Демократія, як форма організації політичного життя - Политология реферат

Главная

Политология
Демократія, як форма організації політичного життя

Вивчення поняття демократії, яке в сучасній політології використовується для позначення форми державного правління, що визнає народ як джерело державної влади. Безпосередня та представницька форми демократії. Ознаки демократичної організації суспільства.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
Поняття демократії в сучасній політології використовується в декількох значеннях. По-перше, його використовують для позначення форми державного правління, що визнає народ як джерело державної влади. В основі демократичної форми правління лежать такі принципи конституційного устрою, як народовладдя, невідчужуваність прав людини, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян. По-друге, воно використовується для позначення такої форми організації влади в будь-яких організаціях, яка припускає рівноправність усіх її членів і прийняття рішень за більшістю голосів. У цьому сенсі демократія може існувати в будь-яких організаціях, здатних забезпечити таку рівноправність. У результаті з'являються такі феномени, як партійна, профспілкова, виробнича, інші різновиди так званої суспільно-політичної демократії. По-третє, поняття демократії використовується для позначення заснованого на визначеній системі цінностей соціального ідеалу і відповідного йому політичного світогляду.
Демократія як політичний світогляд являє собою напрям думок, не сумісний з догматизмом, схематизмом, нетерпимістю. Як політичний світогляд вона заперечує авторитаризм, тоталітаризм, усякого роду репресивний суспільний порядок. В основі демократії як політичного світогляду лежить демократія як політичний ідеал. По-четверте, поняття демократії може використовуватися для позначення соціально-політичного руху за народовладдя, спрямованого на здійснення демократичних цілей та ідеалів.
Демократія як рух виникла під прапором боротьби проти абсолютизму за ліберальні цінності і була представлена соціальними силами, що виступали за права людини як природні й природжені права, а також за демократичну організацію політичної системи суспільства. Найбільш широкі сучасні демократичні рухи представлені соціал-демократами, лібералами, християнськими демократами тощо. Становлення сьогодні в Україні демократії як політичного руху можливе за допомогою об'єднання всіх політичних сил, що мають часом незбіжні чи навіть протилежні інтереси, на основі визнання демократичних цінностей, об'єктивно необхідних для забезпечення соціального порядку і соціального прогресу. Таке визнання демократичних цінностей повинне набрати форми переходу від авторитарного правління до правової держави. Демократія як політична цінність, політичний світогляд не може бути реалізована поза правовою державою, без чітко розроблених правових норм, що регулюють відносини власності, виробництва й розподілу, взаємини індивідів між собою і з державою.
На сьогоднішній день найбільш важливим і актуальним є розгляд демократії як форми державного правління, заснованої на визнанні народу джерелом державної влади й, отже, існуючої у формі республіки.
Оскільки республіки бувають перш за все президентськими і парламентськими, з перевагою або у бік демократизму, або у бік авторитаризму, то існує велика розмаїтість прихильників і супротивників усіляких поєднань того чи іншого. Це істотно позначилося на уявленнях вчених і політиків про демократію як форму державного правління. Найчастіше вчені дають дуже просте і загальне визначення демократії, розуміючи під нею таку форму державного правління, яка заснована на визнанні народу джерелом державної влади та на принципах рівності й свободи.
Таке визначення, як неважко помітити, дозволяє вважати будь-яку республіку демократичною. Адже під рівністю розуміється насамперед політичне право обирати і бути обраним, а під свободою - свобода політичної участі, що практично в усіх сучасних республіках забезпечується громадянам у більш-менш достатній мірі. Мало що додають й інші варіанти визначень демократії, фактично спрямовані на уточнення наведеного вище визначення. Так, Лінкольн під демократією розумів "правління народу, обране народом і для народу", Ленін - державу, яка визнає підпорядкування меншості більшості, Шумпетер - форму правління, засновану на конкуренції потенційних керівників за довіру виборців, що виявляється на виборах. Жодне з наведених визначень не залишає сумніву у тому, що республіканська форма правління і демократія як форма правління - синоніми. Не ставлять дані визначення і проблем, пов'язаних з подальшим розвитком демократії, оскільки лише констатують досягнутий у республіках рівень демократизму, демонструючи при цьому загальний підхід до демократії.
Серед різних визначень демократії виділяється визначення, сформульоване в навчальному посібнику "Основи демократії", що став фактично першим посібником з демократії в сучасній Україні: "Демократія - це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування)". Демократія, пишуть автори посібника, заснована на прагненнях людей, що роблять вільний вибір, а не на спущеній згори меті. Якщо ж хтось (партія, вождь) накреслює мету, до якої маси "прямують колонами", то це не демократична, а авторитарна система.
За демократії громадянин має можливість і необхідність чинити вільний вибір. У книзі "Демократія під запитанням" С. Соловейчик пише: "Сутність і сіль демократичної влади в тому, що вона і не є владою у звичному розумінні слова. В умовах демократії найбільша влада належить не державі, не органам і організаціям, а людині. Але це влада не над людиною, а над самим собою. Управління собою". Демократія - це насамперед суспільне самокерування, самостійність людини і суспільства.
Серед підходів до визначення демократії виділяються переш за все два основних: нормативний і емпіричний. Поняття демократії як народовладдя є нормативним, оскільки передбачає побудову категорії демократії, виходячи з людських ідеалів, цінностей та побажань. Демократія при такому підході характеризується як ідеал, що будується на таких основоположних цінностях, як свобода, рівність, повага до людської гідності, солідарність тощо. Саме власному ціннісному змісту демократія завдячує своєю популярністю в сучасному світі. Сила такого уявлення про демократію полягає в привабливості тих цінностей, які містяться в ньому, здатності захопити багатьох людей практичними діями, спрямованими на здійснення демократичного ідеалу.
Але такий підхід до визначення демократії недостатній. Абсолютизуючи його, люди відриваються від дійсності. Адже реальна демократія ніде і ніколи ще не була справжньою владою народу. Будучи перш за все формою організації державної влади, демократія в цій якості постає практично в усіх країнах частковою і фрагментарною. Далеко не всі види основоположної державної влади, які, будучи зосередженими в руках окремих посадових осіб, перетворюють цих осіб на панів, а класи таких панів - на пануючі в суспільстві класи, знаходяться в руках демократичних органів, і тому демократичні органи виявляються недостатньо сильними, щоб визначати характер державної влади на сучасному етапі розвитку людства.
Такий стан суспільства говорить про те, що перехід до демократії повинен бути поступовим, а визначення демократії повинні відображати реальний стан співвідношення демократизму і авторитаризму в реальній системі державної влади. Ось чому, наприклад, деякі автори, відображаючи реальний стан сучасної демократії, визначають демократію як таку форму правління, яка заснована на конкуренції потенційних керівників за довіру виборців. Це визначення реальної демократії фактично підтверджує той факт, що сучасна демократія багато в чому зводиться поки що до особистої влади всенародно обраних керівників, тобто, по суті, справжньою демократією не є. Але ж і теорії демократії, яка б ставила під сумнів необхідність такої моделі демократії в сучасному суспільстві, пропонуючи більш-менш прийнятну альтернативу, теж практично немає.
Враховуючи великі розходження нормативного та емпіричного підходів до демократії, видатний американський учений Роберт Даль та його однодумці запропонували ввести для позначення систем влади в сучасних державах замість поняття "демократія" поняття "поліархія". Поліархія, за Р. Далем, є правління меншості, що обирається народом на конкурентних виборах. Вона поширюється також на античні поліси, середньовічні республіки, сучасні конституційні держави із загальним виборчим правом та суперництвом політичних партій за державну владу. Що ж стосується демократії, то вона, стверджують ці вчені, є ідеалом, який передбачає рівну участь усіх громадян в управлінні державою і суспільством, і поки що не існує.
Однак з такою точкою зору важко погодитись, оскільки наявність демократії в сучасному суспільстві не викликає ніяких сумнівів. Треба лише тверезо оцінювати рівень її теоретичного розвитку і реальний рівень демократизації основоположних видів влади, а також не робити кроків, спрямованих на демократизацію тих або інших видів державної влади, без всебічного наукового їх обґрунтування, бо як показала суспільно-політична практика, форм, систем та всіляких моделей демократії в історії людства було безліч, і всі вони зникли, не витримавши конкуренції з іншими формами організації влади. Щоб створити справді розумну демократичну систему державної влади, потрібна велика наукова робота багатьох учених. Стихійний розвиток демократії незмінно призводить до помилок і лише компрометує чергову модель демократії в очах суспільства, віддаляючи той час, коли елементи демократизму стануть нарешті переважати елементи авторитаризму і система демократії почне відігравати в суспільстві належну їй провідну роль.
БЕЗПОСЕРЕДНЯ ТА ПРЕДСТАВНИЦЬКА ФОРМИ ДЕМОКРАТІЇ
В залежності від поділу державної влади та способу участі народу в її здійсненні вчені вирізняють безпосередню (пряму) і представницьку (репрезентативну) форми демократії.
Безпосередня демократія -- це така форма демократії, що передбачає прийняття владних рішень безпосередньо самим народом в особі населення виборчих округів, колективів, територіальних та галузевих соціальних спільнот тощо. Організаційні форми такої демократії - це перш за все прямі вибори органів влади різного рівня (парламентів, місцевих представницьких органів), вибори посадових осіб (президентів, губернаторів, мерів тощо) та референдуми.
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя, яка застосовується у більшості країн світу, є вибори. Вибори як спосіб формування структур парламентського типу були закріплені вже в перших конституціях Європи, зокрема в акті під назвою "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорізького", відомому в світі як Конституція України 1710 р. гетьмана Пилипа Орлика. У цьому історичному документі поряд з принципами діяльності органів державної влади фіксувалися також і положення щодо порядку та строків скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради.
У сучасних умовах вибори як форма прямого народовладдя застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади як державні інституції - парламенти, посади голів держав, іноді - керівників урядів, судові органи та органи місцевого самоврядування. Через вибори народ обирає своїх представників, наділяє їх мандатом на здійснення відповідних повноважень. Через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечуються легітимність, стабільність, поступовість і наступність державної влади. Тому саме зі становленням національних виборчих систем пов'язуються майбутні довгострокові альтернативи розвитку перехідних суспільств: або через виборче право демократичним і законним шляхом перейти від закритого суспільства, від неполітичних форм організації влади до функціонування громадянського суспільства і правової держави, інститути влади якої залежні від народу і відповідальні перед ним, або віддати долю держави у руки корпоративних груп, кланів, чиновників і побудувати якусь корпоративну, чи адміністративно-бюрократичну, чи тоталітарну державу, де народ буде фактично усунений від суспільної влади.
До прямої демократії звичайно відносять так званий імперативний мандат, що передбачає обов'язок обраних представників голосувати строго у відповідності з наказом виборців. Так, характер імперативного мандату має колегія вибірників президента США, зобов'язаних віддати свій голос за кандидата, який переміг у відповідному штаті. Імперативний мандат начебто консервує волю виборців, не дозволяючи його носіям брати участь в обговоренні та прийнятті компромісних варіантів рішень.
Треба відзначити, що цілий ряд учених формами безпосередньої демократії вважає тільки такі форми демократії, котрі дозволяють громадянам брати участь у підготовці, обговоренні та прийнятті владних рішень. Саме такі форми демократії домінували в античних демократіях (полісах), середньовічних республіках та самоврядних сільських громадах різних часів і народів. Вони й зараз можливі в порівняно невеликих колективах (невеликих містах, мікрорайонах, селах, громадах). Але можливі вони лише в тих випадках, коли прийняті рішення достатньо прості, а участь в їх підготовці та обговоренні не потребує спеціальної кваліфікації. З точки зору цих науковців, в сучасному світі пряма демократія зустрічається головним чином на рівні місцевого самоврядування, наприклад, в американських і швейцарських громадах, в ізраїльських кібуцах (поселеннях комуністичного типу). Поширеність безпосередніх форм демократії, таким чином, прямо залежить від того, наскільки вдається децентралізувати процес прийняття рішень і передати право їх прийняття порівняно невеликим, локальним колективам.
Керуючись такою логікою, згадані вчені ті форми прямої демократії, які не дозволяють громадянам брати участь у підготовці і обговоренні владних рішень, відносять до так званої плебісцитарної демократії. В умовах такої демократії можливості політичного впливу громадян, вважають вони, порівняно обмежені. Їм надається право шляхом голосування схвалити або відкинути той або інший проект закону або рішення, який звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Плебісцитарні інститути нерідко використовуються для маніпулювання волею громадян, яке досягається зокрема за допомогою двозначних формулювань питань, що виносяться на голосування, а також за допомогою політичних іміджів і стереотипів політичної свідомості, що нав'язуються засобами масової інформації.
Представницька демократія - це така форма демократії, яка передбачає прийняття владних рішень представницькими органами, що обираються та оновлюються безпосередньо народом, соціальними спільностями та колективами. Суб'єктами (носіями) представницької демократії є перш за все парламенти, місцеві представницькі органи, установчі збори тощо. Представницьку демократію іноді називають також репрезентативною та елітарною.
Представники народу, депутати - це вже еліта (хоча й першого демократичного добору), якій притаманна певна компетентність, оперативність і відповідальність перед виборцями, на відміну від самих виборців (які несуть відповідальність хіба що перед власною совістю). Ця відповідальність забезпечується перш за все правом відклику депутатів представницьких органів їхніми виборцями.
До речі, право відклику виборцями депутатів законодавчого органу, тобто парламенту, багатьма політиками та вченими заперечується під приводом того, що виборці нібито схильні до того, щоб оцінювати свого обранця у залежності від того, як він виконує ті накази, які вони для нього виробили і які носять корисливий характер. Вважається, що депутат повинен думати не про те, щоб виконати накази своїх виборців, а про те, щоб зробити максимальний внесок у законодавчу роботу парламенту. Однак є й інша точка зору, відповідно до якої законодавцем повинен бути народ. Цю місію він може виконати повною мірою лише тоді, коли буде контролювати й оцінювати законодавчу роботу свого депутата. Депутат повинен звітувати перед своїми виборцями про свою законодавчу роботу, а виборці повинні оцінювати цю роботу, і в разі невдоволення характером цієї роботи мати можливість без зайвих зволікань відкликати такого депутата.
Необхідність представницької демократії обумовлена тим, що великі соціальні спільності, які переросли рамки роду та племені, не можуть приймати переважну кількість своїх владних рішень шляхом безпосередньої участі всієї громади. І для того щоб зберегти демократичний характер прийняття багатьох важливих для всього суспільства владних рішень, суспільство виробило демократичний механізм представницького характеру. Цей механізм зберігає такі риси демократії, як виборність, підпорядкування меншості більшості, дискусійність у ході прийняття рішень, гласність. Крім того, представницьким органам влади, як уже відзначалося, притаманні також такі риси, як відповідальність перед виборцями за прийняті рішення, оперативність їх прийняття та компетентність.
Найбільш ярко представницька демократія проявляється у парламентаризмі, верховенстві парламенту при традиційному поділі державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому необхідність верховенства цього державного органу обумовлюється перш за все тим, що інакше неможливо забезпечити верховенство закону, а отже, і права. Треба відзначити, що верховенство парламенту, у свою чергу, неможливо забезпечити без надання йому права формувати відповідні органи державної влади. Тільки формування парламентом відповідних органів влади, у тому числі судових, дозволить йому забезпечити правопорядок згідно з існуючим законодавством та дотримання прав та свобод людини. Якщо ж органи державної влади будуть незалежними від парламенту, забезпечувати права людини і підтримувати правопорядок на високому рівні буде практично неможливо, бо у народу не буде ефективного каналу впливу на ці соціальні процеси. Народ, як звісно, найефективніше впливає на суспільство саме через парламент, а парламент - через сформовані ним органи державної влади.
У науковій літературі ще нерідко можна зустріти міркування про те, яка із згаданих форм демократії більш демократична та більш ефективна. Висловлюється думка про те, що представницька демократія - це не справжня демократія, а її сурогат, і тому треба якомога більше практикувати загальнонародні та місцеві референдуми, у ході яких кожен громадянин зможе безпосередньо проголосувати за той чи інший закон, те чи інше рішення, що саме такі голосування дозволять народу самому вирішувати свою долю, а не довіряти її випадковим людям, які правдами і неправдами опинилися в представницьких органах влади. Є й такі висловлювання, в яких безпосередня демократія характеризується як щось архаїчне, некомпетентне, неоперативне, неефективне, таке, що не витримує ніякого порівняння з представницькою демократією, яка, навпаки, характеризується і компетентністю, і оперативністю, і ефективністю.
Насправді ж і безпосередня, і представницька форми демократії однаково необхідні сучасному суспільству. Безпосередня демократія дозволяє народу проявити себе в якості єдино можливого джерела державної влади. Саме безпосередня демократія за допомогою відповідних виборчих технологій дозволяє зібрати окремі частинки народного суверенітету, носієм якого є кожний громадянин держави, і у сконцентрованому вигляді делегувати його законно обраним представникам для здійснення їхніх повноважень. Таким чином, безпосередня демократія є єдиним способом формування представницьких демократичних органів. Без неї представницька демократія неможлива. В той же час без представницької демократії безпосередня демократія не змогла б охопити своїм впливом навіть незначну частину владних функцій. А це означає, що зазначені функції були б не демократизованими, тобто виконувалися б адміністративними, а не демократичними органами. Ось чому протиставляти ці дві форми демократії одна одній означає не усвідомлювати суті демократії як системи організації та поділу такої (основоположної за характером) влади, яка притаманна саме демократичним, а не адміністративним органам.
ОСНОВНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТІЇ
Цінності - це загальні ідеї, які допомагають людям відрізняти добро від зла, бажане від небажаного і формувати на цій основі суспільні орієнтири та принципи поведінки. Сама демократія в сучасному світі є важливою і загальновизнаною цінністю. Але вона утверджується і набирає справжньої сили лише за умови, що люди усвідомлюють, за що вони її цінують, чого хочуть досягти з її допомогою і що захистити. Ці основоположні риси демократії перетворили її на соціальну цінність в уяві людей і можуть бути охарактеризовані як демократичні цінності. Демократичні цінності - це уособлення значущості демократії, привабливості її для більшості людей, те, заради чого демократію варто захищати, завдяки чому вона здобуває нових прихильників в усьому світі. Отже, мова йде про специфічні непересічні цінності демократії, які характеризують людське існування в усій його повноті й багатоманітності.
Громадянство і громадянськість. Ядро демократії становлять громадянство і громадянськість. Вони означають належність людини до держави, політико-юридичний зв'язок із її структурами, але передусім розвиненість соціальної свідомості й індивідуальної гідності, спроможність людини усвідомлювати власні інтереси і захищати їх зі знанням справи та з урахуванням інтересів усього суспільства.
Громадянин, його життя і здоров'я, гідність і чесноти - найголовніше для демократії. Сила суспільства і його міць складаються саме з освічених і організованих громадян, які шанують силу спільного існування, спільного рішення і відповідної дії. Громадянство як суспільна роль і громадянськість як сукупність рис, суспільних якостей виконувача цієї ролі уособлює саме дійовий, активний характер соціального буття людини, намагання її бути в центрі важливих подій, що впливають на її життя, визначають її майбутнє.
По-справжньому демократичне громадянство виявляє себе в самоорганізації і самоврядуванні на всіх рівнях організації суспільства - в учнівському і студентському самоврядуванні, у профспілковому і правозахисному рухах, у діяльності різноманітних неурядових організацій, що становлять громадянське суспільство, тощо. У демократичному суспільстві людина є істотою вільною і сама визначає мету, сенс і ритм свого існування. Ніхто не може змусити вільного громадянина присвятити себе чомусь такому, що він вважає не вартим уваги, що не має для нього значення. Але така свобода самовизначення не означає, що громадянин може взагалі залишити напризволяще сферу суспільного життя. Ніхто не може замінити окремого громадянина у його громадянській активності. "Без мене народ неповний", - зауважив свого часу російський письменник А. Платонов.
Демократія потребує свідомого й активного залучення громадян до суспільного життя, і без цього вона не може відбутися. Громадянство, розвинений громадянський стан є цінностями, бо вони підносять людину, цивілізують її, формують порядок, заснований на свободі й відповідальності.
Компетентність і відповідальність. Компетентність громадянина - це перш за все його політична культура, його знання про те, які існують способи відстоювання прав, свобод, захисту власних інтересів, це та цінність, яка забезпечує життєздатність і стійкість демократичного ладу. Готовність і бажання діяти передбачають відповідальність, усвідомлення обов'язку повною мірою відповідати за прийняті рішення і вчинені дії.
Компетентний громадянин мусить бути обізнаний в усіх тих справах, які можуть вимагати його безпосереднього втручання. Він повинен знати, за допомогою яких законів, механізмів і процедур можна вплинути на ті чи інші структури влади заради відстоювання власних інтересів, яким чином можна висловити свою прихильність до якогось факту суспільного життя або, навпаки, виявити своє обурення і протест. Підтримання компетентності - це постійне піклування про те, щоб бути поінформованим й освіченим, щоб нічого суттєвого і значущого не відбулося поза твоєю увагою. Компетентність громадянина - це також розуміння того, що споживацьке ставлення до надбань і цінностей демократії може призвести до їх втрати.
Свобода . Свобода - це найвища соціальна цінність. Без неї демократія неможлива. Політична свобода - це перша й найважливіша умова демократії. Простір свободи - це своєрідний Всесвіт, у якому людина належить сама собі і може приймати будь-які рішення, які стосуються її. Це та сфера діяльності, в якій люди можуть вибирати те, що хочуть, не наражаючись на репресії. Питання, однак, полягає в тому, наскільки великою є ця сфера, та чим і у який спосіб вона може бути обмежена.
Мінімально необхідне обмеження свободи громадянина, згідно з ідеологією лібералізму, визначається потребою захисту свободи іншого громадянина. У випадку порушення цих меж вступає в дію закон, який накладає обмеження і відновлює порушену свободу. Тому в основу правових відносин у процесі їх поступового розвитку був покладений імператив свободи. "...Система права, - зазначав Г. Гегель, - це царство здійсненої свободи, світ духу, породжений ним самим... Право стосується свободи, це найповажніше й найсвятіше в людині...". Для суспільства дуже важливо знайти такі соціальні форми, які робили б свободу рівною для всіх, що є, за Дж. Роулзом, основним ідеалом сучасного ліберального суспільства і головною вимогою справедливості.
Упродовж багатьох століть первісна демократія була ефективним засобом соціальної адаптації, підтримання цілісності й життєздатності людських спільнот. І найчастіше вона досягала своєї мети шляхом обмеження свободи, підкорення окремих індивідів інтересам соціального цілого. Але згодом поступово виокремилася особистість, людина усвідомила значущість свого (і будь-якого іншого) "я". Свобода почала усвідомлюватися як ключова цінність, без якої всі інші втрачають сенс. Демократія справедливо може вважатися таким устроєм, за якого свобода людини найменш утиснена і може бути досягнута найлегшим шляхом. Але на варті свободи повинні стояти самі громадяни.
Конституція і конституціоналізм . Для того щоб визначити межі свободи й відповідальності, уникнути надмірних моральних претензій, повинна існувати якась "надлюдська" інстанція, яка не залежала б від чиїхось особистих уявлень і уподобань, від чиєїсь окремої волі. Саме таку інстанцію уособлює закон і особливо конституція. Її призначення - чітко визначати принципи соціального співіснування людей у демократичному суспільстві. Непорушність конституційних засад дає змогу зробити соціальний порядок і соціальну свободу незалежними від того, хто стоїть на чолі держави або яка партія здобула більшість у парламенті.
Конституція не є констатацією існуючого становища, а є своєрідним проектом, дороговказом, на який орієнтуються законодавці та громадяни загалом. Разом з тим конституція є забезпеченням вільного життя індивідів. Вона покликана обмежувати владу уряду й охороняти право власності як основу вільного суспільства. Права і свободи людини є такою цінністю демократії, яка репрезентована в усіх її формах і процедурах. Саме для захисту і реалізації цієї цінності існує демократія. Демократія має сенс тільки з огляду на те, що людина виступає носієм певних невідчужуваних прав і свобод, навіть за умови, коли багато хто з громадян нехтує цими правами, зневажає їх. Конституційний правовий порядок є такою системою відносин, за якої всім надається найбільша з можливих свобод - свобода самодіяльності та самовизначення.
Свобода слова, вільні засоби масової інформації і громадська думка. Щоб громадянин міг реалізувати себе як головний агент демократичного суспільства, необхідні певні чинники і умови, які також становлять основні цінності демократії. Це - свобода слова, контекст якої створюють вільні в своїх діях і захищені законом ЗМІ, котрі дають змогу громадянам бути по-справжньому обізнаними зі станом справ у країні. Через ЗМІ людина може висловити своє судження стосовно тієї чи іншої суспільної проблеми, того чи іншого політичного явища, процесу, інституту чи діяча.
Громадська думка - це перш за все наслідок свободи слова. Адже спільне судження стає можливим тільки тоді, коли люди можуть вільно, не боячись покарання, виявляти своє істинне ставлення до тих чи інших подій, інституцій, процесів тощо. В умовах свободи висловлювання, наявності опозиції виникає так звана публічна сфера, або сфера відкритості, яку відомий німецький філософ і соціолог Ю. Габермас визначив як сферу "згуртованих у публіку приватних осіб". На певному етапі розвитку ліберальної демократії вони починають усвідомлювати себе супротивником, контрагентом державної влади й змушують її легітимізувати громадську думку, з часом - навіть піднести її до рангу інституції.
Зародження простору відкритого публічного спілкування спочатку (ще до XVIII ст.) відбулося в Англії, де вже на той час набув сили парламентаризм як елемент представницької демократії, виникла й була узаконена політична опозиція, якій потрібна була непідконтрольна державі преса, здатна підтримувати й формувати опозиційні настрої. З часом в усіх ліберально-демократичних державах раціонально-критичні дебати громадян з приводу суспільних проблем, а також аргументи, що народжувались у цих дебатах, почали формувати авторитетну основу для прийняття політичних рішень, а громадськість та її думка перетворилися на важливий чинник політики.
У наш час, за визначенням Дж. Кіна, публічна сфера - це "особливий тип просторових відносин між багатьма людьми, зазвичай поєднаними певними засобами комунікації (телебачення, радіо, телефон, факс, супутниковий зв'язок, електронна пошта та ін.)."Між ними виникають певні суперечки та конфлікти, пов'язані з владними відносинами та політичною діяльністю. В ці суперечки втягуються всі учасники спілкування. Як наслідок, відбувається десакралізація владних відносин і виникає можливість вести дискусію, викривати шахрайство, стимулювати те, про що У. Еко сказав: "Трясти світ, аби він не заснув".
Отже, свобода слова, вільні ЗМІ - одна з найбільших цінностей демократії. Проте, як і будь-яка інша свобода, вона не може існувати без обмежень. ЗМІ повинні мати можливість казати усе, але не все безкарно. І тому суди повинні бути не тільки незалежними, а й демократичними та відповідальними.
Людська гідність. Гідність - це усвідомлення громадянином особистої значущості, власної людської місії, унікальності, самобутності й н
Демократія, як форма організації політичного життя реферат. Политология.
Реферат Вред Курения Цена
Маркетинговая деятельность и управление ею на предприятии на примере муниципального предприятия "Кировское тролейбусное управление"
Реферат: Типы поведения потребителя
Курсовая работа по теме Разработка лабораторно-практических работ по технологии
Курсовая работа по теме Моделирование доски Гальтона на C++ Borland Builder
Курсовая работа по теме Проблемы бедности в России и пути их решения
Технический Осмотр Реферат
Реферат: Greek Gods Vs. God
Эссе На Тему Научное Познание
Суды Общей Юрисдикции Курсовая
Контрольная работа: Естествознание в системе наук
Сочинение На Тему Современен Ли Образ Обломова
Реферат: Брежнев Леонид Ильич . Скачать бесплатно и без регистрации
Доклад по теме Принципы банковского кредитования
Курсовая Работа На Тему Сущность, Модели, Границы Применения Метода Производственной Функции
Контрольная работа по теме Отримання підсумку результатів діяльності підрозділу з виготовлення деталі
Реферат по теме Автомобили русско-балтийского вагонного завода
Итоговое Сочинение 5 Класс Литература
Дипломная Работа На Тему Комплексный Анализ Особенностей Российской Инфляции И Антиинфляционной Политики Государства
Эссе На Тему Общественный Прогресс
Динамические системы в плоской области - Математика курсовая работа
Технические средства противодействия несанкционированной записи речевой информации на диктофоны - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника дипломная работа
Редактирование текстов по видам изданий (газетно-журнальные, информационные, рекламные) - Журналистика, издательское дело и СМИ реферат