Джерело чи література? Питання на часі

У чому полягає різниця між джерелами та літературою?

Як ми знаємо, у вивченні історії та при написанні наукових робіт існує важлива відмінність між джерелами та літературою. Досить часто, працюючи з науковими документами, студентам важко зрозуміти різницю між ними. Але варто сказати, що вона насправді доволі проста у визначенні. Зараз спробуємо пояснити.

Історичне джерело - це обʼєкт, що містить первинну (емпіричну) інформацію про досліджувану вами тематику, і є продуктом людської діяльності, що був створений саме у той період, про який ідеться. Зазвичай джерела класифікують за типами і видами. Типи стосуються всіх джерел, види - лише писемних. Археологічні або речові джерела є матеріальним обʼєктом, що представлений насамперед як знаряддя праці, предмет побуту, зброя.

Принагідно буде звернути увагу на писемні джерела, які, власне, і становлять левову частку джерельної бази з вивчення історії, саме тому вони, в свою чергу, поділяються на багато видів. Основна характеристика писемного джерела - це фіксація певної інформації на певному носії (камінь, пергамент, шкіра, глина, папір і т.д). Це первинне джерело або першоджерело зазвичай представлене як хроніки, трактати, мемуари, листи, законодавчі акти, записки, статистичні дані чи діловодна документація. Наприклад, одним з найдавніших законодавчих джерел є Закони Хаммурапі, викарбувані на діоритовій стелі. Перепис населення російської імперії 1897 року ілюструє статистичні джерела та виступає допоміжним матеріалом, на який можна спиратись. А «Нотатки про Галльську війну» Юлія Цезаря є чудовим прикладом мемуару.

Ще один вид джерел — наративний або опосередкований. Його досить легко сплутати з літературою, оскільки події, висвітлені в наративних джерелах, переосмислює автор, і це доходить до нас у його інтерпретації. Проте, текст не втрачає своєї достовірності. У якості прикладу можемо навести “Чеську хроніку”: її автор, Козьма Празький, не був очевидцем подій, описаних там, але вона все одно вважається джерелом з історії Чехії.

А саме до літератури відносять дослідження, в яких інформацію викладено, переосмислено та проаналізовано. Це створюється після вивчення й синтезу джерел і включає в себе навчальні посібники, енциклопедії, праці з розряду монографій, журнальні статті на досліджувану тему, хрестоматії, збірники, де автори викладають свої думки. Прочитавши текст як окреме, індивідуальне творіння, його потрібно розглянути в соціальному, економічному та політичному контекстах. Наприклад, нерідко саме через певний елемент чи взаємозв’язок, активний у творі мистецтва, можна помітити важливі, хоча раніше ігноровані аспекти різних цивілізацій.

Також, важливим є те, що, визначаючи різницю між джерелом та літературою, не варто робити акцент на формі, оскільки часто це може бути помилковим, цю відмінність можна зрозуміти, лише спираючись на суть. У літературі присутній виклад власних поглядів автора, надання сучасної аналітичної інтерпретації тих минулих подій. Також там є посилання на джерела або цитування, у деякому сенсі - це квінтесенція викладу подій, створена не їх очевидцем, а людиною, що спиралася на первинні джерела.