними торфовищами); Рівненський (розвинені сірі опідзолені ґрунти на лесових суглинках і чорноземи); Радивилівський (переважають дерново-глейові карбонатні та чорноземно-лучні карбонатні ґрунти) [27].
Розділ 2. Характеристика флори та рослинності Рівненської області
2.1 Основні типи рослинності досліджуваної території
Формування флори та рослинного покриву Рівненської області відбувалося в льодовиковий і післяльодовиковий періоди. На флористичному складі рослинного покриву позначилося також проміжне положення території нашої області між Заходом і Сходом Європи.
Територія Рівненщини охоплює кілька природних регіонів і лежить на своєрідній межі - екотоні: між Центральною та Східною Європою, відзначаючись великою різноманітністю рослинного світу. Тому флора Рівненщини включає західноєвропейські та східноєвропейські види. Тут зустрічаються неморальні, бореальні, степові й навіть монтанні види. З бореальних видів у складі флори типовими є сосна звичайна, ялина європейська (смерека), жимолость пухнаста, чебрець блошинний, чорниця, берези пухнаста й бородавчаста, вероніка дібровна та лікарська, калина, плаун колючий, мітлиця тонка. З неморальних видів на території області зростає дуб звичайний, зеленчук жовтий, фіалка запашна. Степові види представлені ковилами волосистою (тирса) та перистою, осокою низькою, півниками угорськими, горицвітом весняним і іншими. Більшість видів флори Рівненщини є широко поширеними й зростають у багатьох регіонах земної кулі. Однак, у її складі є й такі, що знаходяться на нашій території на межі свого поширення. Саме вони найбільш цікавлять ботаніків. Особливий інтерес представляють також реліктові види, котрі також є в складі рівненської флори. Здебільшого це залишки льодовикових часів, тобто гляціальні релікти. До них належать верби - лапландська та чорнична, осоки - дводомна та тонкокореневищна, шолудивник королівський та інші. Трапляються й більш давні релікти - третинні: рододендрон жовтий (азалія понтійська), меч-трава болотна, молодильник озерний і інші [2].
За попередніми підрахунками флора області нараховує близько 1600 видів вищих судинних рослин. Найбільш чисельними в флорі Рівненщини є такі родини: Айстрові, Бобові, Капустяні, Гвоздичні, Тонконогові, Глухокропивові, Жовтецеві, Ранникові, Селерові. Серед родів за числом видів у флорі області виділяються наступні роди - Нечуй-вітер, Осока, Верба, Лобода, Вероніка, Жовтець, Хвощ, Гвоздика, Фіалка, Молочай, Горошок, Герань, Дзвоники, Підмаренник, Ситник. Понад 60 видів вищих судинних рослин, які занесені до “Червоної книги України” [88], виявлені на території області. Ще більш як 150 видів флори потребують охорони на регіональному рівні.
У рослинному покриві області переважають ліси (більше 30 % її площі), 10 % займають луки та 7-8 % - болота. При цьому слід зауважити, що заболоченість дуже нерівномірна й варіює від 40 % на півночі до 2-3 % на півдні.
Лісові ресурси в області розміщені дуже нерівномірно й в основному зосереджені в її північній частині. Так, якщо в Березнівському, Сарненському, Володимирецькому, Дубровицькому й Зарічненському районах лісами покрито 50-57 % загальної площі, а у Рокитнівському навіть 73 %, то лісистість лісостепових районів не перевищує 25 %, знижуючись у Гощанському районі до 6 %.
Широколистяно-хвойні ліси найбільш поширені в південній частині області, де вони представлені двома різновидами - двоярусними дубово-сосновими лісами (перший ярус - високобонітетні сосни, другий ярус - дуб звичайний, розвинений ліщиновий підлісок, розріджений трав'яний покрив) та грабово-дубово-сосновими триярусними лісами, де в першому ярусі домінує сосна звичайна, в другому дуб звичайний, а в третьому - граб. Висока зімкнутість крон (0,8-0,9) зумовлює майже повну відсутність підліску (зрідка зустрічається ліщина) та звичайну розрідженість трав'яного покриву.
Хвойно-широколистяні ліси представлені в області (головним чином у поліській частині) лише одним різновидом - сосново-дубовими лісами, де основу деревостану складає дуб звичайний за участю сосни звичайної. В таких лісах підлісок розвинений слабо; в трав'яному ярусі переважають типові для поліських хвойних лісів чорниця, брусниця, папороті; моховий покрив дуже розріджений [26].
Дубові ліси (діброви) представлені угрупованнями дуба звичайного й зустрічаються по всій території області, утворюючи так звані чагарникові діброви, де поряд з дубом зустрічається граб, а основу потужного підліску становлять ліщина, бруслина, вовче лико, крушина. Разом із тим у поліській частині області збереглися й фрагменти дубових лісів інших типів (чагарникові, трав'яні). Чагарникові діброви характеризуються поодинокими домішками берези бородавчастої та вільхи чорної, мають високу зімкнутість крон (0,9), погано розвинений підлісок (горобина, крушина ламка, ліщина) та переважно чорничний трав'яний покрив. Дещо по-іншому виглядають трав'яні діброви, де поряд із дубом зустрічаються поодинокі клени, ясени, граб. Зменшена зімкнутість крон (0,6-0,7) сприяє кращому розвитку підліску (за складом близького до чагарникових дібров) і густого трав'яного покриву (переважно злакового).
У лісостеповій частині області трапляються фрагменти соснових і сосново-дубових лісів на відслоненнях крейди. Крейдяні соснові бори вважаються реліктовими. В складі їх травяно-чагарникових ярусів, разом із типовими боровими видами, зростають такі рідкісні види, як вовчі ягоди пахучі, жовтець Запаловича, кардамінопсис пісковий, осока низька, сон широколистий [3].
Поширені дубово-соснові ліси з багатим травяним покривом. Особливу цінність тут представляють ліси за участю дуба скельного та острівні ялинники. Вони представляють собою первісні екстразональні темнохвойні угруповання, що поширені в екотонах зі специфічними умовами зволоження.
Як і всякому екотону, поліським ялинникам притаманні види, що характерні для обох прилягаючих фітоценозів. У складі їх флори біля 40 лісових видів, 23 - болотних, 18 видів, які зростають як у лісових, так і в болотних ценозах. Ряд рідкісних для флори Рівненщини бореальних видів (цирцея альпійська, баранець звичайний, плаун колючий) зростають у регіоні переважно в острівних ялинниках.
Серед природних рослинних асоціацій області друге (після лісів) місце посідають луки, загальна площа яких перевищує 180 тис. га. Луки поширені по всій території області, проте в розміщенні лучної рослинності теж простежується просторова диференціація. Так зосереджена основна площа луків і чільне місце займають низинні та суходільні луки, в той час як у лісостеповій частині області домінують заплавні луки.
За сучасними уявленнями луки Рівненщини майже завжди носять вторинний характер, формуючись на місці вирубаних мішаних і широколистяних лісів (виняток становлять лише сосняки, після вирубки яких утворюються трав'яні або чагарничкові пустища).
На території області поширені різні типи лук. Суходільні луки виникли на місці знищених суборів, сугрудків та грудів і займають підвищені ділянки поліських межиріч (вершини та схили окремих горбів, пасм тощо). За особливостями рослинного покриву розрізняють справжні та пустищні суходільні луки. Справжні суходільні луки вкриті мезофільними та гігромезофільними травами й злаковим різнотрав'ям (мітлиця біла, костриця червона та лучна, тонконіг лучний, трясучка тощо). Найбільшим видовим розмаїттям виділяються злаково-різнотравні луки, де налічується до 40-50 видів трав'янистих рослин, а висота травостою сягає 50-60 см. Сіно, що збирають на таких луках, має середню якість і врожайність його рідко перевищує 15 ц/га. Пустищні суходільні луки відрізняються флористичним збідненням (25-30 видів із переважанням біловуса) та невисоким травостоєм (до 20 см). На незначних площах сформувалися замоховілі луки з пахучої трави звичайної, мітлиці тонкої, біловуса, костриці овечої [31].
Низинні луки займають зволожені пониження межиріч та околиці крупних болотних масивів. Утворюються вони на місці зведених сирих лісів, насамперед чорновільхових, а також на деградуючих (підсушених) масивах низинних боліт. За флористичними особливостями розрізняють три основних різновиди низинних луків: болотисті, торф'янисті та пустищні. Болотисті низинні луки, що поширені головним чином на зниженнях других надзаплавних терас, відрізняються густим і високим травостоєм (70-100 см) - переважно двоярусним злаково-осоковим або осоково-злаковим. Трав'янисті низинні луки переважно зосереджені на широких плоских низинах, зволожуваних поверхневими водами. Це високотравні (70-90 см), густі, три-чотириярусні луки, сформовані здебільшого злаками та осоками з обов'язковим моховим покривом. Пустищні низинні л
Екологічні особливості родини Брусничні (Vacciniaceae) у флорі Рівненської області дипломная работа. Биология и естествознание.
Дипломная работа по теме Подготовка лыжников уровня кандидата в мастера спорта и мастера спорта
Реферат: Функції та класифікація адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
Реферат: Финансы и кредит 12
Отчет по практике по теме Методические приемы проведения занятий по английскому языку в гимназии №446 Колпинского района Санкт-Петербурга
Аудит Как Сфера Профессиональной Деятельности Реферат
Контрольная Работа 2 Класс 1 Четверть Фгос
Доклад по теме Донателло и его статуя Давида
Оренбургская Область Сочинение
Курсовая работа: Законный представитель в гражданском процессе
Курсовая работа по теме Анализ финансового состояния деревообрабатывающего предприятия
Реферат: Ликвидность и платежеспособность коммерческого банка
Реферат: Organisational Structure Essay Research Paper Organizational StructureThe
Реферат: Проблема применения моделей устойчивого развития на региональном уровне
Реферат: Системы управления электронным документооборотом
Реферат: Культурология как наука 8
Административная Ответственность За Экологические Правонарушения Реферат
История Развития Лыжного Спорта Реферат По Физкультуре
Курсовая работа по теме Разработка магнитопорошкового контроля тягового хомута
Сочинение Рассуждение 7 Класса Книга
Реферат по теме Культура питания
Чрезвычайные ситуации природного и экологического происхождения - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда лекция
Адаптация организмов к обитанию в водной среде - Биология и естествознание курсовая работа
Свойства и качества энергетических напитков - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда практическая работа