Дворянство й знать Росії XVI-XIX ст. - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Дворянство й знать Росії XVI-XIX ст.

Розквіт дворянства в Росії в першій половині XVIII ст. Особливості менталітету і життя дворян. Перетворення запорізької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст. Становище поміщиків та чиновників після скасування кріпосного права.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Структура роботи - робота складається із вступу, 3 розділів, 3 підрозділів, висновків і списку використовуваної літератури.
У житті російського столичного дворянина XVI - початку XIX століття час розділявся на дві половини: перебування будинку було присвячено сімейним і господарським турботам тут дворянин виступала як приватна особа; іншу половину займала служба - військовий або статська, у якій дворянин виступав як вірнопідданий, служачи государеві й державі, як представник дворянства перед особою інших станів [4].
Протиставлення цих двох форм поводження знімалося в зборах, що вінчає день «,» - на балі або званому вечорі. Тут реалізовувалося громадське життя дворянина: він не була ні приватна особа в приватному побуті, ні служива людина на державній службі він був дворянин у дворянських зборах, людина свого стану серед своїх. Таким чином, бал виявлявся, з одного боку, сферою, протилежній службі - областю невимушеного спілкування, світського відпочинку, місцем, де границі службової ієрархії послаблялися [12].
Присутність дам, танці, норми світського спілкування вводили позаслужбові ціннісні критерії, і юний поручик, що спритно танцює й уміє смішити дам, міг відчути себе вище старіючого, що побывали в боях полковника.
З іншого боку, бал був областю суспільного представництва, формою соціальної організації, однієї з деяких форм дозволеного в Росії тієї пори колективного побуту. У цьому змісті світське життя одержувало цінність суспільної справи [8].
Із часу петровських асамблей гостро встало питання й про організаційні форми світського життя. Форми відпочинку, спілкування молоді, календарного ритуалу, що були в основному загальними й для народної, і для боярсько-дворянського середовища, повинні були поступитися місцем специфічно дворянській структурі побуту. Внутрішня організація балу робилася завданням виняткової культурної важливості, тому що була покликана дати форми спілкуванню «кавалерів» і «дам», визначити тип соціального поводження усередині дворянської культури [12].
Це спричинило ритуалізацію балу, створення строгої послідовності частин, виділення стійких і обов'язкових елементів. Виникала граматика балу, а сам він складався в деяке цілісне театралізоване подання, у якому кожному елементу (від входу в залу до роз'їзду) відповідали типові емоції, фіксовані значення, стилі поводження.
Однак строгий ритуал, що наближав бал до параду, робив тим більше значимими можливі відступи, «бальні вільності», які композиційно зростали до його фіналу, будуючи бал як боріння «порядку» і «волі». Основним елементом балу як суспільно - естетичного дійства були танці. Вони служили організуючим стрижнем вечора, задавали тип і стиль бесіди. «Мазурочна балаканина» вимагала поверхневих, неглибоких тим, але також цікавості й гостроти розмови, здатності до швидкої епіграматичної відповіді [14].
Бальна розмова була далека від тієї гри інтелектуальних сил, «захоплюючої розмови вищої освіченості», що культивувався в літературних салонах Парижа в XVIII сторіччі й на відсутність, який у Росії скаржився Пушкін.
Проте, він мав свою принадність - жвавість, волю й невимушеність бесіди між чоловіком і жінкою, які виявлялися одночасно й у центрі гучного свята, і в неможливій в інших обставинах близькості. Навчання танцям починалося рано - з п'яти-шести років [11].
Так, наприклад, Пушкін почав учитися танцям уже в 1808 році. До літа 1811 року він із сестрою відвідував танцювальні вечори в Трубецьких, Бутурліних і Сушкових. Раннє навчання танцям було болісним і нагадувало тверде тренування спортсмена або навчання рекрута старанним фельдфебелем. Тривале тренування надавало парубку не тільки спритність під час танців, але й упевненість у рухах, волю й невимушеність у постановці фігури, що певним образом. впливало й на психічний лад людини: в умовному світі світського спілкування він почував себе впевнено й вільно, як досвідчений актор на сцені.
Добірність, що позначається в точності рухів, була ознакою гарного виховання. Л. Н. Толстой, описуючи в романі «Декабристи» дружину, що повернулася із Сибіру, декабриста, підкреслює, що, незважаючи на довгі роки, проведені нею в найтяжких умовах добровільного вигнання, «не можна було собі представити її інакше, як оточену повагою й всіма зручностями життя [8].
Мистецтво стає моделлю, який життя наслідує. Приклади того, як люди кінця XVIII - початку XIX століття будують своє особисте поводження, побутову мову, в остаточному підсумку свою життєву долю по літературних і театральних зразках, досить численні. Той, хто займався історією побутових текстів тієї пори, знає, як різко міняється їхній стиль, наближаючись до норм, виробленим у чисто літературній сфері. Уже покоління 90-х років треба у своєму реальному поводженні зразкам, почерпнутим з римської літератури й театральних видовищ XVIII століття.
С. Глинка в молодості, просочений «римським» героїзмом, у своєму щоденнику дав численні приклади сприйняття життя через призму літератури. Глинки були не багаті [5].
На тлі петербурзького дворянського життя їх можна було попросту вважати жебраками. Але те, що по побутових нормах могло оцінюватися як незручність, недолік або навіть непристойність, крізь призму «римського» героїзму сприймалася як цивільна чеснота. «Римська» поетизація бідності, що надавала матеріальному нестатку театральна велич, була надалі властива багатьом декабристам, але їй рішуче залишалися далекі різночинці-інтелігенти наступного покоління [13].
Особливу роль у культурі початку XIX століття в загальноєвропейському масштабі зіграв театр. Це тим більше показово, що роль театру ні в якій мері в цю епоху не пропорційна місцю драматургії в загальній системі літературних текстів. Театралізується епоха в цілому. Специфічні форми сценічності сходять із театральної площадки й підкоряють собі життя. У першу чергу це ставиться до культури наполеонівської Франції. Коли російські мандрівники, після Тільзіта, виявилися в Парижу, їх уразила ритуализованность і пишність тюльерийского двору, дуже далека від навмисної простоти петербурзького придворного життя при Олександрі I ( щозвикли до пишності єкатерининського двору, люди старшого покоління бачили в цьому прояв скнарості імператора) [16].
Дворянський побут кінця XVIII - початку XIX століття будувався як набір альтернативних можливостей («служба відставка», «життя в столиці - життя в маєток», «Петербург - Москва», «служба військова - служба статська», «гвардія - армія» та ін.), кожна з яких мала на увазі певний тип поводження.
Той самий людина поводилася в Петербурзі не так, як у Москві, у полку не так, як у маєток, у дамському суспільстві не так, як у чоловічому, на поході не так, як у казармі, а на балі інакше, чим «у годину гулянки неодружений» (Пушкін). У селянському побуті поводження мінялося залежно від календаря й циклу сільськогосподарських робіт.
У результаті цього тип поводження в меншому ступені зберігав індивідуальність, традиція й колективність грали в селянському поводженні більшу роль. Дворянський спосіб життя мав на увазі постійну можливість вибору [2].
Одночасно, якщо селянин практикувати «неселянське» поводження не мав фізичної можливості, то для дворянина «недворянське» поводження відтиналося нормами честі, звичаю, державної дисципліни й станових звичок. Непорушність цих норм була не автоматичної, але в кожному окремому випадку являла собою акт свідомого вибору й вільного прояву волі. Однак «дворянське поводження» як система не тільки допускало, але й припускало певні випадання з норми, які в перекладі на «мову сцени» рівнозначні були антрактам у спектаклях. Система виховання й побуту вносила у дворянське життя цілий шар поводження, настільки скованого «пристойностями» і системою «театралізованого» жесту, що породжувала протилежне прагнення - порив до волі, до відмови від умовних обмежень [6].
Розділ 3. Перетворення запорозької старшини на російське дворянство в останній чверті XVIII ст.
Доля запорозької старшини після зруйнування Січі висвітлюється в кількох наукових працях. М. Кириченко пояснює прагнення колишньої запорозької старшини до нобілітації виключно економічним інтересом - бажанням старшин зберегти та розширити власну земельну власність. Говорячи про долю запорозької старшини після 1775 року, він зазначає, що за російським урядом пішла переважно заможна землевласницька старшина, “запорозька магнатерія”, тобто та соціальна верства, для якої збереження прибутків та добробуту залежало від збереження земельної власності. Тому, як вважає дослідник, “вона обрала шлях гетьманської старшини й, в свою чергу, перетворилася на новоросійське дворянство”. Кириченко схильний значно перебільшувати участь колишньої запорозької старшини в формуванні місцевого дворянства. Дослідник ототожнює частку українців в місцевому дворянстві виключно з нащадками колишніх запорозьких старшин. Щоб проілюструвати свою думку, він використовує матеріали статистики про національний склад Єлисаветградського та Ананьївського повітів в 1883-1886 роках, за якими поміщики-українці складають відповідно 64% та 52%. Проте у складі місцевого чиновництва, офіцерського корпусу поселених полків Південної України досить великою була частка українців-вихідців з Лівобережжя. Традицію пояснювати соціальну поведінку запорозької старшини після 1775 року мотивами економічного прибутку наслідує й В. Голобуцький.
О. Рябінін-Скляревськоий у дослідженні керуючої верстви Запоріжжя XVIII ст. викладає власний погляд на історію запорозької старшини після зруйнування Січі. Автор стверджує, що старшина в часи існування Коша не оформлюється в окрему соціальну верству, через це вона й змушена шукати компромісу з російським урядом, прагнучи “зачепитися” за нобілітацію та землі” і, таким чином, закріпити свій соціальний статус. Широко використовуючи матеріали Архіву Коша, дослідник змальовує галерею портретів представників кошової та паланкової старшини Запоріжжя XVIII ст., наводить подробиці їх життя, інформацію про їх родичів та знайомих, про маєтності. Зустрічаємо біографії нобілітованих старшин: Якова Качалова. Сидора Білого Івана Сухини, згадуються Павло Руденко, Федір Легкоступ, Григорій Василенко, Дмитро Корнієвський, Степан Биковський, родини Вірменків, Кованьків та багато інших. Робота О. Рябініна-Скляревського тим більш цінна, що біографічних розвідок, присвячених запорозькій старшині XVIII ст. зовсім небагато й на сьогодні.
До початкового періоду формування чорноморського дворянства, до історії нобілітації старшини Чорноморського війська звернувся Г. Шевченко. Автор вважає, що В. Голобуцькому не вдалося до кінця розкрити історію виникнення та розвитку чорноморського дворянства. Якщо останній за основний чинник при аналізі соціального стану козацької старшини в Південній Україні, та на Кубані приймає виключно її земельні апетити, то Г. Шевченко зосереджується на дослідженні історії інтеграції чорноморської старшини до російського дворянства. Отримання російських армійських рангів дослідник називає основним способом нобілітації старшини. Відходячи від формальної хронології існування Чорноморського війська вірних козаків, Г. Шевченко починає дослідження 1779 роком, часом першого масового нагородження колишніх запорозьких старшин офіцерськими рангами, ініційованого Г. Потьомкіним. Аналізуючи поведінку старшини та законодавчі акти, які регламентували у 90-ті роки XVIII - на початку XIX ст. надання прав російського дворянства, дослідник доводить, що прагнення колишньої запорозької старшини зберегти або розширити свої земельні володіння було обумовлено не лише матеріальними інтересами збільшення прибутку, а й бажанням отримати відповідний соціальний статус.
Для Н. Полонської-Василенко катеринославське дворянство - перш за все “спадкоємці запорозької спадщини”. Знищення Січі означало руйнацію соціального та економічного устрою краю та запровадження підвалин нового життя та господарства. Поміщицька колонізація - важлива складова цього процесу. Плідно опрацьований дослідницею комплекс архівних джерел та опублікованих матеріалів дозволив дослідниці вперше на науковому рівні реконструювати процес творення в краї поміщицького землеволодіння починаючи з 1764 року. Авторка, спираючись на аналіз описів до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року, аналізує склад поміщицтва, розкладаючи його на складові та відсотки: “російські офіцери” - 68,2%, “російські службовці” - 13,4%, “представники українського суспільства” - 10,4%, “особи духовного стану” - - 2%, “купці та міщани” - 1,6% та деякі інші групи8. Щодо колишньої запорозької старшини дослідниця підкреслює значну її кількість серед поміщиків, проте зазначає, що "“вона здебільшого дістала вже російські ранги і її тяжко вирізнити". Наталі Полонській-Василенко належить також докладний джерелознавчий аналіз описів конфіскованого майна запорозької старшини, у вступі до якого авторка подає короткий нарис історії запорозької старшини після 1775 року. Роботи Н. Полонської-Василенко значно розширили межі історіографічно засвоєної джерельної бази з історії організації поміщицького землеволодіння в Південній Україні у другій половині XVIII ст. Зокрема, повідомлення про документи з фондів Новоросійської губернської канцелярії Дніпропетровського крайархіву та фондів межових експедицій Архіву Сімферопольського управління державного майна, переважна частина яких на сьогодні є втраченою, перетворює праці Н. Полонської-Василенко на цінне історичне джерело для дослідження процесів інкорпорації запорозької старшини російським дворянством.
Відтворимо хід подій. 4 серпня 1775 року Запорозька Січ була оточена російськими військами та здалася. Частину старшини заарештовано та віддано до суду: кошового П. Калнишевського, суддю П. Головатого, писаря І Глобу, полковників Степана Гелеха, Івана Куліка, Івана Гараджу, Харько Чепігу, Мойсея Чорного. Через військові суди по фортецях пройшли також старшини Йосип. Параліч, Корнелій Яловий, Василь Пишмич, Макар Ногай, Василь Пугач, Давид Білий, Андрій Порохня. Накладено секвестр на майно, зимівники, табуни, отари. Конфіскації, як цілком справедливо визнає Н. Полонська-Василенко, відбувалися не з метою ліквідації заможних господарств запорозької старшини. Нетронутим, наприклад, залишається велике господарство Миколи Рудя. Комплекс репресивних заходів, зорганізованих російським урядом, був спрямований перш за все проти старшин-учасників боротьби за кордон з Новоросійською губернією і носив, як здається, показовий характер. Частина старшин, серед яких Василь Пишмич, Макар Ногай, Харько Чепіга, були оправдані вже в 1776 році.
Щодо старшини, яка не підлягала арештам та конфіскаціям, то для неї відразу постали нові перспективи. Г. Потьомкін в своєму ордері від 18 червня 1775 року наказував П. Текелію одразу розділити старшину на дві великі групи: “затверделых в грубости старшин также и самых распутных пьяниц”, яких було необхідно видалити з суспільства, та “заслуженных и достойных уважения людей”. Про останніх, якщо вони дійсно перебували на військовій службі, а не були “простыми земледельцами”, Текелію було доручено скласти відомость, до якої занести побажання старшин щодо їх подальшої служби.
Перетворення запорозької старшини на дворянство складалося з трьох взаємопов'язаних процесів: по-перше, отримання й закріплення земельної власності, по-друге, отримання російських службових рангів, які дають право на дворянство, по-третє, нобілітація, в даному разі процедура документального підтвердження дворянських прав. З самого початку, у 1775 році, російський уряд демонструє свою готовність включити запорозьку старшину до складу дворянства - службового стану імперії, адже в його розумінні старшина несла й буде нести військову службу російському престолу. Виплата жалування Опанасу Ковпаку та 17 курінним отаманам вже неіснуючої Січі цілком засвідчує подібне ставлення. Серпневий Маніфест Катерини ІІ декларує отримання старшиною російських рангів: “…всем же старшинам, кои служили порядочно и имеют одобрения от Наших военных начальников, объявить Нашу Императорскую милость, что они соразмерные службе и званию получат степени”. Одним з розпоряджень про поземельний устрій Новоросійської та Азовської губерній колишня запорозька старшина наділялася рівними з російським дворянством та українською шляхтою правами: “Те же которые не из дворян и не имеющие обер-офицерских чинов тож не из малороссийских шляхтичей и такових равно и запорожских старшин коих земли по заселении утверждать в вечное и потомственное владение, имеют по смерть свою, а по кончине детей их ежели не будет обер-офицерского чина, чрез полгода таковые имение продать должны кому-либо из вышеписанных званий”. Знаменно, що право володіння населеними земельними ділянками - виключно дворянський привілей - надавався запорозькій старшині незалежно від наявності обер-офіцерського чинів, тобто формальної підстави дворянського звання, встановленої Табеллю про ранги. Таким чином, як і у випадку з інкорпорацією до складу російського дворянства шляхти Лівобережної України, уряд пішов на фактичне визнання за колишньою запорозькою старшиною прав та привілеїв російського дворянства, перш за все права володіння населеними маєтками та права брати участь у дворянському самоуправлінні.
Починаючи з липня 1775 року в Новоросійській та Азовській губерніях, між якими були поділені “запорозькі вольності”, розпочинається масштабна роздача земельних ділянок колишнім запорозьким старшинам. На території Азовської губернії на 1776 р. земельні ділянки отримали 15 колишніх запорозьких старшин: Петро Хіжняківський 1.500 дес, Василь Чернявський 3.000 дес., Опанас Ковпак 4.950 дес. - на лівому березі р. Оріль, Ілля Непійбрага 3.218 дес., Антон Головатий 3.593 дес., Павло Кореневский 1.625 дес., Петро Рябой 9,087 дес. - на р. Кільчені, Іван Гараджа 3.043 дес. - на р. Великій Терновці , Кіндрат Гордієнко 3.046 дес. на р. Малій Терновці та ін.
Новоросійський губернатор М. Муромцов в своєму рапорті, датованому липнем 1775 р. повідомляє Г. Потьомкіна, що він передав старшині для заселення внутрішні ділянки Новоросійської губернії. В 1776 році запорозькі старшини, які отримали землі на території Новоросійської губернії, направили до губернської канцелярії клопотання, у якому просять про “награждении за оказанные нами службы в прошлые годы дабы земля ныне нам отведенная состояла за нами на всегдашнем времени без всякого в казну платежа”. Клопотання містило перелік осіб, що дістали дачі на території губернії. Документ був виявлений Н Полонською-Василенко в фонді Канцелярії Новоросійської губернії, проте до нашого часу джерело не збереглося. В одній зі своїх праць дослідниця наводить поданий у клопотанні перелік старшин-землевласників, з 28 чоловік, а також доповнює його прізвищами старшин, відомими їй з розпоряджень про роздачу земель за 1776-1779 роки.
Із запровадженням на Півдні губернського устрою та інституту дворянських виборів запорожці-поміщики почали відігравати помітну роль в дворянському житті. Вже у 80-ті роки пости предводителів херсонського та олексопольського повітового дворянства Катеринославської губернії обіймали відповідно Сидір Білий та Опанас Ковпак. У 1793 році дворянство Новомосковського повіту очолив Василь Чернявський. На посади дворянських засідателів обиралися Григорій Василенко, Мартин Височин, Данило Балицький. У 90-ті рр. XVIII - на початку XIX ст. активну участь в дворянському житті починає брати молода генерація, сини запорозьких старшин: Григорій та Матвій Івановичі Тимківські, Іван Лаврентійович Миргородський, Козьма Антінович Гнєдін.
Водночас тривав процес надання запорозькій старшині офіцерських рангів. 4 січня 1776 року азовський губернатор В. Чертков за наказом Г. Потьомкіна доручив П. Норову скласти списки старшини на службу. Серія розпоряджень П. Текелія в 1776 році стосувалася справи звільнення старшини з армійськими рангами. За указом від 7 серпня 1779 року одразу 69 запорозьких старшин отримали армійські чини. Наступними етапами були роки 1783 та 1788, коли за розпорядженнями Г. Потьомкіна колишній запорозькій старшині загальною кількістю більше 150 чол. були надані армійські ранги від прапорщиків до пример-майорів. У 1783 армійські чини та жалування отримали Ф. Федоров, Х. Чепіга, С. Білий та кілька інших старшин, які брали участь у зібранні козаків до військових команд. 25 грудня 1788 р. за наказом Г. Потьомкіна чини полковників російської армії одержали І. Подлесецький та З. Сутика, 9 полковників одержали армійський чин майора, 11 чол. - чин капітана, 46 чол. - чин поручика. Сенатським указом від 13 листопада 1802 року козачі чини Чорноморського війська, офіцерський штат якого складався з колишньої запорозької старшини, були зрівняні з армійськими рангами: військових старшин та полковників - з майорами (VIII клас), полкових осавулів -з ротмістрами (IX), сотників - з поручиками (XII клас). Чину хорунжого відповідав ранг корнета (XIV клас), що давало формальні підстави для отримання службового дворянства.
Дворянство - привилегированное сословие землевладельцев высших и средних государственных служащих. Расцвет дворянства в России в первой половине XVIII в. Жалованная грамота дворянству 1785 г. Дворянство и его положение в XIX в. курсовая работа [21,2 K], добавлен 21.10.2002
Дворянство як соціальний стан в Російській імперії. Спосіб життя поміщиків. Зміни в чисельності та розміщенні дворян Київської губернії в 1782–1858 рр. Внесок Івана Фундуклея в розвиток Києва. Будівництво Університету св. Володимира і Кадетського корпусу. реферат [31,5 K], добавлен 17.04.2013
Расцвет дворянства в России в XVIII веке. Петровская "Табель о рангах" 1722 г. Привилегии при Елизавете, "Золотой век" Екатерины II. Положение сословия в XIX веке, его состав, опала при Николае I. Положение дворянства после отмены крепостного права. курсовая работа [1,9 M], добавлен 16.11.2009
Умови формування та характерні особливості дворянської історіографії в Росії у другій половині XVIII ст. М. Щербатов та І. Болтін як найвизначніші представники дворянської історіографії. Участь Катерини II в формуванні дворянської історіографії в Росії. реферат [23,1 K], добавлен 18.09.2010
Новое обоснование легитимности власти и изменения в политическом сознании в истории России XVIII в., основание законности передачи престола. Роль дворянства и закона в государственном управлении. Значение закона как источника государственного права. реферат [35,6 K], добавлен 05.04.2011
Нравы и поведение дворян. Воспитание и образование. Различие между провинциальным и столичным домашним воспитанием. Путешествия дворян за пределами Российского государства в XVIII веке. Имущественное положение женщин. Положение дворян в ссылке. курсовая работа [55,3 K], добавлен 20.02.2015
Дворянство как высшее правящее сословие в России. Мироновы и Андреевы - наиболее известные представители дворянских родов, их происхождение. Особенности типов дворянских усадеб. Охота как одно из любимых занятий дворян, характеристика общественной жизни. презентация [1,9 M], добавлен 15.05.2012
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Дворянство й знать Росії XVI-XIX ст. курсовая работа. История и исторические личности.
Реферат: Stranger On A Train Essay Research Paper
Сочинение: А. Н. Островский Жестокие нравы
Как Писать Введение Дипломной
Книга: Машина времени
Сочинение Как Наука Влияет На Жизнь Людей
Курсовая работа по теме Разработка противоболевого электронейростимулятора
Курсовая работа: Теории экономических циклов 2
Литрекон Итоговое Сочинение 2022
Рефераты: Культурология
Реферат: Современные проблемы теории и практики управления персоналом
Курсовая работа по теме Впровадження електронного уряду в світі та в Україні
Сочинение 9.3 Честь По Кудряшову
Курсовая работа по теме Комплексна характеристика Київської області
Дипломная работа по теме Экономическая сущность и эффективные пути использования франчайзинга в современной России
Реферат: Проблемы Российского кадастра
Курсовая работа по теме Показатели по труду и заработной плате работников и пути их оптимизации с целью повышения эффективности работы организации
Курсовая работа по теме Экспозиционер и художник
Контрольная работа по теме Українська преса на західноукраїнських землях по Першій світовій війні
Курсовая работа: Проект автоматической линии для обработки детали типа Вал-шестерня
Мини Сочинение На Тему Настроение
Военная фотография: история и современность - Журналистика, издательское дело и СМИ дипломная работа
Социальное партнерство - Государство и право реферат
Экономические и международные аспекты обеспечения безопасности жизнедеятельности - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат