Державна влада в Україні - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Державна влада в Україні

Розвиток державної влади в Україні, її ознаки: публічність, апаратна форма, верховенство, суверенність, легітимність та легальність. Основні функції Верховної Ради, Президента, судових органів і прокуратури. Повноваження політичних партій та організацій.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1. Поняття "Влада", "Державна влада", ознаки державної влади
1.1 Співвідношення понять "Державна влада" і "Політична влада"
2. Утворення та розвиток державної влади в Україні
3. Структура державної влади в сучасній Україні
3.1 Верховна Рада України в системі органів державної влади
3.2 Президент України та виконавчі органи державної влади
3.3 Судові органи прокуратура в системі органів державної влади
4. Місце і роль держави у здійсненні державної влади
Список використаних джерел і літератури
Влада, як право та можливість розпоряджатися чимось або кимось, існувала з часів утворення першого людського суспільства, адже влада, як явище соціальне, присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі - тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів.
Джерелами влади може бути насилля - через фізичну силу, зброю, право - через звичай, положення та авторитет - сімейний зв'язок, віра. З розвитком суспільних відносин первіснообщинні організації суспільства переходять у більш розвинені - державні. З утворенням держави виникає й державна влада, з елементами політичного управління суспільством - царями, вождями чи імператорами.
В наукової літературі представлено досить багато робіт, які розглядають різні підстави походження та розвитку владних відносин. (Вассоевич О.Л., 1998, Кайтуков В.М., 1995, Лассуэлл Дж., 1960 та інших.). Великий внесок у дослідження влади й створення спеціальної науки про владу - "кратології" - вніс В.Ф.Халіпов. Автор слушно зазначає, що влада належить до фундаментальних, наймасштабніших, всеохоплюючих явищ життя, але попри це, влада у вигляді упорядкованого, систематизованого наукового знання мало розглянута. В.Ф.Халіпов наголошує, що потрібен стратегічний прорив, послідовна розробка науки про владу й активне запровадження досліджених нею знань у практичний оберт. З приводу питання про державну владу автор писав таке: "Почему же у нас, по нынешним толкованиям, якобы все дела вершат политика, политики и политология и почему отодвинута на второй план собственно сама государственная власть, являющаяся, как правило, решающим фактором, важнейшим двигателем общественных процессов", інакше кажучи, виділяючи державну владу серед інших, як особливий вид владних відносин, які мають найвищих за обов'язковістю та територіальною поширеністю характер, і в яких взаємодіють не людина з людиною, а держава з громадянським суспільством. [14,15]
В сучасному світі вершиною розвитку відносин між державою і суспільством, тобто державо-владних, є демократична держава, в якій вся влада виходить з народу, а держава підкоряється праву. В такій державі широко розвинуте самоврядування народу, формування державних і місцевих органів влади демократичним шляхом, забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх, забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів, підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату, виконання державою лише наглядових функцій у відносинах з суспільством. В демократичній державі державна влада здійснюється на принципах законності, гуманності, всебічності, гласності, об'єктивності.
Сучасна Україна є демократичною, правовою державою, в якій державна влада не може бути узурпована та здійснюється на засадах поділу на державні органи влади. [1, ст.1, ст.6]
Мета цієї роботи поглибити знання сутності сучасної державної влади в Україні, через призму її історичного розвитку та формування, розглянути діяльність демократичних елементів в її системі.
1. Поняття "Влада", "Державна влада", ознаки державної влади
Т.Г. Андрусяк вважає що: "Влада -- це реальна здатність суб'єкта суспільного життя здійснювати свою волю стосовно інших суб'єктів, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів -- авторитету, права, насильства".
На думку Л.М. Шестопалової: "Влада - реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті, що спирається на можливості нав'язування її іншим суб'єктам за допомогою різних методів, в тому числі примусу".
А Скакун О.Ф. вказує, що влада - це "…відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого -- підкорення їй."
Визначень поняття "Влада" безліч, але більшість з них збігається в тому, що влада - це соціальне явище у взаємовідносинах між суб'єктами та об'єктами, з використанням певного засобу (авторитет, право, насильство), для підкорення об'єкта волі суб'єкта.
Задля кращого розуміння поняття "Державна влада" розглянемо визначення терміну "Держава". "Держава - це політико-територіальна, суспільна, суверенна організація влади, яка володіє спеціальним апаратом примусу, за допомогою якого надає своїм велінням загальнообов'язковості на всій її території." [16,110]
Виходячи з понять "Влада" і "Держава", державна влада - це особливий різновид соціальної влади, який виражає волю домінуючої частини населення держави, є засобом здійснення політичної влади і спираючись на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти задля підкорення та регулювання суспільних відносин.
Дивлячись на те, які засоби використовує державна влада у своїй діяльності, можна визначити яка держава за формою державного правління:
· якщо використовується насилля та примус - державна влада антидемократична;
· якщо використовується переконання, авторитет, дотримуються загальнолюдські права і свободи - державна влада вважається демократичною.
До основних ознак державної влади відносяться:
· публічність влади - держава виступає від імені усього, або домінуючої частини населення держави;
· апаратна форма - державна влада здійснюється через систему представницьких державних органів;
· верховенство - загальнообов'язковість волевиявлень держави, одноосібна можливість видавати закони та використовувати апарат примусу;
· суверенність - державна влада має монопольне становище у зовнішніх і внутрішніх відносинах, незалежне від політичної влади або інших видів влад;
· легітимність - встановлення державної влади шляхом демократичних процедур (виборів), її юридичне обґрунтування, визнання народом держави та світовою спільнотою;
· легальність - законодавче підтвердження державною владою своєї діяльності. [16 ,121]
Висновок: Отже державна влада є особливим соціальним явищем яке у демократичних суспільних відносинах відіграє особливу роль їх регулятора та захисника, користуючись монопольним правом видавати загальнообов'язкові закони та використовувати апарат примусу.
1.1 Співвідношення понять "Державна влада" і "Політична влада"
Політика - це діяльність пов'язана з управлінням справами суспільства та держави, забезпеченням інтересів та потреб народів, націй, соціальних груп, держави та інших суб'єктів соціальних відносин. [12, 27]
"Політика - система цілей та засобів їх досягнення у сфері внутрішнього і зовнішнього життя" - Юридична енциклопедія [17,379]
А таке визначення політики дає Оксфордська енциклопедія: "Політика - сфера діяльності уряду, пов'язана із використанням державної влади". [7]
В юридичній термінології існує поняття "Політична влада" яке часто фігурує одночасно з поняттям державної влади, а в деяких випадках помилково замінює його. Політична влада знаходить своє продовження у державній владі, тому важко вирізнити ознаки, що їх відрізняють, але вони все-таки є:
· державна влада є об'єктом завоювання, утримання і використання політичної влади, тому будь-яка державна влада є політичною;
· не вся політична влада є державною, оскільки держава має право скасовувати рішення та припиняти діяльність політичної влади;
· державна влада характеризується наявністю апарату примусу, а політична влада здійснюється через політичні організації та політичні виступи;
· державна влада, виконуючи роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, але залишається центральним інститутом політичної влади.
· політична діяльність не вичерпується державною діяльністю - вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. [16,114]
Отже політична влада - це здатність одного суб'єкта нав'язувати свою волю іншим суб'єктам у сфері управління справами держави і суспільства. У демократичній державі, встановлюється система взаємних обов'язків між політичною владою і народом, задля забезпечення інтересів суб'єктів суспільних відносин.
2. Утворення та розвиток державної влади в Україні
Функціонування сучасної державної влади в Україні почалося після прийняття Верховною Радою України історичного документу -- "Декларації про державний суверенітет" 16 липня 1990 р. і "Акта про незалежність України" 24 серпня 1991 p., схваленого народом України 1 грудня 1991 р., та встановленням органів державної влади - Президента України та Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Верховного Суду України та Судової системи загалом. Але ще з VIII ст. до н.е. на території України існувало багато різних держав, кожна з яких вклала свою частину у розвиток сучасної держаної влади. Сучасна історична наука розглядає декілька етапів державно-правового розвитку на теренах України:
1. Стародавні держави на території Північного Причорномор'я і Приазов'я:
· Рабовласницькі міста держави Північного Причорномор'я;
3. Україна в період Литовсько-Польської доби:
· Україна у складі Речі посполитої;
4. Україна в період козацької доби:
· Західноукраїнська Народна Республіка;
7. Україна у складі Радянської держави;
Першими суспільними утвореннями на території сучасної України, історико-правова наука вважає Скіфію (VII - II ст. до н.е.). Вона утворилася шляхом об'єднання скіфських племен. За формою правління Скіфія була рабовласницькою монархією. Органом державної влади був верховний цар, який мав всю повноту законодавчої та розпорядчої влади. Він самостійно вирішував питання зовнішньої та внутрішньої політики, виконував судові функції. Базуючись на уявленні про божественне походження царської влади, цар виконував також функції жерця. Існували також "царська рада" та "народні збори". Царська рада складалася з найвпливовіших родичів царя, виконувала функції дорадчого органу. Народні збори - складалися з усіх воїнів держави, що обговорювали питання суспільного життя і престолонаслідування. На жаль з часом, значення зборів ставало суто формальним. Отже не дивлячись на те, що Скіфія була авторитарною рабовласницькою монархією, вона мала демократичний орган (народні збори).
Одночасно з періодом існування Скіфської держави, на території Північного Причорномор'я засновуються рабовласницькі міста-держави. Їх утворення було результатом Великої грецької колонізації (VII - VI ст. до н.е.). За формою правління грецькі міста-держави були демократичними (V - II ст. до н.е.) або аристократичними (з I ст. до н.е.) республіками. Вищим законодавчим органом влади були "народні збори" - збори міської общини з чоловіків віком від 25 років. Збори вирішували питання внутрішньої і зовнішньої політики, обирали посадових осіб і контролювали їх діяльність, надавали громадянство та торгові привілеї іноземцям. Щорічно народними зборами обирався виконавчий орган - "Раду міста". Рада організовувала підготовку та попередній розгляд рішень, декретів, постанов народних зборів. Управління фінансами, судовими установами, військовими справами та іншими галузями суспільних відносин належало виборним колегіям - "магістратурам" або окремим посадовим особам - "магістратам", які обиралися з числа повноправних громадян міста. Найвищі повноваження належали "колегії архонтів", що стежила за станом фінансів, керувала іншими колегіями і в разі необхідності скликала народні збори. У містах-державах Північного Причорномор'я функціонували суди, в тому числі й суд присяжних. В загалом державний устрій міст-держав був запозичений в античних полісів Греції, що були одними з найрозвинутіших держав тогочасного світу.
У V ст. до н.е., шляхом об'єднання деяких грецьких держав-полісів та місцевих племен, на території Керченського півострова виникає Боспорська держава. Вона сформувалася як союз грецьких полісів, кожен з яких зберігав певну автономію. На чолі держави стояв цар, який видавав загальнообов'язкові закони, хоча кожне місто-держава мало власне право. У III ст. до н.е. представник династії Спартокідів оголосив себе царем - з цього часу Боспор почав вважатися царством. Поступово ліквідуються залишки автономії й самоврядування. Цар починає вважатися одноосібним правителем, що розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами. В його руках зосереджувалась вся повнота державної влади і, навіть, жрецькі функції. Із числа вищої придворної знаті, монарх призначав осіб для здійснення функцій центрального управління. З часом, традиції демократичного ладу, притаманні грецьким полісам зникли, разом з полісним самоврядуванням. На початку нашої ери, Боспор було поділено на округи, управління якими доручалося царським намісникам. В IV ст. Боспорське царство зникає, а залишки його території відходять до складу Візантії.
Середина IX ст. стає визначною датою для всіх слов'янських народів - пройшовши шлях від військово-демократичниої організації до ранньофеодальної держави слов'янські племена об'єдналися у державу, Київську Русь. Вона ще не була державою, в сучасному розумінні цього слова, адже періодично Русь набувала ознак чи то ранньофеодальної імперії, чи міжкнязівської федерації або конфедерації, але переважна більшість дослідників визначає Київську Русь як ранньофеодальну монархію. В державному устрої Київської Русі знаходили виявлення три тенденції: монархічна, аристократична та демократична. Великий князь київський, що стояв на чолі держави, представляв першу з цих тенденцій. В різний період історії Київської Русі він мав різні повноваження та обов'язки:
· у період IX - X ст. київський князь керував дружиною, охороняв кордони, збирав данину, вступав у дипломатичні відносини з іншими державами та здійснював судочинство на основі звичаєвого права. У його володінні була лише київська земля. Отже в цей період повноваження Князя були дещо обмеженими та зумовленими необхідністю підтримування безпеки та правопорядку;
· з кінця X ст. Великий князь стає володарем і розпорядником усієї землі в державі. З'являються нові функції: організація будівництва, придушення повстань народних мас, керівництво збором мита за торгівлю, судочинство, штрафи. З прийняттям християнства князівська влада набула більше ознак державно-політичного змісту;
· з початку XIX ст. князь набуває законодавчої функції.
Княжа (боярська) рада була представником аристократичної тенденції серед органів влади Київської Русі. За своєю суттю, це був становий, дорадчий орган, який своїм корінням сягав періоду військової демократії. В компетенцію княжої ради входила участь у вирішенні військових, адміністративних, фінансових питань. Інколи вона виконувала функції вищої судової влади.
До демократичного елементу, у системі органів Київської Русі, відносилося Віче. Воно являло собою продовженням племінних сходів давніх слов'ян. Участь приймали всі вільні жителі міста, які мали власне господарство, хоча й вирішальний голос належав феодальній верхівці. У компетенцію вічових зборів ставилося запрошення князя на престол, комплектування ополчень, вибір ватажків, могли виконувати функції суду, домагатися зміни посадових осіб з князівської адміністрації. На віче укладалися "ряди" (договори) з обраними населенням князями, і цю практику можна вважати витоками вітчизняного конституціоналізму. На жаль віча не стали постійним органом влади у Київській Русі.
Управління територіями до Х ст. здійснювалося на основі десятинної системи, а пізніше було замінено на двірсько-вотчину систему. Верв була органом місцевого селянського самоврядування. Члени верви, пов'язані круговою порукою, спільно володіли неподільними землею, лісами та іншими угіддями. Функції управління у верві здійснювали "копні" збори. Вервний суд, на основі норм звичаєвого права, вів судові справи. Суд в Київській Русі не був відділений від адміністрації і захищав насамперед інтереси вищих верств населення. [5,48]
Реформа Ярослава Мудрого (ХІІ ст.) призводить до децентралізації влади, через безперервні сутички між численними представниками великокнязівської династії, які намагалися зайняти Київський престол. Це призводить до перетворення Київської Русі у конгломерат самостійних князівств, пов'язаних лише спільними економічними і політичними інтересами. [15,45]
Серед князівств, на які розпалася Русь, не останнє місце займали Галицьке і Волинське. Вони і стали продовжувачами розвитку української державності, об'єднавшись в 1199 р. Вищими органами влади Галицько-Волинського князівства були князь, боярська рада і віче, але їхня роль у житті держави була іншою, ніж у Київській Русі. Князю належала верховна влада - право приймати законодавчі акти, здійснювати вищий суд, військове керівництво і центральне управління державою. Хоча й зосередити всю державну владу у своїх руках князь не міг, оскільки був обмежений боярською радою. Вона збиралася з ініціативи боярської аристократії та іноді на вимогу князя. Боярська рада вирішувала найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики держави. Віче не мало чіткої компетенції та регламенту роботи, через що не набуло такого ж значення, як в інших руських землях. На противагу цьому слід зазначити, що Галицько-Волинське князівство мало найрозвинутіше центральне та місцеве управління. Після смерті останнього галицько-волинського князя Болеслава Юрія ІІ в 1340 р. польські феодали захоплюють Галичину й частину Західної Волині. Литовська-ж держава забирає собі основну частину Волині та Берестейську землю, що складало більше половини колишніх галицько-волинських земель.
Українські землі, що увійшли до складу Великого князівства Литовського (офіційна назва - Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське), помітно вплинули на його державний розвиток. До органів державної влади тут відносилися Великий князь, пани-рада, що пізніше увійшла до складу Вального сейму. Їхня компетенція була продовженням компетенції князя та боярської ради за часів Галицько-Волинського князівства, хоча Великий князь деякий час мав більші права у зовнішній і внутрішній політиці. Існували також органи місцевого управління. Суд спочатку був аналогічний суду Київської Русі, але в 1564 р. була проведена судова реформа, що створювала нову систему державних судів:
· гродські суди - розглядали кримінальні справи усіх вільних станів;
· земські шляхетські суди - судили шляхтичів у всіх справах окрім значних кримінальних;
· підкоморські суди - в їх компетенції були справи з приводу землі.
Через військову небезпеку Литовський князь вимушений був підписати акт унії Литви і Польщі (Люблінська унія 1569), за умовою якої Корона (тобто Польща) та Велике князівство Литовське об'єднувалися у єдину державу - Річ Посполиту. Після цього акту призупиняється розвиток державності українського народу. Також починається наступ на права українського народу, що спричиняє утворення запорізького козацтва, як центру боротьби українського народу проти соціального, релігійного та національного поневолення. Саме козацький рух, шляхом національно-визвольної війни, відродив самостійну державу. [12,75]
Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького завершилася створенням Української національної держави або Гетьманщини. В ній зберігався військово-адміністративний апарат влади, сформований під час національно-визвольної війни, а діяльність органів державної влади будувалася на республіканських та монархічних засадах. На чолі держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Термін перебування його на посаді не визначався - тобто обирали гетьмана довічно. Хоча передбачалося право Генеральної старшини змістити гетьмана у випадку його зради. Гетьманові належала вища законодавча влада. Також він представляв державу у зовнішніх відносинах, був вищим воєначальником та вищою апеляційною інстанцією, а іноді сам розглядав судові справи. Розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків. Генеральна рада була вищим органом народовладдя і скликалася з найважливіших питань зовнішньої і внутрішньої політики. Старшинська рада діяла як вид тогочасного станового парламенту. До її повноважень відносились деякі судові функції та управління державою за відсутності гетьмана. Вищий орган виконавчої влади був представлений генеральною військовою канцелярією. Судова система Гетьманщини являла собою ієрархію підпорядкованих один одному сільських, сотенних, полкових судів та Генерального військового суду. Судова реформа 1760-1763 рр. створила нову систему судових органів. За її результатами було створено 20 повітів, в кожному з яких діяли земський суд з цивільних справ та підкоморський суд із земельних справ. Кримінальні справи розглядалися гродськими судами, що діяли у кожному з 10 полкових міст. Генеральний військовий суд перетворився на апеляційну інстанцію для всіх судів. Відокремлення судової системи від адміністративної мали велике позитивне значення, для розвитку органів державної влади. Підписання Переяславської угоди в 1654 р. Богданом Хмельницьким та представниками Московського царя започаткувало інкорпорацію Московією українських земель. Це призвело до ліквідації Катериною ІІ в 1775 р. української автономії та перетворення Гетьманщини на складову Російської імперії.
В період з кінця ХІХ - початку ХХ століть більшість українських земель перебуватиме у складі Російської імперії. В 1864 р. Олександр ІІ провів на її території судову реформу, що безперечно вплинула на формування сучасних судових органів влади. Судова реформа встановлювала систему судів мирової та загальної юстиції, проголошувала демократичні принципи судоустрою та судочинства, а саме: незалежність суду від адміністрації; рівність всіх перед судом; розмежування обвинувачення та судової влади; участь присяжних у судовому процесі; прокурорський нагляд; можливість оскарження вироку чи рішення; рівність сторін у судовому процесі; презумпцію невинності. Принцип змагальності у судовому процесі, що встановлювався реформою привів до створення інститутів адвокатури та прокуратури. [10,23]
Відновлення української державності пов'язується з Лютневою революцією та діяльністю Центральної Ради, яка з органу національної влади переросла в орган державної влади та тимчасово відновила Українську державу у вигляді Української Народної Республіки. Після проголошення ІІІ Універсалу 7.11.1917 р. перетворила Центральну Раду на вищий законодавчий орган. 29.04.1918 вона прийняла Конституцію УНР. Згідно цього нормативно-правового акту, вищим законодавчим органом ставали Всенародні Збори, виконавчим органом - Рада Народних Міністрів, а вищим судовим органом - Генеральний Суд УНР. На жаль, в розбудові Української Народної Республіки, були допущені суттєві помилки, що спричинили державний переворот, через втрату ЦР довіри народних мас.
29-30 квітня 1918 р. відбувся державний переворот - на з'їзді Союзу землевласників генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом всієї України. Попри незаконний шлях встановлення влади, гетьман Скоропадський був прихильником законності, тому не дивно, що переворот відбувся демократичним шляхом. Українську державу Павла Скоропадського називають Гетьманатом. За формою правління деякі дослідники визначають її як перехідну до президентської республіки, а інші як монархію. Вищим органом влади в Гетьманаті був гетьман, який мав всю повноту законодавчої та виконавчої влади. Рада Міністрів, або гетьманський уряд, здійснювала координацію й організацію діяльності центральних органів управління. Центральні виконавчі органи були представлені міністерствами. Система місцевого управління та місцевого самоврядування була запозичена в Російської імперії. Чи не єдиним державним інститутом, який не зазнав втручань в перший час після зміни влади, була судова система. Найвищою інстанцією в ній був Генеральний суд, який складався з трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. Проте подальші кроки вказують, що гетьман Скоропадський вирішив повернутися до дореволюційної судової системи.[6,88]
14 грудня 1918 р. внаслідок антигетьманського повстання до влади прийшла Директорія УНР. Хоча повстання тривало протягом листопада-грудня 1918 р., Директорія УНР лише 26.12.1918 р. оприлюднила свій програмний документ "Декларація Української Директорії" за яким було створено уряд Директорії - Раду Народних Міністрів. 23-28 січня 1919 р. відбулася перша сесія Конгресу трудового народу України - органу, який вважається повноважним українським парламентом. На ньому було ухвалено "Закон про форму влади на Україні", в якому було встановлено верховну владу Директорії, з правом видавати закони. Згідно цього акту, виконавчу владу здійснювала Рада Народних Міністрів. Законом від 02.01.1919 р. поновлювалась діяльність Генерального Суду, щоправда під назвою "Найвищий Суд". Пізніше було поновлено апеляційні суди. [6,110]
18 жовтня 1918 р., внаслідок очевидності поразки країн Четверного союзу, депутати-українці австрійського парламенту скликали у Львові збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини. На них було обрано Українську Національну Раду, що заявила про необхідність створення Української Держави на західноукраїнських землях. 09.11.1918 р. Українська Національна Рада проголосила створення незалежної держави - Західноукраїнської Народної Республіки. Формування органів державної влади було вельми схожим на такий-же процес в Українській Народній Республіці. Українська Національна Рада була аналогом Центральній Раді. Державний секретаріат фігурував як уряд ЗУНР. У лютому 1919 р. Українська Національна Рада видала низку законів спрямованих на удосконалення судової системи. На їх основі було проведено судову реформу - територію ЗУНР було переподілено на 12 судових округів і 120 судових повітів, судочинство переведено на українську мову, вищими судовими інстанціями були Вищий суд і Найвищий державний суд. З початку свого існування ЗУНР вела війну проти Польщі, яка мала міжнародну допомогу й не хотіла миритися з втратою Східної Галичини. Ця боротьба виснажила ЗУНР. А 14.03.1923 р. на Паризькій мирній конференції Рада послів Антанти визнала Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. [20]
У результаті наступу Червоної армії до травня 1919 р. радянська влада була поширена майже на всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Тимчасовий робітничо-селянський уряд декретом від 06.01.1919 р. скасував встановлену ЦР назву "Українська Народна Республіка" і затвердив іншу, схожу до РСФРР, офіційну назву "Українська Соціалістична Радянська Республіка" (УСРР). Від 29.01.1919 р. уряд почав іменуватися - Рада Народних Комісарів УСРР. Остаточно УСРР - як радянська форма державності - оформилась із прийняттям на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад першої Конституції УСРР. З'їзд обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з'їздами і наділявся законодавчими та контрольними функціями. Було створено постійно діючу Президію ВУЦВК, повноваження якої з розробки законопроектів розрослися до затвердження постанов РНК УСРР, призначення народних комісарів, керівників держкомітетів, розгляду клопотання про помилування.
Більшовицька влада, зруйнувавши залишки колишніх судових та правоохоронних структур велику увагу приділяла створення органів захисту власного режиму. Від 04.01.1918 р. створювались дільничні, повітові й міські народні суди, рішення яких не підлягали апеляційному та касаційному оскарженню. Відповідно до постанови уряду від 20.01.1918 р. спори з земельних, цивільних, трудових питань передавалися на розгляд позасудових та громадських органів. Відповідно до Тимчасового положення від 20.02.1919 р. систему народних судів було реорганізовано - на базі дільничних судів створювалися єдиний народний суд, повітові й міські суди скасовувалися. У якості касаційної інстанції скликалися ради народних суддів повіту. Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально - від кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. У народних судах створювалися колегії правозаступників (себто адвокатів). Революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію, мали придушувати опір диктатурі. Скарги на вироки трибуналів розглядав Верховний касаційний суд, створений у квітні 1919 р., а з травня 1919 р. - Верховний революційний трибунал. З 1917 р. Ради робітничих депутатів розпочали створення загонів робітничої міліції.[15,351]
Конституція УСРР 1929 р. залишила без змін систему вищих органів влади та управління.
У 1935 р., через певні історичні події, Пленум ЦК ВКП(б) вніс пропозицію на VII з'їзд Рад СРСР про зміну Конституції СРСР. Ця пропозиція дістала одностайну підтримку, тому було створено Конституційну комісію на чолі з Й. Сталіним. 05.12.1936 р. Надзвичайний VII з'їзд Рад СРСР одностайно ухвалив проект Конституції СРСР в 16 статті якої зазначалось, що союзні республіки мають розробити нові Конституції у повній відповідності до Конституції СРСР. 1937 р. була прийнята Конституція УРСР. Органи державної влади та управління почали будуватися за принципом єдності влади по горизонталі та вертикалі. Вищим органом державної влади, єдиним законодавчим органом республіки стала Верховна Рада УРСР. Депутати обиралися на 4-ьох річний строк. До повноважень відносились: прийняття Конституції УРСР, видання законів, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, затвердження держбюджету, встановлення місцевих податків, зборів, організація судових органів, охорона державного порядку тощо. Сесії Верховної Ради відбувались двічі на рік, позачергові - за рішенням Президії ВР УРСР. Президія діяла як постійний колегіальний орган між сесіями ВР УРСР. До її повноважень відносились: тлумачення законів республіки та видання указів, проведення референдумів, скасування постанов
Державна влада в Україні курсовая работа. Государство и право.
Курсовая Работа Управление Развитием Организации
Здоровый Образ И Спортивный Стиль Жизни Реферат
Дипломная работа по теме Систематизированный комплекс творческих заданий на уроках музыки в начальной школе
Курсовая работа по теме Убийство, совершённое в состоянии аффекта
Реферат Структура И Содержание Исследовательского Процесса
Реферат По Парикмахерскому Делу
Эссе По Лебон Психология Масс
Сочинение Зимний Сад План 7 Класс
Реферат На Тему Философия Просвещения
Дипломная работа по теме Управління соціальним розвитком підприємства (за матеріалами ДП мережа маркетів 'Фуршет', м. Київ)
Реферат по теме Полномочия правительства РФ в сфере исполнительской власти
Эссе Про Отечественную Войну
Описание Маленькой Девочки Сочинение
Реферат: Участие защитника в предварительном следствии
Егэ Рус 2022 Сочинение
Курсовая работа по теме Процессный подход как методологическая основа современных систем качества
Контрольная Работа По Теме Линейные Уравнения
Курсовая работа: Ремонт коленчатого вала двигателя ЗИЛ-130
Реферат: Конституционное право Израиля 2
Короткие Рефераты По Физкультуре
Учет кассовых операций - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Основные средства на сельхозпредприятиях - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Эндоплазматическая сеть. Ядро - Биология и естествознание доклад