Декабристський рух як спроба модернізації Російської імперії - История и исторические личности дипломная работа

Главная

История и исторические личности
Декабристський рух як спроба модернізації Російської імперії

Передумови та причини появи декабризму як революційного явища. Європейський вплив на формування ідеологічних основ декабристського руху. Повстання декабристів та його результати. Наслідки руху декабристів для подальшого розвитку російської імперії.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ДЕКАБРИСТСЬКОГО РУХУ ЯК СИГНАЛ ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ РОСІЇ
1.1 Європейський вплив на формування світогляду декабристів
1.2 Перші таємні організації.Створення програмних документів
Розділ 2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ ТА ЙОГО РЕЗУЛЬТАТИ
2.1 Підготовка і детальна розробка повстання декабристами
2.2 Виступ на Сенатській площі - апогей діяльності декабристів
2.3 Суд та розправа влади над декабристами
Розділ 3. НАСЛІДКИ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
3.1 Лібералізація соціополітичного життя після виступу декабристів
3.2 Значення декабристського руху в інституціоналізації революційної боротьби
3.3 Виступ декабристів: поразка чи цінний історичний досвід?
Список використаних джерел та літератури
Актуальність теми дослідження. Історія будь-якого народу є повчальною. У цьому відношенні історія Росії не є винятком. Повстання декабристів - однa із найцікавіших сторінок російської історії першої половини XIX ст. Ця подія глибоко вивчена істориками, але ще не всі сторінки досліджені до кінця. Це був перший збройний виступ проти самодержавства і кріпосництва, організований кращими представниками російського суспільства.
14 грудня 1825 року в Петербурзі революційно налаштовані офіцери вивели на площу до сенату гвардійськi полки, щоб домогтися повалення самодержавства та ліквідації кріпацтва, «щоб пробудити сплячих росіян», щоб заявити «наскільки шкідливим є рабство для народу російського, народженого бути вільним... бо тільки свобода робить його людиною і розгортає його здатності...». Але на боці царя були гармати, і він скористався ними, кров'ю повсталих окреслив початок свого царювання. Приречена історією стара Росія стріляла картеччю в молоду силу, що підіймалась. Повстання тривало всього кілька годин. Воно почалося близько одинадцяти годин ранку і було розгромлено о п'ятій годині вечора. Зазнало поразки і повстання Чернігівського полку на півдні. Декабристи не змогли домогтися перемоги. Тим не менш декабристи становлять цілу епоху в російському революційному русі, в історії громадської думки і російської культури. На їх прикладі виховали ціле покоління російських революціонерів. Учасники студентських гуртків Московського університету кінця 20-х-початку 30-х років, A.І. Герцен і Н.П. Огарев бачили себе спадкоємцями і продовжувачами справи декабристів.
Сьогодні в умовах демократичних перетворень, на території країн, які входили до складу Російської імперії, велике значення має дослідження перших спроб таких перетворень, які відбулися у буремному ХІХ ст. Саме декабристи були тими першопрохідцями, які захопилися ідеями рівності, еконономічних і політичних свобод. Тому вивчення і узагальнення досвіду декабристів, як світочів демократичних ідей, має велике наукове, політичне та практичне значення.
Метою наукового пошуку являється комплексний науковий розгляд аспектів значення декабризму для соціально-економічного та політичного розвитку Росії.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:
1. реконструювати сукупність передумов та причин появи декабризму, як революційного явища;
2. з'ясувати значення європейського впливу на формування ідеологічних основ декабристського руху;
4. дати послідовний аналіз етапів декабристського руху;
5. розглянути в хронологічній послідовності події, які передували повстанню;
6. з'ясувати прорахунки декабристів, що призвели до поразки на Сенатській площі;
7. дати оцінку руху декабристів в контексті його наслідків.
Об'єктом дослідження даної роботи є зародження та розвиток буржуазної ідеології в Російській імперії.
Предмет наукового аналізу становлять передумови, причини та перебіг декабристського руху, вплив декабризму на суспільно-політичну модернізацію країни.
Хронологічні межі роботи охоплюють початок - середину ХІХ ст. Нижня межа зумовлена складанням умов для створення перших таємних організацій. Верхньою межею взято середину ХІХ ст., тобто час виступу декабристів і його наслідків для подальшого розвитку Російської імперії.
Методологічною основою роботи є діалектичні принципи пізнання. Вони базуються на використанні загальних принципів історизму, наукової об'єктивності та діалектичного розуміння процесів, що дає можливість ґрунтовно досліджувати сутність та особливості декабристського руху. Для комплексного вивчення проблеми були використані загальнонаукові (типологія та класифікація), власне історичні (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та ретроспективний) та міждисциплінарні (структурно-системний підхід) методи дослідження.
Науково-теоретичне значення проведеного наукового пошуку полягає в тому, що він заповнює наявні прогалини у вивченні проблем політичної історії Росії. Результати дослідження важливі для розуміння ряду сучасних процесів у внутрішньому житті країни.
Практичне значення дослідження. Матеріали бакалаврської роботи можуть бути використані при вивченні проблем нової історії, при написанні робіт по історії Росії початку - середини 19 ст., а також при розробці спецкурсів по історії Росії.
Історіографічний огляд проблеми. В процесі роботи над бакалаврською роботою використовувались наступні літературні джерела: монографії, присвячені декабристському руху, навчальні посібники, історичні нариси.
Особливе місце у дослідженні декабризму належить видатній російській дослідниці М. Нечкіній, яка на основі архівних джерел зуміла переосмислити декабризм, як явище швидше суспільно-політичне, аніж революційне. У своїй книзі «Декабристы» вона намагається висвітлити ключові проблеми декабристського руху: формування декабристської ідеології, структуру і діяльність декабристських організацій, тактичні принципи та програмні документи декабристів, підготовка і проведення повстань 14 грудня 1825 р. у Петербурзі та 29 грудня 1825 р. - 3 січня 1826 р. на півдні Росії, слідство і суд над декабристами. Милица Василівна ставить нові питання: місце декабристів в європейському революційно-визвольному русі, декабристи та російська культура, декабристи та спадкоємність революційних поколінь. Велике місце в праці займають аналіз джерел з даної теми і характеристика різних напрямків у декабристознавстві.
Велику допомогу у дослідженні декабристського руху надає збірник «Восстание декабристов. Документы. Материалы.», який вийшов у Москві 1986р.
Серед новітніх досліджень декабристського руху, особливе місце посідає московський дослідник, професор Московського інституту Федоров В.А., який у своїй книзі «Декабристы и их время» розкриває проблеми протиріч декабристів і тієї епохи в яку вони жили і яку вони возвеличили.
Щодо структури бакалаврської роботи, то вона складається із вступу, основної частини (три розділи), висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі (два підрозділи) дослідження розглянуто формування ідеології декабризму, зокрема вплив на неї Великої французької буржуазної революції та європейського Просвітництва. Також тут проводиться дослідження закономірностей утворення таємних товариств і створення їхніх програмних документів: «Руської правди» та «Конституції». У другому розділі (три підрозділи) в хронологічній послідовності розглядається підготовка повстання, виступ декабристів на Сенатській площі, розглядаються причини поразки, а також суд та розправа над декабристами. Третій розділ присвячено наслідкам декабристського руху, та тим якісним змінам, що відбулися в Російській імперії і були викликані цими подіями.
ЗАРОДЖЕННЯ ДЕКАБРИСТСЬКОГО РУХУ ЯК СИГНАЛ ДО МОДЕРНІЗАЦІЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
1.1 Європейський вплив на формування світогляду декабристів
Формування ідеології - необхідна умова виникнення та діяльності таємних декабристських організацій, розробки ними програмних політичних документів, а також революційної діяльності і планів повстання. Великий вплив на цей процес формування мали передові західноєвропейські ідеї.
Процес впливу цих ідей на декабристів можна розділити на два етапи:
1) період до Вітчизняної війни 1812р., який характеризується впливом ідей Просвітництва та Великої Французької революції (з урахуванням як позитивних, так і негативних моментів);
2) період Вітчизняної війни 1812р., закордонних походів 1813-1814р., перебування російського окупаційного корпусу графа Воронцова у Франції в 1815-1818 роках.
Громадський рух в Росії на початку XIX століття був пов'язаний із загальним підйомом визвольного руху в Європі. І тому громадський рух у Франції кінця XVIII століття вплинув на розгортання революційного руху у світі, в тому числі і в Росії.
Декабристи ставилися до неї неоднозначно. Вони в своїй більшості вітали початок революції, схвалювали її принципи, проголошені в «Декларації прав» 1789 р.
«Ми ненавиділи злочин, але любили правила Французької революції,» зазначав М.Ф. Орлов [15, с.56]. І все ж, незважаючи на негативні сторони революції, як представляли її собі декабристи («влада натовпу», якобінський терор, що завершився термідором і потім затвердження диктатури Наполеона), а також і на реставрацію після 1815 р. в Європі абсолютистських режимів, найбільш проникливі представники декабристського кола не могли не побачити і кінцевих позитивних наслідків революції. П.І. Пестель говорив: «Повернення Бурбонів на французький престол і мої міркування про ці події можу я назвати епохою в моїх політичних поглядах, поняттях і образі думок, бо почав міркувати, що більша частина корінних постанов, введених революцією, були при монархії збережені і за добрі речі визнані, між тим як усі повставали проти революції і я сам проти неї завжди був. Від цього судження породилася думка, що революція, видно, не так погана, як кажуть, і що може бути дуже корисна, в якійсь думці я схилявся до іншого ще судження, що ті держави, у яких не було революції, продовжували бути позбавлені подібних переваг та установ» [15, c.69 ]. Таким чином, засудження «жахіть французької революції» не заважало ідеологам декабризму усвідомлювати, що, говорячи словами М.Ф. Орлова, «епоха французької революції - велика епоха людини і Розуму» [2, c.348]. Критика «крайнощів» французької революції у декабристів узгоджувалася з визнанням позитивних в кінцевому рахунку результатів.
Французька філософія та суспільно-політичні теорії XVIII століття, стали ідеологічною підготовкою буржуазної революції, дали нищівну критику віджившому феодальному порядку Франції. Ця революційна ідеологія знаходила живий відгук у передових людей Росії, що бачили відсталість самодержавно-кріпосницьких порядків. Твори французьких філософів читали в оригіналі: знання французької мови було обов'язковим для кожної освіченої людини в Росії. Ідеї передових мислителів Західної Європи були добре знайомі утвореному російському суспільству, особливе поширення в Росії отримали твори французьких просвітителів і філософів XVIII століття. Ці твори перекладалися і на російську мову, видавалися повністю або в уривках, і навіть робилися спроби надрукувати зібрання творів. Крім того, багато творів ідеологів буржуазної революції переводилися і поширювалися в списках.
Під час слідства кожному декабристу задавалося питання: «З якого часу і звідки запозичали ви вільний образ думок, тобто від спільноти, чи навіювання інших; або від читання книг чи творів в рукописах і яких саме?» Вплив французьких просвітителів, літератури французьких та англійських публіцистів незаперечно надзвичайно великий. Судячи з відповідей, вивчення англійської конституції та конституції Північно-Американських Штатів зробило великий вплив на формування світогляду декабристів, на політичну орієнтацію. А.А. Бестужев відповів на суді: «Перша ж книга, що розгорнула в мені бажання конституції для моєї батьківщини, була «Про конституцію Англії» [3, с.342]. При відповідях на джерела формування вольнолюбивих поглядів багато декабристів вказують своїх вчителів і вихователів. Ось, що на слідстві говорив А.М. Муравйов: «Вже в дитинстві внушав мені вільний образ думок мій дядько - швейцарець Бідо, який потім повернувся на свою батьківщину» [3, c.234]. А ось, що пізніше писав декабрист Роден у спогадах: «Французька революція 1789 року вигнала до нас тисячі вихідців, між ними людей досить освічених з вищих класів, багато розумних аббатів і усіляких вчителів, які зайняли місця вихователів, і втікши від революції, посіяли в російському дворянському юнацтві перше насіння революції» [3, с.366].
В політичних та філософських творах західноєвропейських і російських мислителів, у вивченні політекономії, давньої і нової історії, конституційного устрою деяких країн Європи, Північно-Американських Сполучених Штатів вони намагалися знайти відповіді на хвилюючі їх питання про причини важкого становища Росії, уяснити собі можливі шляхи та засоби необхідних перетворень, які могли б «врятувати» Росію і забезпечити їй добробут.
Широкому знайомству з ідеями французької революції та її практичними результатами сприяли походи російських військ у Західну Європу та їх перебування за кордоном. Закордонні походи послужили важливим «пропагуючим фактором» [8, с.46], що вплинув на всю армію - «від генерала до солдата», які мимоволі порівнювали побачені «порядки» в західноєвропейських країнах з «порядками» в Росії. Звідси неминуче виникало питання про причини «безладу» в Росії. «Війська від генералів до солдатів, - писав А.А. Бестужев, - прийшли назад, і тільки й говорили: «Як добре в чужих землях». Порівняння зі своїми, природно, викликало запитання: чому ж не так у нас?» [2, с.433].
Про вплив війни 1812р. та закордонних походів на формування світогляду декабристів також повідомлялося в показаннях на слідстві. Наприклад, С.Г. Волконський писав, що «з 1813р. запозичали вольнолюбиві та ліберальні думки, перебуваючи з військами по різних місцях Німеччини, і спілкуючись з різними людьми тих місць де були. Більше ж за все отримав схильність до такого образу думок під час мого перебування в кінці 1814 на початку 1815 року в Парижі та Лондоні» [3, с.342 ].
Багато хто з майбутніх декабристів, перебуваючи у Парижі, зустрічався з провідними політичними діячами Франції, слухали лекції французьких вчених з політичних питань. Після закінчення війни, коли почали створюватися таємні товариства перед ними постала задача практичної підготовки революційного перевороту в Росії, вони уважно стежили за досягненням революційної думки в Західній Європі.
В основу декабристських проектів політичного і соціального перевлаштування Росії були покладені принципи природного права, створені мислителями Просвітництва: Локком, Руссо, Монтеск'є, Дідро, Гольбахом, з творами яких автори були добре знайомі. Під «природніми правами» розумілася особиста свобода людини, рівність усіх перед законом, скасування станової нерівності, а також створення представницького органу правління при розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову, при незалежності судової влади і відповідальності виконавчої перед законодавчою. Ці положення своїм вістрям були спрямовані проти феодально-абсолютистських порядків і містили великий для того часу революційний заряд. Вони декларували основи буржуазно-правової держави. При розробці своїх проектів Пестель і Муравйов спирались також на конституційний досвід інших держав - Північно-Американських Сполучених Штатів та деяких інших країн Західної Європи.
Таким чином, саме передові західноєвропейські ідеї мали визначальний вплив на формування світогляду декабристів. Зокрема, Велика французька революція 1789 року, англійська конституція, конституція Північно- Американських штатів, ідеї передових мислителів Просвітництва сприяли будівництву тієї платформи, на якій в подальшому буде ґрунтуватись діяльність декабристів.
1.2 Перші таємні організації. Створення програмних документів
Перші таємні, опозиційні, організації в імперії були створені гвардійськими офіцерами, учасниками закордонних походів. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався у «Союз благоденства». Члени товариств ставили за мету скасування кріпосного права, ліквідацію самодержавної форми правління та запровадження у країні конституційної монархії або республіки. Однак між членами товариств існували розбіжності щодо шляхів реалізації власних задумів - від суто просвітницької діяльності й надання проектів на розгляд уряду до захоплення влади у результаті військового перевороту і вбивства імператора. У 1821 р. на півночі і півдні країни паралельно створюються цілком зрілі революційні організації, які розробляють програми всезагального перетворення Росії і конкретні плани їх здійснення.
Уже в лютому 1821 р. було створено Південне товариство. Воно включало в себе три управи в невеликих українських містах. Центральною була Тульчинська управа, оскільки в Тульчині розміщувався штаб 2-ї армії, дислокованої в Україні. Очолював управу П.І. Пестель - улюблений ад'ютант головнокомандуючого армією фельдмаршала П.Х. Вітгенштейна. На чолі Васильківської управи стояли С.І. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін, а Каменську управу очолювали В.Л. Давидов і генерал князь С.Г. Волконський, онук і шурин двох фельдмаршалів, герой 1812 р., портрет якого - тоді вже був написаний для Військової галереї царського Зимового палацу. Всіма управами керувала Директорія з трьох осіб. Її склали П.І. Пестель (обраний головою товариства), генерал-інтендант 2-ї армії А.П. Юшневський і петербуржець Микита Муравйов - останній для зв'язку з Північним товариством, яке створювалося в той же час від'їхав. Після від'їзду Муравйова в Петербург третім членом Директорії був обраний С.І. Муравйов-Апостол[8, c.65-66].
Фактичним вождем Південного товариства став Павло Іванович Пестель - син сибірського генерал-губернатора, полковник, командир Вятського піхотного полку, герой Бородіна та Лейпцигу. «Його велика фігура очолює над змовою», - писав про нього А.І. Герцен. «Істинний Робесп'єр», - назвав його слідчий по справі декабристів Д.А. Боровков. Усі, хто знав Пестеля, захоплювалися його розумом і силою волі, хоча і побоювалися його колосального честолюбства, знаходячи в ньому велику подібність (навіть зовнішню) з Наполеоном. Фельдмаршал Вітгенштейн говорив про нього: «Він на все годиться. Дай йому командувати армією або зробиш його яким завгодно міністром, він скрізь буде на своєму місці». Цікаву характеристику Пестеля залишив відомий реакціонер Н.I. Грец: «Особливо відрізнявся він високим чолом і довгими передніми зубами. Розумний і зубастий!» Саме Пестель склав програму Південного товариства - знамениту «Руську Правду», найвидатніший пам'ятник ідеології декабризму[2, c.198].
«Руська Правда» ставила перед декабристами дві головні мети: по-перше, повалити самодержавство та встановити республіку в Росії, а по-друге, скасувати кріпосне право. Для того, щоб відразу після революції не допустити відновлення старого режиму, Пестель пропонував на час, поки не зміцніє новий порядок, вручити владу Тимчасовому верховному правлінню з диктаторськими повноваженнями, а потім Тимчасове правління повинне було передати всю повноту влади виборним органам. Вищим законодавчим органом мало стати однопалатне Народне віче, виконавчим - Державна дума, судовим - Верховний собор. Столицею Російської республіки повинен був стати Нижній Новгород - з урахуванням його географічних вигод та на знак поваги про «давнину Нижньогородську».
Станові привілеї відповідно до «Руської Правди» знищувалися і всі стани зливалися в єдиний - громадянський. Виборчими правами наділялися всі громадяни чоловічої статі від 20 років без майнового та освітнього цензу. Їм гарантувалася свобода слова, занять, віросповідання. Замість станових судів (окремо для дворян, міщан, селян, духовенства) вводився загальний і рівний для всіх громадян суд присяжних. Кріпосне право скасовувалося. «Дворянство повинно неодмінно навіки зректися переваги володіти іншими людьми», - свідчила «Руська Правда». Селяни звільнялися з землею без викупу та отримували по 10-12 десятин на сім'ю, для чого Пестель наполовину урізав (хоча й не нищив) поміщицькі землеволодіння[2, c.269-270].
Автор «Руської Правди» вважав, що «земля є власність всього роду людського», а не приватних осіб, але, з іншого боку, «праця і робота суть джерела власності» і, стало бути «той, хто обробляє землю, має право володіти нею»[16, c.56]. Тут проявляється два взаємовиключних принципи. Пестель не став виключати з «Руської Правди» один з них, а з'єднав обидва. Ось як він це зробив. Вся земля в кожній волості ділилася на два фонди - суспільний і приватний. Землі громадського фонду призначалися для виробництва «необхідного продукту» і не могли ні продаватися, ні закладатися. З них кожен громадянин майбутньої республіки отримував би наділ. Цей фонд створювався за рахунок відчуження половини всіх поміщицьких земель в країні. У великих поміщицьких маєтках (більше 10 тис. десятин) половину землі конфісковували безоплатно, а в маєтках до 10 тис. десятин відбиралися за компенсацію грішми або земельними ділянками в інших місцях. Що стосується земель приватного фонду (казенних і врятованих приватних), то вони призначалися для виробництва «достатку» і підлягали вільній купівлі-продажу.
Прогресивним для свого часу було і вирішення в «Руській Правді» національного питання. Хоча Пестель не визнавав за народами права на відділення, він прирівнює їх у правах з російським народом як громадян єдиної (до речі, не федеративної, а унітарної) республіки.
В цілому «Руська Правда» Пестеля відкривала перед Росією набагато ширші, ніж у проектах М.М. Сперанського, можливості для переходу до демократії та правової держави. Але, навіть залишившись нереалізованою, вона зберігає історичне значення як перший в Росії проект республіканської конституції. Сам Пестель добре усвідомлював це. Будучи вже під арештом, він у хвилинній розмові з кн. Волконським, ще не арештованим, сказав: «Не хвилюйтеся, нічого не відкрию, хоча б мене у клаптики розірвали. Рятуйте тільки «Руську Правду»[12, c.46]. Однак врятувати її не вдалося. Брати Н.С. і П.С. Бобрищеви-Пушкіни і Н.Ф. Заікіна напередодні повстання закопали її в с. Кирнасівка, але перший з них проговорився під час слідства, і 6 лютого 1826 р. «Руська Правда» була знайдена і зарахована до матеріалів слідства.
В якості програми Південного товариства «Руська Правда» була прийнята в січні 1823 р. Після цього Пестель і його соратники зайнялися розробкою тактичних планів, в першу чергу координацією дій Південного і Північного товариств з метою їх об'єднання. Для цього протягом 1823 р. Південь послав на Північ п'ять уповноважених, які, однак, не досягли успіху. Тоді в березні 1824 р. в Петербург вирушив сам Пестель.
Північне товариство сформувалося лише восени 1822 р., коли гвардія, в якій служило більшість декабристів, повернулася до Петербурга з півторарічних навчань. Оскільки всі члени Північного товариства жили в столиці, їх суспільство не ділилось на управи. Керувала ним Дума (аналог південної Директорії) з трьох осіб - Н.М. Муравйова, М.С. Луніна і Н.І. Тургенєва.
«Правителем» (головою) Північного товариства був обраний активний учасник всіх декабристських організацій, син вихователя Олександра I, капітан Генерального штабу Микита Михайлович Муравйов. У 1818 р. він успадкував від діда мільйонний статок, а в 1823 р. одружився з багатою графинею А.Г. Чернишовою, внучкою фельдмаршала. Багатий і знатний Муравйов мав прекрасну освіту, володів сімома іноземними мовами. Перед ним відкривалася блискуча військова, або наукова кар'єра, але Муравйов відмовився від неї заради участі в змові з метою перетворити Російську імперію[12, c.113].
Саме М.М. Муравйов склав програму Північного суспільства, яка увійшла в історію під назвою «Конституція Микити Муравйова», - яка стала другою за значенням, після «Руської Правди» Пестеля. В «Конституції» Муравйова піднімалися ті ж питання, що і в «Руській Правді», але вирішувались вони менш радикально. Замість самодержавства проектувалася не республіка, а конституційна монархія, причому в федеративній формі, з 15 «держав» і областей. Столицею російської держави Муравйов, як і Пестель, оголошував Нижній Новгород. Вищим законодавчим органом повинно було стати Народне віче (як у «Руській Правді», але складатися воно мало із двох палат: Верховної думи і Палати народних представників), а вища виконавча влада вручалася царю. Втім, якби цар не погодився з конституцією, Муравйов передбачав ввести в Росії парламент, а главою виконавчої влади зробити президента, тобто Муравйов був готовий перейти з монархічних позицій на республіканські[12, c.47].
Стани відповідно до «Конституції» Муравйова знищувалися, і всі росіяни ставали рівними перед законом, але, на відміну від «Руської Правди», отримували виборчі права не з 20, а з 21 року і тільки з майновим цензом, хоча і невисоким (500 рублів). Проте, як і у «Руській Правді», гарантувалися демократичні свободи та національна рівність.
Найсильнішою стороною «Конституції» Муравйова, як і «Руської Правди» Пестеля, було беззастережне знищення кріпосного права. «Раб, який торкається землі Руської, стає вільним», - свідчила «Конституція». Однак, на відміну від Пестеля, Муравйов звільняв селян фактично без землі: в 1-му і 2-му варіантах «Конституції» було прямо сказано, що «землі поміщиків залишаються за ними», а 3-й варіант дав селянам невеликі наділи по дві десятини на сім'ю.
Тим не менше «Конституція» Муравйова, оскільки вона обмежувала самодержавство і поміщицькі землеволодіння, скасовувала кріпосне право і станові привілеї, теж (хоча й у меншому ступені, ніж «Руська Правда») прискорила б темпи національного розвитку Росії. На відміну від «Руської Правди», «Конституція» Муравйова не була прийнята в якості офіційної програми суспільства. Проект Муравйова висловлював погляди лише однієї (правда, більшої) частини представників Північного товариства, тоді як інша частина критикувала його за поміркованість. Розбіжності були такими гострими, що всередині Північного товариства утворилося два крила: помірне, конституційно-монархічне на чолі з Муравйовим, Н.И. Тургенєвим і С.П. Трубецким і радикальне, республіканське, яке очолив Кіндрат Федорович Рилеев - цей «Шиллер змови», за виразом Герцена. Активними діячами республіканського крила були І.І. Пущин, Е.П. Оболенский П.Г. Каховський, брати А.А. і Н.А. Бестужеви. На противагу помірним, радикали виступали за республіку, за звільнення селян із землею і за безцензову конституцію[2, c.203-204].
У той момент, коли в Північному суспільстві йшла ідейна боротьба навколо «Конституції» Муравйова, до Петербургу приїхав Пестель. Мета його полягала в тому, щоб з допомогою республіканців об'єднати Північне і Південне товариства на платформі «Руської Правди». Це йому не вдалося. По-перше, помірні оскаржили аграрний проект Пестеля, слабкість якого відразу визначив своїм досвідченим оком Микола Тургенев - чудовий економіст, автор капітальної праці «Досвід теорії податків».
По-друге, помірковані члени Північного товариства вважали надмірно радикальною ідею диктатури Тимчасового верховного правління. Пестеля запідозрили в прагненні стати новим Наполеоном: «якобінець Пестель мітить в російські Бонапарти».
Результатом переговорів Пестеля з керівниками Північного товариства в березні 1824 р. стало компромісне рішення: відкласти з'єднання двох товариств до 1826 р., а до того часу виробити об'єднувальну платформу з урахуванням як «Руської Правди», так і «Конституції» Муравйова. Разом з тим було підтверджено узгоджений раніше принцип загального членства, за яким член одного товариства при переїзді в місце розташування другого ставав і його членом, а головне, сторони домовилися спільно працювати над планами повстання. Для більш оперативної взаємодії між Північчю та Півднем Пестель організував в Петербурзі особливу, четверту управу Південного товариства на чолі з М.І. Муравйовим-Апостолом[14, c.153].
Таким чином, петербурзькі наради 1824 р., хоча і не привели до об'єднання товариств, закріпили ідейну та організаційну єдність руху декабристів. Довгий час побутувала версія про непримиренні суперечності між Північним і Південним товариствами. Тепер, однак, майже всі фахівці відкидають такий погляд, вважаючи, що Північне і Південне товариства декабристів йшли до зближення одне з одним.
З весни 1824 р. декабристи і на Півночі, і на Півдні розгорнули підготовку до спільного виступу. Активніше діяло Південне товариство. Прагнучи розширити свої сили та зв'язки, воно вступило в переговори з польським таємним «Патріотичним суспільством» і розраховувало на його сприяння, намагалося навіть встановити контакт з французькими Карбонара через емігранта з Франції на російській службі, полковника графа І.І. Поліньяка, прийнятого в 1824 р. у Південне товариство. Головне ж - склад Південного товариства значно поповнився за рахунок Товариства з'єднаних слов'ян, що склалося на початку 1823 р.
Товариство з'єднаних слов'ян було найдемократичнішим з усіх декабристських організацій, оскільки до нього не увійшла військова знать. Його склад - це майже виключно молоді, причому армійські, а не гвардійські офіцери, серед яких виділялися авторитетом і активністю засновники товариства поручики брати А.І. і П.І. Борисови, а також підпоручик І.І. Горбачовський (автор відомих «Записок»), поручик А.Д. Кузьмін, І.І. Сухін, М.А. Щепілло. Головною метою товариства було створення республіканської федерації слов'янських країн, тобто Росії, Польщі, Богемії, Моравії, Сербії, Молдавії, Валахії, Далмації, Кроації, а також Угорщини та Трансільванії, які теж вважалися в програмі товариства слов'янськими. У кожній з країн всередині федерації передбачалося знищити кріпацтво і заснувати республіку. Першим кроком до досягнення цієї мети вважалася ліквідація самодержавства і кріпосного права в самій Росії [16, c.55-56].
Погляди «з'єднаних слов'ян» були радикальнішими ніж погляди Південного і тим більше Північного товариства. «Слов'яни» орієнтувалися не стільки на офіцерів, скільки на солдат і говорили про участь у повстанні «усіх станів». Радикалізм «слов'ян» навіть шокував членів Південного товариства, які жартували між собою: «Собак слов'ян треба тримати на ланцюгу»[3, c.156]. Можливо, тому Південне товариство пе
Декабристський рух як спроба модернізації Російської імперії дипломная работа. История и исторические личности.
Реферат: «Использование ит в моделировании процессов генерации излучения в полупроводниковых лазерах»
Реферат: Принцип наслаждения и интимные отношения. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа: Поняття про аберації. Монохроматичні і хроматичні аберації
Контрольная Работа По Математике Иррациональные Уравнения
Реферат: Гражданско-правовые споры, вытекающие из семейных правоотношений
Курсовая работа: Электрон в слое
Контрольная работа: Юмористические рассказы Н. Носова для детей
Курсовая работа по теме Эродированные почвы свойства и приемы повышения плодородия
Площадь Треугольника Контрольная Работа
Реферат по теме Огненное погребение (кремация) - осторожно
Курсовая Работа Пиелонефрит У Детей
Построение новой железнодорожной линии
Контрольная Работа По Истории Российская Государственная
Реферат по теме Неспецифические факторы защиты организма человека
Современность Реферат
Контрольная работа по теме Основные положения сплайсинга
Контрольная работа: Проблемные вопросы русской литературы
Катерина Трагическая Героиня В Драме Гроза Сочинение
Курсовая работа по теме Анализ оплаты труда на промышленном предприятии
Реферат по теме Электрические цепи постоянного и синусоидального тока
Наследование по завещанию - Государство и право дипломная работа
Предупреждение наркотизма в местах лишения свободы - Государство и право диссертация
Система местного самоуправление в России - Государство и право реферат