ДО ПИТАННЯ ПРО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ П. О. КРОПОТКІНА У КОНТЕКСТІ АНАЛІЗУ АНАРХІЗМУ ХІХ СТОЛІТТЯ

У статті досліджено ідеї класика світової політичної думки, історика П. О. Кропоткіна (1842-1921). Особлива увага приділяється сучасному значенню його поглядів, які здійснили важливий вплив на анархістський рух Росії та різних країн світу аналізуються основні лінії еволюції його переконань.

Ключові слова: анархізм, політична свідомість, атеїзм, рівність, прогрес, суспільство.

Постановка проблеми. Еволюція анархізму – складний, неоднозначний і суперечливий процес, пов’язаний з його адаптацією до історичних умов, що змінюються. Науковий інтерес представляє анархічна критика державності у зв’язку з осмисленням оптимальних форм і меж державного регулювання громадських стосунків.

Досвід XX ст. з його нелюдяними світовими війнами, тоталітарними державами і масовими репресіями, наявністю у багатьох держав різноманітної зброї масового знищення людей і усього живого на планеті, виразно показав негативні риси державної влади, що виходить з-під контролю суспільства і з правового простору. Така не правова державна влада стає небезпечною для самого існування суспільства, особливо, враховуючи сучасний рівень і перспективи науково-технічного розвитку і руйнівні можливості вже створеної і прийдешньої зброї.

Головна причина сьогодення звернення до вивчення теорії анархізму полягає в тому, що в сучасній науковій літературі хід еволюції людського співтовариства більше не зображається у вигляді простого лінійного, послідовного процесу зміни висхідних стадій розвитку. Тому анархо-комуністичні ідеї саморегуляції суспільства і майбутнього соціального проекту (останній – лінійний у своїй основі) вимагають, з однієї сторони поглиблення, з іншої, – грунтовного переосмислення. Цікавий також аналіз анархізму як нереалізованної траєкторії політичного розвитку. Представляється можливим розглянути анархізм не лише в традиційній, класичній площині каузальних (причинно-наслідкових) зв’язків.

Анархізм, як і усі громадські явища, виникає і еволюціонує в ході історичного розвитку. Під час еволюції громадської і правової реальності цивілізації, ускладнення громадського життя, підвищення рівня її організованості, еволюціонували і типи (полюси) політичної свідомості – етатизм і анархізм. Зокрема, мінялися структура, зміст і форми анархізму, його питома вага і значення в різні періоди в суспільній свідомості.

Вивчення історії і теорії анархізму ведеться в основному з XIX ст.

Дослідження теми пережило тривалу еволюцію, без якої важко зрозуміти стереотипи, що склалися, і історичну зміну точок зору різних поколінь дослідників. Ця еволюція тісно пов’язана з соціально-економічним розвитком і політичною історією суспільства.

Метою дослідження є аналіз ідей класика світової політичної думки, історика П. Кропоткіна (1842-1921). Особлива увага приділяється сучасному значенню його поглядів, які здійснили важливий вплив на анархістський рух Росії та різних країн світу, аналізуються основні лінії еволюції його переконань.

Виклад основного матеріалу дослідження. Особливе місце в історії теорії анархізму, займає ім’я Петра Олексійовича Кропоткіна (1842-1921), якого часто і небезпідставно називають унікальною і багато в чому символічною фігурою російської громадської думки. Він був одним з найбільш радикальних теоретиків свого часу, революціонером і проповідником атеїзму, апологетом анархічних ідеалів і моральної досконалості особи.

Ставши продовжувачем ідейної спадщини західноєвропейських і російських анархістських ідей в його класичному варіанті, П. Кропоткін не лише підняв це вчення на новий рівень, але і виробив на його основі новий напрям – анархокомунізм. Він спробував пристосувати ідеї класичного анархізму до нових умов, які склалися в Європі в другій половині XIX – першій чверті XX ст. Багато цих ідей було перероблено ним стосовно дійсності Російської імперії. Його діяльність викликає інтерес не лише у дослідників, але і у сучасних прибічників анархістського руху, тим більше що деякі сторони його вчення і діяльності досі повністю не вивчені.

Кропоткін стверджував, що закони, встановлені державою, заважають розвитку взаємної підтримки і рівності, неминуче породжують зловживання. Він погоджувався з формулою: Багато законів – багато злочинів! Усі зведення законів, по Кропоткіну, поневолюють сьогодення і майбутнє в угоду минулому... Закони, якщо вони захищають покарання за їх порушення, самі стають джерелом і причиною нових порушень моральності. Всяке зведення законів є кристалізацією минулого, написане, щоб завадити розвитку майбутнього... [1].

Кропоткін не просто бачив зв’язок законів і панівних класів, але прагнув виділити ряд аспектів цього зв’язку: історичний, економічний, політичний, юридичний – та використати цю ідею для пропагандистської роботи. Проте анархічні уявлення про діалектику історичного розвитку, природу класів і соціальної структури суспільства, сутності та історичних перспектив держави призвели до абсолютизації класово-експлуатаційного характеру законодавства і не дозволили йому в належній мірі розкрити інші важливі фази розвитку цього соціального інституту [2].

Справедливість, у Кропоткина, означає, передусім – рівноправ’я. Іноді він розглядав справедливість як рівність, зазначаючи, що «рівність – це справедливість», або: «Рівність у всьому – синонім справедливості. Це і є анархія». «Жодне поняття, – писав Кропоткин, – не мало такої живучості, як поняття про рівноправ’я. Коли воно було попрано законами і звичаєм, воно знову прагнуло пробитися до життя, – хоч би силою, шляхом бунту...» Велику увагу, в анархістській теорії Кропоткін, приділяє взаємодопомозі, солідарності в суспільстві. Саме завдяки цим якостям суспільство зберігає свою стійкість і може розраховувати на перспективу. Стверджує, що практика взаємної допомоги і її послідовний розвиток, самі створили умови розвитку громадського життя, завдяки яким людина змогла розвинути свої ремесла і мистецтва, свою науку і свій розум [3].

При цьому анархісти, по Кропоткіну, продовжували традиції, що проявилися в народних рухах минулого з їх стихійним анархізмом. Народні повстання, відзначав він, – «проголошували верховні права людини».

Актуальність гуманістичних ідей П. Кропоткіна полягає у виробленні підходу до вирішення питання про співвідношення історії, політики та етики. Його політична етика (з її консолідуючим суспільство початком) пояснює перспективи збереження соціального світу.

Петро Олексійович розглядав історію як ланцюг цивілізацій кожна з яких проходить певне коло розвитку: від первісного племені до сільської громади. Наступна фаза – вільне місто яке стає державою. Держава, по Кропоткіну, виступає як форма організації фінального періоду розвитку будь-якої цивілізації, що циклічно повторюється, перед її загибеллю. Оскільки розвиток людства триває, держави виникають у різних народів в різні історичні епохи. У одного і того ж народу держава, виникнувши, могла зникнути і через певну кількість століть знову відродитися [4].

Говорячи про час походження централізованої держави, дослідник зазвичай виділяв три епохи: прадавню, по хронології співпадаючу в основному з рабовласницьким ладом, другу половину І тис. та XV-XVI ст., коли, з’являються сучасні держави в Європі.

Вчений, вважав, що держави в Європі почали з’являтися також під впливом необхідності протидіяти східним завойовникам – монголам, туркам, маврам, для стримування їх натиску.

Кропоткін бачив спадкоємність феодальної і буржуазної держави як політичних інститутів. Зазначав, що в результаті буржуазної революції одні гнобителі народу замінені іншими. Він визнавав, що в ході англійської і французької революцій буржуазія прагнула не зруйнувати колишню державу, а захопити цю установу, щоб використати її для встановлення і захисту своїх привілеїв [5].

Теорія Кропоткіна, також, внесла істотні зміни у розвиток громадської думки. Його критика державного централізму, переконаність у необхідності відчуження адміністративного апарату від громадянського суспільства зробили значний вплив на формування багатьох соціально-політичних концепцій.

Соціальну революцію він вважав закономірним явищем історичного процесу, різким стрибком у гору, який повинен привести до повного знищення усіх інститутів влади і державних установ. На його думку, анархо-комунізм можна вводити відразу після руйнування старих порядків в ході революції. Хто ж здійснить цю велику революцію? Її можуть зробити тільки самі робітники і селяни і трудові елементи з інтелігенції, – писав Кропоткін [6]. Він так само заперечував необхідність революційного уряду, не визнавав ніякої революційної диктатури, оскільки при ній, на його думку, «революція неминуче перероджується у свавілля і в деспотизм».

На зламі XX-XXI ст. світова громадськість познайомилася з новим типом революціонерів, які дістали назву «антиглобалістів». На сьогоднішній день цей найпотужніший, добре організований і вже такий, що має широку популярність рух молодих радикалів, об’єднаних спільною метою, – міжнародного опору діям наднаціональної еліти, так званого «надсуспільства багатих і сильних». Вони часто посилаються на ідеї П. Кропоткіна.

Аргументи антиглобалістів не містять в собі нічого нового: про фінансовопромислові монополії, що перетворилися на самостійну політичну силу і навіть диктують свою волю державі, Кропоткін писав більше століття тому.

Останні роки життя теоретик анархізму присвятив історії розвитку моральності в суспільстві. Його незавершена робота «Етика» стала ще однією спробою обґрунтувати анархістський ідеал через природний розвиток народних культурних традицій, як що найбільш відповідають самій природі людини [7].

Висновки. Як вчений – дослідник, суспільствознавець та історик, П. Кропоткін прагнув поставити розробку теорії анархізму на наукову основу. Для нього анархізм не просто ідеал вільного бездержавного громадського устрою, а філософія – філософія і природи, і людського суспільства і історії. Цей світогляд, який сприймає людину як частину органічного світу. Метод пізнання П. Кропоткіна ґрунтується на єдності усього живого на землі і загального для усіх закону взаємної допомоги і солідарності. Цей закон складає свого роду стрижень усієї соціальної концепції мислителя.

Багато ідей Петра Олексійовича, звучать нині дуже актуально. Пройшовши суворий і іноді трагічний шлях, ми зараз, по суті, повертаємося до ідеї про місцеве самоврядування, місцеву ініціативу, про мінімізацію централізованих функцій держави, які пов’язані з господарським, соціальним, культурним і національним життям окремих людей. Але потрібно підкреслити, що у деяких своїх листах мислитель заперечував самостійний розвиток Українців, говорячи про вікове братство народів*.

Своїм переконанням П. Кропоткін залишався вірним до кінця. Відкидаючи привілеї, все життя розглядаючи будь-яку державу тільки як джерело зла і насильства, він і за більшовиків не приймав жодні спецпайки і спецквартири в Кремлі, відмовлявся від спецлікування і навіть від пропозицій надрукувати його книги в державних видавництвах.

* Кропоткін не виступав проти самостійного розвитку українців. У своєму «Зверненні до українського народу» Кропоткін чітко виразив те, що він підтримує розвиток української національної культури та політично-економічної незалежності (як і культури та незалежності будь-якої іншої народності), відзначаючи той прикрий факт, що довгий час цей розвиток гальмувався такими імперськими країнами, як Росія та Польша. Також слова Кропоткіна про «братські народи» не можна сприймати через призму сьогоднішнього контексту кремлівської пропаганди, оскільки Кропоткін не вважав український народ тотожним російському. Кропоткін був універсальним інтернаціоналістом, який, як і інші анархісти (Малатеста, Бакунін), виступав за загальну рівноправну та справжню дружбу всіх народів на планеті Земля на основі принципів взаємодопомоги, солідарності, самовизначення, федералізму та територіальної і виробничної автономії комун (прим. редакції каналу «Вільне Рівне»).

Список використаних джерел та літератури:

1. Кропоткин П. А. Узаконенная месть, именуемая правосудием. Москва, 1906. С. 12-13.

2. Кропоткин П. А. Великая Французская революция, 1789-1793. Москва, 1979. С. 111-115.

3. Кропоткин П. А. Справедливость и нравственность. Петроград-Москва, 1921. С. 38-39.

4. Маринова А. М. Анархизм в российской культуре XIX – начала XX века. Ростовна-Дону, 2003. С. 34.

5. Мкартичан А. А. Кропоткин о революционном терроре. Вестник МГУ. Серия: Философия. 1992. №1. С. 35;

6. Гроссман-Рощин И. С. Характеристика творчества П. А. Кропоткина. ПетроградМосква, 1921. С. 16, 26.

7. Ермаков В. Д. Российский анархизм и анархисты: (Вторая половина XIX – конец XX века). Санкт-Петербург, 1996. С. 111.