«Дезінтеграція системи»: Франко Джорджо Фреда як ідеолог нацимаоїзму

«Ми – ті, хто виконує свій обов’язок, тому що так треба, й саме це перебуває у центрі нашої політичної доктрини й залишається її сутністю…»

У 1969 році Франко Джорджо Фреда пише свою програмну працю – «Дезінтеграція системи» (La disintegrazione del sistema). Якщо намагатися резюмувати ідею Фреди, то він пише про можливість формування єдиного «червоного» та «чорного» фронту у боротьбі з буржуазною системою. У видання Edizioni di Ar, окрім тексту цієї роботи, увійшли також статті Фреди, написані ним у період з 1963-го по 1990-й рік. Саме ці тексти, безсумнівно, – кращий взірець не лише стилю Фреди, але й рафіноване подання ключової думки автора – домінування «ідей без слів». Пізніше Фреда деталізує своє бачення «ідей без слів» у «Монологах». Варто зазначити, що європейські (та італійські – зокрема) революціонери мають фундаментальне значення для розуміння тих ідей, котрі відзначають світ радикальних правих рухів. Український переклад «Дезінтеграції системи» повністю розкриває оригінальну роботу Франко Джорджо Фреди. Праця містить п’ять частин: «Аналіз», «Фізіологія справжньої держави», «Необхідність операційної методології», «Організація народної держави» та «Побажання» автора.

1969 рік

Ключовим для Фреди став 1969 рік. Але народження «Дезінтеграції системи» неможливо зрозуміти без згадки про цей час – у світлі історії. Для Італії найбільш визначною подією цього року став теракт, котрий отримав назву «різанина на П’яца Фонтана».

Теракт стався 12 грудня 1969 року відразу у декількох місцях Італії. Вибухи пролунали у приміщенні Banca Nazionale dell’Agricoltura, на П’яца Фонтана в Мілані. Внаслідок цього було вбито 12 чоловік та більше 90 людей було поранено. Пізніше знайшли ще п’ять жертв теракту. Одну з вибухівок розшукали у приміщенні Banca Commerciale Italiana, розташованому на П’яца Скала. Але тут вибуху вдалося уникнути. У Римі теж у цей час було неспокійно: три вибухи пролунало в різних частинах столиці. Після теракту у приміщенні Banca Nazionale del Lavoro поранення отримали 14 людей. Троє людей постраждали через два вибухи біля меморіалу Вітторіано.

Розслідування «різанини на П’яца Фонтана» (саме під такою назвою ця подія була висвітлена в ЗМІ) велося вельми хаотично. Спочатку арештували анархістів П’єтро Вальпреду та Джузеппе Пінеллі. При цьому за доволі загадкових обставин Пінеллі випав з вікна четвертого поверху поліцейського відділку в Мілані та загинув. Це сталося 15 грудня. Так завершився перший етап розслідування.

Другий етап розпочався через два роки, коли з’явилася інша версія «різанини на П’яца Фонтана». У серпні 1972 року обвинувачення було висунуте неофашистам. Серед них – Франко Джорджо Фреда та Джованні Вентура. Наступні роки дозволили викрити причетність до цієї справи спецслужб, а також до приховування певних фактів та важливих підозрюваних у справі «різанини на П’яца Фонтана».

Якщо резюмувати хід розслідування, то процес тривав близько тридцяти п’яти років. За цей час відбулося сім судових засідань: У Римі, двічі – в Мілані, тричі – у Катандзаро (цим процесам Фреда приділяє багато уваги в «Монологах» – збірнику своїх інтерв’ю), а також у Барі. Третього травня 2005 року було оголошено останній вирок касаційного суду. Але, в результаті, обвинувачених відпустили, оскільки для їх засудження бракувало доказів. Пізніше, проте, було виявлено нові свідоцтва у справі «різанини на П’яца Фонтана». Ці факти стосувалися Фреди та Вентури. Але відкриття нового судового провадження було неможливим через винесення виправдального вироку. Тож, «різанина на П’яца Фонтана» – це деякий переломний момент у житті Фреди. Незважаючи на те, що його особистість все ж підпала під моральний осуд італійців, все ж при прочитанні робіт Фреди про нього складається зовсім інше враження. Скажемо так: Фреді важко не симпатизувати.

Відповідно, в Edizioni di Ar виходить текст «Дезінтеграція системи» – твір, в якому Фреда пропонує сміливий союз із крайніми лівими, спрямований на боротьбу з ліберальною капіталістичною системою. Удар в живіт – для одних, провокація – для інших.

Композиційні та змістовні координати «Дезінтеграції системи»

Перша частина нарису – це лобова атака Європи, справжній фундаційний міф про неофашистський світ. Фреда відкидає прості географічнікоординати Європи, нехтує її розташуванням на карті, та ілюструє, наскільки близькі політичні та ідеологічні уявлення можна знайти у південноамериканських партизанів та у палестинських терористів порівняно з іспанськими та британськими повстанцями – по факту, просто рабами США. Європа Фреди – це концепція духу, й ця концепція передбачає не лише добросусідські відносини.

Друга частина книги окреслює фізіологію та обличчя справжнього стану – передовсім Європи. Життя не закінчується матерією, і саме духовність дає сенс існуванню. Фреда виходить з того, що необхідно гарантувати органічну єдність соціального тіла. Отже, мета діяльності, про яку пише автор «Дезінтеграції системи», полягає в конституюванні атмосфери ідеальної напруги, в якій кожен є й залишається на своєму місці, реалізуючи власні інтенції послідовністю – з вірністю та свободою своїм принципам та ідеям.

У третій частині Фреда не зупиняється на описі своєї утопії, але ілюструє, як її досягти: старі рецепти вже не працюють, потрібні нові стратегії. Хоча здоровий глузд правихрухів полягав у об’єднанні з прихильниками лібералізму для перемоги над комуністами, він запропонував згуртувати сили з комуністами, щоб протистояти буржуазному світові. Таким чином, усіх об’єднує спільна мета розпаду, «дезінтеграції системи». Відтак, цей – старий – порядок переживає агонію: йдеться про прискорення його кінця та його відновлення на нових засадах.

«Усе, що нас оточує, є буржуазним: політичне суспільство, економіка, культура, сім’я, соціальна поведінка, «релігійні» події. У «західних» демократіях видовище, котре ми спостерігаємо, пов’язане з огидним зв’язком із найбільш ортодоксальними канонами буржуазної концепції життя…»

У четвертій частині йдеться про боротьбу проти меркантилістичного та економічного погляду на світ, погляду, сформованого капіталізмом та лібералізмом. Фреда прагне порвати зі старим порядком,він теоретично розмірковує проскасування приватної власності – те, про що пишуть і крайні ліві. Що необхідно створити для того, щоб здійснилася омріяна Фредою метаморфоза – щоб на руїнах старого порядку повстав новий? По-перше, необхідні кардинальнонова модель управління бізнесом, економічна політика, спрямована на програмування споживання, схильна до викорінення капіталістичного виробництва товарів, що неминуче призводить до над-споживання. По-друге, йдеться також про народну освіту, спрямовану на те, щоб школа почала працювати правильно, усуваючи гуманістичні надбудови та наукові сублімації: шкільна освіта має підпорядковуватися виробничим потребам Народної держави. По-третє, Фреда пише про правосуддя, яке треба реформувати шляхом обрання народних суддів. По-четверте, автор наголошує на необхідності скасування поліції, карабінерів та армії, які будуть замінені народною міліцією. Варто підкреслити, що після стількох років цей розпад, «дезінтеграція системи» – у багатьох аспектах – все ще дає рецепти, стратегії для вирішення актуальних проблем.

Нацимаоїзм

Можливо, ця праця вразить більше, якщо ми представимо одну цифру. 28. Саме 28 – стільки років було Фреді на момент написання «Дезінтеграції системи». Що він робить? Він закликає крайніх правих соратників об’єднатися з крайніми лівими. Мета? Повалити систему, щоб потім на її руїнах побудувати ідеальну державу. Позаяк Фреда ще з університетських років захоплювався Платоном, його Народна держава виявляє безліч подібних рис з платонівською Державою.

«Саме цій расі по-справжньому вільних людей – цим аскетам у класичному сенсі вираження політики – ми пропонуємо діалог про справжню державу й функції справедливої, вільної людини у цій державі. Одне лише розуміння не дозволяє уявити цю неясну й сентиментальну сутність, тому варто орієнтуватися на тонку інтуїцію міфу – на саму справу, таємницю – тобто державу…»

Але що робити з нацимаоїзмом? Перш за все, захоплення маоїзмом – це не феномен виключно Італії. Наприклад, у 1967 році Жан-Люк Годар знімає «Китаянку». Ця кінострічка відображає захоплення маоїзмом, котре хвилею прокотилося серед французьких студентів. Світ змінюється, і молодь намагається зрозуміти, як ці зміні відбуваються під гаслами маоїзму. Виступи за Мао ми бачимо і в іншій біографічній стрічці – «Молодий Годар» (2017) Мішеля Хазанавічуса.

У Італії ми стикаємо з більш оригінальним явищем – синтезом націонал-соціалізму та маоїзму – ідеологічною та політичною доктриною. Пік розвитку нацимаоїзму – 1960-ті та 1970-ті роки. Прихильники нацимаоїзму протиставляли себе лібералізму, західному капіталізму, а також радянській моделі соціалізму. Не можна сказати, що Фреда є батьком нацимаоїзму, але він є його найбільш грунтовним теоретиком. «Різанина на П’яца Фонтана» – закономірний наслідок активізації радикальних політичних сил в Італії 1960-х років. При цьому вся Європа була – більшою чи меншою мірою – охоплена хвилею радикалізму.

У Греції, наприклад, у тому ж 1967 році панували крайні праві угруповання – «чорні полковники». Прихильників крайніх лівих рухів надихала Культурна революція в Китаї, проваджувана під егідою Мао Цзедуна. Між тим, у цих, здавалося б різних рухів, була одна мета – виступ проти ліберально-капіталістичної системи. Власне, Фреда й помічає цю єдину мету. Навіщо розпорошувати свої сили, коли ми всі прагнемо одного результату? – немов запитує Фреда.

Найбільш широко та яскраво нацимаоїзм розгортається в Римському університеті Sapienza. У 1968 році студенти-неофашисти з організації FUAN-Caravella разом із «Національним авангардом»(Avanguardia Nazionale) вчинили напад на поліцію. До неофашистів приєдналися також і крайні ліві.

«Ми налаштовані рішуче. Перед виступом наші люди готуються морально, щоб ламати кістки навіть тим, хто падає на коліна…»

Із памфлету «Національного авангарду»

Цих молодих людей об’єднували спільні антипатії. Вони виступали проти «Комуністичної партії». Політичний простір ніби розділився – розпеченим на вогнищі ножем – на два орієнтири: «Італійська комуністична партія» (Partito Comunista Italiano, абоPCI)та «Італійський соціальний рух» (Movimento Sociale Italiano, або MSI). При цьому й ті, й інші намагалися взяти протести під свій контроль, щоб досягти якогось прийнятного компромісу.

У березні 1968-го зіткнення студентів-неофашистів з комуністами (прихильниками Радянського союзу) продовжилися. Маоїсти та анархісти виступили у цьому конфлікті з підтримкою крайніх правих.

Але у 1969 році настав справжній апогей активності нацимаоїстів. 1 травня цього року було створено організацію за назвою «Народна боротьба» (Lotta di Popolo). Це була основна організаційна ланка нацимаоїзму. У центрі їхньої ідеології – ідея єдиного антисистемного фронту правих та лівих радикалів. Відповідно, якщо говорити про теоретичні основи нацимаоїзму, то це вже відома нам праця Франко Фреди – «Дезінтеграція системи». Унікальність цієї праці для українського простору полягає в двох аспектах: по-перше, ця праця не була представлена – до цього часу – у перекладному варіанті, тому український читач тільки зараз має змогу ознайомитися з нею, та, по-друге, ця праця несе в собі не тільки культурні змісти, але й актуальні політичні сенси для українського соціуму. Власне, варто розширити останню тезу: не тільки для українського суспільства, звісно. В цілому – для контексту сучасності.

На перший погляд парадоксальна, формула нацимаоїзму має певні неточності. Але тут криється певне зерно істини. Оскільки ця формула дозволяє виокремити необхідні складові: відтак, комуністи не зможуть робити з «нацистів» тотальний образ ворога, а неофашисти, відповідно, не зможуть представляти таким ворогом «маоїстів». Чому саме маоїзм? Теж вельми закономірне запитання. Маоїстські концепції партизанської війни прекрасно адаптуються до умов урбанізованого західноєвропейського (а сьогодні – в цілому європейського) суспільства. Ці концепції ефективно застосовуватися організаторами «стратегії напруги» та політичного тероризму (хоча не всі експерти погоджуються з таким навішуванням на ці рухи ярлика «тероризму», швидше це екстремізм) «Свинцевих сімдесятих».

Утім такий ідейно-політичний синтез проіснував дуже недовго. Він, проте, спричинив вплив, котрий сьогодні прокочується по Європі хвилею інерції, збільшуючись у розмірах – подібно до лавини. Тому вплив концепції нацимаоїзму відчувається й понині.

«Прийшов час закінчити мусування з маріонеткою на ймення «Європа», як і припинити полоскання горла вокальним наспівом цього слова. З Європою Просвітництва нам нічого робити! Ми не маємо нічого спільного з демократичною та якобінською Європою. Нам немає що ділити з меркантильною Європою, з Європою плутократичного колоніалізму…»

Із Фредою можна погоджуватися чи ні, але байдужим залишитися важко.