Декілька анонімних історій про дискримінацію за міцем проживання

Ми поговорили із різними людьми про те, чи відчували вони коли-небудь приниження чи інший негатив, пов'язаний із їхнім місцем проживання.

Чи відчувала ти прояви дискримінації за місцем проживання? У якій це було формі? Розкажи детальніше

Софія: "Отже, колись у барі до мене підійшов знайомитися хлопець, і мова зайшла про те, з якого я міста, бо я одразу сказала, що не київська.

Він довго перелічував міста, а потім сказав щось типу: "Ну не може бути, щоб ти була із Запоріжжя: це дуже ніоч місто, там в основному бидло".

Взагалі, в багатьох така рекція виникає, коли я ділюся тим, звідки я. Дехто питав, як я там вижила взагалі"

Вікторія: "Відчувала, у формі жартів про те, що Академмістечко – це Житомир, що це не Київ, що я мешкаю в селі."

Даша: "Так, відчувала. Не можу сказати, що мене це зачіпало, бо я вважаю, що місце ніяк не визначає людину, але все одно було неприємно й дивно. Завжди, коли звучить фраза: «Я з Позняків», - відчуваєш ніби до тебе одразу ставляться, як до нижчої «касти». Але це найбільший спальний район, і я не знаю, що визначає з Позняків ти чи з Печерська."

Анонімно: "Я народилася в селі та зростала там до 3х років. Прописана також там, тому зараз дуже часто бачу оцінюючий погляд людей, які дивляться в мій паспорт або дізнаються, звідки я."

Які емоції у тебе виникали, коли люди висловлювались подібним чином?

Софія: "Злість, бо люди ніколи не переживали мій досвід, а поводили себе так, ніби вони краще за мене знають, як живеться в моєму рідному місті."

Вікторія: "Спочатку ображалась, але хіба можна ображатися на людей з Троєщини, Виноградаря чи Позняків."

Даша: "Мені було неприємно, тому що я б не хотіла, щоб це якось впливало на ставлення до мене. А за реакцією людини часто бачила, що це її відштовхує."

Анонімно: "На початку мене це знічувало якось, я не розуміла такого ставлення. Інколи навіть замовчувала, але наразі пережила це, та навіть пишаюсь такою родзинкою."

Як ти реагуєш? І як би порадила чинити в такому випадку?

Софія: "Або у формі жарту пояснюю людині, що так робити не ок, або ігнорую. Порадила б берегти свої ресурси та не починати дебати з цього питання, напевно."

Вікторія: "Порадила б переводити все на жарт і, не зважаючи ні на що, пишатися своїм містом/селищем/селом, адже там народився(-лась) ти, тому воно може стати унікальним, новим центром туризму."

Даша: "Я не звертаю на це уваги, можу пожартувати, для мене це завжди найголовніший захист. Я б порадила ніколи через це не вважати себе гіршим за інших, адже це не є показником, що впливає на вашу особистість. Раджу реагувати з позитивом і тоді ви побачите, як людина змінить свою думку, коли з вами поспілкується."

Анонімно: "Абсолютно спокійно) Переросла, так би мовити. Можу спокійно пожартувати над собою. А якщо бачу якесь презирство, просто не беру до уваги."

 Окрема історія

Аліса: "Стосовно мого місця проживання не скажу, що були якісь образливі історії, проте є те, з чим я стикаюсь майже постійно.

Я з Хмельницького, тож, коли говорю про це не місцевим, то часто чую «а де це?». Насправді, далеко не кожен навіть знає, що це обласний центр. Також постійно чую: «А, центральна?» Ні, західна😂

До того ж, хмельничани самі часто зневажливо ставляться до статусу свого міста через невелике населення (+-270 тис.). Постійно чую: «Та в нашому селі...»

І ставлення таке ж. Ніби живемо не в найкомфортнішому місті України за останніми рейтингами, а в якомусь селищі міського типу."