Дзвінок

В операторській залі пахло пластиком, перегрітими серверами та дешевою кавою. Максим поправив гарнітуру. Для нього цей шурхіт у навушниках давно став фоновим шумом життя — безликі голоси, цифри, тарифи. Буденність.

Пролунав дзвінок.

— Вітаємо у підтримці. Мене звати Максим. Яке у вас запитання? — вимовив він механічно, звично карбуючи кожне слово.

На тому кінці дроту панувала тиша. Максим почув м’яке, майже котяче зітхання, від якого по шкірі чомусь пройшовся легкий мороз.

— Ох, Максиме… — її голос був низьким, оксамитовим, він ніби обволікав мембрану мікрофона. — У мене тут… серйозні проблеми із сигналом на робочій SIM-карті, номер 048 283 822. Постійно злітає мережа. І це так… виснажує. Я не можу працювати. І не можу використати номер, за яким вам телефоную — він для особистих... розмов.

— Мені прикро це чути, — спокійно відповів Максим, дивлячись на монітор. — Давайте перевіримо покриття за вашою адресою. Назвіть, будь ласка, місто та вулицю.

— Я не впевнена, що справа в географії, — ліниво протягнула вона. На задньому плані почувся шурхіт тканини, наче вона переверталася на шовкових простирадлах, шукаючи зручну позу. — Просто, розумієте… коли я беру до рук телефон, він такий холодний. А мені так хочеться щось відчути. Справжнє, глибоке проникнення сигналу в мою мережу. Щоб смужки на екрані росли. Одна за одною. До самого максимуму. Розумієте, про що я, Максиме?

Максим на секунду завмер. Пальці зависли над клавіатурою. Натяк був настільки гарячим, що його, здавалося, можна було відчути руками. Проте професійний кодекс тримав міцно, мов затягнута краватка.

— Смужки індикатора вказують на рівень сигналу від найближчої базової станції, — відповів він голосом, якому намагався повернути колишню залізобетонну впевненість. — Якщо мережа нестабільна, рекомендую спершу перезавантажити пристрій. Вийміть SIM-карту на кілька секунд, а потім повільно вставте її назад у слот.

— Повільно?.. — перепитала вона, і Максим майже фізично відчув її усмішку. — О так, я пробувала. Слот такий вузький. Я намацувала пальцями, робила вже все із того, що ти... ем... ви мені пропонуєте, але все одно не працює. Залишається тільки… порожнеча. Ви знаєте, як це — чекати ті кляті поділки, а всередині все аж тремтить від напруги й бажання скоріше їх відчути на своєму... телефоні?

У горлі Максима миттєво пересохло. Метафори цієї незнайомки пробивали його професійний захист, наче високочастотний струм. Він відчув, як комірець сорочки став затісним. В операторській було прохолодно, але йому стало нестерпно спекотно. Він спробував ковтнути повітря, але воно застрягло в грудях.

— Напруга в мережі… — голос Максима зрадницьки здригнувся, і він поквапом прокашлявся, намагаючись повернути контроль. — Якщо… якщо перезавантаження не допомогло, можливо, пошкоджено сам чіп. Потрібно перевірити, чи немає на ньому зовнішніх виділень… тобто пошкоджень. Вологи.

— Вологи там точно вистачає, — видихнула вона прямо в трубку, і це було так близько, наче її губи торкнулися його вуха. — Мені потрібен сильніший потік. Довгий, безперервний трафік. Проведіть мені ручне налаштування. Прямо зараз. Розкажіть, куди мені натиснути. Покроково.

Максим заплющив очі. Його серце перегрівалося, як дешевий modem з 2007-го. Перед очима поставав образ жінки, яка лежала десь у напівтемряві, пестячи пальцями тонкий корпус телефону, а насправді — терзаючи його власну уяву. Він чітко чув її прискорене дихання. Приховувати збудження ставало дедалі важче, його власний голос тепер звучав глухо й хрипко.

— Для… для ручного пошуку мережі, — вимовив він, намагаючись не дихати надто голосно, — вам потрібно зайти в «Налаштування». Потім вибрати пункт «Мобільні мережі». Там буде опція… «Оператори».

— О так, я хочу оператора… — прошепотіла вона, майже стогнучи, наголошуючи на останньому слові.

— Натисніть… натисніть «Пошук вручну», — Максим відчував, що здається. — Список оновлюватиметься… кілька секунд. Пристрій шукатиме… доступні частоти. Поки не знайде… ту саму.

— Я знайшла її, Макс… — її голос упав до ледь чутного, тремтливого шепоту.

Шурхіт одягу на тому кінці дроту став частішим, рваним. Максим почув тихий, солодкий скрип ліжка і хрипке дихання, яке частішало з кожною секундою. Дівчина більше не приховувала того, що робить.

— Твій голос… він такий низький, він вібрує прямо в мені… О боже. Я відчуваю, як твій сигнал… входить у мене. Глибше. Скажи мені ще щось… Накажи мені, Макс!

Максим важко, рвано дихав, повністю піддавшись цій дикій, тваринній сексуальності. Його залізна професійна витримка згоріла дотла. Він розстебнув верхні ґудзики сорочки, відчуваючи, як пульс шалено б'є у скронях. Його мова стала незв'язною.

— Входь у… у внутрішні параметри. Твоя… мережа, вона... вона готова до максимальної… швидкості?

— Так… так! — її голос злетів на високу, пронизливу ноту найвищої насолоди, яка раптово… спотворилася моторошним цифровим скреготом.

Хр-р-р-р… пі-і-іп…

— Макс? Зв’яз... к... набери м... не...

Зв’язок обірвався.

У навушниках запала глуха, мертва тиша. Максим кілька секунд сидів нерухомо, важко ковтаючи ротом повітря, наче викинута на берег риба. На лобі виступили краплі поту, кров усе ще пульсувала від збудження.

— Чорт… Ну ні, тільки не так, — прохрипів він.

Справжнє незадоволення та азарт змусили його порушити інструкцію. Замість того, щоб закрити картку, він зайшов у закриту системну базу даних, щоб витягнути інформацію про абонента та скопіювати її номер.

На екрані з’явився профіль. Графа «Статус SIM-карти» світилася сірим: «Ануловано». Номер недійсний із 14 листопада 2021 року.

Максим насупився. Як вона могла дзвонити з неактивного номера? Передчуття чогось неправильного липким холодком торкнулося спини. Заінтригований і стривожений, він скопіював ім’я власниці — Валерія К. — і вбив його у пошук.

Перше, що видав екран, була стара новинна стаття п’ятирічної давнини:

«Жахлива ДТП на нічній трасі. 21-річна Валерія К. не впоралася з керуванням на слизькій дорозі. Дівчина загинула на місці від удару. Встановлено, що в момент аварії вона розмовляла по мобільному телефону з оператором мобільного зв’язку...»

Максима пройняв такий сильний озноб, що зуби цокнули об край мікрофона. Сьогодні було якраз 14 листопада.

Раптом — клац! — і весь операторський зал занурився в абсолютну, непроглядну темряву. Вимкнулися монітори, згасло аварійне світло, затих гул серверів. Настала вакуумна, гробова тиша.

У цій тиші Максим почув звук.

Шурх… Шурх…

Це був звук шовкової тканини. Тієї самої, з навушників. Хтось повільно йшов по проходу між столами. З кожним кроком у повітрі все чіткіше розливався солодкий, нудотний аромат парфумів, змішаний із тонким, ледь вловимим запахом сирої землі та паленої гуми.

— Максиме… — пролунав оксамитовий, хрипкий шепіт прямо біля його лівого вуха. Дихання було крижаним, воно обпекло шию. — Мій сигнал… зник.

Максим заціпенів. Жах сковував його тіло, наче параліч. Він не міг навіть закричати — дикі судоми стиснули горло, серце забилося з такою шаленою частотою, що в грудях почало нестерпно пекти. Він просто сидів, заплющивши очі, задихаючись у темряві від нелюдського страху.

СПАЛАХ!

Зал залило яскравим світлом. Зі стелі посипалося блискуче конфеті, а простір вибухнув гучними звуками хлопавок.

— З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ-А-А! — закричали десятки голосів.

З-за перегородок вибігли його колеги з усмішками до вух, тримаючи в руках оберемки різнокольорових повітряних кульок. Попереду йшов його друг Андрій, несучи торт із палаючими свічками. Поруч із ним стояла красива дівчина в шовковій сукні — та сама «померла Валерія».

— Чувак! — реготав Андрій. — Ми три місяці цей розіграш готували! Базу даних підробили, світло рубильником вирубили, акторку з агентства найняли! А чого тільки варта стаття! З тридцятиріччям тебе, Максе!

Усі плескали в долоні, сміялися, чекаючи на його реакцію. Але реакції не було.

Максим усе ще сидів у кріслі, не обертаючись.

— Макс?.. — Андрій зробив крок уперед, і посмішка почала сповзати з його обличчя. — Хлопче, ти чого? Світло вже горить, це жарт…

Раптом Максим хрипко, згасаюче зітхнув. Його тіло обм’якло, і він важко, як мішок, сповз із крісла прямо на підлогу, зваливши за собою клавіатуру. Торт ледь не випав із рук Андрія.

— Максе! Макс! — Андрій кинувся до нього, падаючи на коліна.

В операторській миттєво знялася паніка. Кульки випали з рук колег і злетіли до стелі.

— Йому погано! Він не дихає? — закричала якась дівчина.

— Викликайте швидку! Терміново! Хтось знає щось про першу медичну?! — верещав інший голос.

Хтось гарячково тикав пальцями в екран телефона, намагаючись набрати 103. Дівчина-акторка в шоці затулила рот руками, задкуючи назад. Максим лежав на спині, його зіниці були розширені й абсолютно не реагували на яскраве світло ламп. Серце Максима зупинилося назавжди. Розіграш закінчився справжньою смертю.

— Ох, сонце… ну все, пусти, — Валерія ледве чутно й млосно зітхнула, намагаючись відсторонитися, але її пальці натомість сильніше заплуталися в його волоссі.

Максим навіть не думав зупинятися. Весь цей час, поки на екрані розгорталася драма, у напівтемряві останнього ряду між ними панувала зовсім інша, несамовита напруга. Його губи, гарячі й вимогливі, повільно піднімалися від її ключиць вище, залишаючи вологі, палкі сліди на чутливій шкірі шиї. Вона здригалася від кожного дотику, тихо втягуючи повітря крізь зуби, коли його дихання обпікало її вухо.

Його долоня вже давно ковзнула під поділ її короткої сукні. Пальці повільно, зводячи з розуму, піднімалися вгору по гладкій, майже гарячій шкірі голих ніг. Вона ледь помітно подалася назустріч цьому впевненому, міцному натиску, тихо стогнучи прямо йому в губи.

— Максиме, серйозно… — Валерія з зусиллям відірвалася від його губ, хоча її дихання було хрипким, а очі — зовсім туманними від збудження. І їй хотілося його поцілувати, але навкруги були люди. Вона поправила бретельку сукні, яка сповзла майже до ліктя. — Прем’єра — неймовірна. Але актор із тебе… ніякий. Хоча…

Вона хитро примружилася, а в її очах спалахнув грайливий вогник.

— Що? — засміявся він, знаючи, що вона просто вирішила з ним погратися.

— …мушу визнати: та красуня-акторка, яка грала роль, реагувала на твою смерть ну дуже пристрасно. Я навіть на секунду приревнувала. Бачив, як вона на тебе дивилася в кадрі? Там іскор було більше, ніж у перегорілому модемі.

Максим тихо засміявся, і ця вібрація в його грудях відгукнулася солодким тремтінням десь усередині Валерії.

— Я навіть попросив, щоб саме наші імена були у цьому фільмі. Не хотів думати про когось іншого, окрім тебе!

Він знову притис її до себе, не даючи простору для повітря, і його рука знову зухвало рушила вище по стегну.

— Ой, обережніше, операторе, твоє серденько може перегрітися, як ми вже бачили, — похіхікала вона, закидаючи голову назад від нової хвилі насолоди, поки він безсоромно обпікав її шию поцілунками.