Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів
Правові основи забезпечення безпеки судноплавства і охорони водних ресурсів в Україні; джерела фінансування. Державна система управління безпекою судноплавства, роль Кабінету міністрів України, місцевих рад, Державного Комітету водного господарства.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство освіти і науки України
Одеська національна морська академія
Факультет морського права і менеджменту
Кафедра адміністративного та кримінального права
Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів
Глава 1. Правові основи забезпечення безпеки судноплавства в україні. Державна система управління безпекою судноплавства
Глава 2. правові основи охорони водних ресурсів в україні
2.1 Загальні засади охорони водних ресурсів
2.2 Водний кодекс України як головний регулятор охорони водних ресурсів України
2.3 Роль Кабінету Міністрів України, Місцевих Рад у охороні ____ водних ресурсів України
2.4 Роль Державного комітету водного господарства у забезпеченні охорони водних ресурсів
Глава 3. фінансування безпеки судновлавства та охорони водних ресурсів в україні
3.1 Джерела фінансування безпеки судноплавства
3.2 Джерела фінансування охорони водних ресурсів
3.3 Бюджетне фінансування безпеки судноплавства
3.4 Бюджетне фінансування охорони водних ресурсів
Список використаних джерел і літератури
Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Здавалось би твердження, що Україна - морська держава - це аксіома, визнана світом. Та, якщо у географічному сенсі ця істина дійсно не підлягає сумніву, то у площині політичній, економічній, науковій і воєнній за роки незалежності наші морські позиції багато в чому втрачені.
В останні роки владою робляться спроби виправити скрутне становище морської галузі України. Розробляються спеціальні програми розвитку, пожвавлюється нормотворча діяльність щодо регулювання правовідносин у морській галузі. Але будь які спроби будуть марними за відсутності необхідних обсягів фінансування та налагодження механізмів ефективного освоєння цих коштів.
Саме через актуальність проблеми державного фінансування ключових морських підгалузей - безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів, я і обрала цю тему роботи.
Мета та задачі роботи. Метою роботи є дослідження обсягів та проблем державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі задачі: дослідити правові основи забезпечення безпеки морського судноплавства та охорони водних ресурсів, визначити джерела фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів та проаналізувати стан та проблеми бюджетного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.
Предметом дослідження є норми, що регулюють державне фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.
Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовувала низку спеціальних правових та загальнонаукових методів. Для всебічного та детального аналізу правових аспектів державного фінансування вищезазначених галузей я використовувала метод аналізу нормативно-правової бази. Обробити отриману інформацію мені допоміг аналітичний метод та метод опису. В окремих главах я застосувала метод синтезу задля уникнення необґрунтовано великого об'єму роботи. Також слід визначити метод дослідження монографічного матеріалу вітчизняних вчених. Цей метод допоміг мені краще розібратися у досліджуваній темі. Для впорядкування матеріалу, отриманого з джерел та літератури, я використовувала метод систематизації. Проблему значного недофінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів я розкрила завдяки індуктивному методу.
Аналіз використаних джерел та літератури. Основним джерелом для мене виступали нормативно-правові акти, оскільки саме вони визначають засади державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів. Серед них варто відзначити окремі постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства транспорту України, що визначають основні напрямки розвитку на фінансування вищезазначених галузей. Варто також відзначити кошторисну таблицю, в якій зазначено об'єми фінансування державних цільових програм на 2005 рік. З-поміж використаної літератури варто відзначити монографії В.М. Пруса та О.О. Балобанова. Також я користувалася низкою статей відомих юристів-практиків у сфері морського права.
Обґрунтування структури роботи. Перш ніж розглядати питання державного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів, я вважаю за необхідне дослідити правові основи системи безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів. Кожному з цих питань присвячено окремі глави - першу та другу відповідно. У третій главі я дослідила питання фінансування цих галузей. В окремих підрозділах визначено джерела фінансування кожної галузі та проаналізовано стан бюджетного фінансування безпеки судноплавства та охорони водних ресурсів.
Глава 1. Правові основи забезпечення безпеки судноплавства в україні. Державна система управління безпекою судноплавства
Безпека судноплавства - стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на морі й на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків. Саме таке визначення надається у наказі Мінтрансу «Про затвердження Положення про систему управління безпекою судноплавства на морському і річковому транспорті», затвердженого у 2003 році [12, 2844]. Положення визначає порядок організації робіт з попередження аварійних подій на морському і річковому транспорті, завдання, функції, органи, суб'єкти і об'єкти системи управління безпекою судноплавства, встановлює форми контролю за виконанням заходів, пов'язаних із безпекою судноплавства.
Система управління безпекою судноплавства охоплює:
· захист людини - захист її життя, здоров'я, майна, її прав щодо використання територіального моря, внутрішніх вод та інших водойм загального користування для праці, відпочинку, спорту, використання водних ресурсів, у тому числі і для судноплавства;
· захист довкілля - його захист від негативного впливу судноплавства;
· судна - їх стан, умови плавання та перебування на них людини;
· водні шляхи - їх придатність до використання, умови плавання ними;
· берегові об'єкти - їх відповідність стандартам безпеки судноплавства, готовність і надійність.
Загальними принципами організації роботи системи управління безпекою судноплавства є:
· принцип системності - передбачає, що організація робіт повинна охоплювати всі складові системи, мати узгодженість між складовими, постійний та упорядкований характер;
· принцип попередження - передбачає, що діяльність має носити попереджувальний характер, спрямований на своєчасне виявлення та усунення негативних факторів, що можуть призвести до АП;
· принцип колективізму - передбачає участь усіх працівників підприємства, установи, організації в роботі із забезпечення БС згідно зі своїми функціональними обов'язками;
· принцип інформованості - передбачає, що здійснення заходів з БС базується на максимальній інформованості кожного працівника про негативні і позитивні фактори впливу;
· принцип виявлення та усунення причин - передбачає проведення профілактичної роботи, спрямованої на усунення виявлених недоліків;
· принцип адекватності - передбачає відповідність заходів із забезпечення безпеки реальним та потенційним загрозам;
· принцип відповідальності - передбачає усвідомлення кожним працівником його відповідальності за конкретні питання, що визначають БС.
Головною метою системи управління безпекою судноплавства є забезпечення безпечного функціонування морського та річного транспорту і попередження аварійних подій. Головними завданнями СУБС МРТ є:
· забезпечення безпечної експлуатації суден, безпеки суднового персоналу, пасажирів, схоронності вантажів, запобігання забрудненню довкілля із суден;
· забезпечення належного стану шляхів руху суден, функціонування берегових об'єктів МРТ та безпеки берегового персоналу;
· забезпечення пошуку і рятування людей та суден на морі, ліквідація небезпечних забруднень морського середовища.
До функцій системи управління безпекою судноплавства належать: організація роботи, інформування про стан БС, оперативне реагування на виникнення аварійних подій та розслідування обставин та причин аварійниї подій, планування та виконання робіт, спеціальні функції (сертифікація та ліцензування у сфері судноплавства), розповсюдження і обмін інформацією з питань безпеки судноплавства, контрольні та наглядові функції, функція підготовки та реалізації управлінських рішень.
Центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту є Мінтранс. Урядовим органом державного управління у галузі морського і річкового транспорту є Укрморрічфлот. Управління здійснюють також об'єднання, підприємства, установи та організації, що приймають управлінські рішення в межах своєї компетенції та контролюють їх виконання [12, 2844].
Система управління безпекою судноплавства була переглянута та доповнена у 2008 році у зв'язку із проголошенням курсу на затвердження статусу України як морської держави. Відповідно до підпункту 9 пункту 3 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 р. «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави», введеного в дію Указом Президента України від 20 травня 2008 р. №463, Кабінетом Міністрів України було розроблено та введено в дію Положення про Державну систему управління безпекою судноплавства відповідною постановою від 7 жовтня 2009 р. №1137 [10, 2810].
Згідно положень цієї постанови, Державною системою управління безпекою судноплавства є сукупність суб'єктів, що здійснюють скоординовані заходи у сфері судноплавства, спрямовані на запобігання виникненню та зменшення наслідків аварій, які можуть заподіяти шкоду здоров'ю і життю людини, навколишньому природному середовищу та майну.
Державна система управління безпекою судноплавства забезпечує: зниження рівня ризику виникнення обставин, що зумовлюють аварії у сфері судноплавства; захист життя, здоров'я і прав людини, збереження майна під час судноплавства; забезпечення екологічної безпеки судноплавства та запобігання шкідливому впливу судноплавства на навколишнє природне середовище; вирішення питань техногенної безпеки, цивільної оборони і захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру; визначення повноважень суб'єктів системи, умов та порядку їх взаємодії на всіх рівнях управління; додержання суб'єктами системи управління міжнародних стандартів з безпеки судноплавства; нормативно-правове і нормативно-технічне забезпечення судноплавства; стимулювання безпечного судноплавства.
До системи управління безпекою судноплавства входять наступні суб'єкти: органи виконавчої влади; Координаційний комітет з пошуку і рятування на морі; державна лоцманська служба;служба регулювання руху суден; морська аварійно-рятувальна служба; державні підприємства, установи та організації, що провадять діяльність у сфері навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства; державні підприємства, що провадять діяльність у сфері організації морського зв'язку та телекомунікації, річкової інформаційної системи; державні підприємства, що обслуговують судноплавні морські та річкові шляхи; державні класифікаційні товариства; морські порти; державні галузеві проектно-конструкторські та науково-дослідні установи; державні підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства [10, 2810].
Основними завданнями вищезазначених суб'єктів є: державного регулювання безпечного перевезення пасажирів і вантажів; пошуку та рятування людей і суден, що зазнали лиха на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах; оперативного реагування у разі виникнення аварій, розслідування їх причин та умов, розроблення заходів щодо запобігання аваріям; контролю відповідності стану суден установленим технічним вимогам, умовам плавання та перебування на них людей; контролю підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації плавскладу суден, фахівців берегових підприємств; створення належних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних умов перебування екіпажу та пасажирів на суднах, зокрема забезпечення дотримання режиму праці та відпочинку; захисту суден і портових засобів від незаконного втручання; інформаційного, навігаційно-гідрографічного та гідрометеорологічного забезпечення судноплавства; регулювання руху суден; лоцманського та криголамного проведення суден; безпечної експлуатації судноплавних шляхів, акваторій, гідротехнічних та інших споруд, пов'язаних із судноплавством; заходів із забезпечення відповідності стану берегових підприємств, діяльність яких пов'язана із забезпеченням безпеки судноплавства, міжнародним і національним стандартам з безпеки судноплавства.
Також на суб'єктів системи управління безпекою судноплавства покладено обов'язок вживати необхідних заходів, які запобігатимуть наступному: негативному впливу на систему діяльності суб'єктів господарювання, зокрема такої, що спрямована лише на отримання прибутку; дублюванню завдань, функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управління безпекою судноплавства у сфері державного нагляду (контролю) [21, 231].
Загальне керівництво системою управління здійснюється Кабінетом Міністрів України через Міністерство транспорту та зв'язку, яке забезпечує:
1) реалізацію єдиної державної політики у сфері управління безпекою судноплавства шляхом координації дій центральних органів виконавчої влади, приведення системи управління у відповідність з міжнародними, зокрема європейськими стандартами з безпеки судноплавства;
2) здійснення відповідно до законодавства державного нагляду за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху на морському і річковому транспорті;
3) функціонування за участю заінтересованих органів виконавчої влади національної системи пошуку і рятування на морі;
4) організацію створення та функціонування національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних морських та річкових шляхах;
5) організацію взаємодії з центральними органами виконавчої влади з питань:
· здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою мореплавства риболовних суден та їх реєстрації, дотримання міжнародних договорів України з питань підготовки і перепідготовки плавскладу, а також участі у проведенні пошуково-рятувальних операцій на морі -- з Держкомрибгоспом;
· нормативно-правового регулювання у сфері організації та умов праці, найму, працевлаштування моряків, відпочинку та соціального захисту працівників морського і річкового транспорту -- з Мінпраці;
· реалізації державної політики у сфері оборони, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі, обміну інформацією про місцезнаходження та рух суден у Чорному та Азовському морях -- з Міноборони;
· реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, керівництва єдиною державною системою цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення і забезпечення функціонування системи страхового фонду документації, національної системи пошуку і рятування на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, гідрометеорологічного забезпечення судноплавства та взаємодії під час проведення авіаційних пошуково-рятувальних операцій на морі та внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також з питань ліквідації забруднення навколишнього природного середовища у разі виникнення аварійних і надзвичайних ситуацій під час експлуатації морських та річкових суден -- з МНС;
· навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, моніторингу надводної обстановки, організації та проведення пошуково-рятувальних операцій на морі та р. Дунаю, обміну інформацією про перебування та рух суден у виключній (морській) економічній зоні і територіальному морі (зоні дії берегових радіолокаційних станцій Держприкордонслужби), а також з питань зміни навігаційної обстановки -- з Адміністрацією Держприкордонслужби;
· охорони суден і портових засобів -- із СБУ у межах її компетенції; забезпечення відповідно до законодавства громадського порядку та охорони майна на території морських і річкових портів -- з МВС;
· узгодження обсягу державного замовлення на підготовку моряків, фахівців з безпеки судноплавства, пошуку та рятування на морі, розроблення державних стандартів вищої освіти у сфері безпеки судноплавства -- з МОН;
· здійснення державного нагляду (контролю) за екологічною безпекою судноплавства та дотриманням вимог законодавства з питань охорони навколишнього середовища під час судноплавства -- з Мінприроди;
· розроблення державних цільових програм розвитку морського і річкового транспорту та забезпечення безпеки судноплавства -- з Мінекономіки і Мінфіном [10, 2810].
Глава 2. правові основи охорони водних ресурсів в україні
2.1 Загальні засади охорони водних ресурсів
Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загальнонаціональним інтересам; застосування екологічно чистих технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.
Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення потреб населення і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.
Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані:
проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;
застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;
контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.
Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.
2.2 Водний кодекс України як головний регулятор охорони водних ресурсів України
Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обґрунтування, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. Водний фонд України включає всі води (водні об'єкти) на території України. До нього належать: поверхневі води -- природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) й канали; підземні води та джерела; внутрішні морські води й територіальне море [1, 189].
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища.
З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України".
На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню [2, 546].
У Водному Кодексі України глава 20 присвячена охороні вод від забруднення, засмічення і вичерпання, Так у статті 95. Стаття 95. Охорона вод (водних об'єктів) говориться: усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
У статті 98 Водного кодексу України говориться: забороняється введення в дію: фінансування безпека охорона судноплавство
1) нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об'ємів забору і скидання води;
2) зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;
3) осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;
4) водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;
5) гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;
6) експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.
Наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа забороняється.
Згідно Водного Кодексу України також забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття [1, 189].
Підприємствам, установам, організаціям і громадянам забороняється забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами.
Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.
У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.
2.3 Роль Кабінету Міністрів України, Місцевих Рад у охороні водних ресурсів України
Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.
З метою запобігання забрудненню вод сільськогосподарські, лісогосподарські підприємства, селянські (фермерські) господарства та громадяни зобов'язані дотримувати встановлених правил зберігання, транспортування та використання добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин.
Охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів.
З метою охорони водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, встановлюються округи санітарної охорони курортів з особливим режимом у порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров'я.
Скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, забороняється.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, які проводять бурові, гірничі та інші роботи, пов'язані з пошуками, розвідкою, експлуатацією родовищ корисних копалин, повинні повідомити про це у встановленому порядку державні органи геології, охорони навколишнього природного середовища і санітарного нагляду для вжиття заходів щодо охорони підземних вод від вичерпання і забруднення.
Всі свердловини на воду, не придатні для експлуатації, покинуті спостережні та пошукові свердловини на всі види корисних копалин, а також вертикальні й інші гірничо-пошукові та експлуатаційні гірничі виробки і покинуті криниці повинні бути затампоновані чи ліквідовані.
Ліквідацію пошукових виробок та ліквідаційний тампонаж пошукових свердловин будь-якого призначення здійснюють організації, які виконують пошукові роботи, а непридатних і покинутих експлуатаційних та спостережних свердловин і виробок - організації, на балансі яких вони знаходяться.
У разі неможливості встановити власника покинутих свердловин і виробок їх ліквідація здійснюється за рішенням місцевих Рад народних депутатів державними органами геології. Якщо експлуатація самовиливних свердловин є можливою, то вони оснащуються регулюючими пристроями [1, 189].
У разі вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології і охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб здійснюються заходи щодо їх відтворення.
Спеціальні роботи щодо спорудження експлуатаційних свердловин на воду здійснюються згідно з проектно-кошторисною документацією організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання таких робіт.
Проектно-кошторисна документація на проведення цих робіт погоджується у встановленому порядку з державними органами геології та охорони здоров'я.
Дозвіл (ліцензія) на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин на воду видається державними органами охорони навколишнього природного середовища за наявності погодженого проекту і є підставою для фінансування цих робіт.
Місцеві Ради народних депутатів зобов'язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.
Усі спори з питань використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими радами народних депутатів, судом, арбітражним судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством.
Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність згідно з законодавством України [1, 189]. Так, в КпАП передбачена відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59); порушення правил водокористування (ст. 60). Справи про ці правопорушення розглядають органи по регулюванню використання та охорони вод.
2.4 Роль Державного комітету водного господарства у забезпеченні охорони водних ресурсів
Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища [8, 1981].
Держводгосп узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра охорони навколишнього природного середовища. У межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Основними завданнями Держводгоспу є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики з питань розвитку водного господарства і меліорації земель, управління галуззю та здійснення єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, нових технологій та передового досвіду роботи; регулювання відносин у сфері використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, роз
Державне фінансування безпеки судноплавства України та охорони водних ресурсів курсовая работа. Государство и право.
Готовый Реферат На Тему Древняя Греция
Философские Темы Для Эссе
Сочинение Про Любую Профессию
Сочинение На Тему Любовь Марии И Дубровского
Контрольная Работа Имя Прилагательное
Пособие по теме Построение модели DFD и реализация в СУБД Visual FoxPro
Реферат: Кредит. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная Работа На Тему Вивчення Пейзажного Жанру На Уроках Образотворчого Мистецтва У Початковій Школі
Сочинение по теме Семантические отношения между производящим и производным словами
Как Написать Рецензию На Эссе
Сочинение Про 9 Мая 5 Класс
Лабораторная Работа Выработка Навыка Зеркального Письма
Понятие и признаки банкротства
Курсовая Работа На Тему Пневмония У Взрослых
Развитие Психологии Как Науки Реферат
Spotlight 8 Контрольные Работы
Реферат по теме Советско-польская война 1920 года. Рижский мир
Реферат: Методы изучения рабочего времени
Реферат: Kate Chopin 2
Лабораторная работа: принципы и методы отбора образцов проб и выборок при исследовании свойств текстильных материалов
Учет основных средств в программе "1С Предприятие" - Бухгалтерский учет и аудит реферат
Білки - Биология и естествознание реферат
Учет и анализ брака продукции - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа