Дикатура актуальна?

Диктатура актуальна. Дуже актуальна.

У чому річ? Пам’ятаєте, ми писали про відповідальність? Якщо ми відповідальні, розуміємо, що крім нашого его є его інших людей, колективне его, такий собі егрегор – держава. Ми чинимо так, аби отримати користь, але водночас і дати щось. 

Проте просто закликати до цього – мало. У нас тут секретар РНБО заявив, що він за сильну президентську республіку. Зважаючи на роль РНБО, воно й не дивно. Можна помітити, як деякі органи, котрі допомагають визначати нашу державу як парламентсько-президентську республіку, втрачають своє значення і виконують роль створювача законів на замовлення. Так їх дуже просто дискредитувати і зробити республіку президентською, бо ніби все одно рішення ухвалюються у виконавчій владі. Більш персоналізованій та чіткій. РНБО значно швидше ухвалює потрібні речі, ніж ВРУ. 

Чесно, ми не маємо нічого проти. Персоналізована влада = персоналізована відповідальність. Проте цього мало. 

Кажуть «стадо баранів під керівництвом лева переможе львиний прайд, очолюваний бараном». Проте, по-перше, вірогідність того, що стадо баранів буде очолюване львом а львиний прайд – бараном – рівне нулю. Зазвичай групу тварин очолює тварина того ж виду. Зазвичай, бо іноді тварини визнають своїм ватажком людину. По-друге, барани в силу своєї організації та характеристик що під керівництвом лева, що іншого звіра – не будуть перемагати львиний прайд. По-третє, лев, що потрапив у стадо баранів, якщо вже не передушить їх всіх, то виросте зі звичками барана. 

Тож, щоб ця персоналізована влада працювала, потрібно: підвищувати загальний рівень розвитку населення, надавати відповідну освіту, яка б допомагала людям обрати шлях і реалізувати свої здібності, підтримувати постійний зворотній зв’язок. 

Якщо подивитися на сучасну перспективу диктатури, то вона була б сумнівною. Бо причини виникнення не створюють передумов для конструктивного авторитаризму. Сучасна влада отримала державу з певними характеристиками, які намагається усунути. Проблема в тому, що для цього потрібно постійно обмежувати або порушувати права людини. 

І було б все одно, от чесно, але… Вже заїжджений приклад з коронавірусом. Якби влада правильно зреагувала на ситуацію, а суспільство було свідомим та відповідальним – то люди б нормально поставилися до певних вимог (соціальна дистанція, маски) і вжили б заходів для непоширення хвороби, але не допустили б локдауну. Проте суспільство дезорганізоване, як, насправді і влада, тому не залишається нічого, окрім як вводити все більше обмежень і все більше відповідальності за їх порушення. Як не дивно, при владі теж люди і їх надзвичайно бісить, що народ добровільно не виконує того, що було б варто виконувати. Як впоратися з таким непослухом, без належної кваліфікації та досвіду в управлінні (та знань психології) – не зрозуміло. Якщо люди не слухаються, як змусити слухатися – невідомо, значить треба їх закрити. Подивіться бодай на отаку новину . Здається, ніби тут лише груба сила може зарадити.

Втім, силовий метод виправданий, але лише розумний. Доволі просто, наприклад, віджати приватну власність на користь держави, та чи це той самий варіант, котрий вирішить проблему? Ну от є два олігархи, в одного власність забрали, а другий зайняв порожню нішу. Що далі?

 Власне, нерозумна диктатура веде до того, що «дозволено все, що не заборонено» перетворюється на «дозволено лише те, що прямо дозволено». 

До того ж не можна запускати одночасно два протилежних процеси: посилення та послаблення національної ідентичності народу. Посилення – для протидії зовнішній агресії, послаблення – для задоволення ЄС/США.

Нехороший варіант складається. Проте реальна демократія буде можлива лише тоді, коли люди будуть свідомі, дисципліновані, відповідальні. Тому так, фраза про президентську республіку – топ. 

Однак ця республіка, замість обмеження прав повинна розвивати людей. Не можна замкнути всіх дома. Не можна законодавчо заборонити одним нападати на інших. Не можна одноразовою націоналізацією підприємства вирішити всі проблеми. Це все просто немає сенсу і веде до тоталітаризму так само, як і передчасне встановлення демократії. 

Саме тому ми й дійшли висновку, що кращий варіант авторитаризму (як і демократії, аби вона була така) – меритократичний. Коли при владі люди освічені, досвідчені, відповідальні, здатні дати позитивний приклад, такі, що не впадають у крайнощі, здатні оцінити ситуацію і вирішити її кращим способом, не сентиментальні, такі, що можуть дати і жорстку відсіч. За таких умов зв’язок влади і населення – постійний, бо владі важливо знати, що з населенням, правильно пояснити свої рішення і правильно зрозуміти потреби людей, а населенню – важливо усвідомлювати, що відбувається і довіряти. А допомагає в цьому – освіта, котра повинна бути найвищого рівня.