Доба демократій перервана, настав час автократій. Криза цінностей в США? Частина І.
Oleksandr Ant
“Ми були сліпі, Радагаст. І поки ми були сліпі – наш ворог повернувся”.
Ці слова Гендальфа в адаптації “Гобіта” в світлі сьогоднішніх подій як ніколи заграли іншими фарбами.
Ворог справді повернувся в Європу, але далеко не всі сприймають його появу всерйоз. Ніби заспокійливий шепіт Сарумана захопив вуха Заходу запевняючи, що всі передвісники бурі – лише холодний вітерець.
Захід обожнює заспокоювати себе, вигадуючи теорії, що РФ та КНР просто використовують один-одного. І, можливо, так було б, якби в них існували різні режими, різні цілі та інший погляд на світ. Однак в реальності ж це два агресивних режими з яких один вже почав війну, а інший готується до неї. Директор ЦРУ в публікації Reuters напочатку 2023 заявив, що Сі віддав наказ підготувати вторгнення на Тайвань до 2027 року [1].
Як зазначає той ж Bloomberg [2]: сили РФ та КНР справді здатні кинути виклик Заходу. Більше того, вже зараз президент Байден сам заявив, що “Путін може атакувати НАТО”[3] й це дуже ймовірно, бо якщо КНР все ж розв'яже війну проти Тайваню, то напад РФ на країни Балтії є чудовим способом відкрити “другий фронт” (а з такими темпами розгортання ВПК Європи, він навіть може досягти успіху). Простими словами: союз РФ та КНР, які регулярно проводять спільні військові навчання, є необхідністю для досягнення їхніх цілей.
Здавалося б, демократичний світ, який пережив вже не одного тирана, повинен був це розуміти, але риторична реакція на війну в Україні з дуже обмеженими поставками сучасних озброєнь показує зовсім інше. Причину такої поведінки Заходу, як не дивно, добре описав професор Толкієн:
«оскільки ми маємо справу з людьми, ми неодмінно матимемо справу з найсумнішою рисою їхньої натури: вони швидко пересичуються добрим”[4]
Захід, перемігши у “Холодній війні”, розслабився та повірив в “кінець історії”. Звісно, автократії не захоплять Берлін, Лондон чи навіть Сеул, бо, скоріше за все, їхній солдат не буде воювати на землях, де є своя чи чужа ядерна зброя. Більше того, демократії, скоріш за все, зможуть виграти, але якою ціною? На фоні чого виникає питання: “а чи сама Європа та США це все ще Захід, який ми знаємо?” Чи можливо він загубив свої переконання та цінності?
Про ерозію демократії на Заході написана не одна книга вченими політичних наук і, найбільш цікаво, в різні періоди. Починаючи від 30-х років ХХ століття до 10-х ХХІ. Наприклад, нещодавня робота опублікована в Princeton University Press професором Larry M. Bartels “Democracy Erodes from the Top” наголошує на тому, що стало вже традицією раз в кілька років ховати “демократію на Заході”. Напочатку автор наводить цікаву цитату з книги політичного вченого Adam Przeworski “Crises of Democracy”:
“Щось відбувається", - пише він. "У багатьох зрілих демократіях вибухають антисистемні, анти елітні, популістські настрої. Впевненість у політиках, партіях, парламентах та урядах падає. Навіть підтримка демократії як системи управління ослабла”[5]
Але професор Larry M. Bartels не погоджується з такими апокаліптичніми думками, він зазначає, що хоч ми і справді спостерігаємо тріумфи таких популістів як Ле Пен, Орбан чи Трамп, але не демонтаж демократії. Так, на Заході є проблеми, про які ми поговоримо далі, але до колапсу цій системі далеко. Зокрема, люди Заходу розчаровані в своїх урядах. Давайте відкриємо індекс довіри від Edelman Trust Barometer (в нього додана і довіра до ЗМІ, бізнесу і тп), який нам покаже середній зріз по країнам, за якими вони спостерігають:
Примітка: Актуальним тут є лише демократичні країни, бо авторитарні чи анократичні мають сильну похибку на якість респондентів. Умовний житель КНР завжди буде довіряти своєму уряду, бо іншого вибору у нього немає. В цьому контексті вибивається РФ, але це окрема та складна тема.
Проте, незважаючи на проблеми з довірою до політичних інститутів чи ЗМІ, ключові інститути, які забезпечують економічне зростання та стабільність, все ще ефективно виконують свою роботу і мають високу довіру зі сторони суспільства (дані по ЄС):
Стабільно низька довіра до партій та політиків не говорить про те, що в ЄС чи США завтра запанує диктатура, а про те, що скоріше зростають ризики появи ерозії. Європейським політичним силам конче необхідно налагодити зворотній зв'язок з виборцями, бо ці дані натякають на його порушення.
Larry M. Bartels правильно зазначає, що станом на зараз популісти не так страшні, умовно, той ж Орбан чи Трамп не планують демонтувати демократію. Однак в тому і цікавий аспект ерозії, що вона не настає в одну мить і її одразу не побачити. Наприклад, які чесноти та переконання поширює полярний кандидат в президенти США, коли говорить такі слова:
Трамп: Китай величний і Сі Цзінпінь великий джентльмен. Він тепер довічний президент (...) Ні, він величний, і подивіться - він зміг зробити це, я думаю, це чудово. Можливо, колись нам доведеться спробувати це. [6]
Важко уявити, що лідери, які претендували на пост Архонта в Афінах, висловлювали подібні симпатії щодо, скажімо, політичної системи Спарти. У будь-якого республіканця чи демократа з чеснотами, який виступає за політичну конкуренцію, подібні ідеї викликали б обурення, але рейтинги Трампа зростають. Можливо, це тому, що він не виступає за демонтаж демократії, і тому виборці його роздуми про “велике” пропускають поза вухами, або, можливо, самі виборці не мають стійких переконань.
Криза цінностей на Заході сьогодні можлива, бо все довколо їх атакує. Наприклад, значна частина фільмів, серіалів та книг на Заході заточені на те, щоб показати “гнилу систему”, що з однієї сторони правильно. Однак знімати “Оппенгеймера” і показувати неприємний лик США це добре, але в противагу цьому про світлий лик демократій не знімається майже нічого. Звісно, це один чи кілька прикладів, а не погляд на всю систему, але певну криза образів, на яких стоять свободи демократичного режиму, ми можемо вже спостерігати.
Ерозія охопила Захід? Демократія та капіталізм втрачають позиції?
Про те, що на Заході полюбили соціалізм, пишуть багато, але наскільки він справді популярний? Різні соціологічні опитування натякають на певні проблеми з прихильниками “іншого шляху”. Але хочу підкреслити, що до соціологічних опитувань треба ставитись з обережністю. Як зазначає той ж Adam Przeworski:
"ніхто не знає, що люди в різних країнах і в різний час розуміють під "демократією". Жителі Китаю з такою ж імовірністю, як і жителі США, кажуть, що "важливо ... жити в країні, яка управляється демократичним шляхом". Що ще більш дивно, вони з таким же ентузіазмом, як і американці, оцінюють, наскільки демократично управляється їхня власна країна. [7]
Також варто зауважити, що одне чи навіть кілька опитувань це лише окреслення наявності можливих проблем, які потребують уваги, а не вирок. Нагадаю, що одна людина містить у собі багато протиріч, тому що казати, коли мова заходить за ціле суспільство?!
Почнемо з опитування прихильників Демократичної та Республіканської партії США, яке може показати цікаву поляризацію американського суспільства. Водночас варто зауважити, що дані нижче не означають, що між ними прірва, скоріше зараз більш явно окреслюються сильніше ліві та крайньо ліві в Демократичній партії (прихильники соціалізму) та крайньоправі в Республіканській (Трампісти). Тому ми спостерігаємо таку розбіжність у поглядах демократів на фоні республіканців:
Якщо подивитись на суспільство загалом, то прихильників соціалістичних моделей немало, а особливо серед молоді. Дані від the Center for the Study of Capitalism at Wake Forest University [8] це добре фіксують:
Проте прихильників вільного ринку все ще більшість:
Питання: Якщо обирати між більш вільним ринком (free-market) і більш керованою державою економікою (state-directed), в якому напрямку, на вашу думку, має рухатися економіка?
Однак скептиків також присутня значна частина, що створює в суспільстві скоріше поле не для дискусії, а маніпуляцій, чим й користуються такі політики як Александра Окасіо-Кортес чи Сандерс.
Це не означає, що капіталізм помирає, але це натякає, що популісти будуть розгойдувати ці переконання на свою користь. Особливо серед найбільш активного населення - молоді. Ця поляризація з однієї сторони є нормальною для вільного суспільства, а з іншої, при поганих зворотних зв'язках між владою та виборцями, створюють простір для популістів як лівих, так і правих.
Частково ефекти від гри популістів ми спостерігаємо по появі рухів BLM та MEGA (Трампісти). Обидва угрупування відзначились у масових заворушеннях та злочинах. Це не значить, що варто чекати вуличні бої між BLM та MEGA, але, у випадку продовження обраної Штатами дороги, це може стати проблемою. Є, звісно, багато додаткових пояснень появи цих рухів, що BLM спровокований проблемами в поліції, яка може зловживати своїми повноваженнями. А MEGA є відповіддю дуже консервативної частини США, яка не згодна з популярною ліберальною повісткою.
Однак всі ці рухи, а особливо ліві, не мають впливу на переконання і своєрідний страх американців, що їхній уряд має забагато влади, причому це переконання чудово перетинається з законодавчими ініціативами, які були прийняті після терактів 11 вересня. Тоді законодавці впровадили багато норм, які посилювали федеральний уряд, що не подобається більшій частині американського суспільства. От що ми бачимо по даних від авторитетного Gallup:
Питання: Як ви вважаєте, чи має сьогодні федеральний уряд: занадто багато повноважень (Too much power), має приблизно правильний розмір повноважень (about the right amount) чи має занадто мало повноважень (too little power)?
Але цей цікавий графік показує, що ніби суспільство США відпустило свого “Левіафана”, адже якщо ми згадаємо роботу Аджемоглу та Робінсона “Вузький коридор”, то саме умовний біг в одному темпі і держави, і суспільства є запорукою успіху. Себто суспільство має достатньо сил контролювати державу, а держава – контролювати систему виконання правил та реагування на виклики. Якщо подивитись на те, що суспільство не задоволене, що в уряду багато влади і це не змінюється впродовж 20 років, то значить суспільство вже погано контролює державу. Це в свою чергу несе виклики, які, звісно, не проявляться прямо зараз, але явно негативно вплинуть на стан демократії в державі.
Те саме стосується і економічних свобод. На питання, чи забагато регулювання, більшість американців також зазначають про надмірне втручання уряду в економіку:
Тобто сказати, що американське суспільство перестало вірити в капіталізм, буде помилково. Проте воно десятиліттями нічого не робить, аби вплинути на уряд і реалізувати свої переконання. Себто політики, яких вони обирають системно, не відповідають їхнім переконанням, що й викликає низький рівень довіри до федерального рівня (на рівні штату ситуація краща).
Демократія в США. Ерозія почалась?
Стан демократії в США справді викликає занепокоєння, що ми можемо побачити в публікації авторитетного Brookings [9]:
Спостерігається тенденція до скорочення неурядових інститутів, критично важливих для здорової публічної сфери таких як: незалежні ЗМІ, якісна система освіти та активне громадянське суспільство. Всі ці симптоми занепаду присутні у Сполучених Штатах
Окрім цього існують і відверті маніпуляції на виборах, що підриває стабільність системи. Звісно, мова йде не про масові фальсифікації, а про те, що невідомо нашому українському громадянину. Одна з таких маніпуляцій називається “Джеррімендеринг”. Як зазначає вікі [10]:
метод утворення виборчих округів, який дає перевагу певній партії чи групі. Межі округів при цьому навмисне проводяться таким чином, що в результаті виборів представництво прихильників певної партії чи демографічної групи у представницькому органі штучно завищується або, навпаки, занижується.
Досить ефективний метод, коли у партії є мета вибороти собі більше місць в Конгресі. Візуально, аби зрозуміти в чому хитрість, Ви можете це побачити на цих прикладах, які я також взяв з Вікі:
Законодавці можуть нарізати райони таким чином, що перевагу можуть здобути або червоні, або сині. Розглянемо варіант, що райони нарізають в інтересах червоних:
А тепер подивіться як зробити так. щоб збільшити перевагу синіх:
Реальних прикладів в історії США шалена кількість. І найцікавіше те, що ця маніпуляція всім відома, але Демократи та Республіканці не поспішають це виправляти, бо вони часто це використовують в своїх інтересах. Прикладів того, як Республіканці та Демократи отримували більше місць, ніж вони могли, можна втомитись перераховувати. Це нам говорить, що ключові політичні сили США підривають довіру не просто до виборчого процесу, а до політичних інститутів в цілому. Реальні приклади нарізки цих районів виглядають досить смішно, адже одні виглядають у формі кішки, а десь у формі навушників:
За даними State Democracy Index, який враховує такі фактори як: час очікування на виборчих дільницях, бюрократичні процедури реєстрації виборців та джеррімендеринг, ми маємо досить суттєве відставання 12 штатів, що може радикально вплинути на розстановку сил в представницьких органах США:
Ще одним негативним фактором в політичній системі США став “прецедент Трампа”, себто він не визнав своєї поразки. Донедавна існувало неформальне правило, що як тільки оголошені результати, то один з кандидатів, хто програє, визнає свою поразку і це давало можливість забезпечити стабільну зміну влади. Однак все змінилось після того, як Трамп відмовився визнавати результати виборів і більше того його прихильники взяли штурмом Капітолій. От що зазначає Brookings [11]:
Донедавна адміністрування виборів було явно безпартійним, але тепер у багатьох штатах воно перетворилося на партійну проблему. З 2020 року законодавчі органи штатів ухвалили десятки законів, спрямованих на посилення партійного контролю над організацією виборів і процедурами підрахунку голосів. Політизація триває і на місцевому рівні: багато ветеранів виборчого процесу йдуть на пенсію, а в деяких випадках їх замінюють заперечувачі результатів виборів.
Зовсім не очевидно, що пересічні члени GOP приймуть законну поразку 2024 року або що всі видатні партійні лідери підтримуватимуть вільні та справедливі результати виборів, якщо вони не є перемогою республіканців.
У ширшому сенсі: більше немає двопартійного консенсусу щодо набору правил, які регулюють передачу влади.
Порушення системи правил, які працювали довгий час в США, стали наслідком в першу чергу дій популістів. Цікавий момент: вони справді не виступають проти демократії, як зазначає професор Larry M. Bartels, але вони руйнують інститут виборів. Більше того, хоч здавалося б конфлікт 2020 року закритий, але значна частина Республіканців так і не визнала, що результат був легітимний. Зокрема, один з лідерів Республіканців ДеСантіc [12] визнав це через роки уникнення від прямої відповіді. Ба більше, сама партія продовжує підтримувати тих членів та кандидатів, хто не визнає результати. Підкреслю, що не визнавати результати виборів 2020 це рівно те саме, що й не визнавати судову систему США. Всі можливості для оскарження результатів команда Трампа використала і вони провалились. В свою чергу Brookings додає:
Зусилля президента Трампа з підриву виборів 2020 року - найочевидніший, але далеко не єдиний приклад відступу демократії у Сполучених Штатах. Законодавчі органи штатів, що перебувають під контролем GOP, вжили заходів щодо скорочення доступу виборців до бюлетенів і політизації виборчого процесу, а президент Трамп також зробив безпрецедентні зусилля з підриву незалежної державної служби. Верховний суд розширив свої повноваження з розгляду справ виборів, звузив сферу захисту виборчих прав і, схоже, схильний підтримувати деяку політизацію адміністрації виконавчої влади.
На фоні таких проблем в політичних інститутах США зовсім не дивно, що американське суспільство не підтримує рішучого удару по автократіям, а, відповідно, й Україну. Бо популяризаторами ідеї боротьби з РФ та КНР є дідусь, який все життя був політиком, а до того ж довіра до якого на найнижчому рівні, 37% одобрюють його діяльність і 59% – ні [13]. Себто про інтереси України в США говорять не бізнес, блогери чи інші інститути громадянського суспільства, а діючі політики, довіра до яких дуже низька. На думку більшості американців, Демократична та Республіканська партії погано представляють інтереси американського народу:
Українські меседжи в американському суспільстві значною мірою просувають політики, довіра до яких м'яко кажучи погана. Давайте відкриємо індекс довіри від OECD і подивимось на результати уряду США:
На фоні цього не дивно, що американське суспільство дуже погано знає те, що насправді відбувається в Україні. До прикладу, от які відповіді ми бачимо на питання: “Чи достатню роль у війні в Україні відіграють США?:
Тобто більшість американців впевнені, що роль завелика або достатня. Це показує шалену непроінформованість американців та в якомусь сенсі їхню пасивність до подій в Європі. Звісно, така млява позиція не залишиться без відповіді і автократи неодмінно цим скористаються у своїх інтересах, бо Путін не зупиниться на частині території України і обов'язково піде в Балтику, показавши, що гарантії НАТО дуже умовні. Наступне опитування не менш цікаве, адже воно показує що більшість американців хочуть ввести ліміт підтримки:
Звісно, ми не знаємо поінформованість тих, хто говорить про ліміт, бо, можливо, якщо дійсно, наприклад, встановити ліміт на цифрі 400 млрд [14] (цифра яка звучала в ЗМІ), то це було б правильним рішенням. Проте США скоріше краще витратить 2 трлн. дол [15] на нову авантюру по типу Афганістану, ніж на реальне протистояння своєму ворогу. До того ж за 2 трлн. особливого тиску в суспільстві не було, а за допомогу Україні є. Політизація допомоги зробила її токсичною, але це можна було б обернути, якби Україна зуміла б побудувати стосунки з американським громадянським суспільством, а не тільки з політиками.
Фінальним графіком на який варто звернути увагу є відповідь на питання: “Наскільки напад РФ на Україну загрожує США?” і, судячи по динаміці, чим довше триває війна, тим менше загрожує:
Цей графік показує абсолютний провал нашої інформаційної політики. На привеликий жаль, але тема війни в Україні скоріш за все продовжить менше хвилювати американське суспільство.
Епілог. Капіталістичні цінності та демократія все ще панують в США, але дії популістів наносять вже значну шкоду системі, тому в момент, коли США прийдеться вступити у війну, далеко не факт, що американці будуть готові, бо судячи зі статті в Washington Post, про деталі нашого наступу та взаємодії зі США [16], вони занадто повільно вчаться на війні, за яку не платять кров'ю, але яка неодмінно прийде до них в дім.
Більше того, своєю пасивністю та повільністю вони простимулювали автократії демонтувати світовий порядок. Дивлячись на це, президент Рейган напевно б усвідомив, що недалекими бувають не тільки працівники Держплану, але й Держдепу. США повним ходом йдуть на зустріч “Великій війні” і зовсім не усвідомлюють, що її можна було б уникнути, якби політичні інститути не були захоплені дідусями, які забули слова своїх вчителів.
А як справи в Європейському Союзі? Поговоримо про це в наступного разу.
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог
Джерела:
1. https://www.reuters.com/world/cia-chief-says-chinas-xi-little-sobered-by-ukraine-war-2023-02-02/
2.
3.
https://www.reuters.com/world/us/biden-announce-175-mln-ukraine-press-congress-more-2023-12-06/
4.
5. Larry M. Bartels. Democracy Erodes from the Top. Princeton University Press.P.2
6. https://t.me/hardcons/5903
7. Larry M. Bartels “Democracy Erodes from the Top”. Princeton University Press. P.115
9.
https://www.brookings.edu/articles/understanding-democratic-decline-in-the-united-states/
11. https://www.brookings.edu/articles/understanding-democratic-decline-in-the-united-states/
12.
13.
https://news.gallup.com/poll/329384/presidential-approval-ratings-joe-biden.aspx
14.
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/12/4/7431489/
15.
https://www.nytimes.com/interactive/2019/12/09/world/middleeast/afghanistan-war-cost.html
16.
