Держава як контрагент

В сучасному світі, та й, навіть, у нас, спостерігається одна закономірна тенденція - стосунки людина-держава набувають все більш і більш споживчої подоби. І не завжди це відбувається у вигляді простого та бездумного виснаження ресурсів держави, а, скоріш, такі стосунки набувають подоби взаємодії двох учасників договору, кожен з яких має свої відповідні забов'язання одне перед одним. Також, відповідно, і права.

У нас подібне, під час війни, стало ще більш помітним. Якщо й до війни ставлення до влади було не сакралізоване, а поставлене на цілком реалістичне та матеріалістичне усвідомлення: "цю людину/людей я наймаю для того, щоб вони забезпечували мені кращі умови для існування. Я вкладаюся у те, щоб у цих людей була зарплата, отже, вони підзвітні як за свою діяльність, так і за перебування на своєму високому положенні". Навіть, на відміну від багатьох країн, президента у нас сприймають саме не як лідера (хоча, безумовно, лідерські якості враховувати також треба і буде й надалі потрібно), а як головного менеджера, лідера думок (у сучасному значенні) з владними повноваженнями, який виконує свою певну роботу. І, відповідно до того, йому за роботу можуть прилітати як і позитивні відгуки, так і пряма критика у грубій формі, на яку останній, так чи інакше, реагує.

Ми не спираємося на державу, як на щось таке, що здатне вирішити всі проблеми одночасно. От як зі Збройними Силами. Якби, ми і платимо державі встановлений розмір за оплату її послуг (проводячи аналогію - сплата податку є саме виконанням боргового зобов'язання на ті послуги, які надає та буде надавати держава, захист та право, загалом, знаходитися на своїй території), яка і включає фінансування ЗС, але нам необхідний додатковий договір конкретно з ЗС, щоб не тільки забезпечити безпеку нашого життя, але й право, загалом, мати свою державу. 

Деякі представники лібертинських анархічних політичних течій, в свою чергу, сприймають державу як грабіжника, який забирає у простих людей їх гроші та примушує їх самих до чогось. Втім, розглядаючи поняття "Держава" у історично-політичному дискурсі, а також за основами та теорією правознавства, можна дійти того висновку, що Держава, як така, є природньою формою людських взаємовідносин, що поступово, за рахунок виникнення більш складних видів взаємодії, інших кретеріїв безпеки, прав та гарантій своїх постійних мешканців (підданих, громадян), а також самого зросту кількості таких індивидів, набула тієї форми, що ми маємо наразі. Якось ми також писали про те, що рівність може бути лише "перед" і, як приклад, наводили державу. І, здавалось, на цьому можна було закінчувати цей розгляд і заявити про те, що через верховенство держави над її громадянами, насамперед, відбувається через забезпечення своїх позицій через силу, через що і виникають обов'язки. А права це так, щоб не розбіглися. Ну, можливо, десь в оркостані воно і так, але...

Треба розуміти, що сам інститут громадянства є, усвою чергу, двостороннім договором між самою особою (громадянином) та Державою, де кожна сторона, одночасно, бере на себе обов'язки і права, гарантії та зобов'язання. Вступ та набуття до громадянства, а також відмова є цілком добровільними (упустимо момент набуття громадянства з моменту народження, а також серез усиновлення/удочеріння/взяття під опіку/піклування, оскільки такі особи мають обмежену дієздатність і за них, відповідно, вирішують інші особи. Втім, при набутті або відновленні повної дієздатності - від громадянства все ще можна відмовитися), тому такий договір цілком добровільним. Держава та особа, так само здатні забезпечувати та відновлювати свої порушені права (фізична або юричдична особа - через адміністративні суди та адміністративне оскарження; держава - так само через рішення органів владних повановажень, забезпечення правопорядку та наявності системі покарань та примусу (тобто, якщо більш коротко, КУпАП та КК України). Водночас, це стосується, як громадян України, так і осіб без громадянства (апатридів) та іноземних громадян. Втім, зараз не про це.

Таким чином, ми бачимо систему, де при наявній первинній нерівності, обидва суб'єкти мають реальні можливості захисту своїх позицій за цим договором. 

Закінчуючи з теорією і повертаючись до сьогоденної практики, про яку ми почали говорити із самого початку, потрібно знову наголосити на тому, що обидва суб'єкти очікують від одне-одного якнайкращого виконання спільного договору. Втім, у цьому розрізі, сучасна держава постає у більш несприятливому становищі, оскільки їй необхідно, по суті, конкурувати з іншими державами, пропонуючи не лише духовні блага (які, без перебільшення, теж необхідні), але й більш сприятливі умови для життя своїх громадян та негромадян, які виконують свої боргові зобов'язання перед державою за проведення на її території певних взаємовідносин, а також за користування благами, які забезпечує їм держава, в яких вони були б здатні набувати й цілком матеріальні блага.

Таким чином, вибір та очікування від вибору глави держави, законодавчого органу (який, у свою чергу, призначає уряд за коаліційною угодою, якщо нема монобільшості) є не як від недоторканого символу і вседержавця, а як від реальних виконавців (менеджерів), які виконують конкретні замовлення від своїх виборців, які останні виражають через електоральні очікування/запити/потреби (власне, на що і орієнтуються на виборах) та через прямі запити (наприклад петиції чи зверенення громадян), на які вони, так чи інакше, зобов'язані відповідати у встановлений строк. Тенденція йде до того, що у разі невиконання своїх обов'язків перед виборцем - такого "менеджера" можуть банально відкликати (імперативний мандат), а відкликання депутата вже практикується в місцевих радах. Так само втратити своє місце можна і за порушення (як і депутат може втратити мандат, так і президент може залишити свою посаду у разі проведення процедури імпічменту).

Як воно буде далі? Покаже час. Втім, віримо, що мета всіх громадян нашої держави - зробити Україну такою, в якій не соромно і не страшно, а, головне, можливо виховувати своїх дітей.

Як то кажуть, русню ми переб'ємо, але й про те, що наш обов'язок - відбудова і розбудова нашої прекрасної країни - так само не слід забувати. Втім, все нам по силах.

Все буде Україна! Слава Україні!