Державно-правовий механізм протидії корупції - Государство и право реферат

Главная

Государство и право
Державно-правовий механізм протидії корупції

Погляди науковців на сутність та структуру державно-правового механізму проти дії корупції, її принципи та засоби. Аналіз нормативних актів та концепцій подолання корупції. Причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http :// www . allbest . ru /
протидія корупція подолання правопорушення
Державно-правовий механізм протидії корупції
Складність, багатозначність та системність вимагають від держави відповідного механізму протидії, який пропонуємо назвати „державно-правовим”. Поняття „протидія корупції” ми використали не випадково, оскільки незважаючи на те, що інше слово „боротьба” використовується у назві спеціалізованого законодавчого акту Закону України „Про боротьбу з корупцією”, вважаємо його більш придатним для характеристики досліджуваного державно-правового механізму. До такого висновку ми дійшли враховуючи те, що кінцевим результатом будь-якої боротьби є перемога (покорення, підкорення) явища, проти якого вона здійснювалася, натомість загальновизнаним серед науковців є той факт, що побороти злочинність, зокрема і корупцію, яка є сукупністю різних правопорушень, зокрема і злочинних, неможливо [1], і навпаки - протидія не передбачає в результаті обов'язкової перемоги або чиєїсь поразки.
Про доцільність використання саме словосполучення „протидія корупції” а не „боротьба з корупцією” свідчить семантичне тлумачення цих слів [2], а також результати окремих наукових досліджень, які були проведені за останні шість років [3].
Отже, ми поділяємо думку М.І. Мельника про те, що „боротьба з корупцією втрачає будь-який сенс, оскільки... не може досягнути кінцевої мети (не може бути результативною в розумінні здобуття повної перемоги над корупцією). Власне з цього випливає, що з наукової та практичної точок зору за відсутності ймовірності кінцевого результату не може бути і самої боротьби” [2]. Крім того, розмежовуючи терміни „протидія” та „боротьба” вчений дійшов висновку, з яким варто погодитись. Перший із термінів - „протидія” - „відображає весь комплекс заходів впливу на корупцію, включаючи вплив на соціальні передумови корупції, причини та умови корупційних діянь, правоохоронну діяльність щодо виявлення, розслідування таких діянь, притягнення винних у вчиненні їх осіб до відповідальності. Термін „боротьба” асоціюється переважно з моментом активного наступу на корупцію, із застосуванням репресивних заходів кримінально-правового та іншого характеру, із протиборством з конкретними проявами корупції і особами, які їх вчинили. Він зазвичай не ототожнюється з антикорупційними заходами профілактичного характеру” [4].
Аналіз чинного законодавства [5] та наукових праць з питань боротьби (протидії) злочинності [6] чи власне корупції [15] дав змогу зробити висновок про те, що у переважній більшості випадків вони вживаються як тотожні, з чим ми також погоджуємося, оскільки переконані, що зайва термінологічна дискусія щодо цих слів (понять, категорій) лише відволікає науковців від основної проблеми - зменшення обсягу корупції, обмеження її форм (видів), локалізації сфер впливу (розповсюдження), зменшення негативних наслідків корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Варто відзначити, що незважаючи на прийняття низки законодавчих та підзаконних актів з питань протидії корупції, проведення різних за предметом наукового пошуку досліджень із зазначених питань, єдиного погляду на сутність та структуру державно-правового механізму протидії корупції так і не вироблено. Враховуючи зазначене, пропонуємо у цьому підрозділі охарактеризувати нормативні акти з питань протидії корупції та відповідні наукові джерела на предмет визначення у них окремих складових досліджуваного державно-правового механізму, на основі чого визначити його структуру, охарактеризувати окремі елементи такої структури, а також з'ясувати місце та значення у такому механізмі адміністративно-правових та організаційних засад.
Як було підкреслено вище, нормативні акти з питань протидії корупції визначають лише окремі елементи державно-правового механізму протидії корупції. Так, найбільш повний перелік таких елементів міститься у Законі України „Про боротьбу з корупцією” [5] та відповідних концепціях (програмах) [8]. Зокрема, у Законі України „Про боротьбу з корупцією” визначені: суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією; органи, які ведуть боротьбу з корупцією; заходи попередження корупції; види відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією [5].
Погоджуючись із важливістю закріплення у названому законодавчому акті відповідних елементів, вважаємо, що їх перелік є неповним, що не дає змоги говорити про відповідний державно-правовий механізм протидії корупції. Наприклад, у ньому не сформульовані: мета та завдання протидії корупції, принципи такої протидії, які, на нашу думку, є вихідними (базовими) його засадами та основами функціонування. Нечітко визначені й такі елементи державно-правового механізму протидії корупції, як його рівні та об'єкти, а також заходи та засоби протидії корупції, види відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією. До складових такого механізму варто віднести: напрями протидії корупції, причини та умови, які сприяють її поширенню, а також систему забезпечення протидії корупції.
Значна кількість, порівняно з іншими нормативними актами, елементів державно-правового механізму протидії корупції закріплена в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367 [8]. Зокрема, у цьому правовому акті визначено:
- систему суб'єктів боротьби з корупцією, яких об'єднано у три групи;
- причини та умови корупційних діянь;
- деякі із заходів протидії корупційним діянням, які об'єднано у певні групи;
- систему забезпечення боротьби з корупцією.
Порівнюючи Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджену Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, та Закон України „Про боротьбу з корупцією” на предмет повноти визначення у них елементів державно-правового механізму протидії корупції варто зазначити, що вони:
- по-перше, визначають їх значну частину, порівняно з іншими правовими актами з питань протидії корупції;
- по-друге, не містять їх більш-менш повного, а отже, і логічного переліку (наприклад, в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки причини та умови корупційних діянь визначені після суб'єктів боротьби з корупцією, принципів боротьби з корупцією, напрямів боротьби з корупцією, що варто було б зробити у зворотному порядку);
- по-третє, дають змогу визначити приблизну структуру державно-правового механізму протидії корупції лише шляхом їх об'єднання в одному нормативному документі.
Проаналізуємо інші нормативні акти з питань протидії корупції, зокрема і міжнародні, в яких визначаються деякі із елементів державно-правового механізму протидії корупції. Так, у Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 р. визначені: заходи щодо запобігання корупції, а також орган або органи із запобігання та протидії корупції [10].
У Політиці попередження корупції Міжнародної асоціації шефів поліції та Національного центру з питань політики забезпечення законності від 30 квітня 1990 р. сформульовано мету такої політики, яку визначено як „попередження виникнення корупції у правоохоронній організації” та її завдання, а саме, „затвердження процедур, що запобігають корупції, та проведення розслідування і судового або кримінального переслідування за фактом корупції у повному обсязі, що передбачений законом і органами адміністративної влади, у випадку, якщо про факт корупції повідомлено або він установлений” [9].
Цінність цього правового акту для нормотворчої практики ОВС полягає у тому, що у ньому визначені обов'язки внутрівідомчих підрозділів поліції, завданням яких є протидія корупції у поліцейських відомствах, правонаступниками яких є підрозділи внутрішньої безпеки ОВС. Зокрема, до обов'язків таких підрозділів віднесені:
- розгляд скарг громадян та внутрішніх скарг з точки зору наявності випадків зловживання співробітниками поліції своїми повноваженнями з метою отримання особистої користі;
- розгляд результатів розслідувань внутрішніх справ з метою визначення типових схем дій службовців, які свідчать про їх корупційну поведінку;
- перегляд розподілу службових обов'язків з метою підтвердження, що періодична ротація службовців здійснюється відносно установлених вимог;
- розслідування скарг будь-якого громадянина, у якій викладені підозри про наявність корупції;
- аналіз платіжних відомостей з понаднормової роботи службовців, їх прибутків, а у виняткових випадках і податкових декларацій з метою визначення, чи не вказують схеми їх дій на корупційну поведінку;
- перегляд результатів інспекційних перевірок з метою виявлення конкретних рис корупції;
- впровадження у практику діяльності поліції повідомлення громадянам і співробітникам поліції інформації про поведінку, яка вказувала б на корупційні дії;
- щорічне інформування громадськості відносно кількості розслідуваних справ з корупції і кількості справ, версії яких були підтверджені;
- проведення освітньої кампанії серед населення, з тим, щоб підвищити рівень усвідомлення суспільством того факту, що всі громадяни можуть допомогти управлінню поліції у підтримці чистоти її лав [5].
Деякими із названих повноважень, а саме такими, як:
- перегляд результатів інспекційних перевірок з метою виявлення ознак корупції;
- повідомлення громадянам і співробітникам поліції інформації про поведінку, яка вказувала б на корупційні дії;
- щорічне інформування громадськості відносно кількості розслідуваних справ з корупції і кількості справ, версії яких були підтверджені;
- проведення освітньої кампанії серед населення з метою його переконання у важливості допомоги поліції в очищенні її лав доцільно доповнити Положення про Департамент внутрішньої безпеки МВС України та відповідні положення, які регламентують діяльність підрозділів внутрішньої безпеки на місцевому рівні (область, місто, район).
В Політиці протидії корупції, яка була оприлюднена на Міжрегіональному семінарі з проблем корупції в органах державної влади (Гаага, 1989 р.), містяться заходи попередження (запобігання) корупції [13], частина з яких отримала закріплення у національному законодавстві [8].
У Національній програмі боротьби з корупцією, затвердженій Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. №319, визначено лише заходи протидії корупції, які об'єднано у такі групи:
- а також деякі із суб'єктів протидії корупції в Україні, які, власне, і були зобов'язані їх реалізовувати.
В Концепції подолання корупції в Україні „На шляху до доброчесності”, затвердженій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року №742, визначено такі елементи державно-правового механізму протидії корупції, як причини та умови, що сприяють вчиненню корупційних діянь, які названо у Концепції „корупційними ризиками” та заходи щодо їх нейтралізації. У Концепції також визначено групи суб'єктів вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, до яких віднесені: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, виборні органи та органи судової влади [10].
Указом Президента України від 23 січня 2009 р. №35 утворено Міжвідомчу робочу групу з питань протидії корупції, основними завданнями якої є: підготовка пропозицій щодо вдосконалення взаємодії органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Головного управління державної служби України, Міністерства юстиції України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у питаннях протидії та запобігання корупції; напрацювання комплексу заходів щодо запобігання та протидії корупції; розгляд пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань запобігання та протидії корупції [13].
Як бачимо, цим Указом визначено такий елемент державно-правового механізму протидії корупції як його суб'єкти (органи). Крім того, визначені у ньому завдання Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції доцільно взяти до уваги під час формулювання завдань державно-правового механізму протидії корупції.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією” від 25 травня 1998 р. №13 визначено суб'єктів відповідальності за вчинення корупційних правопорушень [13].
У наказі Головного управління державної служби України від 13 жовтня 2005 р. №244 „Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції” детально визначено підстави та процедури здійснення антикорупційного контролю як одного із засобів (способів) протидії корупції [14].
Таким чином, аналіз нормативно-правових актів з питань протидії корупції надав змогу зробити висновок про фрагментарне визначення у них елементного складу державно-правового механізму протидії корупції, у переважній більшості з яких визначаються один (як правило, заходи протидії) або два (заходи протидії та суб'єкти протидії) елементи досліджуваного механізму. Винятком є лише два нормативно-правових акта: Закон України „Про боротьбу з корупцією” [5] та Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367 [8], в яких такі елементи визначені більш-менш комплексно (системно), але не завжди у логічній послідовності.
Фрагментарність та непослідовність у визначенні структури державно-правового механізму протидії корупції характерна і для наукових джерел. Зокрема, це характерно для дисертаційних досліджень зі спеціальності 12.00.07, об'єктом яких були суспільні відносини, пов'язані із адміністративно-правовою протидією корупції [2]. Наприклад, С.С. Рогульській розглядає лише адміністративно-правові заходи боротьби з корупцією в Україні, які об'єднує у дві групи:
1) заходи адміністративного примусу (заходи адміністративного попередження, припинення та адміністративної відповідальності);
2) організаційно-правові заходи боротьби з корупцією, які полягають у прийнятті органами виконавчої влади нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання питання боротьби з корупцією, вдосконаленні вже діючих актів та в практичних діях державних органів щодо створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції через усунення причин та умов виникнення корупції в Україні [5, С. 156].
А.В. Гайдук характеризує заходи адміністративного примусу у боротьбі з корупцією в Україні, які поділяє на: загально-превентивні, спеціально-превентивні та безпосередньо-превентивні [6, С. 168].
Д.Г. Заброда досліджує такий елемент державно-правового механізму протидії корупції, як суб'єкти боротьби з корупцією, а також їх взаємодію та координацію між собою, розмежування компетенції правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією [2].
Р.М. Тучак, досліджуючи адміністративно-правові засади боротьби з корупцією, обмежується лише характеристикою суб'єктів боротьби з корупцією, форм їх діяльності, взаємодії між собою, а також характеристикою адміністративно-правових методів протидії корупційним діянням [15].
Як бачимо, фахівці, які досліджували адміністративно-правові засади протидії корупції в межах дисертаційної роботи, характеризували лише деякі із таких засад, як правило, адміністративно-правові методи протидії корупції. Натомість норми адміністративного законодавства:
- визначають правовий статус суб'єктів протидії корупції;
- регламентують їх адміністративні повноваження;
- розмежовують компетенцію між ними;
- визначають засади координації та взаємодії суб'єктів адміністративно-правової протидії корупції, адміністративні процедури протидії корупції;
- у загальних засадах врегульовують питання організаційного забезпечення адміністративно-правової протидії корупції (планування, кадрова робота, інформаційне забезпечення тощо), а також підстави та порядок здійснення контрольно-наглядової діяльності за адміністративно-правовою протидією корупції.
Більшу кількість елементів державно-правового механізму протидії корупції характеризує М.І. Мельник. Зокрема, вчений формулює поняття протидії корупції, яка, на його думку, є „безпосереднім виразом антикорупційної політики” [2], що визначає ідеологію і стратегію антикорупційних заходів; визначає мету та завдання антикорупційної політики, основні напрями протидії корупції в Україні, об'єкт протидії корупції та суб'єктів її протидії, принципи протидії корупції, заходи протидії корупції [2].
Враховуючи законодавчі положення щодо визначення окремих елементів державно-правового механізму протидії корупції, а також доробки науковців з цих питань, пропонуємо до його структури віднести:
1) причини та умови, які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією;
2) мету та завдання протидії корупції;
4) об'єкти та рівні протидії корупції;
6) заходи та засоби протидії корупції;
8) систему забезпечення протидії корупції.
На нашу думку, наведена структура державно-правового механізму протидії корупції є логічною та послідовною, а отже, такою, що сприятиме його належному функціонуванню.
Перейдемо до безпосередньої характеристики вищезазначених елементів. Так, одним із елементів досліджуваного механізму є причини та умови , які сприяють вчиненню корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією. Цей елемент ми розмістили першим у переліку, так як вважаємо, що перед тим, як протидіяти тому чи іншому протиправному явищу, у нашому випадку, корупції, важливо знати причинний комплекс його породження.
Наступними важливими елементами державно-правового механізму протидії корупції виступають мета, завдання та принципи , які у комплексі являються так би мовити „засадничими” умовами його функціонування.
Так, „основна мета державної політики у галузі боротьби з корупцією” [8], сформульована у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, як „створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у їх вчиненні” [8].
У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” сформульовано мету боротьби з організованою злочинністю, однією із форм якої є корупція, яка полягає у „встановленні контролю над організованою злочинністю, її локалізації, нейтралізації та ліквідації; усуненні причин і умов існування організованої злочинності” [3].
Про неможливість „ліквідації” злочинності ми наголошували вище. Щодо „усунення причин і умов існування організованої злочинності”, то вважаємо, що така діяльність більш характерна для завдань протидії (боротьби) злочинності, а не її меті.
Що стосується наукової літератури, то, наприклад, М.І. Мельник під стратегічною метою антикорупційної діяльності пропонує розуміти:
- по-перше, „створення системи суспільних відносин, за якої правомірна поведінка службовців публічної сфери, усіх громадян була б соціально престижною і вигідною…”;
- по-друге, „створення системи дійової і ефективної протидії корупції, за якої вчинення корупційних діянь неминуче тягне відповідальність винних у їх вчиненні осіб і передбачає не лише застосування до них відповідного покарання чи стягнення, а й настання інших негативних наслідків матеріального, політичного, соціального характеру” [2, с.235].
На нашу думку, перша частина сформульованої М.І. Мельником мети більш схожа на заходи, за допомогою яких можуть бути усунуті причини та умови корупції. Щодо її другої частини, то вважаємо, що вона є дещо нелогічною, оскільки виходить, що метою протидії є сама протидія.
Враховуючи вищенаведене, пропонуємо мету державно-правового механізму протидії корупції визначити як нормативне закріплення та систематичне вдосконалення правових та організаційних засад, які забезпечували б уповільнення темпів її зростання, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, що постраждали внаслідок корупційних діянь, усунення їх наслідків.
На відміну від мети протидії корупції, її завдання не отримали законодавчого визначення. Натомість такі завдання визначено у науковій літературі. Зокрема, М.І. Мельник до них відносить:
- з'ясування соціальної і правової сутності корупції;
- з'ясування основних соціальних передумов, загальних причин та умов корупції, причин та умов конкретних корупційних діянь;
- формування державної антикорупційної політики, а на її підставі визначення стратегії і тактики протидії корупції;
- визначення суб'єктів протидії корупції, їх компетенції;
- розробка та практична реалізація програм протидії корупції (загальнодержавних, регіональних, галузевих, міжгалузевих), які б включали відповідні соціально-економічні, політичні, правові, організаційно-управлінські, ідеологічні, правоохоронні та інші заходи;
- формування системи антикорупційного законодавства, у тому числі вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;
- використання позитивного досвіду антикорупційної діяльності інших країн і міжнародної спільноти в цілому, розширення співробітництва з іншими країнами та міжнародними організаціями у сфері протидії корупції [2, С. 236].
Погоджуючись у цілому із вищенаведеними завданнями, пропонуємо до завдань державно-правового механізму протидії корупції віднести й такі, як:
- створення атмосфери суспільної нетерпимості до корупції;
- визначення системи органів протидії корупції, оптимізація їх структури та визначення форм взаємодії та координації між ними;
- забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів із протидії корупції;
- підвищення міри відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Отримали законодавче визначення принципи протидії корупції . Так, в Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 року №367, зазначено, що діяльність щодо боротьби з корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах:
- демократизації управління суспільством, побудови та організації державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечує оптимальну відкритість для населення діяльності посадових осіб;
- пріоритету та захисту прав людини;
- зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням;
- комплексності, що передбачає здійснення невідкладних короткострокових, довгострокових, постійних заходів економічного, соціально-політичного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру;
- взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням;
- удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці посадових осіб;
- практичної спрямованості та радикальності заходів;
- входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами [8].
Майже подібний перелік принципів пропонує М.І. Мельник [2, с. 245], розкриваючи сутність кожного з них.
На нашу думку, до принципів державно-правового механізму протидії корупції обов'язково необхідно віднести і такі, як:
- законність, а саме, здійснення лише тих заходів та використання лише тих методів, що безпосередньо передбачені законодавством України;
- спільність, тобто участь у протидії корупції крім правоохоронних органів усіх інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та окремих громадян;
- гуманізм, тобто перевага під час протидії корупції методів переконання;
- гласність, тобто систематичне висвітлення у державній статистиці та засобах масової інформації відомостей про стан протидії корупційним діянням та іншим правопорушенням, пов'язаних з корупцією;
- економічність, який передбачає економічну обґрунтованість антикорупційних заходів та методів.
До елементів державно-правового механізму протидії корупції ми також відносимо об'єкти та рівні протидії корупції . Наприклад, М.І. Мельник наголошує на тому, що об'єктом протидії корупції є корупція як соціальне явище, у тому числі її конкретні прояви, корупційні відносини та їх суб'єкти, фактори корупції [2, с.237].
Погоджуючись з автором у тому, що об'єктом протидії з досліджуваних питань є корупція як соціальне явище, корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, вважаємо, що корупційні відносини та їх суб'єкти, а також фактори корупції у державно-правовому механізмі протидії корупції мають певне самостійне значення.
Про корупційне детально йшлося у попередньому підрозділі. Це діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень - з моменту вчинення зазначених у законодавстві дій або бездіяльності, а відповідальність за нього настає незалежно від одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [13].
У ст. 2 Закону України „Про боротьбу з корупцією” зазначено, що за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність особи, уповноважені на виконання функцій держави:
б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри;
в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
г) посадові особи місцевого самоврядування;
ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби) [5].
Натомість необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону України „Про боротьбу з корупцією” можуть нести лише спеціальні суб'єкти, а саме:
- державні службовці, які є посадовими особами, - за ч.3 ст. 5;
- керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів - за ст. 10;
- особи, на яких покладено обов'язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень або подавати ці протоколи до суду, - за ст. 11 [2].
Крім названих осіб, до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби й інших правоохоронних органів, а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважених на виконання функцій держави [13].
Варто зазначити й те, що у науковій літературі [23 та ін.], у проектах законодавчих актів з питань протидії корупції [11] до суб'єктів відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, пропонується віднести:
- Президента України, Голову Верховної Ради України та його заступників, Голову Національного банку України, Голову Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;
- народних засідателів і присяжних;
- посадових та службових осіб інших органів державної влади;
- осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, а саме:
а) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
б) членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій;
в) керівників громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;
г) помічників-консультантів народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;
ґ) осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але здійснюють надані законом публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи);
д) посадових осіб іноземних держав (осіб, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);
е) посадових осіб міжнародних організацій (працівників міжнародної організації чи будь-яких інших осіб, уповноважених такою організацією діяти від її імені);
- осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичних осіб - підприємців;
- юридичних осіб - у визначених законом випадках.
Беручи до уваги масштаби корупції у нашій країні, а також враження нею практично усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань вважаємо, що відповідальність за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, щодо переважної більшості категорій осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки, приймають владні і особливо юридично значимі управлінські рішення є обґрунтованим. Щодо відповідальності Голови Верховної Ради України та його заступників, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то вони підпадають під категорію „депутати”, а Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати під категорію - „державні службовці”. Щодо відповідальності за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією Президента України, то варто зазначити, що згідно з Конституцією Президент України користується недоторканістю на час виконання повноважень і може бути притягнутий до відповідальності лише після його усунення з
Державно-правовий механізм протидії корупції реферат. Государство и право.
Энергосбережение В Системе Электроснабжения Реферат
Реферат На Тему Великие Гуманисты Европы
Вот Зла Нравственно Достойные Плоды Сочинение
Реферат: Порядок хранения документов на предприятии. Скачать бесплатно и без регистрации
Быт И Нравы Города Калинова Сочинение Краткое
Реферат по теме Патологическая анатомия пневмонии у детей
Реферат: John Proctor Faced WIth Death Essay Research
Дипломная работа: Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах
Рефераты: Пути решения экологических проблем
Дипломная работа: Разработка локальной сети и защита передачи данных на основе перспективных технологий
Дипломная работа по теме Процесс повышения методического мастерства учителя иностранного языка
Курсовая работа по теме Дослідження біорозмаїття рослин, які знаходяться під охороною на території ботанічного заказника місцевого значення 'Мальцівський'
Курсовая работа: Лінгвокультурологічні особливості вживання анімалізмів з концептом "кінь" та "собака" в англійській та українській мовах
Реферат Паутинообразная Модель Спроса Скачать
Курсовая работа: Сереноя ползучая, применение в медицине
Курсовая работа: Исследование причин национальных конфликтов
Контрольная работа: Виды корпораций. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат На Тему Биокомпьютеры Или Живые Компьютеры
Сочинение На Лингвистическую Тему 9 Класс Структура
Реферат: Революция в Иране
Бухгалтерский учет совместной деятельности в России - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Морфология и метаболизм дрожжей - Биология и естествознание курсовая работа
Особо охраняемые территории Карельского перешейка на примере Юнтоловского регионального комплексного заказника - География и экономическая география курсовая работа