Дикі ельфи

У диких землях майже кожної провінції Тамріелю мешкають айлейди — нащадки перших жителів світу, хай і радше духовні, ніж прямі. Їх зазвичай називають дикими ельфами.

Три інші ельфійські народи — салачі (високі ельфи), боїчі (лісові) та морічі (темні) — зуміли добре пристосуватися до нових культур Тамріелю. Натомість айлейди та їхні одноплемінники воліють триматися осторонь нашої цивілізації, плекаючи стародавні звичаї подалі від стороннього ока.

Дикі ельфи розмовляють різновидом давньосиродіїльської мови, а не тамріельською, відмежовуючись навіть від своїх урбанізованих ельфійських родичів. За вдачею вони похмурі та мовчазні, хоч, безперечно, серед чужинців, яких вони називають пеллані, айлейди поводяться зовсім не так, як серед своїх.

Один із найвидатніших учених Університету Ґвіліма — айлейд на ім’я Тюргейн Фірре (1Е 2790 — 2Е 227). У своїх працях він описував культуру диких ельфів як живу й барвисту. Фірре був одним із небагатьох айлейдів, хто відверто говорив про свій народ і його віру. «Природа айлейдських племен багатобарвна, — писав він, — і характери представників одного племені часто вельми різняться від сусідніх племен» (Т. Фірре, “Про природу айлейдської поезії”, с. 8, Видавництво Університету Ґвіліма, 2Е 12).

Як і будь-яка чужа культура, дикі ельфи викликають острах у простих мешканців Тамріелю. Айлейди й досі лишаються однією з найбільших загадок континенту. У писемних джерелах їх згадують лише зрідка — зазвичай у нотатках хроністів, що бачили їх на мить, перш ніж ті зникали в лісі. Відсіявши вигадки від легенд, ми маємо майже нічого. Таємничі шляхи айлейдів залишаються в мороці з часів ще до першої ери — і, ймовірно, такими й залишаться протягом тисячоліть.

________________________________________________________________________

Оригінал |Переклад: TES_UA