Дослідження та аналіз вольової саморегуляції - Психология курсовая работа
Главная
Психология
Дослідження та аналіз вольової саморегуляції
Визначення волі в психології. Вольове регулювання поведінки. Аналіз впливу біологічних факторів на розвиток особистісних якостей людини. Дослідження психологічного впливу вольової організації і саморегуляції на досягнення студентами успіхів у навчанні.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
З дисципліни « Практична психологія»
на тему: «Дослідження та аналіз вольової саморегуляції»
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми вольова саморегуляція
1.1 Психологічний зміст поняття вольова саморегуляція
2.1 Характеристика та структура проведенного дослiдження
2.2 Обгрунтуваня методик дослiдження вольової саморегуляції студентів вищого навчального закладу
Розділ 3. Емпіричний аналіз вольової саморегуляції студентів
3.1 Статистична обробка результатiв дослiдження
3.2 Порiвняльний аналiз індивідуально-психологічних показників студентів вищого навчального закладу. Вольова саморегуляція щодо потреби у досягненні успіху
Актуальність роботи: Психологічні дослідження емоційно-вольової саморегуляції суб'єкта набувають нині особливої актуальності, адже це пов'язано з прикладними завданнями оптимізації функціонування регуляторних процесів в соціальній взаємодії, підвищення працездатності втрудовій і навчальній діяльності, профілактики несприятливих наслідків стомлення і стресових станів. В психології сформувалися і продовжують розвиватися теоретичні і експериментальні дослідження вольової регуляції (В.А. Іванніков, Е.П. Ільїн, О.О. Смірнова, В.І. Селіванов Т.І. Шульга та ін.), емоційної регуляції (І.А. Васильєв, О.В. Дашкевич, О.К. Тихомиров та ін.). Психологами відмічається взаємозв'язок емоційної і вольової сторін регуляції (Л.С. Виготський, В.І. Селіванов, Л.І. Божовіч, О.В. Дашкевіч та ін.). Проте все ще недостатньо робіт, присвячених вивченню взаємодії, взаємообумовленості різних аспектів регуляції діяльності, участі різних сторін особи в регуляторному процесі. Напрям представлений лише окремими дослідженнями. (Г.М. Аванесян, К.І. Дяченко, В.Ф. Сопов, М.В. Чумаков та ін.). Практична спрямованість досліджень в даній галузі. свідчить про перспективність розгляду єдності емоційних і вольових процесів в механізмі регуляції діяльності.
Метою роботи є вивчення психологічного впливу вольової саморегуляції на навчання студентів вищого навчального закладу.
Відповідно до мети було сформульовано такі завдання дослідження:
1) Здійснити теоретичний аналіз що до проблеми вольової саморегуляції.
2) Обґрунтувати підбір інструментаріїв для психодіагностики.
3) Визначити особливості факторів та умов що впливають на вольову саморегуляцію студентів вищого навчального закладу.
Об'єктом дослідження є успішний процес вольової саморегуляції студентів.
Предметом дослідження - особливості психологічних чинників та механізмів процесу вольової саморегуляції.
Методи дослідження: Для розв'язання завдань у роботі було використано такі методики:
· Методики вивчення мотиваційної сфери і спрямованості особистості;
· Методика "Незакінчені речення" (Сакса і Сіднея);
· Диференційовано-діагностичний опитувальник інтересів -ДДО (за Є. Клімовим);
· Карта інтересів Типологія особистості та привабливе професійне середовище (за Д. Голландом);
· Тест "Структура інтересів і схильностей" (С1С);
· Методика вивчення спрямованості особистості "Орієнтовна анкета" (В. Смекала, М. Кучера);
· Методика "Самооцінка індивідуальних особливостей" -СЮ (Л. Кабардова);
· Методики вивчення мотивації навчання;
· Анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації в адаптації Н. Лусканової (модифікована);
· Тест суб'єктивної локалізації контролю (СЛК);
· Методика вивчення мотивів навчальної діяльності учнів (Б. Пашнєв);
· Методика дослідження вольової організації особистості;
· Тест дослідження вольової саморегуляції.
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми вольова саморегуляція
1.1 Психологічний зміст поняття вольова саморегуляція
Саморегуляція -- це цілісне функціонування живих систем різних рівнів організації і складності. Саморегуляція є одним із рівнів регуляції активності цих систем, який виражає специфіку реалізуючих її психічних засобів відображення і моделювання дійсності, в тому числі рефлексії суб'єкта. Саморегуляція здійснюється в єдності енергетичних, динамічних і змістовно-смислових аспектів. При всій багатоманітності видів виявлення саморегуляція має наступну структуру:
* прийнята суб'єктом мета її доцільної активності;
* інформація про реально досягнуті результати;
* оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху;
Під саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.
Розробкою проблеми саморегуляції поведінки особистості займалися вчені, які досліджували:
Окремі прояви саморегуляції в різних видах діяльності - О.А. Конопкін, Г.С. Нікіфоров, А.К. Осніцький, І.А. Трофімова та ін.;
Моральний розвиток особистості на різних вікових етапах - Л.І. Божович, І.В. Дубровіна, В.С. Мухіна, І.С. Кон, І.І. Чеснокова та ін;
моральна стійкість особистості - В.Е. Чудновський;
Моральний розвиток дітей дошкільного та молодшого шкільного віку - В.К. Котирло Є. В. Суботський Г.С. Якобсон та ін.;
Проблема соморегуляції в дослідженнях рефлексії - І.Д. Бех, В.В. Давидов, А.З. Зак, Б.В. Зейгарник, К.Н. Поливанова та ін.;
Моральний вчинок як основа саморегуляції - І.Д.Бех, М.В.Савчин, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, В.А. Ядов, П.М. Якобсон та ін.;
Вольову регуляцію особистості - Л.С. Виготський, А.И. Висоцький, В.А. Іванніков, В.К. Калін, В.К. Котирло, К. Левін, С.Л. Рубінштейн.
Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників, серед них - О.А. Конопкін. Завдяки його дослідженням на прикладі сенсомоторної діяльності були виділені індивідуально-типологічні особливості регуляторних процесів планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості.
Автор розглядає усвідомлену саморегуляцію як “…системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини щодо ініціації, побудови, управління, підтримування різними видами і формами довільної активності, безпосередньо прийнятими людиною цілями”.
У функціональному плані в саморегуляції поведінки можна виділити часові межі або часові фактори, які визначають два основних типи саморегуляції поведінки:
Перший тип ( тактичний) - це саморегуляція, яка має чіткі часові межі свого здійснення: передбачає управління поведінкою протягом короткого проміжку часу в конкретних ситуаціях діяльності або спілкування і обумовлена конкретним поведінковим актом, дією або вербальними проявами.
Другий тип (стратегічний) - це саморегуляція поведінки протягом довготривалого часу; вона пов'язана з плануванням особистістю ціленаправлених змін в самій собі. Ця форма базується на досвіді самопізнання механізмів оволодіння своїми внутрішніми резервами, які направлені на найбільш повну реалізацію себе а також забезпечує підпорядкування мотивів протягом всього життя, побудову ієрархії мотивів і вирішення конфліктів між індивідними і соціальними мотивами і мотивами духовними, індивідуальними на користь останніх.
Проведений аналіз психологічних досліджень даного компоненту самосвідомості дозволяє виділити різні механізми саморегуляції. Дане питання було джерелом дослідження багатьох вчених:
І.Д. Бех зазначав, що виникнення і формування регулятивних механізмів саморегуляції суб'єкта пов'язано з його здатністю розчленовувати в часі спонукально-операційну і виконавчу частини поведінкового акту
Вагомий внесок у розробку проблеми саморегуляції поведінки особистості зробив М.Й. Боришевський, який вважав, що механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як:
самооцінка- це результат мислительних операцій ( порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент ( суб'єктивне переживання;домагання особистості - їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки;
образ “Я” - як результат самопізнання; як головна мета життєдіяльності особистості; як психологічне утворення, яке забезпечує головну функцію саморегуляції - функцію цілепокладання; як узагальнений, глобальний механізм саморегуляції на особистісному рівні.
Автор наголошував, що саморегуляція може здійснюватися при наступних умовах: коли індивід може адекватно відображати і моделювати наявну ситуацію; перетворювати власну внутрішню і зовнішню активність у відповідності з моделлю запропонованої ситуації; переборювати безпосередні спонукання ради досягнення перспективної мети, за наявністю у індивіда можливості виходити за межі наявної ситуації.
Цікавою є думка дослідниці Т.В. Кириченко, яка виділяє найсуттєвіші механізми процесу саморегуляції в підлітковому віці: рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контролю, мотивація схвалення, потреби у досягнення успіху. При цьому, автор наголошує, що всі виділені механізми перебувають у постійній взаємодії. ”Психологічні механізми складають інтегративну сукупність психічних властивостей індивіда, що визначають рух до регуляції його дій, вчинків, поведінки і групуються на зразках, еталонах, цінностях індивідуального та суспільного характеру”.
На особливу увагу заслуговує дослідження Ю.А. Миславського, яким встановлено, що система саморегуляції формується і розвивається лише в процесах спілкування, яке забезпечує певні форми активності і розвитку особистості на різних вікових етапах.
З точки зору Е.М. Пенькова, саморегуляція поведінки особистості повинна бути розглянена тільки у взаємодії “суспільство-особистість” і “особистість-суспільство”, тому що кожна особистість повинна вміти передбачувати характер реакції на свої дії, вчинки з боку суспільства
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що саморегуляція поведінки є інтегративною властивістю особистості, яка об'єднує в собі інтелектуальні, мотиваційні, вольові, емоційні сфери особистості. Загалом можна констатувати, що саморегуляція - це єдність соціальних та психологічних проявів свідомості і самосвідомості особистості.
Питання, які стосуються волі, у світовій філософії і психології розв'язували по-різному. У психології часто виокремлюють три головні сфери: інтелектуальну, емоційну, вольову.
Вперше раціональну природу волі заперечив А. Шопенгауер. Він трактував волю як темну, несвідому, ірраціональну силу, яка є в основі світу. Така воля (тобто воля до життя) більш відповідна хтивій частині душі за Платоном. Тому від неї людина повинна звільнитись, щоб мати якусь надію в житті.
Інше філософське питання про волю стосується свободи волі. Є два його розв'язання: детермінізм (свободи волі нема) та індетермінізм (свобода волі є).
У радянській психології була поширена тенденція розуміти волю як засіб підпорядкування індивідуальних мотивів вищим суспільним цілям. Звідси виводилася вольова природа індивідуальних цінностей особистості, що їх розуміли як засвоєні суспільні ціннісні надбання.
Волю в психології найчастіше визначають:
* через ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ особистості - ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо;
* через ДОВІЛЬНУ РЕГУЛЯЦІЮ поведінки, психічних процесів;
* через ВОЛЬОВІ ДІЇ, які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.
Жодна з наведених ознак не є достатньою для визначення змісту волі, але разом вони відрізняють вольову дію в її специфіці.
ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному про цесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.
Загалом вольова діяльність особистості охоплює:
* вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку,
* вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
* вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани проявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
* вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.
Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації.
Воля виконує дві взаємопов'язаних функції - спонукальну й гальмівну.
Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов'язані з передбаченими наслідками дії.
Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів -- від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.
Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції
Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й сполученими та пересічними боками психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.
Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються ці процеси. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.
Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.
Емоції, однак, не є точними регуляторами активності людини, вони забезпечують лише загальну мобілізацію всіх систем організму. Вибіркова мобілізація психофізичних можливостей людини здійснюється завдяки вольовій регуляції, це "механізм" тонкого регулювання активності людини.
Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів - це "моменти руху" діяльності. В моменти "пуску" і "зупинки" вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.
Справді, без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, він утратив би вольовий характер. Разом з тим воля є самостійною і не зводиться до зовнішнього здійснення мислення. На відміну від мислення вона не створює об'єктивних ідеальних чи матеріальних продуктів, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки і в цьому розумінні формує суб'єктивні цінності.
Воля спонукає особистість до свідомої активності, цілеспрямованої і планомірної поведінки. Вольове регулювання поведінки детерміноване умовами, за яких воно відбувається.
З одного боку, волю визнають внутрішньою активністю психіки, що пов'язана з цілепокладанням, виникненням прагнень, внутрішньою напруженістю та мобілізацією зусиль для подолання труднощів і перешкод. Специфічним для внутрішніх проявів вольової поведінки є існування внутрішнього інтелектуального плану, який може спрямовувати всі наявні в людини в певний момент спонукання таким чином, що провідним мотивом стає свідомо поставлена мета. Однак свідома реалізація мети може не узгоджуватися з внутрішніми перешкодами, які залежать від самої людини: а) внутрішні стани людини (стомленість, хвороба, емоційні переживання); 6) конкуруючі мотиви і цілі; в) необхідність вибору одного з двох несумісних бажань (підготовка до іспиту і гра в футбол); г) внутрішній конфлікт між соціально значущою і особистісне значущою метою тощо.
З іншого боку, воля пов'язана із зовнішньою активністю людини, оскільки побудова внутрішнього інтелектуального плану не може вичерпно характеризувати вольової поведінки людини. Виконання, доведення до остаточного результату намірів становлять зовнішні прояви волі. Виконання ж планів, рішень, намірів потребує змін реальної дійсності. Ці зміни стикаються з реальними перешкодами, зовнішніми труднощами: а) фізичні перепони, перешкоди, складність дій, новизна обставин і т. ін.; б) соціально задані іншими дії, які не узгоджуються з власними соціально прийнятими діями; в) відсутність потрібних матеріальних умов; г) зовнішня протидія конкурентів; д) природні перешкоди (зміна погоди, розлив річки); е) економічні, соціальні чи політичні катаклізми тощо. При цьому слід вказати на відносність поділу на внутрішні та зовнішні перешкоди й труднощі, тому що подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні прояви волі, і навпаки.
Разом з тим одна з особливостей активності людини характеризується тим, що результат активності не завжди збігається з її метою. В такому разі людина схильна пояснювати і шукати причини наслідків своїх дій у зовнішніх або внутрішніх перешкодах.
Схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або навпаки - власним зусиллям та здібностям, має назву покусу контролю (від лат. locus - місцезнаходження та від франц. controle - перевірка). Люди, схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми чинниками (здібності, характер, внутрішній стан і т.ін.), мають тенденцію до внутрішньої (інтернальної) локалізації контролю. Так, людина з інтернальним локусом контролю при невчасному виконанні завдання шукатиме причини цього у власних здібностях, особливостях пам'яті чи мисленні, у своїй неорганізованості чи повільному темпі активації. Психологи відзначають, що інтернали більш послідовні при досягненні мети, схильні до самоаналізу, організовані, незалежні, комунікабельні.
Люди, схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (доля, обставини, природні перешкоди тощо), мають тенденцію до зовнішньої (екстернальної) локалізації контролю. Такі люди обов'язково знайдуть пояснення своєї неуспішності у справі в зовнішніх перешкодах: неправильно представленому плані, хибно поданих розрахунках, недостатній матеріальній базі тощо. Установлено, що екстернали більш невпевнені у своїх здібностях, тривожні, не доводять своїх намірів до кінця, безвідповідальні, непослідовні.
Специфічність волі полягає в тій ролі, яку вона виконує в активному житті людини, в здійсненні її зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки реалізуються через свідому організацію і саморегуляцію активності, а саме, через самоорганізацію діяльності та поведінки людини. Для здійснення зв'язку людини з середовищем необхідні специфічно людські практичні й пізнавальні дії як цільові акти поведінки.
Фундаментальною властивістю синергетичних об'єктів виступає складність, під якою розуміється здатність до самоорганізації, ускладненою своєю просторово-часовою структурою на мікрорівні в силу змін, що відбуваються на цьому рівні. Розрізняють три типа процесів самоорганізації. Перший -- це самонародження організації, тобто виникнення із деякої сукупності цілісних об'єктів певного рівня нової цілісної системи із своїми специфічними закономірностями. Другий тип -- процеси, завдяки яким система підтримує певний рівень організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов функціонування. Третій тип процесів самоорганізації, пов'язаний з розвитком систем, які здатні накопичувати і використовувати минулий досвід.
Як синергетика, так системний аналіз і системний синтез досліджують феномени самоорганізації, сумісну дію багатьох підсистем, в результаті яких виникає відповідне функціонування. Згідно з Г. Хакеном, в багатьох випадках самоорганізація виникає із хаотичних станів, тобто саме із хаотичних станів виникають високо упорядковані просторові, часові і просторово-часові структури. На думку Є. Князевої і С. Курдюмова, хаос на мікрорівні -- це не фактор руйнації, а сила, що прямує до тенденції самоструктурування нелінійного середовища. Сучасна синергетика розглядається як "теорія хаосу", так як порядок і безладдя виявляються тісно пов'язаними -- один включає в себе інший, і цю констатацію ми можемо оцінити як головну зміну, що відбувається в універсумі сьогодення. Полі варіантність самоорганізаційних процесів обумовлює таку властивість синергетичних систем як їх нелінійність.
Фундаментальним механізмом, що забезпечує реалізацію нелінійності розвитку, виступає в біфуркаційний механізм. Біфуркаційний перехід -- це об'єктивація (вибір системи) одного із варіантів розвитку, перехід системи в стан, радикально відмінний від висхідного. Чим складніше система, тим більше біфуркаційних переходів буде на її шляху. Проте вже первинна біфуркація верифіцює еволюційний процес, обумовлюючи його принципову нелінійність і поліваріантність. Феномен біфуркації є джерелом інновацій і диверсифікацій, оскільки саме завдяки їй в системі з'являються нові рішення.
Відповідний інваріант системи, що не залежить від меж екзистентності, називають структурою. Структура-- це сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечує відтворення при змінних умовах. В холістичному розумінні структура прирівнюється до системи, яка розуміється як елементи плюс зв'язки між ними. Холі-стичне визначення поняття "структура" визначається такими характеристиками, як цілісність чи єдність.
Структура повинна відповідати трьом умовам: 1) цілісності; 2) трансформації; 3) саморегулюванню. Вже у вченні І. Канта можна знайти зв'язок частин будь-якого організму, створеного з певною метою. Ідеальна частина (зокрема, управлінська) може бути створена тільки на основі використання природного потенціалу самовідтворюючої системи з врахуванням її власних законів, наприклад, механізму самоуправління.
Дійсне мистецтво самоуправління заключається в здатності підпорядкувати організацію не ззовні нав'язаним системам, а в здатності створити самоорганізовані системи із вже даних елементів в даному конкретному середовищі. Іншими словами, система повинна відповідати реальним фізичним умовам самозбереження і саморозвитку системи, слугувати певним функціям і цілям розвитку. Тим більше, що функції системи не повинні декларуватися, а передвизначатися відповідним чином спроектованою структурою. Адже неможливо зшити собі костюм згідно з чужою міркою і моделями, точно також не можливо побудувати нове "суспільство з людським обличчям" згідно з чужими схемами і моделями розвитку. Дуже часто декларована роль організації не співпадає з роллю, фактично нею виконуваною/ тому система являє собою єдність тотожності і відмінності, відображає єдність внутрішніх і зовнішніх умов свого існування.
Структура суспільства, так і управління суспільством, не являє собою на певному відрізку часу єдиний соціальний організм, хоча сьогодні створюються і територіальне самоуправління, і муніципальні самоутворюючі громадян, що забезпечують розвиток і самозбереження відповідного середовища для своїх громадян; створюються регіональні самоуправлінські одиниці. Проте управління як єдиний соціальний організм розпадається на ряд самоуправлінських одиниць. Деякі не-життєстійкі управлінські одиниці імітують життєдіяльність організму, так як в їх системі порушені деякі необхідні взаємозв'язки. Елементи зовнішнього середовища повинні корелювати поміж собою, створюючи більш чи менш стійкі просторово-часові структурно-процесні структури, обмежуючи свободу змін зовнішніх для організму параметрів (наприклад, прийняття певних законів).
Управлінська система, флуктуючи, переміщається в певному базовому просторі, в якому змінена взаємодія з середовищем, що не викликає порушення рівноваги її стану. Таку направлену дію слід назвати дрейфом (повільно направлена дія певних частин -- організацій, інститутів). Проте зміни системи можуть бути різними:
1) є ціленаправлені зміни системи в порядку реалізації певного плану;
2) але є дрейф, який відбувається мов би сам по собі, прямуючи до змін економічних, соціальних, політичних. Він проявляється в зміні пріоритетів, режимів функціонування, процедур, виявляє себе часто "де факто". Чим менш жорстко і однозначно визначені параметри елементів і регламентовані зв'язки між ними, тим більший простір для дрейфу між ними. Така система менш ефективна, але більш живуча (наприклад, тоталітарні режими були менш ефективними в економічному плані, але більш ефективними в плані ідентифікації з суспільством). Велика вірогідність того, що дрейф може привести систему не до того стану, до якого прагне система (наприклад, "не туди йдемо", "не те будуємо").
Тому в числі задач управління складними системами слід мати на увазі і прогнозування дрейфу, створення певних передумов для того, щоб дрейф з меншою вірогідністю привів би систему до небажаного стану цього фазового простору (катаклізми, кризи, перевороти, катастрофи, революції). Причиною дрейфу можуть бути не тільки зовнішні сили, але і внутрішні, напруги, що виникли внаслідок змін станів елементів чи їх взаємозв'язків, параметрів, флуктуацій. Все це визначає конфігурацію поля в певному фазовому просторі:
1) розвиток повинен відбуватися по лінії найменшої дисипації (розсіювання) сил;
2) по лінії переходу в оптимальний стан при найменшій втраті сил (цю лінію слід назвати креолом);
3) визначення найбільш вірогідного напрямку дрейфу і еволюції системи;
4) характер поведінки систем при певних внутрішніх і зовнішніх умовах її існування;
5) відсутність детермінації системи повністю, оскільки фактична лінія розвитку не тільки піддається флуктуаціям, але і проходить через критичні точки біфуркацій (роздвоєння).
Тобто креод характеризує поведінку системи при певних внутрішніх і зовнішніх умовах її існування. Рух системи навколо креолу аналогічно прокоментувати як падіння м'ячика згори, хоча траєкторія його падіння буде різною. Тим більше, що в соціальних системах на дію креолу здійснюють вплив:
1) внутрішні флуктуації (боротьба різних політичних сил);
Рухаючись навколо креолу, система до певного часу зберігає ту ж саму структуру. Час існування системи залежить від того, який вибір система здійснила в точках біфуркацій. Але поки що цей вибір залишається тільки результатом флуктуації, і часто все вирішує випадок, хоча не можливо виключити детермінованості соціальних процесів.
Будь-яка соціальна система на мікрорівні складається з деякої сукупності істотних параметрів, що відображають сили взаємодії між ними, але це не виключає можливості існування і інших взаємодій між іншими елементами системи. "Приховані" взаємозв'язки можуть приводити до утворення достатньо стійких субструктур, що пронизують мікроструктури. Чим складніше організм і складові його елементи, тим різноманітніші фактори, що на нього впливають, тим динамічніші і стохастичніші ці впливи, тим більший креодогенетичний ландшафт розгортається як поле для поведінки системи. Чим коротші відрізки креолів і частішими є біфуркації, тим в більшій мірі поведінка системи зумовлюється послідовністю виборів в точках біфуркацій, а ці вибори чи альтернативні повороти зумовлюються субструктурою системи, зумовлюючи ті чи інші субструктурні відносини. Щ субструктурні відносини концептуально оформляються і в специфічних ситуаціях стають ключовими. Тому мистецтво управління завжди заключається в тому, щоб передбачити точки "нестійкої рівноваги" в розвитку подій. Ознакою біфуркації завжди є зростання частоти і інтенсивності флуктуації, що потребує самобудови певної субструктури, налагоджуючи систему як оркестр.
Роль субструктур в поведінці управлінських організмів не можливо переоцінити ще й тому, що саме вони є фізичним субстратом, який робить можливим інформаційну взаємодію організмів поміж собою, всередині себе і з оточуючим середовищем. При русі навколо креолу, при відсутності біфуркацій і пов'язаних з ними актів вибору система не управляється, а направляється рівнодійними навколо креоду силами. Якщо в такій системі і існує орган управління, то його єдина роль --
Дослідження та аналіз вольової саморегуляції курсовая работа. Психология.
Защита Прав Человека Реферат
Курсовая работа: Влияние на проведение налогового аудита особенностей бухгалтерского учета на предприятиях промышленности
Особенности внимания у детей с задержкой психического развития
Продам Курсовые И Дипломные Работы
Наука 19 Века Реферат
Контрольно Измерительные Материалы Самостоятельная Работа
Реферат: Еврипид и его время. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа: Бухгалтерский учет и аудит расчетов с поставщиками и подрядчиками (на примере ООО "Ореол-сервис")
Доклад по теме Типы хозяйственных операций
Курсовая Работа На Тему Понятие И Виды Субъектов Налогового Правоотношения
Дипломная работа по теме Економiчне обґрунтування напрямiв пiдвищення ефективностi використання основних фондiв підприємства
Реферат: Регулирование инвестиционных процессов
Курсовая Работа На Тему Проектирование Усилителя Низкой Частоты
Реферат: Источники аграрного права
Свойства информации
Курсовая работа по теме Анализ производительности труда на предприятии
Курсовая работа: Этические и психологические аспекты тактики допросов и очных ставок
Курсовая Работа Информационно Коммуникационные Технологии
Пашню Пашут Руками Не Машут Сочинение
Курсовая работа по теме Проектирование литьевой формы для изделия из ПЭНД
Старинные русские обряды - Краеведение и этнография реферат
Фортепианные пьесы для детей Алиби Абдинурова - Музыка реферат
Малий бiзнес - Менеджмент и трудовые отношения дипломная работа