Добро зі зброєю в руках, або добре ім'я Сесіла Родса.

Однією з ознак будь-якої нації є, поза усіляким сумнівом, власна культура. У національній культурі завжди є місце визначним особистостям- лідерам, воїнам, митцям. Родезійці які були хоч і молодою і нечисельною, але все ж нацією, мали свою культуру та своїх героїв. Найвизначнішим з цих героїв, поза усіляким сумнівом, був Сесіл Родс, про якого на цьому каналі було сказано чимало. Втім, декількох коротких заміток для людини такого масштабу в будь-якому разі є недостатньо, а тому я згадаю про Африканського Колосса ще не раз і не два.

Втім, в наш час нечасто можна почути хоч щось компліментарне на його адресу. Пам'ятники Родсу демонтуються, молодики у Великобританії та ПАР збирають галасливі протести, а під статтями у соціальних мережах все частіше з'являються десятки і сотні обурених коментарів. Грубо кажучи, прихильники марксистських ідей намагаються "скасувати" давно мертвого родезійського героя, як вони вже зробили це з десятками інших. Втім, низький рівень історичної грамотності переважної більшості молоді унеможливлює розуміння того факту, що ненависть сучасних лівих активістів до Сесіла Родса є продуктом багаторічної брехні.

У момент створення цього каналу, я в той чи інших спосіб взяв на себе відповідальність щодо розповсюдження в українському мовному просторі не тільки історії Родезії, але і її культури та ідеології. І я, як людина що розділяє цінності і принципи родезійців, вимушений не тільки говорити про історичні факти, але і виступати адвокатом цих самих цінностей і принципів. Саме тому вибілити чесне ім'я Сесіла Родса, Фредеріка Селуса, Яна Сміта, Пітера Уоллса, Рональда Рейд-Дейлі та багатьох інших- це мій обов'язок не тільки перед читачем, але і перед самим собою. Іноді брехня перемагає правду виключно тому, що на стороні правди не вистачає людей, що готові її захищати. Родезійці, як вищеназвані, так і усі ті, яких ще буде згадано- стали на захист правди. А тому я стану на захист їх пам'яті.

Сьогодні мова не піде про те, як саме демонізували фігуру Родса у сучасних американських і британських медіа. Достатньо буде заявити, що інформаційні кампанії проти тієї чи іншої особистості є давньою практикою у західних медіа. Як мінімум той факт, що найкращим кінофільмом за всю історію, на думку самих англомовних експертів, є "Громадянин Кейн"- хрестоматійний приклад інформаційної атаки на хоч і не найприємнішого, але, втім, визначного діяча американської культури- Уільяма Хернста. Люди лівих поглядів завжди вміли викликати у людей лють і направляти її в вигідне їм русло (Ленін, Маркс, Маяковський та інші), а тому їх методологія за останні сто років стала тільки потужнішою.

Єдиною зброєю проти подібних провокацій завжди була правда. Фактам плювати на людські емоції. Вони залишаться собою незалежно від того, під яким соусом їх подати. Саме тому тезу про "жахливого расиста Родса" можна спростувати тільки завдяки правді. І завдяки тому, що його життя було багаторазово освітлене набагато більш компетентними за мене дослідниками, ми маємо чимало епізодів, які ілюструють справжній погляд Сесіла на питання раси, гуманізму та місця народів у світі. Попри чимало його заяв на ті чи інші питання, дії говорять набагато краще за слова. А тому сьогодні я пропоную вам розглянути один епізод з недовгого життя Родса, в якому він проявив себе як втілення виразу "добро з кулаками".

Отже, у далекому 1888 році, між королем Матабелеленду Лобенгулою, лідером войовничого племені Матабеле, та Сесілом Родсом, британським політиком та магнатом, було підписано договір під назвою Консессія Радда, названого так на честь представника Родса, що цей договір і підписав. Суть його полягала у тому, що Лобенгула, самопроголошений володар земель, що зараз утворюють собою Зімбабве, надавав згоду на видобуток Родсом корисних копалин на цій території. І хоч Лобенгула і був дикуном, все ж за підписанням цього договору був чіткий розрахунок з його боку, адже угода була вигідною обом сторонам. Вождь матабеле отримував не тільки захист своїх земель від зазіхань з боку бурів (британці б просто не допустили просування африканерів на Північ, адже ділитися багатствами вони не любили), але і отримував 1000 гвинтівок Мартіні-Генрі, 100 000 набоїв до них, справжній бойовий парохід на річці Замбезі (парохід, Карл!), а також виплату у 100 фунтів стерлінгів щомісяця- безстроково. Жоден конкурент Родса, звичайно, на такі умови б не пішов- в той час великі світові держави радше б забрали бажане силою. Але Сесіл, що найбільше поважав чесність, вирішив піти на подібну угоду- взаємовигідну для всіх сторін.

Після того, як легітимність Консессії Радда була підтверджена королівською грамотою у Лондоні, Родс заснував Британську Південноафриканську Компанію та разом з Колоною Піонерів вирушив до Матабелеленду, задля заснування перший фортів-міст та розбудови інфраструктури. Отже, у 1890, коли піонери вже заснували Форт Вікторію, Форт Солсбері та Форт Чартер, вони почали взаємодіяти з місцевими племенами з групи Шона. Шона повідали поселенцям, що Лобенгула править цими землями залізною рукою: його воїни, вірні традиціям Зулу, постійно влаштовують криваві набіги на мирні племена.

Одним з випадків, про які розповідали шона переселенцям, був рейд Лобенгули, який трапився у 1887 році, всього за кілька років до прибуття перших білих. В ході цього рейду матабели вирізали ціле плем'я шона- тисячі жителів. Усіх дорослих чоловіків було вбито, а жінок і дітей було викрадено до рабства. І хоча Родс знав про войовничість матабелів, про подібні дії Лобенгули він і не здогадувався: все ж стандартні війни між племенами рідко набували ознаки повноцінного геноциду. Шона пояснили білим, що однією з причин подібної поведінки матабелів була сама їх культура: молодий матабеле не вважався чоловіком, поки не прийме участі в рейді та не окропить свого списа кров'ю. Крім того, тисячі голів худоби та сотні рабів після кожного подібного рейду сильно підвищували здатність Лобенгули до контролю над такою велетенською територією. Усе награбоване самозваний король використовував, аби розгортати терор все ширше. І саме цьому чоловіку Сесіл Родс надав не тільки гроші і безпеку, але і зброю.

Шона, постійні жертви терору матабеле, швидко зрозуміли, що захистити їх від зазіхань Матабелів може тільки Родс та його компанія. Вони радо наймалися на роботу на шахти і форти, де окрім заробітної платні отримували ще й гарантії безпеки. І хоч робота ця була непроста- все ж розбудовувати цілу країну з нічого ніколи не було просто, працювати пліч-о-пліч з білими було набагато краще, аніж опинитися в братській могилі, або ж у рабському загоні.

Лобенгулі, звичайно, такі дії колоністів не подобалися. З його точки зору, Сесіл Родс крав його рабів- його власність. А тому він спершу спробував відмінити Консессію Радда, а після того, як спроба порушити дане ним слово не спрацювала, він почав організовувати каральні рейди на землі, вже заселені переселенцями. Прямо на очах білих матабеле забивали шона насмерть- була розгорнута безпрецедентна за своєю жорстокістю терористична кампанія. Врешті-решт, у Сесіла Родса, людини честі і противника рабства, урвався терпець. Його спроби урегулювати конфлікт мирним шляхом не увінчалися успіхом, і тоді Британська Південноафриканська Компанія відповіла на терор силою.

Спільно із двотисячним загоном добровольців-шона під командуванням вождя Кхами, сили Британської Південноафриканської Поліції вирушили маршем на Булувайо, столицю Лобенгули. Там військо Лобенгули було розбито і він визнав верховенство Сесіла Родса над своїми землями. Так закінчилась Перша Війна з Матабеле. Друга, розв'язана матабеле вже за кілька років, теж закінчиться повною поразкою Матабелів, що приведе до повного скасування будь-якого рабства на цій території.

Таким чином, Родс поклав край геноциду шона з боку рабовласників-матабелів, а Британська Південноафриканська Компанія отримала у своє розпорядження цілу країну, яку вдячні поселенці у 1895 році назвуть на честь свого лідера- Родезією.

Воістину, Родс був дуже дивним расистом, чи не так? Мало який расист мало того, що підписуватиме з дикунами договори на рівних, але й вступиться за тих, кого вбивають і пригнічують.