Дипломатія Б. Хмельницького за часів визвольної війни 1648-1657 рр. - История и исторические личности реферат
Главная
История и исторические личности
Дипломатія Б. Хмельницького за часів визвольної війни 1648-1657 рр.
Зовнішня політика Хмельницького на початковому етапі війни. Відносини з кримським ханом. Військові походи і дипломатичні стосунки гетьмана з Московією. Переяславська угода 1654 року та "Березневі статті". Особливості української дипломатії 1655-1657 рр.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти та науки України
Дипломатія Б. Хмельницького за часів визвольної війни 1648-1657 рр.
Визвольна війна середини 17 ст. стала подією величезного значення, яка докорінно змінила подальший хід української історії. Найважливішим результатом стало формування незалежної української держави.
Зусиллями багатьох поколінь істориків досягнуто значних успіхів у дослідженні історії визвольної боротьби українського народу в середині XVII ст. Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького (1648-1657pp.) проти панування Речі Посполитої та за створення своєї власної держави серед українського народу і попередніх поколінь українських істориків отримала назву "Хмельниччина.
Хронологічні межі даного реферату охоплюють 1648-1657 рр. і збігаються з періодом української національно-визвольної боротьби ХVII ст. - часом, впродовж якого вона велася під керівництвом Б.Хмельницького. Це дало можливість проаналізувати хід історичного процесу протягом вказаного часу, з`ясувати основні етапи цієї боротьби за весь період, взаємозв?язок основних її подій на різних етапах, висвітлити особливості національно-визвольного руху після поразки соціального його аспекту.
В рефераті розглянуті національно-визвольна і соціальна боротьба на Україні проти панування Речі Посполитої, польсько-шляхетської соціально-економічної політики, за утвердження української держави та нових суспільних відносин - невід'ємна частина загальноукраїнського історичного процесу середини ХVII ст.
Предметом розгляду виступає національна визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, її особливості та значення для українського народу.
1. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ВІЙНИ. ВІДНОСИНИ З КРИМСЬКИМ ХАНОМ
Практично відразу після обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорозького на чільне місце в його діяльності виходить зовнішньополітичний вектор. Уже в березні 1648 р. на Запорожжі відбулися переговори з посольством коронного гетьмана М. Потоцького, під час яких українська сторона висувала вимоги поновлення давніх прав і вольностей; усунення з полків старшин-«ляхів»; виведення польського війська із Лівобережжя й козацького регіону Правобережжя й скасування тут «управління Речі Посполитої». Після перемог на Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. Б. Хмельницький передав полоненому коронному гетьманові прохання до польського уряду, що передбачали створення по Білу Церкву й Умань (включаючи Лівобережжя) удільної, з визначеними кордонами, держави, вочевидь, як автономної складової Польщі. М. Потоцький, ознайомившись зі змістом прохань, відмовився відіслати їх до Варшави, вмотивовуючи це тим, що уряд ніколи їх не задовольнить.
Ураховуючи негативну реакцію М. Потоцького (а він відбивав настрої польської еліти), а також загальну заангажованість більшості козацької спільноти на персону короля, Б. Хмельницький вирішив обмежитися поміркованішими вимогами. Тому відправлене 12 червня До Варшави посольство отримало інструкцію домагатися скасування «Ординації» 1638 р., збільшення козацького реєстру до 12 тис., права самим обирати старшину, повернення православним захоплених Уніатами церков тощо. Уряд і сейм відхилили помірковані прохання Війська Запорозького. Створена для переговорів із Б. Хмельницьким комісія, відповідно до інструкції, уповноважувалася укласти з ним договір на умовах Кумейківської, Переяславської чи Куруківської угод, погодившись на 8-тисячний реєстр, а також не допустити виділення Війську Запорозькому територіального уділу.
Проте переговорний процес зірвався, й поновили воєнні дії. Після здобутої 23 вересня 1648 р. перемоги під Пилявцями гетьман продовжив похід, але не з метою виборення самостійності України, а для зведення на трон короля, спроможного реформувати державний устрій Речі Посполитої у такий спосіб, щоб Україна (щонайменше в складі Київського, Чернігівського, Брацлавського, Волинського і Подільського воєводств) отримала статус її державного суб'єкта. Оскільки московський цар і трансільванський князь не поспішали посісти вакантне місце, Б. Хмельницький вирішив підтримати кандидатуру брата Владислава IV Яна Казимира, пов'язуючи з ним надію на реалізацію задуму. Відповідно, відправлене 15 листопада посольство до Варшави мало клопотатися про задоволення скромних вимог: не порушувати прав православної церкви, ліквідувати унпо, амністувати учасників боротьби, збільшити реєстр до 12 тис.
Ураховуючи необхідність припинення воєнних дій, Б. Хмельницький та більшість старшин пішли на укладення 21 листопада перемир'я з новообраним королем, але при цьому припустилися фатального дипломатичного прорахунку, погодившись відвести армію з визволених західних і центральних земель, які знову було окуповано польськими підрозділами, «в Україну» -- терени козацького регіону.
Українсько-польські переговори, що розпочалися 20 лютого 1649 р. у Переяславі, проходили вкрай напружено. Б. Хмельницький рішуче відхилив запропоновані польською стороною умови договору (збільшення реєстру до 12-15 тис., скасування унії, відновлення прав і свобод Війська Запорозького тощо), підкреслюючи право українців на створення незалежної держави в етнічних межах свого проживання. З великими труднощами комісарам удалося домогтися лише згоди на укладення перемир'я та проведення нових трактатів у кінці травня. Прикметно, що відповідно до умов перемир'я вперше польське посольство визнало існування автономної Української держави під назвою Війська Запорозького.
Нова позиція української еліти не влаштовувала короля, уряд і сейм Речі Посполитої. Довідавшись про результати переговорів, польський уряд відмовився від проведення комі сії й розпочав воєнні дії. Б. Хмельницький та його союзник хан Іслам-Гірей 15 серпня 1649 р. завдали нищівної поразки королю під Зборовом. Від катастрофи Річ Посполиту врятував хан, котрий у ніч на 16 серпня погодився на переговори з Яном Казимиром, що завершилися укладенням 18 серпня польсько-кримської угоди. Нона передбачала встановлення «вічної приязні» й надання взаємної військової допомоги; виплату Польщею щорічних упоминків; залишення Війська Запорозького при давніх вольностях і 40-тиеячному козацькому реєстрі; дозвіл татарам, що поверталися з походу, брати ясир в українських землях тощо.
Упродовж 1650 р. у відносинах із Річчю Посполитою українська сторона домагалася від неї виконання умов договору й намагалася запобігти втягненню козацької України у воєнні дії проти Росії чи Порти. Проте уніатське духовенство не поспішало повертати захоплені храми й майно, тож відправленому в березні до Варшави посольству доручалося знову порушити питання про ліквідацію унії. В другій половині листопада до Польщі виїхало нове посольство, що мало клопотатися про скасування унії, повернення православній церкві храмів і майна, урівняння православних священиків у правах із католицьким духовенством, забезпечення свободи відправлення православних обрядів за межами козацької території тощо.
Українська дипломатія прагнула схилити Річ Посполиту до визнання самобутності козацької України. У березні 1650 р. вона порушила питання про заборону панам-католикам приїжджати до маєтків, припинення на деякий час збирання з підданих податків та утримання польських підрозділів східніше лінії Бар -- Хмільник. Дипломатам доводилося докладати максимум зусиль, щоб уникнути погіршення (під впливом Венеції й Польщі) відносин із Портою й особливо воєнного конфлікту з Росією.
В останньому щонайбільше була зацікавлена кримська знать, котра намагалася розгромити Російську державу й приєднати Астраханське й Казанське ханства. І лише з великими труднощами гетьману вдалося у серпні ухилитися від походу в Росію.
Для врегулювання гюльсько-українських взаємин сейм наприкінці 1650 р. ухвалив направити до Б. Хмельницького посольство, переговори з яким мали розпочатися в лютому наступного року. Проте напад польської армії на СхіднеПоділля зірвав їх, а через воєнні дії дипломатичні відносини стали епізодичними. За відсутності Б. Хмельницького, якого хан затримав гіри собі, старшина під час облоги українського війська під Берестечком (перша декада липня 1651 р.) вступила у переговори з королем, намагаючись досягти замирення на умовах Зборівського договору, однак зазнала невдачі. Домігшись військової перемоги, польський уряд вирішив знищити Українську державу, ліквідувати козацький стан, зменшити чисельність козаків до 6--8 тис., відновити дореволюційні соціально-економічні відносини.
Розгортання визвольної боротьби на Київщині й Брацлавщині та затятий спротив українських підрозділів під Білою Церквою змусили М. Потоцького поновити переговорний процес із гетьманом. Переговори засвідчили намагання української сторони зберегти чинність Зборівського договору, але через затримку татар Б. Хмельницький мусив поступитися. Укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір істотно обмежував територію козацької держави (вона втрачала Брацлавське й Київське воєводства) й зводив нанівець її автономію: український гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами й зобов'язувався (якщо не приведе хана «до послуг королю») порвати з Кримом; чисельність козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. Договір також передбачав збереження прав і свобод православної церкви, амністію шляхтичам та дозвіл на їхнє повернення до маєтків тощо.
Його умови викликали гостре невдоволення в різних прошарках населення. Взимку 1652 р. польський сейм відмовився від ратифікації угоди. Блискуча перемога Б. Хмельницького на початку червня 1652 р. під Батогом ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Перед гетьманом постало завдання переконати правлячі кола Речі Посполитої в доцільності визнання факту постання суверенного державного організму. У листах до короля, канцлера й сенаторів він наголошував на неможливості поновлення Білоцерківського договору, на чому наполягала Річ Посполита. В жовтні 1652 р. гетьман відхилив вимоги короля розірвати союз із Кримом і надіслати молодшого сина Юрія заручником до Варшави. Щоб досягти компромісу й уникнути воєнних дій, Б. Хмельницький погоджувався на поновлення статей Зборівського договору, на дотриманні якого повинен був присягнути Ян Казимир.
Урешті-решт досягається згода перенести комісію на початок 1653 р., однак її роботу було зірвано наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин. Спроба Б. Хмельницького у липні 1653 р. поновити їх за допомогою посольства А. Ждановича зазнала невдачі: його члени опинилися у в'язниці. Король та уряд мали намір домогтися капітуляції козацької України на умовах відречення від влади Б. Хмельницького, скорочення козацького реєстру до 6 тис. і перетворення інших козаків на «хлопів у панів своїх» тощо. 22 серпня 1653 р. польська армія перейшла у наступі. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок українських інтересів. Укладена між ними 15 грудня (в усній формі) Кам`янецька угода передбачала відновлення, відповідно до умов Зборівського договору, прав і свобод лише козацтва, всі інші статті ігнорувалися. Хан погодився також на негайну окупацію козацької України польськими підрозділами, повернення шляхти й відновлення дореволюційних повинностей селян і міщан. Таким чином, політичні наслідки кампанії виявилися для Української держави катастрофічними: не передбачалося визнання навіть її автономії, не кажучи вже про незалежність.
Велику увагу українська дипломатія приділяла створенню впродовж 1648 -- 1653 рр. антипольської коаліції, де напередодні 1648 р. козаки висловлювали наміри у своїй боротьбі проти Речі Посполитої заручитися підтримкою Криму, Порти чи Роси. З цією метою у 1647 р. Б. Хмельницький направляє посольство до султана, обіцяючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Наступного року розпочалися переговори з Кримським ханством, що завершилися у березні укладенням договору про військово-політичний союз. Він передбачав надання взаємної військової допомоги проти ворогів. Весною 1649 р. підтверджується чинність цього договору, причому його умови забороняли татарам грабувати населення й брати ясир на всіх українських землях («по Віслу»),
Укладання союзу з Кримом відіграло позитивну роль на початковому етапі боротьби за незалежність. У жодному випадку не можна недооцінювати його ролі у здобугті перемог на Жовтих Водах, під Корсунем і особливо під Зборовом. Слугував він також вагомою перешкодою для створення Польщею антиукраїнської коаліції. Водночас мали місце й негативні аспекти, які помітно посилюються з літа 1649 р - По-перше, всупереч договору поведінка татар на теренах козацької України традиційно мала руйнівний характер, іцо призводило до їх демографічного, економічного йкультурного занепаду. По-друге, кримська еліта, не забуваючи гасла джіхаду (священної війни), проводила політику «рівноваги сил» («з якого ж боку хто впаде замертво, користь належить ісламу») й намагалася не допустити утворення незалежної Української держави. По-третє, хан та його оточення вирішили використати Річ Посполиту й Гетьманщину для реалізації задумів приєднання до Криму Астраханського і Казанського ханств та досягнення незалежності від Порти.
Після укладення кримсько-польського Зборівського договору козацька Україна втратила свободу дій щодо Речі Посполитої й змушена була зважати на позицію ханства. її дипломатії доводилося, з одного боку, уникати загострення відносин із Кримом, а з іншого -- утримувати його у сфері інтересів української зовнішньої політики, що виявилося вкрай складним завданням. Зокрема, намагаючись залучити Річ Посполиту й Україну до антиросійської коаліції, хан, шукаючи порозуміння з королем, усупереч наказам султана, не поспішав прийти на допомогу українцям весною 1651 р. Залишивши 30 червня поле бою під Берестечком, Іслам-Гірей прирік українське військо на поразку. І все ж Б. Хмельницький змушений був зберігати доброзичливий характер взаємин із татарською знаттю, остерігаючись укладення спрямованого проти України ггольсько-кримського союзу.
Восени 1653 р. хан уперше почав домагатися від гетьмана прийняття протекції Криму. Лише з великими труднощами Б. Хмельницькому вдалося переконати його підтвердити чинність договору 1648 р. Ігнорування кримською знаттю українських інтересів сповна проявилося на завершальному етапі Жванецької кампанії, коли вона пішла на укладення 15 грудня се паратної угоди з Річчю Посполитою. Ця угода надзвичайно гостро поставила питання про пошук негайного опертя на військову підтримку країни-протектора. У 1648 --1653 рр. таку підтримку реально можна було отримати з боку Османської імперії чи Російської держави. Як уже зазначалося, Б. Хмельницький ще напередодні повстання звернувся по допомогу до султана. Цей хід виявився вдалим, оскільки Ібрагім вирішив підтримати виступ козаків і, вочевидь, не без його згоди хан пішов на укладення у березні 1648 р. договору з Військом Запорозьким. Наприкінці травня і на початку вересня гетьман направляє посольства до Порти, домагаючись затвердження союзу з Кримом, заборони татарам грабувати і брати у ясир українців, а також засвідчуючи готовність прийняти протекцію султана на умовах виплати данини, надіслання в'язнів на галери, надання Порті військової допомоги й передачі їй Кам'янця-Подільського. Новий султан Мегмед IV ухвалив чинність українсько-кримського договору, однак питання про протекцію не було поставлене на порядок денний. Наприкінці листопада 1648 р. гетьман послав до Стамбула чергове посольство з листом до султана, в якому повідомив про взяття під свою владу українських земель «аж по Віслу», порушив клопотання про їх прийняття під протекцію Порти на умовах, якими користувалися Молдавія і Валахія, й висловив прохання надати йому у володіння Молдавію. Послів було зустрінуто прихильно, й султан наказав сілістрійському паші й ханові допомагати українцям у війні з Польщею.
Майже одночасно гетьман надіслав листа трансільванському князеві Дьєрдю І Ракоці, висловлюючи бажання бачити його «опікуном і королем Польщі», а на початку січня 1649 р. через єрусалимського патріарха Паїсія звернувся з проханням до московського царя взяти під протекцію Військо Запорозьке. Упродовж 1649 р. український володар двічі направляв послів до Стамбула, засвідчуючи вірність «отаманському цезареві», готовність виступити проти ворогів Порти й гарантію безпеки на морі, прохаючи взамін надіслати на допомогу проти Польщі війська Молдавії, Валахії й Трансільванії. Важливі переговори відбулися в липні 1650 р. з турецьким посольством Осман-аги.
У лютому 1651 р. турецький уряд вислав до Чигирина посольство, що везло гетьману атрибути влади, у тому числі диплом на володіння «Руським князівством», і мало запропонувати відправити «великого посла» до турецької столиці для затвердження угоди про прийняття протекції. Зї умови були сприятливими для козацької України: остання звільнялася від сплати данини, мала надсилати у розпорядження султана військові підрозділи й запобігати козацьким морським виправам.
Проте політична еліта й надалі залишалася у полоні старої концепції загравання з Портою і Росією. Прийнявши у квітні Осман-агу, Б. Хмельницький відмовився від офорлллення протекції й воєнної допомоги. Щоправда, у вересні й грудні 1651 р. гетьман знову порушував перед султаном клопотання про прийняття під протекцію всієї України («Русі»), У травні наступного року він відправив до Стамбула посольство, що мало засвідчити згоду увійти під протекцію й віддати Порті Кам'янець. У лютому й квітні 1653 р. сюди з аналогічними завданнями, а також проханням про військову допомогу вирушили нові посольства. Турецький уряд удруге прийняв ухвалу про взяття козацької України під протекцію (за умов виплати незначної данини й передачі Туреччині Кам'янця). У складних геополітичних умовах гетьман наприкінці травня виніс це питання на старшинську раду, яка його відхилила. У вересні старшинська рада знову відмовилася ухвалити рішення про прийняття протекції султана. Далася взнаки традиційна неприязнь до мусульманського світу, а відтак було втрачено нагоду опертися на допомогу потужного протектора.
Б. Хмельницький прихильно прийняв у жовтні трансільванське посольство, а в листопаді відправив своє, пропонуючи князеві (не знаючи, іцо той уже помер) розпочати наступ через Краків на Польщу й обіцяючи надати воєнну допомогу.
Початок 1649 р. ознаменувався активізацією контактів гетьмана з Молдавією. Великі надії він покладав на Дьєрдя II Ракоці, котрий направив в Україну посольство з проектом союзного договору, що, вочевидь, передбачав спільні дії Трансільванії, Литви, України та дисидентів задля захоплення братами Ракоці польського трону. Ознайомившись із ним, гетьман відправив у 20-х числах лютого 1649 р. посольство до Трансільванії, засвідчуючи готовність піти на створення коаліції й надати воєнну допомогу. Однак Дьєрдь II Ракоці для досягнення політичних цілей почав переорієнтовуватися з курсу на створення союзу з козацькою Україною на пошук союзників серед польських магнатів. Така позиція князя прирекла на провал плани Б. Хмельницького завдати по Речі Посполитій удару з двох боків влітку 1649, а також у 1651 р.
2. військові походи б.хмельніцького у молдову
Період національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького став часом надзвичайного взлету козацької дипломатії. Головною метою звязків з іноземними державми був пошук потенційних союзників у боротьбі за здобуття та відстоювання козацьких привілеїв. Якщо з більшістю країн, з якими Богдан Хмельницький підтримівав міжнародні зносини. Військо Запорізьке «загравало», то деяким воно намагалося диктувати свої умови. До таких держав перш за все треба віднести Молдовське князівство.
Молдова, яка була васалом Османської імперії, безпосередньо межувала з новоутвореною державою Богдана Хмельницького, а отже могла бути потенційним союзником чи ворогом. Для забезпечення необхідної «лінії поведінки» молдавського господаря Богданом Хмельницьким було здійснено три походи на територію князівства, які в історію увійшли під назвою «Молдавських».
Такий розвиток відносин неоднарозово розглядався вітчизніними та зарубіжними істориками. Дехто вбачав в них і просто грабіжницькі напади, і намагання здобути відданого союзника, і шляхом династичного шлюбу підняти авторитет козацької держави, і крок до встановлення монархії, шляхом породичання з молдавським господарем (формально «монаром») тощо. З вепвніністю можна лише стверджувати лише, що щодо Молдавське князівство становило в планах Богдана Хмельницького окремий проект. Існує багато точок зору стосовно даного питання і розглядаючи дану проблему необхідно розглядати усі ці точки зору.
Історія україно-молдавських союзів сягає своїм корінням у другу половину 16 ст., коли в 1563 р. невдалу спробу зайняти трон молдавського господаря здійснив прикордонний український староства, князь Дмитро Вишнивецький, а через півтора десятиліття, у 1577 р. інший козацький ватажок Іван Підкова, підтриманний частиною опозиційного молдавського боярства, на деякий час зумів закріпитися в Молдавському князівстві. На більш якісний рівень україно-молдавські відносини вийшли під час Національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького. Ще в 1648 робив спроби через почередництво турецького султана Магомета IV схилити на свій бік васала Османської імперії Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Україною. Розглядаючи перший Молдавський похід Богдана Хмельницького, необхідно визначити реальні причини походу, чи хоча б ті які називали в час описуваних подій.
Однозначно можна сказати, що подій 1650 р. були повною несподіванкою для сучасників. Формально в старшинських кругах ініціативу походу на православну Молдаву було вирішено покласти на кримських татар, яких козаки були вимушені підтримувати як союзники, коли вияснилося, що похід кримчаків на Москву не відбудеться. Так, вину за руйнування держави одновірців було перекладено на мусульман-татар. Приводом же татар для походу слугувала нібити помста молдовському господарю, за його напад на кримчаків минулого року. Більш реальною першопричиною походу може слугувати бажання позбавити Річ Посполиту важливого союзника, який безпосередньо межував з козацькими територіями. Також, таким чином, Богдан Хмельницький замість походу на можливого союзника - Московське царство, спрямував агресію татар на фактичного польського вассала. Крім того напад на Молдаву міг дати гарні перспективі: сполучення з Молдавським князівством, долучення до монарших родів Європи (щоза собою тягло можливі претензії на монархічну владу), більш тісні звязки з Кримським ханством і Семигородом (потенційним союзником у боротьбі з Польшею) та навіть перехід в майбутньому під підданство Туреччини тощо.
Приготування до походу розпочалися в 20-х днях серпня 1650 р. Богдан Хмельницький зібрав під Уманню приблизно 70-ти тисячне козацьке військо, до якого приєднався 20-30 тис. татарський корпус на чолі з ханом Іслам-Гіреєм III. На прикінці серпня військо вирушило в похід. Попереду війська рухалися татари, які розділилися на дві частики - одна частина пішла за р. Прут, а інша уздовж ріки.
Молдавський господар Василь Лупул виявився зовсім не підготовленим до такого розвитку подій. Спочатку він вислав військо на зустріч татарам, але потім переконавшись в чисельній нерівності військ, наказав готувати столицю князівства - Яси, до оборони. Ймовірно Василь Лупул сподівався отримати допомогу від гетьмана Потоцького, який стовяв на кордоні з князівством чи від турецьких башів- намісників. Але допомога так і не надійшла. На початку вересня 1650 р. козацькі загони на чолі з Д. Не чаєм та Ф.Джалалієм увійшли до Яс.
В таких обставинах Лупул разом з своїм двором та особистою гвардією рушив до Су чави, де під Нямецьким манастирем заклав укріпленний табір, і одночасно намагався відкупитися богатими дарунками та виплатою контрибуції.
З татарами молдавський господар домовився шви дно, забовязавшись великою контрибуцією (600 тис. талерів). Богдан Хмельницький же зажадав політичних гарантій союзницьких відносин на майбутнє. З цією метою було зроблено домовленість про шлюб сина гетьман Тимоша з дочкою Василя Лупула Розан дою.
Цей шлюб дава дуже гарні перспективи. По-перше, він давав роду Хмельницьких права на молдавський перстол (хоча можливість такого розвитку подій майже не залежала від Хмельницьких, так як право на молдавський перстол надавалося Османським султаном) і сожливість легітимізація влади в козацькій державі для роду Хмельницьких. По-друге, такий династичний шлюб давав козацькій державі цінного союзника союзника на «лівому фланзі» у боротьбі з Польшею. По-третє, він віддаляв можливість поглиблення союзних відносин Молдови з Річчю Посполитою, так як унеможливлював шлюб Розанди Лупул з польськими магнатами. І по-четверте, він міг призвести до появи союзника у Литві. Такий розвиток подій був можливим через те, що, старша дочка молдавського господаря, Гелена з 1645 р. бала жінкою Януша Радзивіла - фактичного володаря Литовського князівства. Крім того, враховуючи той факт, що він був також лідером протестантської «партії» в Речі Посполитій, яка часто з православною шляхтою була в опозиції до державної влади, а також наявність в князівстві українського елементу, можливість такого союза ставал ще більшою в раз породичання роду Хмельницького з господарем Молдови, а відповідно і з Янушем Радзивілом.
Першій молдавський похід заврешився досить швидко. Василь Лупул, побоюючись через завдані погроми втратити владу в князівстві, слав гроші до Стамбула і намагався як найшвидше спровадити татар. За допомогою багатих подарунків це йому вдалося, не зважаючи на зусилля Богдана Хмельницького затримати Орду. Такий розвиток подій зумов гетьмана прискорити переговори. Таким чином, козацькі повернулися додому, забезпечившись лише обіцянками.
Події 1651 р. значно вплинули на розвиток козацько-молдавських звязків. У Берестецькій битві в червні 1652 р. козацькі загони зазнали нищівної поразки, що призвело до невигідного Білоцерківського договору. У таких умовах Василь Лупул відмовився від даних обіцянок і знову розпочав наближення до Польщі.
Підствави до проведення Другого Моладвського походу виникли в1652 р. Так, Білоцерківській договір не був затверджений на сеймі, і таким чином звільнила козаків від присяги на білоцерківські пакти. Акти помсти і насильства, які чинила шляхта, яка поверталася до своїх моаєтів, ще раз підтвердили неможливість співжиття з будь-якими польськими елементами. Козацька рада в Чигирині, зважаючи на такі обставини, винесла резолюцію про необхідність охорони своїх вольностей і українського народу, що був під протекцією війська Запорізького, очистити Україну від поляків, і у звязку з неминучістю війни забезпесити себе союзниками.
Таким потенційним союзником продовжувало залишатися Молдавське князівство. Для Війська Запорізького, враховуючи новий розрив з Польщею, відігравало важливе значення князівство буде підтримувати Річ Посполиту чи козаків. Крім того молдавський господар був посередником для Польщі у відносинах з Кримським ханом та Туреччиною, що ще більше заглиблювало проблему відносин з при дунайською державою.
Протягом усієї україно-польської війни василь Лупул залишався союзником Польщі. Він доносив королю та Потоцькому про зносини гетьмана з іноземними державами. Намагався нашкодити йому в Криму ат Стамбулі, паралізуючи старання Богдана Хмельницькогозабезпечити собі турецьку та татарську допомогу. Це ворогування послаблювало позицію гетьмана, як оборонця православної віри від утисків католиків. В воєнних операція Молдова відігравала роль форпоста Польщі на півдні. Крім того, замість того щоб впливати Януша Радзивіла в напрямі солідарності та підтримки Богдана Хмельницького, Василь Лупул навпаки настроював литовське магнатствао проти козаків.
Отсанній фактор відіграв дуже важливу роль. Адже Януш Радзивіл, як протестант, наслідник традиційного союзу Радзивілів з правоелавнимиі козаччиною, лідер усіх опозиційних сил, міг зробити Литву союзником козаків. Але замість підтримки він очолював похід на Київ, брав активну участь в бойвих діях з козаками. Але на останььому сеймі відносини Януша Радзивіла з польським королем надзвичайно загострилися. Тому дуже можливим був його перехід на сторону повсатлих у разі породичання з родом Лупулів.
Турецький уряд залишавсся сприятливо настроєним до Хмельницького сприятливо, і до того зайнятий власними справами, що ймовірно не надав Молдову допомоги у разі походу козацьких військ. Крім того Василь Лупул був у напружених відносинах з семигородським та волоським господарями. Все це створювало сприятливі умови для ходу Другого Молдавського походу.
Було відправлено козацьке військо до Молдови. Щоб не допустити воєнного союзу України з Молдовою, польський уряд направив армію на чолі з коронним гетьманом Мартином Калиновським у складі 12 ти. Кіннотників, 8 тис. жовнірів, та ЗО тис. озброєних слуг. У травні відбулася зузетріч обох військ біля гори Батіг на Поділлі. Польські війська зазнали нищівної поразки, М. Калиновський загинув. Результати битви повністю перекреслили Білоцерківський договір та відкрили дорогу на Молдову.
Козацькі загони вступивши до князівства змусили Василя Лупула прийняти умови Богдана Хмельницького. В серпні 1952 р. відбулося одруження Розанди Лупул на Тимоші Хмельницькому, що по суті і було ціллю походу. Василь Лупул стає союзником козацької держави.
Хоч врезультаті походу на Молдавське князівство 1652 р. останнє стало союзником козацької держави, що було закріплене династичним шлюбом, але якоїсь вагомої допомоги козацтву це не далло.
Тепер війська Війська Запорізького були вимушені боронити і Молдавію.
Забезпокоєні активною політикою Богдана Хмельницького в Молдові сусідні держави створили коаліцію у скалді Волощини, Семигороду та Річі Посполитої. У квітні 1653 р. волоськю-семигородське військо на чолі з володарями останніх держав Матвеем Басарабом та Юрієм II Ракоці за підтримки польського уряду захопили столицю князівства м. Яси та посадили на престол свого ставленика Стефана Георгіцу.
Вигнавши Стеф
Дипломатія Б. Хмельницького за часів визвольної війни 1648-1657 рр. реферат. История и исторические личности.
Курсовая работа: Педагогические способности и мастерство. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Оцінка ефективності організації системи розподілу продукції на ЖКУВП "Біатрон-3"
Курсовая работа: Конечные группы с заданными системами слабо нормальных подгрупп
Двери Дуб Эссе Спб
Сочинение По Картине Русских Художников
Реферат: Проблема разделения труда по А. Смиту. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Перспективы инвестиционного развития регионов Сибири. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая Работа На Тему Тонкослойная Хроматография И Ее Роль В Контроле Качества Пищевых Продуктов
Отчет по практике по теме Организация деятельности предприятия на примере Томского филиала ЗАО 'ЦФТ'
Реферат: Толкование гражданско правовых норм
Курсовая работа по теме Резервы повышения качества продукции отрасли
Доклад: Людовик VII король Франции
Диагностика профессиональной пригодности специалистов
Курсовая работа по теме Анализ убийства с квалифицирующими признаками
Реферат: Формы фиктивного капитала. Ценные бумаги. Скачать бесплатно и без регистрации
Александрова Контрольные Работы 6 Класс Виленкин
Курсовая работа по теме Особенности заключения договора на торгах
КУРС ЛЕКЦИЙ ПО ДИСЦИПЛИНЕ ИНФОкоммуникаЦИОННЫЕ системы и СЕТИ
Виды Исправительных Учреждений Реферат
Реферат по теме Кризисы в современной российской экономике
Чрезвычайные ситуации природного характера - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда презентация
Калькулирование себестоимости продукции на предприятии - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Европейский суд по правам человека: процессы "contra Russia" - Государство и право дипломная работа