“Двоє товаришів загинули на місці, а мене тяжко поранило. Швидше за все чекає ще пара операцій” — Росіянин, український доброволець без громадянства. 

Степан — росіянин, який воює за Україну. З 2014 року Степан був добровольцем в Азові та в Правому Секторі. У 2022 отримав важкі поранення під Києвом, знову захищаючи нашу країну. Зараз проходить реабілітацію. Але досі не має українського паспорта.

1. Коли і як ти вирішив залишити своє життя в Росії і поїхати воювати за Україну?

Я симпатизував українцям ще під час Майдану, але, на жаль, не зміг взяти участі через низку особистих причин. Тому допомагав фінансово окремим активістам. Коли ж розпочався збройний конфлікт на Донбасі, я практично не роздумуючи вирішив їхати воювати на стороні українців. Були проблеми з перетином кордону, тому приїхав лише у липні 2014 року, а не раніше, як планував.

2. Яка була мотивація?

Оскільки до приїзду в Україну я тривалий час брав участь у націоналістичному русі та виступав проти путінської влади, то мотивація була максимально простою – протидіяти владі РФ та її ставленикам та допомогти народу України зберегти свою цілісність та незалежність.

3. Ти служив у армії РФ?

Так, я служив строкову службу і контракт у збройних силах РФ, в одній із частин Спеціального Призначення.

Там я отримав необхідний досвід, який згодом став у пригоді мені в бойових діях і для навчання новобранці, вже в Україні. 

4. У рашці багато хто назве тебе "зрадником батьківщини". Що ти можеш їм на це відповісти?

Люди, які б назвали мене «зрадником батьківщини», як правило погано розуміють різницю між поняттями батьківщина і режим. Я міг би їм сказати одне — якби всі громадяни Росії були такими «зрадниками батьківщини», то ви жили б зовсім в іншій країні.

5. Твої родичі, друзі у РФ — як вони поставилися до такого рішення?

Родичі спочатку були проти, але з часом змирилися. Щодо друзів і знайомих — частина підтримала мене, частина поставилася нейтрально, а з третьою частиною я припинив спілкування, оскільки вони засудили мій вибір.

6. Якими були твої дії 24 лютого?

Як тільки почалося повномасштабне вторгнення, я почав шукати можливості вступити в той чи інший підрозділ, тому що я на той момент ніде не служив. Звісно, хотілося воювати з досвідченими та знайомими мені людьми. Протягом кількох діб телефонував друзям, розв'язував побутові питання, збирав спорядження, якого не вистачало, і в результаті приїхав до хлопців.

Було дуже іронічно спостерігати багатокілометрові затори на виїзд із Києва, в яких стояли здорові українські мужики, тоді як я росіянин, з російським паспортом їду з формою та з автоматом у протилежному напрямку. Сюрреалізм.

7. Де ти служив та в яких боях брав участь?

З 2014 до 2016 я служив в Азові, брав участь у штурмі Мар'їнки, Іловайська, боях у Грабському, під Павлополем, Широкине.

З 2016 по 2017 воював у ДУК в Авдіївській Промзоні.

А вже у 2022 році приєднався до групи добровольців 10 гірничо-штурмової бригади, що воювали у складі 8 гірничо-штурмового батальйону, що діяв на Бориспільському напрямку. Брав участь у штурмі села Лук'янівці, де й отримав поранення.

8. Який був бій, що найбільше запам'ятався?

Я не можу виділити бій, що найбільше запам'ятався. Кожен бій по-своєму хороший і по-своєму запам'ятовується. На штурмі Мар'їнки у нас були дуже тісні контакти близько 10 метрів, в Іловайську ми просто йшли ланцюгом по соняшниковому полю під вогнем противника, в Широкине я тікав від ворожої БМП, що їхала в 20 метрах ззаду, а в Лук'янівці ми спалили купу техніки і стільки ж затрофеїли, хоча штурмували лише з одним танком. Завжди щось нове.

9. Розкажи, як ти отримав своє поранення? Ти зараз проходиш реабілітацію?

Я отримав поранення 24 березня під час штурму села Лук'янівка. Ми раптово атакували сили противника, знищили кілька одиниць техніки, дещо затрофеїли та повністю взяли під контроль село. Після чого з сусіднього села висунулося три танки, щоб вибити нас. Коли ми стріляли в один із танків із гранатометів — він вистрілив по нас. Двоє товаришів загинули на місці, а мене дуже тяжко поранило. Отримав сильну контузію, множинні уламкові поранення, перелом обох ніг, пробитий тонкий і товстий кишківник, осколкові поранення очей. Втратив багато крові. Благо, дуже пощастило з лікарями, які можна сказати, витягли з того світу. Зараз проходжу реабілітацію, але швидше за все чекає ще пара операцій.

9. Як до тебе ставляться українці, знаючи, що ти росіянин? Чи відчуваєш дискримінацію?

Українці ставляться чудово! За 8 років перебування в Україні я особисто не зіткнувся жодного разу з дискримінацією за національною чи мовною ознакою. Скрізь мене зустрічали тепло і привітно, байдуже Схід це чи Захід України. 

10. Якою ти бачиш перемогу України?

Я бачу перемогу України лише за допомогою повного та незаперечного військового тріумфу. Вважаю, що точку неповернення вже пройдено і дипломатичний шлях безперспективний. Влада РФ розуміє тільки силу і тільки з силою вона рахуватиметься.

11. Хотів би повернутися до Росії?

Не приховую, я сумую за рідними людьми та рідними місцями. Якби мав нагоду, то звичайно б відвідав їх. Але жити в нинішній Росії з її режимом, законами та репресіями я ніколи не погодився б.

12. Чому в тебе досі немає українського громадянства?

Я не маю досі громадянства України через те, що донедавна не було для цього законодавчої бази. Минулого року я почав оформлення УБД для подальшого отримання громадянства, але війна, що почалася в лютому, загальмувала цей процес. Сподіваюся, що найближчим часом питання з громадянством вирішиться і його отримають сотні, якщо не тисячі іноземних добровольців.

13. З якими проблемами ти стикаєшся, мешкаючи в Україні нелегально?

Насамперед є проблеми з офіційним працевлаштуванням. Також стикався з проблемами нотаріального характеру, коли потрібно було завірити ті чи інші папери. Звичайно проблематично отримати візу і виїхати за кордон.

Та й банальні дрібниці на кшталт оформлення банківської картки.

14. Що зробиш насамперед, коли отримаєш український паспорт?

Насамперед я думаю, що я добре відсвяткую це. Ну, а коли війна закінчиться, то хотілося б помандрувати світом. Бо з моїм паспортом зараз це неможливо.

15. Ким ти бачиш себе після війни, коли Україна переможе?

Після перемоги України, я думаю, пов'язав би себе зі службою або з інструкторською діяльністю. Так чи інакше, маючи такого сусіда поряд, українське суспільство має бути максимально мілітаризоване у майбутньому.

16. Що ти хотів би сказати всім українцям?

Хотів би сказати слова захоплення українською нацією. Вона згуртувалася як ніколи, і український народ робить просто неможливе! Так само хотів би побажати не розслаблятися і готуватися до затяжного конфлікту, бути готовим, що життя ще не скоро стане колишнім.

17. Що б ти хотів сказати всім росіянам?

Всім росіянам я хотів би побажати відкрити очі на себе, на своє життя, владу і світ навколо. Усвідомити, що в кремлі править антинародний та антиросійський за своєю суттю режим. Усвідомити, що українці не вороги та ніколи ними не були. Зрозуміти що масами управляють як стадом для керівної кліки.

Від автора: Буду вдячний кожному за розповсюдження статті про Степана. Якщо у вас є контакти журналістів або ж ви журналіст, який хоче поспілкуватися про громадянство — пишіть сюди: @landskneht818 (instagram)