Домініканський монастир
Назва селища Підкамінь, що розташоване неподалік від м.Броди на Львівщині, походить від величезного каменя - піскового останця, який височить на горі Рожаниця (неподалік від монастиря). За переказами, ще в княжі часи тут існувала чернеча обитель, яку заклали втікачі з Києво-Печерської лаври. Результати археологічних досліджень засвідчують існування тут у XIII ст. храму, який мав оборонний характер. Це була двохярусна споруда: перший поверх - келії, другий - церква.
Вперше в історичних документах Домініканський монастир згадується під 1464 р., коли власник Підкаменя П.Цебровський запросив домініканців до селища, щоб вони розвивали тут духовне життя. Відтоді до початку XVII ст. обитель кілька разів спустошували татари. Домініканці щоразу покидали Підкамінь, а потім знову поверталися. В 1612 р. вони розпочали будівництво храму та монастиря. Того ж року ченці принесли із собою образ Божої Матері із Дитям. Храм будували довго - з 1612 до 1695 р. У період турецько-татарських нападів ченці переховувалися у Бродах, забираючи із собою ікону, яка на той час прославилася численними чудами. Лише 1676 р. домініканці знову привезли ікону до Підкаменя.
Сучасний архітектурний ансамбль монастиря склався впродовж XVII-XVIII ст. До найцінніших пам'яток комплексу можна віднести костел Успіння Пресвятої Богородиці (1464-1760), монастирські келії (1612-1746), оборонні споруди-мури, дзвіницю та башти (1702), коринтську колону з фігурою Богородиці (1719). Період розквіту Підкамінської обителі припадає на XVIII ст. У 1746 р. при монастирі можна було здобути вищу богословську освіту, а також опанувати різні ремесла. Та найбільшу славу монастирю принесло проголошення ікони Богородиці чудотворною, а гори Рожаниці - святою. В 1725 р. Папа Венедикт XIII прислав для неї із Рима золоті освячені корони. Самі ж урочистості щодо вшанування ікони відбулися в 1727 р. Загальна кількість учасників свята сягала 200 тис. осіб (під час аналогічної коронації в Ченстохові зафіксовано 150 тис.).
Під час світових воєн монастир зазнав значних втрат і в 1945 р. був ліквідований. У 1946 р. радянська влада організувала тут концтабір для українського духовенства. Згодом у монастирських мурах було засновано психоневрологічний інтернат закритого типу (він діє і сьогодні (2014). Храм перетворили на конюшню, а ще пізніше на гараж. В одній каплиці зберігали зерно, в іншій мінеральні добрива, а ще в іншій вигодовували сторожових собак у в'язниці.
У 1997 р. сакральні споруди та частину келій передали монахам Студійського устану УГКЦ (їх центр знаходиться в Унівській Лаврі) які заснували монастир Походження Дерева Хреста Господнього. Того самого року розпочалася відбудова святині. Сьогодні монастирський комплекс включає такі церкви: Усікновення голови Івана Хрестителя (підземна), Покрови Пресвятої Богородиці (надбрамна), Святої Параскеви П'ятниці та Новомученика Миколая.
До монастиря щороку прибувають тисячі паломників, щоб вшанувати чудотворне Розп'яття (ХVII ст.), дивом врятоване від спалення у страшні роки переслідувань, копію Підкамінської чудотворної ікони (оригінал був вивезений до Вроцлава, Польща), ікону Воздвиження Чесного Хреста з частинкою Хреста Господнього, празничну ікону "Не ридай мене, Мати", яку хтось із паломників назвав "Преддвер'я радості".
Варто зазначити, що у Підкамені - неймовірно гарне поєднання ландшафту та архітектури. Сам монастир розташований на високій горі, звідки відкривається захоплюючий краєвид. Видно старий міський цвинтар з цвинтарною каплицею-ротондою, нижче по схилу розташована ще одна прекрасна старовинна ротонда - каплиця св.Параскеви. З бастіону монастиря бачимо сусідню, дещо нижчу гору з велетенським каменем-скелею та козацьким цвинтарем на вершині. А на горизонті - золоті бані Свято-Успенської Почаївської лаври (відстань - 15км по прямій).