Deathstroke: The Terminator (2026-) #1-6

“Слейд Вілсон — найманий убивця й колишній солдат, що отримав надлюдські здібності, — за роки своєї діяльності нажив сотні ворогів, і тепер один із них методично руйнує його світ. На Дезстроука оголошено полювання, а сам він перетворюється на свою найдосконалішу подобу — безжального термінатора, що прагне помсти й готовий убити кожного, хто стане в нього на шляху.”

Перша арка від Тоні Флікса та Карміне Ді Джандоменіка видалась мені досить непоганою, хоч і, здалося, ніби просіла під кінець. Можливо навіть не в плані темпу, а в тому, що я не читав про персонажа до цього, окрім тай-іну з "Флешпоінту", тому підійшов до читання в ролі "мені зі своєї нори видніше".

Звісно, що я зустрічав цього брутального дядька в інших проєктах типу серіалів, включно з анімаційними, та повнометражними анімаційними фільмами. Але зводити то все в одне не є ділом правильним, адже то різні версії або змінені, у порівнянні з першоджерелом, сценарії.

Перший та другий номер, склалося враження, можуть спокійно розповідати вам про найманого вбивцю, навіть якщо ви ніколи про нього не читали.
Ви спостерігаєте за роботою професіонала і людини, в якої тяжкий характер і проблеми в сім'ї. Трапляється цікаве замовлення і багато що йде не за планом, ось тут Слейд Вілсон починає гнути свою лінію, котра, звісно не подобається ні його другу, ні анонімному замовнику. Гадаю, зайве казати, що й жертвам цього найманого вбивці то не сподобалось. Але було епічно) Приблизно подібну фігню я творив в франшизі Crysis)

Щодо друга Білла Вінтерґріна - трошки знав про цього персонажа, як і про Роуз, доньку Вілсона. В основному завдяки серіалу "Титани", бо хоч Дезстроук і подобається, комікси майже не читав, а те, що переглядали - було давно і відгуки я тоді не писав.
Дедшот це Дедшот) А от про його напарника треба було трошки читнути ознайомливий метеріал в інтернеті, оскільки з всесвітом Wildstorm я не знайомий.

Після того як все йде під три чорти, а конкретно: Слейда обікрали, вбили дорогу йому людину ще й підставили - все це перетворюється на франшизу "Джон Вік". Адже маємо купу екшну і купа ноунемівських найманців намагаються прибрати нашого кілера - другу найнебезпечнішу людину на Землі. Хех, успіхів їм.

Звісно, що не не може бути навіть в одноокого суперсолдата-буркотуна якихось монологів чи звернень до людей, котрих любить, але через паскудний характер вони то не дізнаються або ж своєрідне піклування про дорогих людей вилазить боком. Ось такий от наш Слейд.

Тож, звісно при зустрічі з донею все далі йде рівно так як я думаю та промальовую наперед. Аж до кінця наступного випуску. Але частинка з "роуд муві" була приємна. А ще насмішив момент про тачку, яку позичила Роуз)
Я такий: "Ага, все ж спи**іла мала...". А вона як скаже чия тачка і реакція Слейда - просто сміх))) Ось подібні приколи і підколи були в Слейда з Вінтерґріном.

Хто виявився антагоністом мене не здивувало, навпаки, момент одного з монологів не те, що підказав, а вказав "Ось воно! Це тобі дуже знайоме, хіба ж ні? От хто все це влаштував!". Воно було вмотивовано, але ж я не читав нічого перед цим, а от читачів здивувало. Адже все було "терпимо" і влаштувати то - занадто, ще й до певних персонажів...

Фінал історії почав переходити в область фантастики і хапати щось від манґи. Ні не ч/б малюнок чи стиль. А подача бою, особливо в повітряному просторі. А шмат заліза нагадав оті фірмові анімешно-манґові (не фрукт)) мечі.

Те, що вважав за монолог виявилось листом... Кумедно, врахувати сюжет і прийняти монолог за лист. Хоча... вони ж пов'язані)

Головний герой... наче як... досягає катарсису щодо роздумів за почуття та відносини з близькими, бо це було наскрізною лінією сюжету.

Загалом - історія сподобалась, малюнок теж - відповідний.
Деякі обкладинки специфічні щодо зображення масок персонажок.