Держава і політична система суспільства - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Держава і політична система суспільства

Поняття та структура політичної системи суспільства, функції політичної і державної влади. Порядок утворення і функціонування об'єднань громадян. Політичні принципи та норми. Правове регулювання політичної діяльності. Сутність національного суверенітету.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Різні політичні явища, що відбуваються в суспільстві, тісно взаємопов'язані і становлять цілісний соціальний організм, який мас відносну самостійність. Його розвиток відбувається на основі об'єктивних закономірностей, але при цьому важливу роль відіграє і суб'єктивний чинник, що виступає як система регулювання відносин між окремими елементами суспільства з боку влади. Саме ці відносини та їх регулювання і становлять політичну систему, яка виступає головною силою, що забезпечує функціонування і розвиток політичного життя суспільства. Тому з'ясування сутності політичної системи суспільства, структури, функції, ролі і напрямів її розвитку є надзвичайно важливим і актуальним, адже вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам.
Метою написання курсової роботи є вивчення політичної системи суспільства та впливу держави на її формування. Структура роботи складається з трьох питань. У першому розглянуто поняття, структуру та функції політичної системи та коротко охарактеризовано особливості політичної системи в Україні. Друге питання розкриває правове регулювання політичної діяльності, вплив держави на політику в країні. Третє питання акцентує увагу на впливі інститутів політичної системи на створення та діяльність органів держави.
Основним інститутом політичної системи, формою політичної організації суспільства є держава. Держава є основним знаряддям влади, носієм суверенітету, вона представляє все суспільство, його інтереси як усередині країни, так і в зовнішніх зносинах, захищає права і свободи людини.
Нині в Україні йде пошук нових шляхів соціально-політичного розвитку, а тому питання реформування і зміни політичної системи набувають особливо великого значення. Практичне значення цієї проблеми посилюється ще й тим, що саме зараз в незалежній Україні активно формується власна нова політична система, і від рівня знань у цій сфері політичної науки значною мірою залежить майбутнє нашої держави.
1. Поняття та структура політичної системи суспільства
Держава в політичній системі суспільства характеризується як владноможний суб'єкт і здійснює політичну і державну владу.
Політична влада -- вироблення і проведення в життя політичних програм усіма суб'єктами політики -- формальними і неформальними. Державна влада -- властивість держави, що характеризується суверенністю, універсальністю, загальним характером примусового впливу на поведінку людей. Передбачає наявність владно-можного і підвладного суб'єктів (державних органів та індивідів, їх організацій і спільнот) та здатність владноможного суб'єкта спеціальними засобами домагатися здійснення своєї волі.
Поняття політичної системи в юридичній літературі визначається по-різному, але всі точки зору з цього приводу можна звести до двох основних напрямів: широке і вузьке розуміння політичної системи як суспільного явища.
Вузьке розуміння політичної системи зводиться до визначення політичної системи виключно як сукупності суб'єктів, що беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.
Широке розуміння цього явища охоплює всю сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов'язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади. Такий підхід до розуміння політичної системи охоплює всю систему функціонуючих в суспільстві інститутів, організацій, установ, громадян (осіб), а також механізми керівництва і управління, з допомогою яких здійснюється політична влада. Саме таке, широке, розуміння політичної системи суспільства є більш змістовним і тому дозволяє повніше розуміти й аналізувати її сутність, призначення тощо.
Відповідно до широкого розуміння елементами політичної системи суспільства визнають:
г) політичні погляди, політичну свідомість та культуру;
д) зв'язки, що об'єднують названі компоненти.
При системному вивченні цих компонентів ми можемо зробити висновок, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних аспектів політичної системи:
1) інституціональної (організації, установи);
2) регулятивної (норми та принципи);
3) функціональної (політичні функції, політичний процес та режим);
4) ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура);
5) комунікативної (зв'язки, що об'єднують зазначені компоненти політичної системи).
Розглянемо названі компоненти більш детально. Систему суб'єктів політичної системи (матеріальні елементи політичної системи) іноді називають політичною організацією суспільства.
Інституціональну підсистему політичної системи складають політичні інститути -- формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи -- держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування. Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи. Інституціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.
Народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки вважаються суб'єктами політичної системи тоді, коли вони беруть участь у вирішенні питань, що мають суспільне значення (участь у загальнодержавних і місцевих референдумах), утворюють громадські об'єднання, що мають політичну спрямованість, тощо.
Держава функціонує як елемент політичної системи суспільства в особі своїх органів та їх посадових осіб. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі.
Об'єднання громадян -- це добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів їх членів для спільної реалізації і захисту своїx прав і свобод. У сучасних демократичних державах, до яких належить і Україна, створюється і функціонує значна кількість об'єднань громадян. Але слід мати на увазі, що до політичної системи суспільства входять лише ті з них, які:
а) мають на меті забезпечити своїм членам участь в управлінні суспільними справами, тобто головною метою їх створення є участь у політичні діяльності.
Сюди, насамперед, можна віднести політичні партії , тобто зареєстровані згідно законом добровільні об'єднання громадян -- прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.
б) створюються не для участі в політичній діяльності, а для забезпечення інших соціальних (інтелектуальних, економічних, побутових тощо) потреб та інтересів громадян, але, відповідно до законодавства, можу брати участь у політичній діяльності для досягнення своїх неполітичних цілей. Таким чином, до цієї категорії громадських об'єднань, політична (управлінська в масштабах суспільства) діяльністю їх не є основною метою їх утворення і функціонування, а виступає лише одним із засобів забезпечення задоволення інтересів і потреб їх членів, можна віднести професійні спілки . Вони створюються, передусім, для забезпечення задоволення економічних інтересів і потреб трудящих. Разом з тим, особливо під час виборчих кампаній, вони займаються різними формами політичної діяльності, спрямована на забезпечення удосконалення умов праці, відпочинку, соціального забезпечення трудящих тощо.
Порядок утворення і функціонування об'єднань громадян регулюється Законом України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. Згідно з цим законом громадські об'єднання визначаються як добровільні формування людей, що виникли на основі спільності інтересів щодо реалізації прав і свобод у результаті свідомого волевиявлення.
Політична людина - це особа (індивід), що є громадянином даної держави і бере участь у політичному житті суспільства. Для оцінки громадянина як “політичної людини” зовсім не обов'язково, щоб він займався політичною діяльністю активно, професійно, тобто був депутатом, посадовою особою, партійним лідером тощо. Для цього достатньо того, що громадянин раз у кілька років бере участь у виборах як виборець і тим самим бере участь в управлінні суспільством.
Важливий структурний компонент політичної системи суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсистема . Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин.
Політичні принципи та норми, під якими розуміють основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями та іншими учасниками політичних відносин. Складниками політичних норм є відповідні норми права, норми політичних партій і громадських організацій (корпоративні норми), політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.
Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права. Норми права -- це встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин загальнообов'язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки. Особи, що порушуюсь правові норми, притягуються до кримінальної адміністративної відповідальності. Поряд із нормами права, як регулятори політичних відносин діють також норми партійного життя та правила, встановлені різними громадськими організаціями. Такі норми не мають правового, загальнообов'язкового характеру. Вони обов'язкові лише для членів відповідних партій і громадських організацій. Норми моралі надають змогу формувати моральну свідомість оцінювати вчинки людей, забезпечуючи рівновагу суспільства та орієнтуючи громадян на дотримання спільних інтересів. Моральні норми не оформлені з тим ступенем урегульованості, як правові, вони більшою мірою розраховані на розвиток здатності індивіда до саморегулювання, на самостійність і самоконтроль. Найбільший вплив на політичну поведінку справляють норми політичної етики, які стосуються саме політичного спілкування.
Політичні норми, з одного боку, регламентують необхідну поведінку суб'єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації А з іншого -- є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ. Крім цього, політичні норми передбачають політичну відповідальність суб'єктів політики за їх порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за протиправні дії, а й за політичний недогляд, необачність, нерішучість і т. ін. Політичними санкціями є осуд, позбавлення довіри, припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання, заборона діяльності політичної партії, відмова в реєстрації, попередження тощо.
Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай -- це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями . Хоча політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні дії політичних інститутів.
Політична система суспільства є неперервно функціонуючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий характер її не може бути розкритий без з'ясування основних форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на суспільно-політичне життя. Конкретне вираження і вияв функціональна підсистема політичної системи знаходить у політичному процесі й політичному режимі.
Політичні відносини , тобто врегульовані політичними нормами стосунки між суб'єктами політики, у процесі яких ці суб'єкти набувають і реалізують права і обов'язки. Політичні відносини включають, насамперед, реалізацію політичних функцій, що є основним напрямом діяльності суб'єктів політики. Функції політичної, як і будь-якої іншої, системи не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Держава, партії та інші інститути виконують притаманні їм функції. Сама ж політична система має власні функції, які можуть диференціюватись і деталізуватись у діяльності її підсистем та їх елементів. Усі функції .системи тісно пов'язані між собою і певною мірою накладаються одна на одну. До таких функцій належать:
Ціль виступає як передбачуваний майбутній стан, до якого свідомо прагнуть люди та їхні організації. Політичне цілевизначення означає передусім визначення власне політичних цілей, які стосуються ;зміцнення влади, політичних інститутів, розвитку демократії, соціальних відносин тощо. Воно включає і встановлення загальних цілей розвитку інших сфер суспільного життя -- економічної, соціальної, духовної тощо. Закріплення цілей у політичних документах партій, конституціях і законах означає надання їм загального характеру. Політичне цілевизначення передбачає і ранжування цілей залежно від їхньої природи та реальних можливостей здійснення на стратегічні й тактичні, а також визначення пріоритетів у досягненні різних цілей.
б) владнополітична інтеграція суспільства;
Для забезпечення цілісності та єдності суспільства, стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, враховуючи інтереси всіх учасників суспільного життя та суперечності, які між ними виникають, намагалася найоптимальніше узгодити інтереси, координувала зусилля наявних у суспільстві соціальних спільностей та їхніх організацій. Політична система покликана інтегрувати різноманітні суспільні інтереси і таким чином забезпечити цілісність і єдність суспільства, його мобілізацію на досягнення суспільно значущих цілей.
в) регулювання соціально-політичної діяльності, забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси.
Ця функція пов'язана з потребами впорядкування й регламентації політичної поведінки та політичних відносин і полягає в утвердженні таких способів поведінки і діяльності індивідів, груп, організацій, форм їхніх взаємовідносин, які забезпечували б дотримання спільних інтересів і стійкість суспільних відносин. Здійснюється це на базі політичних норм, які впроваджують ідеали і цінності, стимули і мотиви суспільної поведінки, покликані допомогти уникненню й подоланню конфліктів та утвердженню прийнятних суспільних порядків. Регулятивна функція політичної системи виявляється не лише у створенні особливої підсистеми політичних норм, а й у виробленні таких стереотипів поведінки, слідування яким визнається еталоном суспільно прийнятної і розумної поведінки.
г ) легітимізація (приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних і правових норм).
д) мобілізаційна функція (забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства відповідно до цілей і потреб суспільного розвитку).
Результатом здійснення зазначених функцій є політичний процес і політичний режим. Політичний процес -- це сукупна діяльність усіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства.Основними формами прояву політичного процесу є прийняття і виконання політичних рішень, організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів. Під політичним режимом розуміють політичну обстановку в суспільстві, що реально складається і характеризується мірою участі народу, націй, соціальних прошарків і груп, громадян у політичних відносинах, методами здійснення політичної влади.
До числа елементів політичної системи суспільства належать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.
Політична свідомість -- це рівень знання та оцінка особою існуючого політичного буття, які реально впливають на вибір нею варіанта поведінки відповідно до індивідуальних і суспільних політичних інтересів.
Політична психологія -- це узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей щодо стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.
Політична ідеологія -- це систематизований вираз поглядів держави, соціальних прошарків і груп, усього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб'єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями. Складниками політичної ідеології є відповідні ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.
Політична культура -- це рівень втілення в реальну поведінку суб'єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини в суспільстві. Політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль y функціонуванні політичної системи.
Комунікативна підсистема , політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що ґрунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.
Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділяються на три основних групи. Передусім це відносини між соціальними спільностями суспільними класами, соціальними верствами, групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах. Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади. До третьої групи політичних відносин входять ті відносини, які складаються між політичними організаціями та установами -- державою, партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування тощо як усередині них, так і між ними.
Органічні взаємозв'язки між компонентами та елементами політичної системи називають системоутворюючими зв'язками. Комунікативна підсистема містить й інші взаємодії, ,важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами -- економічною, соціальною, культурною, екологічною тощо.
На основі викладеного можна дійти висновку про те, що у найзагальнішому вигляді політична система суспільства -- це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.
Політична система України характеризується такими основними ознаками й особливостями:
а) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою;
б) вся повнота влади належить народові;
в) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;
г) в Україні проголошено принцип верховенства права;
ґ) суспільне жил і базується на засадах політичного, економічного й ідеологічного плюралізму;
д) визнаються пріоритетними загальнолюдські цінності, права і свободи людини та громадянина;
є) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.
2. Правове регулювання політичної діяльності
Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право -- через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.
Правове регулювання -- це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Правове регулювання має ряд ознак:
1. правове регулювання є різновидом соціального регулювання;
2. за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;
3. правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;
4. правове регулювання має цілеспрямований характер -- спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;
5. правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
6. правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.
Правове регулювання у сфері політичних відносин включає відносини всередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки влади -- законодавчу, виконавчу і судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування -- підкорення).
Урегульованість правом політичної діяльності відбувається через впровадження основних напрямків правового регулювання. Пріоритетним напрямком правового регулювання у політичні й сфері в Україні є сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди. Правове регулювання здійснюється за допомогою трьох прийомів (способів): дозволяння, зобов'язування, заборона.
Дозволяння -- це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які і належать до приватного права.
Зобов'язування (веління) -- покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист.
Заборона -- це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони вста новлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.
Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним.
Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.
Крім способів правового регулювання виділяють його типи (режими):загально дозвільний і спеціально-дозвільний.
Загально дозвільний це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих або інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом.
Спеціально-дозвільний -- тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом.
Серед усіх елементів політичної системи лише виключно держава:
а) володіє суверенною владою як суб'єкт, що уособлює суверенітет народу і суверенітет нації, а також є результатом реалізованого народом права на самовизначення;
б) виступає офіційним представником усього народу;
в) забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших осіб, що на законних підставах перебувають на її території;
г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконувати соціальну та інші функції;
ґ) має спеціальний апарат управління і примусу, який забезпечує виконання державних функцій;
д) може встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки і з їх допомогою регулювати суспільні відносини.
Ці властивості держави зумовлюють її особливе, провідне місце і роль у політичній системі суспільства. Ця роль держави виявляється в тому, що вона:
1. визначає перелік суб'єктів, які наділяються правом брати участь в управлінні справами суспільства, тобто визначає перелік матеріальних елементів політичної системи суспільства;
2. визначає конкретні повноваження кожного з матеріальних елементів політичної системи у сфері політичних відносин;
3. контролює, координує і припиняє діяльність будь-яких суб'єктів політики.
Таким чином, держава, спираючись на такі методи здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи в тому обсязі, який з її точки зору необхідний для вирішення загальносоціальних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення в нормативних актах і, насамперед, у законах, що приймаються уповноваженими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпеченням обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю об'єднань громадян, передбачає відповідальність як організацій, так і індивідів за порушення законодавства.
До того ж держава, особливо демократична, правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує громадян та їх об'єднання брати участь у державних справах, вирішувати найважливіші загальносуспільні проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що сучасна демократична держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і є виразником і реалізатором їх інтересів.
Головною метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, дієвої народної демократії. Для того щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення й адаптації, необхідно, згідно з положенням нової Конституції України, докорінно опрацювати механізм представницької і безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши справді професіональний, кваліфікований парламент. Виконавча влада повинна бути також висококваліфікованою, а її апарат - невеликим, але здатним ефективно працювати.
У зв'язку з докорінною перебудовою механізму представницької демократії і безпосередньої демократії виникає необхідність удосконалити виборче законодавство на багатопартійній основі, чітко визначити процедури виборів Президента, народних депутатів України і місцевих представницьких органів.
До основних напрямів становлення й розвитку нової політичної системи слід віднести побудову демократичної, правової, соціальної держави, як записано в Конституції, з ефективно діючим парламентом, професіональним висококваліфікованим, сильним урядом і з незалежними судовими органами -- тобто з чітким поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки з розмежуванням їхніх функцій. Важливим завданням є зміцнити законність і правопорядок, виключити можливість узурпації влади та зловживань, ефективно протидіяти бюрократизмові і формалізмові; утвердити верховенство закону, безперечно дотримуватися його на всіх рівнях усім громадянам; забезпечити гідні людини умови житія.
Демократизм держави і державного ладу загалом виявляється насамперед у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосереднього народовладдя зі здійсненням влади через органи державної влади і місцевого самоврядування.
Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід спинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальним при взаємодії держави і громадянського суспільства є те, що держава:
а) сприяє створенню громадянського суспільства і вбачає своє призначення у служінні такому суспільству;
б) забезпечує рівні для всіх можливості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципі соціальної справедливості;
в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини та суспільства.
Регулювання і у спільних відносин здійснюється з допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на законодавчу, виконавчу і судову.
І громадянське суспільство, і держава покликані функціонувати для задоволення потреб та інтересів людини. Людина у відносинах з громадянським суспільством і державою виступає як особистість і громадянин. Ці два її соціально-політичні статуси повинні повною мірою забезпечувати розвиток індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов'язана інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і дотримуватися принципу суверенітету народу. Разом з тим сама людина не повинна бути пасивним спостерігачем політичного життя, як це було за радянських часів, коли навіть в теорії політичної системи її суб'єктами вважалися виключно відповідні інституції (партія, держава, громадські організації, трудові колективи).
Щодо співвідношення держави і влади слід зауважити, що найбільш важливими складниками будь-якої влади, що має соціальний характер є суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб'єкти влади. Суверенність означає повну самостійність, незалежність даної влади від будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору відповідного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнятого рішення.
Суб'єктами і об'єктами владних відносин у суспільстві є люди. Тому людина і влада співвідносяться по-різному. Так, у громадянському суспільстві незалежність особи, а, отже, і можливість володіння нею реальною владою, ґрунтується на
Держава і політична система суспільства курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Frederick Douglass Summary Essay Research Paper Summary
Место Бета Блокаторов В Лечении Ибс Реферат
Дипломная Работа На Тему Технико-Экономическое Обоснование Производства Фумигаторов Для Автомобиля Камаз
Реферат по теме Карты четвертичных отложений. Совершенные и несовершенные скважины
Реферат На Тему Педагогика "Жизненного Реализма"
Курсовая работа: Платежный баланс и его влияние на функционирование финансовой системы РФ
Сочинение На Тему Слово Игорь
Эссе Роль Медсестры В Педиатрии
Контрольное Сочинение Рассуждение Рано Утром Впотьмах
СРОКИ И ПОРЯДОК УПЛАТЫ НАЛОГА.
Реферат: Политические программы эпохи московской централизации
Реферат по теме Неврастения или синдром хронической усталости
Мини Сочинение Осенние Каникулы
Реферат: Разработка АРМ научно-технической библиотеки университета
Особенности Ведения Родов При Аномалиях Таза Реферат
Религия Древнего Рима Реферат
Дипломная работа по теме Формирование и развитие потребительского рынка
Реферат: Разработка мероприятий по дисциплинарной ответственности работников предприятия
Курсовая работа по теме Проектирование и исследование механизма рычажного пресса
Социально Экономическое Развитие Дипломные Работы
Гражданско-правовая ответственность - Государство и право дипломная работа
Бухгалтерская и финансовая отчетность на малых предприятиях - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Формирование и учет уставного капитала - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа