Дванадцять битв за Ізонцо

Першу світову часто згадують як приклад кривавого абсурду і повного безумства, на яке здатні люди. Найчастіше з військовим безумством асоціюється Верден та м'ясорубка Західного фронту, коли десятки тисяч людей гинули за просування на 500 метрів. Але по ступеню божевілля навіть це уступає Італійському фронту, на якому італійський генштаб 11 разів намагався прорвати австрійську оборону в одному й тому самому місці, що увійшло в історію як Битва за Ізонцо.

На початок Великої війни Італія була молодою країною, яка відносно нещодавно сформувалась як єдина держава, і мала амбіції стати Великою. Італійські стратеги довго обирали шляхи для досягнення Величі, але зрештою вирішили здобути історичну перемогу над споконвічним ворогом - Австрією, ударити їй в спину, і пройти легким маршем по імперії, що вмирає, щоб прибрати собі її території. В травні 1915 Італія, не провівши як належне мобілізацію, вступила у війну на боці Антанти і почала наступ в три напрямки.

Людиною, яка була відповідальна за військові плани Італії, був начальник Генерального штабу маршал Луїджі Кадорна. Він розраховував на успіх, адже напередодні Австро-Угорщина зазнала важких поразок в Сербії та Галичині. При цьому до затяжної війни італійська армія була абсолютно не готова: мобілізація та формування військових частин йшли дуже повільно через погану інфраструктуру та сполучення між провінціями Італії, при цьому військова промисловість не забезпечувала потреб армії в повній мірі. На 1915 рік італійська армія мала 750 000 гвинтівок, при тому що мобілізувала близько 1 млн солдат. Не було вдосталь навіть набоїв - з 2000 набоїв на гвинтівку, які вимагав Кадорна, армія мала лише 900. З 600 кулеметів, які планувалось виготовити з 1911 по 1914, було поставлено лише 150. Перед самою війною Італія змогла дати війську ще 300 кулеметів, але по факту ледь не половина піхотних батальйонів Італії йшла в бій без кулеметів взагалі (в той час як в австрійській армії було 4 кулемети на батальйон). Станом на 1915 в армії не було навіть ручних гранат. Артилерійський парк Італії хоч і був значним в цифрах, але складався зі старих і зношених гармат, до яких було мало боєприпасів.

Проте, Кадорна вирішив зробити ставку на італійський чіт-код, а саме на національний дух. Окрім того, що перед першим ударом він створив чисельну перевагу 3 до 1, 24 травня 1915 Кадорна видав наказ No. 1 Disciplina di Guerra, в якому нагадав про наслідки, що чекають солдат за невиконання наказів.

Італійський театр військових дій характеризувався дуже важким рельєфом. Кордон з Австрією повністю проходив через Альпи, і перші спроби італійців зайняти Тіроль зазнали невдачі - незважаючи на чисельну перевагу італійців, австрійські війська, що були підсилені місцевим ополченням, яке вчилось воювати на ходу, але прекрасно знало місцевість, утримали фронт.

Тим не менш, головний удар Кадорна збирався нанести не на північ, а на схід, а саме форсувати річку Ізонцо (сучасна назва Соча), взяти панівні висоти і вийти на Середньодунайську рівнину, де він сподівався розгорнути повномасштабний наступ. Крім цього, на сході знаходилось місто Трієсте, яке було сакральною метою для італійців.
План Кадорни мав шанси на успіх у випадку несподіваних, швидких та рішучих дій. Тим не менш, наступ на Ізонцо розпочався лише 23 червня, тобто через місяць після оголошення війни. Стільки знадобилось італійській армії, щоб накопичити приблизно достатню (за розрахунками) кількість артилерії та боєприпасів, щоб прорвати фронт.

На різних ділянках фронту по Ізонцо місцевість виглядала так:

Як бачите, ситуація для італійців не з приємних - потрібно штурмувати гори через річку, маючи ліміт в боєприпасах. Два тижні безперервних штурмів з 23 чеврня по 7 липня 1915 закінчились тим, що італійська армія вичерпала боєзапас артилерії, взяла лише декілька висот, втратила 15 тисяч людей (це всіх категорій: KIA, WIA, MIA, POW) і зупинилась.

Через два тижні італійці накопичили боєзапаси і відновили наступ. Другий наступ на Ізонцо був набагато більш лютий, ніж перший, бо Кадорна вимагав від військ результату. 5-та австрійська армія, що тримала цю ділянку, мала вдвічі менше гармат (350 проти 700) та втричі менше людей (80 проти 250 тисяч) і була далеко не найбоєздатнішою армією Австрії - кращі дивізії та поповнення йшли на Балкани та Галичину. Під час Другої битви за Ізонцо деякі австрійські дивізії втратили 2/3 складу, але завдяки не менш жорсткій рішучості австрійського воєначальника - генерала Светозара Бороєвича фон Бойни, який уміло оперував резервами, фронт вдалось втримати до підходу підкріплень. В Другій битві за Ізонцо обидві сторони втратили більше 40 тисяч людей кожна.

Після провалу наступу, Кадорна почав роботу над помилками. Італійські підрозділи отримали поповнення, була взята довша оперативна пауза, щоб накопичити боєприпаси. Станом на жовтень 1915 Кадорна мав на Ізонцо 338 батальйонів проти 137 австрійських, та 1250 гармат різних калібрів проти 600.

Найголовніше, Кадорна віддав наказ No 3525, в якому було сказано наступне:

Кожен солдат має бути певен [...] що його командир має священне право негайно розстріляти нерішучих та боягузів. Кожен має знати, що якщо він спробує здатись в полон чи втекти, кулі Карабінерів, що розташовані в тилу, наздоженуть його швидше, ніж він здобуде собі ганьбу.

18 жовтня розпочалась Третя битва за Ізонцо.

29 жовтня, не задоволений тим, як ідуть справи, Кадорна надіслав телеграму командирам двох наступаючих армій, в якій повторив те, про що казав раніше:

Ви маєте прийняти всіх можливих заходів, щоб не допустити затримки [наступу], навіть проти цілого полку. Генеральний штаб буде стояти на боці офіцерів всіх рангів, які будуть вести себе твердо в таких ситуаціях.

Третя битва за Ізонцо завершилась так само нічим, через два тижні після неї послідувала Четверта, яка тривала цілий місяць і закінчилась 2 грудня. З четвертої спроби італійська армія змогла вибити австрійців з деяких ключових позицій і створити загрозу прориву фронту, але почались морози та жахливі перебої в постачанні, фронт знову встав.

Треба сказати, що на італійському театрі військових дій, особливо взимку, солдат вбивав не тільки ворог, а і сама природа. В горах мороз падав до 40 градусів, шляхи постачання були жахливі, найнеобхідніші речі доставляли на позиції з великим зусиллям.

Навіть зараз, коли є необмежений доступ до військових магазинів та якісного спорядження, взимку дуже часті випадки обмороження на позиціях. А тоді людям доводилось воювати лише в тому, що видала держава.

Безумство відбувалось не тільки на Ізонцо, а і на всьому італо-австрійському фронті, про що свідчать його божевільні рекорди: перший завойований трьохтисячник (Монте Скарлуццо, 3094 м), перша в історії битва на льоднику (Презема, 2700 м), найбільш високогірний на той момент бій (Пунто Сан Матео, 3692 м), найбільш високогірний окоп з гарматою (Ортлер, 3905м).

Оскільки в боях в екстримальних температурах зброя дуже швидко виходила з ладу, солдати з обох сторін швидко навчились воювати середньовічною зброєю, а то і просто камінням і палками. На італійському фронті, зокрема під Ізонцо, рукопашна зброя набула найбільшого розповсюдження ніж будь де в Першій світовій.

У зв'язку з чим італійське командування вжило адекватну протидію в вигляді постачання в штурмові загони обладунків

9 березня 1916 Кадорна розпочав П'яту битву на Ізонцо, яка тривала всього тиждень, оскільки морози, що несподівано повернулись, унеможливили наступ.

Треба сказати, що по ту сторону фронту фронту проти Італії воювали приблизно такого ж рівня фахівці. Так, 15 травня 1916 року в Вічетинських Альпах перейшла в наступ вже австрійська армія. Австрійський генштаб назвав цю операцію "Strafexpedition", тобто "Каральна експедиція", яка мала намір зірвати черговий наступ на Ізонцо і розбити італійців в "несподіваному" місці. Так само як і в минулі рази, наступ людськими хвилями не приніс жодній зі сторін результатів.

Загалом вродовж 1915-1917 років Кадорна здійснив 11 спроб прорвати австрійський фронт на Ізонцо, і всі спроби виглядали в цілому однаково: накопичення боєприпасів, жахливий артобстріл тисячі гармат, атаки людськими хвилями, австрійські контратаки, позиційний тупік. Лише з тією різницею, що кожна нова битва була більш жорстокою по втратам, ніж попередня.

Але неможна однозначно сказати, що причина провалів Італії була в безталанності Кадорни чи його генералів. В своїй книзі "Історія Першої світової війни" сер Безіл Ліделл-Гарт відзначає маршала Кадорну з-поміж інших воєначальників Антанти за його намагання координувати свої операції з загальною стратегією своєї коаліції, наносити удари в найменш вигідний для Центральних держав стратегічний момент з урахуванням інших фронтів та намагання виснажити та вивести з війни найслабшого ворога - Австро-Угорщину, чиї втрати були насправді близькі до італійських. Щоправда, в погоні за математичними успіхами у співвідношенні втрат та військового виснаження, Кадорна не зміг вирішити системні проблеми своєї армії, як то нестача постачання та підготовки, а система управління, яку він вибудував, в якій в усьому винними призначались солдати, знищила дух армії раніше, ніж її знищив супротивник.

Восени 1917 року німецьке командування прийняло рішення нарешті допомогти Австро-Угорщині з її проблемою і перекинуло на італійський фронт кілька дивізій, зокрема Альпійський корпус гірських стрільців. Німцям вдалось зберегти оперативну скритність і підготувати наступ, не привертаючи уваги Кадорни, і 24 жовтня вже Центральні держави розпочали наступ на Ізонцо, Дванадцятий за рахунком. На ділянці фронту під Капоретто німецькі гірські стрільці прорвали фронт і вийшли в тил італійців, спричинивши паніку. Німці застосували 2500 гармат проти 1300 італійських, навіть пройшовши стільки боїв італійська армія ще не бачила такої щільності вогню. Доведені до відчаю м'ясними штурмами італійці, побачивши перспективи вже повного знищення, масово здавались в полон. Фронт був прорваний, італійські армії на Ізонцо перестали існувати в повному складі - 300 000 здались в полон та дезертували, без врахування загиблих в боях. В цій операції проявили себе майбутні фельдмаршали, а тоді молоді лейтенанти Німеччини Ервін Роммель та Фердінанд Шорнер, які командуючи ротама, кожен на своїй ділянці, захопили більше 1000 полонених.

Розгром армії та втрата величезних територій поклали край кар'єрі Кадорни, який був нарешті звільнений. Нове командування змогло провести нову хвилю мобілізації і стабілізувати фронт на річці Піаве, де фронт протримався до 1918 року.

В 1918 році слідом за розвалом Австро-Угорщини, австрійські дивізії на італійському фронті самі по собі почали підіймати бунти та відмовлятись виконувати накази своїх генералів. Скориставшись цим, італійська армія перейшла в контрнаступ, щоб формально повернути свої території перед кінцем війни. Пізніше перспективний журналіст Беніто Муссоліні назвав цю битву (Битву за Вітторіо-Венето) найбільшою перемогою в історії війн.

Загалом, до битви за Капоретто, Італія на Ізонцо понесла загальні втрати у 650 000 людей, Австро-Угорщина у 450 000. У випадку Італії, яка за результатами війни не отримала майже нічого, це стало великою травмою.

Італійський молодший офіцер Еміліо Луссу не брав участі в наступі на Ізонцо, але воював на іншій ділянці фронту, і пізніше написав книгу "Рік на Високому плато" (Un anno sull'altipiano), яка лягла в основу фільму "Багато війн тому" (1970). Як і будь-які мемуари, їх треба сприймати критично, але саме так самі італійці бачили Першу світову зі своєї перспективи. За посиланням фрагмент фільму з атакою людських хвиль: https://youtu.be/MWS5MfJUbUg?si=pMk_PPlDCFtaZkSb

За офіційними даними, за всю Першу світову за втечу з поля бою і боягузтво було страчено менше 1000 італійських солдат (джерело). Проте, ця цифра враховує лише тих, кого розстріляли за вироком суду офіційно. В 1919 році італійський юрист Donato Tommasi намагався підняти статистику по позасудовим стратам, однак ніяких наслідків це не мало. Після війни маршал Кадорна написав мемуари, в яких обгрунтовував свою стратегію та необхідність своїх дій протягом всіх битв за Ізонцо.

В цілому, можна зрозуміти чому в Другу світову італійці воювали в півсили і масово здавались в полон при першій можливості. Бо їх батьки вже навоювались в Першу.