E-ho - огляд дискографії

Дарина Рой — авторка рецензії

Жанр: індірок, фанкрок, попрок

🔗 Слухати: https://linktr.ee/eho.official

Соцмережі E-ho: Instagram | TikTok | Telegram |

E-mail: ehoband@ukr.net

Багатогранність українського інді в роботах гурту «E-ho»

У моїй дебютній рецензії для журналу The Rock Spectrum поговоримо про молодий тернопільський гурт «E-ho», діяльність якого почалася лише з 2022-го року. 

У складі, що вже встиг змінитися кілька разів навіть за цей строк: вокаліст/гітарист Юрій Левицький, барабанник Захар Гордій, гітарист Назар Сапяк та басист Віталій Лещишин.

З моменту створення гурт устиг відіграти немало концертів, серед котрих був і сольний.

Першим релізом, з якого почався творчий шлях «E-ho», став сингл «Але ні». 

Починає композицію десятисекундний низький риф, до котрого потім дещо різкувато додається вокал. Вокаліст чудово володіє голосом. Однак, часом складається враження, ніби він видавлюється. А насилля – річ погана... Утім, можна зробити знижку на те, що «Але ні» – перша робота гурту.

На приспіві ж вокал абсолютно гармонійно передає настрій тексту. Мені здається, Юрій Левицький обрав відповідну йому тональність, що складає значну частину успіху будь-якої музики.

Після приспіву інструментал залишається динамічним, вищий бек-вокал шикарно пасує до атмосфери. 

Потім трек бере коротеньку паузу в емоційному плані (прийом, який я завжди апологіюю, тому що, якщо композиція має яскраве емоційне забарвлення, слухачу треба дати можливість засвоїти його) – і знову розганяється під кінець. Думаю, вокаліст міг би ще трошки дотягнути останній рядок, але загалом завершення вийшло якісне: не надто обірване, не надто розтягнуте.

«Але ні» задало певну планку подальшій творчості гурту. До речі, на нього є кліп у вигляді монохромного відеозапису з концерту.

Наступні два повноцінних сингли були випущені аж улітку 2023-го: «Не забуду» (одразу разом із кліпом) і «Знаєш». 

Завдяки душевному звучанню електрогітари композиція «Не забуду» набула романтичного, інтимного відтінку. Проте на приспіві ритм особисто в мене викликає ремінісценції музики, яку зазвичай увечері вмикають на курортах. Так і згадується літо й тепле Чорне море. Сумніваюся, що «E-ho» хотіли домогтися такого ефекту; та, гадаю, мій випадок – разовий.

Можна назвати вдалим таке поєднання безтурботного без надлишків інструменталу та змісту, просякнутого болем, образою; це однозначно робить «Не забуду» цікавіше.

Знаковим релізом гурту був, є та залишається «Знаєш», що приніс «E-ho» найбільшу популярність і досі займає позиції лідера за кількістю прослуховувань серед інших їхніх робіт. 

Інтро композиції спокійне, але в ньому ясно відчувається передвісник якогось драйву. Особливо через глибокий фон баса та зухвалі рифи основної гітари. Вокал тут набагато краще вписується, ніж у попередніх треках. "Видавлювання голосу" Юрій Левицький переформатував у свою фішку, вивівши її на зовсім новий рівень.

Далі приспів ледь не кокетує з якимось поппанком, хоча достойно балансує між агресивнішими за основні частини треку інструменталом і вокалом. Вокаліст добре продемонстрував діапазони голосу, суміщаючи різні вокальні примочки в одній роботі. Це дуже розрідило деяку одноманітність почерку музики «E-ho» загалом.

А гітарний програш після другої хвилини взагалі хочеться вирізати й десь собі записати на касету, слідуючи трендам нинішнього касетного відродження, оскільки він, на мою думку, доволі сильний і зводить бунтівно-агресивний настрій «Знаєш» в апогей, а ще є хорошим акцентом. 

Також ближче до кінця композиції непогано був доданий бас, що ричав сильніше за попередній. Ніби трек трохи захрип, а тільки потім дограв – і на тому затих.

До 2024-го гурт призупинив релізи й лише в січні повернулися з композицією «Ненавиджу», на яку, до речі, теж був випущений кліп. 

Я вважаю, що це найбільш недооцінена робота. Попри якість, їй навіть не вдалося вибитися в найпопулярніші топ-5 релізів «E-ho» на стрімінговій платформі «Spotify», хоч як гурт не намагався її просувати в соцмережах.

«Ненавиджу» примітна чуттєвими басовими партіями, прохолодно меланхолійними рифами основної гітари та чіткими штрихами барабанного ритму. А ще прекрасною реалізацією голосу Юрія Левицького, що нарешті вирішився відійти від трохи манірного стилю співу й почав більше заглядатися на м'якіші прийоми, вищі ноти, при цьому не втрачаючи характерних особливостей свого вокалу. 

Немало також вирізняються переливи неспішного темпу основних частин композиції у жвавіший, тривожний приспів, який, однак, не позбавляється заданого з початку настрою ліричності. 

Трек відчувається як красива спроба повністю відкритися слухачу з неочікуваного відвертого боку. На превеликий жаль, ця спроба виявилася не надто вдалою, що помітно наклало відбиток на подальшу творчість «E-ho».

Буквально в лютому гурт випускає наступний сингл «Танцюй-танцюй». 

Ось у ньому вже поступово починає вимальовуватися конкретний стиль «E-ho»: сплетіння похмурого змісту, упізнаваного й тепер відшліфованого (у кращих традиціях попу) тембру Юрія Левицького, повітряного звучання основної гітари та нехитрих барабанів, суворого баса. 

Саме в даній композиції також додалися мотиви фанку, тому «Танцюй-танцюй» що за текстом, що за музикою безперечно танцювальна, із незначними домішками попроку, що найбільше відчутні на гітарному соло на третій хвилині.

Це є певним своєрідним експериментом «E-ho», який, одначе, не вилився в чітку зміну напрямку його творчості. Такий собі принадливий філер у світі музики гурту.

8-го березня світ побачив трек «У тебе інший».

Він дуже нагадує «Але ні», проте, так би мовити, більш удосконалену його версію; і не дивно – усе-таки, минуло два роки практики. 

Початок композиції вкотре у стилі «E-ho»: звучить доволі позитивно, хоча за змістом абсолютно протилежний. Він простуватий, але на приспіві інструментал стає наповненішим. Юрій Левицький повертається до манерного стилю вокалу, намагається надати йому незрозумілого гонору, що виглядає дивно.

Узагалі тут оригінальна розбіжність: вокал гарніший в основних частинах, а інструментал – саме на приспіві.

Пісня слабкіша на фоні інших і закономірно не отримала багато уваги. 

Останній на сьогодні реліз відбувся 4-го квітня – «Знов і знову».

Трек у першій половині значно впевненішими кроками рухається в сторону інді-напрямку. Він віддалено схожий за атмосферою на «Ненавиджу»: напевно, через ніжні гітарні рифи та знову-таки м'яку, ліричну манеру співу, за якою особисто я встигаю скучити серед запальних релізів. Думаю, це ще одна спроба відкритися слухачу: текст тут елементарний, але щиросердий, інтонація розгубленості прослідковується буквально в кожному рядку, а мелодія без зусиль торкається душі.

Але після другої хвилини як інструментал, так і вокал зазнають змін – вплив року тут беззаперечний, – через драйв і сплеск почуттів аж паморочиться в голові. Юрій Левицький ледь не зривається на крик, однак, тут це звучить неймовірно щиро, без симульованої помпезності.

Гітарні елементи інструменталу звучать широко, надаючи загальній звуковій фігурі об'єму.  

За допомогою такого контрасту «E-ho» дуже грамотно керують переживаннями, які викликає їхня композиція, що безмірно важливо для будь-якого виконавця. 

Попри те, що «Знов і знову» в деякому сенсі банальна, це одна з найщиріших робіт гурту.

З початку 2024-го року «E-ho» відрізняються продуктивністю, щомісяця радуючи фан-базу новими релізами. 

За два роки праці музичний колектив покращив свої навички, спробував себе в різних напрямках і наблизився до того, аби знайти власний стиль. 

Хоча зараз популярність гурту дещо вщухла, я гадаю, що це далеко не кінець його шляху, а самий лише старт. Творчий потенціал украй добре помітний, крім того, «E-ho» сумлінно розвиваються, активно ведуть соцмережі та беруть участь у концертах. 

Бажаємо «E-ho» успіхів на величному поприщі української музики!